Постанова

від 26.02.2019 по справі 0640/4455/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 0640/4455/18 Головуючий у 1-й інстанції: Попова Оксана Гнатівна

Суддя-доповідач: Охрімчук І.Г.

26 лютого 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М. Мацького Є.М.

за участю:

секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,

представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" на рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року (повний текст рішення складено 07.12.2018 року, м. Житомир) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" до Житомирської митниці ДФС України про визнання протиправною картки відмови,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Житомирської митниці ДФС в якому, з урахуванням заяви про зменшення (уточнення) позовних вимог від 26 листопада 2018 року, просило визнати протиправною картку відмови UA101070/2018/00227 від 28 серпня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що дії Житомирської митниці ДФС відносно відмови у прийняті митної декларації позивача є такими, що суперечать законодавству та здійсненні поза межами повноважень органів доходів та зборів, а тому прийнята в результаті таких дій картка відмови UA101070/2018/00227 від 28 серпня 2018 року є протиправною. Вважають, що відповідачем при винесенні оскаржуваної картки відмови не враховано положення пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку товарів, ввезення яких на митну територію України та/або переміщення територією України прохідним та внутрішнім транзитом здійснюється за умови обов'язкового надання митним органам забезпечення сплати митних платежів" від 21 травня 2012 року №461 щодо випадків не надання забезпечення сплати митних платежів під час переміщення територією України прохідним та внутрiшнiм транзитом товарів, зазначених у переліку.

Вказує, що оскільки товари поміщені у митний режим реекспорту звільняються від оподаткування вивізним митом, то вимога про надання гарантій забезпечення виконання зобов'язань перед органом доходів і зборів є порушенням норм Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №651.

Крім того, отриманий позивачем дозвіл згідно зовнішньоекономічного договору на переробку давальницької сировини №01/11-01/16 від 11.01.2016, на думку позивача, є підставою для поміщення товарів у митний режим переробки на митній території, що надає позивачу право на ввезення давальницької сировини без оподаткування митними платежами для її переробки у продукти такої переробки - кабельні електромережі для автомобілів, та подальший їх реекспорт без сплати вивізного мита за умови виконання зобов'язань згідно Дозволу на переробку та у визначені в ньому строки.

Житомирська митниця ДФС щодо задоволення позовних вимог заперечує та просила відмовити у їх задоволенні за безпідставністю. Вказує, що позивачем було залишено поза увагою положення частини шостої статті 96 Митного кодексу України, зокрема, що при вивезенні за межі митної території України товарів, поміщених у митні режими експорту, реекспорту, тимчасового вивезення, переробки за межами митної території, положення цієї глави застосовуються з моменту початку переміщення зазначених товарів з митного органу відправлення і до моменту пред'явлення їх митному органу призначення. Зазначає, що фактично товар переміщувався від органу доходів і зборів, розташованого на митній території України (митний пост "Житомир - Центральний"), до пункту вивезення (пропуску) за межі митної території України (пункт пропуску через державний кордон України Чоп-Захонь UA 305060), а тому мають враховуватися положення Митного кодексу України стосовно режиму транзиту. Звертає увагу на те, що оскільки при наданні дозволу на переробку спірних товарів на митній території України та ввезенні цього товару гарантії не надавались, при вивезені продуктів переробки в режимі реекспорту такі гарантії повинні бути надані обов'язково. На їх думку картка відмови у митному оформленні також відповідає вимогам статті 256 Митного кодексу України, видана із зазначенням причин відмови, із наведенням вичерпного роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, містить інформацію про порядок його оскарження, а тому відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

26 листопада 2018 року позивачем подано заяву про зменшення (уточнення) позовних вимог від 26 листопада 2018 року.

Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року заяву представника позивача про зменшення (уточнення) позовних вимог від 26 листопада 2018 року задоволено.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" про розгляд адміністративної справи №0640/4455/18 колегією суддів.

Представник позивача в судовому засіданні, при розгляді справи в суді першої інстанції, позовні вимоги підтримав у обсязі, викладеному у заяві представника позивача про зменшення (уточнення) позовних вимог від 26 листопада 2018 року та з підстав, зазначених у позовній заяві, у відповіді на відзив вих. №2156 від 17 жовтня 2018 року (том ІІІ, а.с. 149-152).

Представник відповідача в судовому засіданні, при розгляді справи в суді першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву вих. №2857/9/06-70-10 від 02 жовтня 2018 року (том ІІІ, а.с. 129-136) та у запереченнях на відповідь на відзив вих. №3276/9/06-70-10 від 05 листопада 2018 року (том ІІІ, а.с. 161-164).

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" до Житомирської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування картки відмови - відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач по справі подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 року. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відповідно до частини 1 статті 292 Митного кодексу України, митні платежі не сплачуються: щодо товарів, яким надано звільнення або повне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв'язку з якими його надано; при ввезенні товарів на митну територію України або вивезенні товарів з митної території України товари були поміщенні у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу не передбачає сплату митних платежів - на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму. Тому митні платежі, що підлягають сплаті за час перебування товару в обраному режимі сплачуються виключно за товар, а не за поміщення товару у митний контроль.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач (код ЄДРПОУ 39544054) як юридична особа зареєстрована 11.12.2014 (номер запису: 1 287 102 0000 003237). Види діяльності: код КВЕД 29.31 Виробництво електричного й електронного устаткування для автотранспортних засобів (основний); код КВЕД 77.33 Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп'ютери; код КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів. н. в. і. у.; код КВЕД 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н. в. і. у.; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; код КВЕД 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у. (том І, а.с. 98-104).

Між KROMBERG "SCHUBERT AUSTRIA GmbH " Co.KG (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖИТОМИР" (виконавець) було укладено договір на переробку давальницької сировини №01/11-01/16 від 11 січня 2016 року щодо надання послуг по виготовленню продукції з давальницької сировини на умовах, визначених цим договором (том І, а.с. 30-37).

Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" зверталось до Житомирської митниці ДФС із заявою від 18.06.2018 №3809/10/06-70-61-29 щодо надання дозволу на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України.

Відповідно до наявної відмітки про рішення митного органу на вказаній заяві, позивачу надано дозвіл на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України строком на 180 днів з дня оформлення митної декларації (том І, а.с. 88-89).

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії договору про надання послуг по декларуванню товарів №01/04-04/17 від 04 квітня 2017 року, між позивачем в особі генерального директора та уповноваженої особи (замовник), та Товариством з обмеженою відповідальністю "МИТНА БРОКЕРСЬКА КОМПАНІЯ" в особі директора було укладено договір про надання послуг по декларуванню товарів.

Згідно з умовами вказаного договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується, зокрема: представляти інтереси замовника як його митний брокер (посередник) по здійсненню всіх необхідних та доцільних дій при здійсненні процедур проходження товарами та іншими предметами митних процедур (митного контролю та митного оформлення) на території митниці; за обумовлену плату в обумовлений термін надавати послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів замовника (далі - товари), що переміщуються через митний кордон України та їх оформленню на митниці (том І, а.с. 13-15).

Згідно з наказом Житомирської митниці ДФС від 23 серпня 2018 року №136 "Про проведення тематичної перевірки" на виконання пунктів 4.9 та 4.10 Протоколу заслуховування результатів роботи Житомирської митниці ДФС за перше півріччя 2018 року від 02.08.2018 №17-ПК та відповідно до Порядку організації та проведення внутрішніх перевірок в органах ДФС, на підвідомчих підприємствах, в установах, організаціях, оформлення і реалізації їх результатів, затвердженого наказом ДФС України від 07.07.2015 №470 встановлено провести з 27.08.2018 по 31.08.2018 тематичну перевірку митного оформлення товарів, заявлених у митний режим реекспорт та товарів, виконання митних формальностей яких здійснено до повного пропуску через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорт за типом МД ІМ-40ЕА (том ІІІ, а.с. 191 та зворот).

Встановлено та не заперечується сторонами, що 28 серпня 2018 року уповноважена особа (представник) декларанта ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" (код 39544054) за договором про надання послуг по декларуванню товарів №01/04-04/17 від 04.04.2017 - ТОВ "МИТНА БРОКЕРСЬКА КОМПАНІЯ" (код ЄДРПОУ 37751645) в особі Темченко І.О. до митного посту "ЖИТОМИР ЦЕНТРАЛЬНИЙ" Житомирської митниці ДФС для митного контролю та митного оформлення була подана електронна митна декларація типу ЕК11АА №UА101070.2018.030746 на товар "ПРОДУКТИ ПЕРЕРОБКИ" (кабельні модулі електромереж автомобілів (кабелі зі з'єднувальними деталями) розраховані на напругу 12 В - А27М. Комплект електропроводки у кількості 29 447 шт., загальною вартістю 112 215,59 євро, код товару 8544300098. Виробник продукції ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ") за зовнішньоекономічним договором на переробку давальницької сировини №1/11-01/16 від 11.01.2016, додатковими угодами рід 21.05.2018 №13, №13/ГП, №13/ТС-А27М, та діючим дозволом на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України заяви 18.06.2018 №3809/10/06-70-61-29.

Разом з електронною митною декларацією типу ЕК11АА №UА101070.2018.030746 від 28 серпня 2018 року (том І, а.с. 17-23), митному органу декларантом також було додано:

- пакувальний лист на тару від 27.08.2018 №L06-18-0189 (том І, а.с. 24);

- рахунок-фактуру від 27.08.2018 №L06-18-0189 (том І, а.с. 25-27);

- автотранспортну накладну СМR №0189 від 28.08.2018 (том І, а.с. 28);

- договір на переробку давальницької сировини №01/11-01/16 від 11.01.2016 (том І, а.с. 29- 37) із додатковими угодами від 11.01.2016 №1 (том І, а.с. 38-39), від 19.12.2016 №5 (том І, а.с. 40- 41), від 21.05.2018 №13 (том І, а.с. 42-43), від 21.05.2018 №13/ГП, (том І, а.с. 44-53), від 21.05.2018 №13/ТС-А27М (том І, а.с. 76);

- договір про надання послуг по декларуванню товарів №01/04-04/17 від 04.04.2017 (том І, а.с. 83-85);

- наказ №10 від 19.07.2017 (том І, а.с. 87);

- дозвіл на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України за заявою від 18.06.2018 №3809/10/06-70-61-29 (том І, а.с. 88-89).

За результатами перевірки митної декларації №UА101070.2018.030746 від 28 серпня 2018 року, Житомирською митницею ДФС сформовано картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №11А101070/2018/00227 від 28 серпня 2018 року.

Підставою відмови зазначено, що митне оформлення товару за митною декларацією не може бути здійснено, оскільки відповідно до положень статей 92, 96, частини другої статті 305, 308 Митного кодексу України при поміщенні у митний режим реекспорту товару (код згідно з УКТ ЗЕД 8544), визначених Переліком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року №461, надання органу доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів, що підлягали б сплаті при випуску таких товарів у вільний обіг на митній території України є обов'язковим. Роз'яснено, що для прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення митним органом необхідно надати гарантії забезпечення виконання зобов'язань перед органом доходів і зборів, визначених статтею 306 Митного кодексу України. (том І, а.с. 90-91).

В подальшому, уповноваженою особою позивача ТОВ "МИТНА БРОКЕРСЬКА КОМПАНІЯ" до митного посту "Житомир центральний" Житомирської митниці ДФС вищезазначений товар було повторно подано до митного контролю та митного оформлення шляхом направлення електронної митної декларація типу ЕК11АА, яка зареєстрована відповідачем за №UA101070/2018/030767 від 28 серпня 2018 року та наданням гарантій сплати митних платежів у вигляді грошової застави у розмірі 815 393,67 грн, що відображено у графі 47 митної декларації (том ІІІ, а.с. 165-168).

Не погоджуючись із діями відповідача, вказуючи, що відповідачем при винесенні оскаржуваної картки відмови не враховано положення пункту Постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року №461 щодо випадків не надання забезпечення сплати митних платежів під час переміщення територією України прохідним та внутрiшнiм транзитом товарів, зазначених у переліку, наголошуючи, що вимога про надання гарантій забезпечення виконання зобов'язань перед органом доходів і зборів за вказаних обставин є порушенням чинних норм митного законодавства та прав і законних інтересів позивача як суб'єкта господарювання, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що положеннями пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 року №461 "Про затвердження переліку товарів, ввезення яких на митну територію України та/або переміщення територією України похідними та внутрішнім транзитом здійснюється за умови обов'язкового надання митним органам забезпечення сплати митних платежів як підстава для звільнення від сплати фінансової гарантії та інших видів забезпечення сплати митних платежів на позивача не розповсюджується.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною другою статті 19 Основного Закону визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України).

Підпунктом 14.1.41 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що давальницька сировина - сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб'єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб'єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі. Згідно з Підпунктом 14.1.134 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України операція з давальницькою сировиною - операція з переробки (обробки, збагачення чи використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій)) з метою одержання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менш як 20 відсотків загальної вартості готової продукції.

Частиною першою статті 1 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Митний кодекс України) визначено, що законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно з пунктом 21 частини першої статті 4 Митного кодексу України митна процедура - зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей та порядок їх виконання. Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 Митного кодексу України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Положеннями пункту 24 частини першої статті 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Пунктом 25 частини першої статті 4 Митного кодексу України встановлено, що митний режим - комплекс взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.

Згідно з пунктом 63 частини першої статті 4 Митного кодексу України уповноважена особа (представник) - особа, яка на підставі договору або належно оформленого доручення, виданого декларантом, наділена правом вчиняти дії, пов'язані з проведенням митних формальностей, щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта.

Частиною першою статті 70 Митного кодексу України встановлено, що З метою застосування законодавства України з питань державної митної справи запроваджуються такі митні режими: імпорт (випуск для вільного обігу); реімпорт; експорт (остаточне вивезення); реекспорт; транзит; тимчасове ввезення; тимчасове вивезення; митний склад; вільна митна зона; безмитна торгівля; переробка на митній території; переробка за межами митної території; знищення або руйнування; відмова на користь держави.

Відповідно до положень статті 71 Митного кодексу України декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом. Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.

Частиною першою статті 85 Митного кодексу України передбачено, що реекспорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що були раніше ввезені на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивозяться за межі митної території України без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 86 Митного кодексу України митний режим реекспорту може бути застосований до товарів, які при ввезенні на митну територію України мали статус іноземних та були поміщені у митний режим переробки на митній території та вивозяться за межі митної території України у тому самому стані, в якому вони були ввезені на митну територію України, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування та зберігання, або у вигляді продуктів їх переробки.

Приписами частини першої статті 90 Митного кодексу України встановлено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Положеннями статті 92 Митного кодексу України врегульовано, що митний режим транзиту може бути застосований як до товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що безпосередньо ввозяться на митну територію України, так і до таких, що перебувають на митній території України. У митний режим транзиту можуть бути поміщені товари, транспортні засоби комерційного призначення незалежно від їх митного статусу. У митний режим транзиту можуть бути поміщені будь-які товари, крім заборонених законодавством для ввезення та/або транзиту через митну територію України.

Частиною шостою статті 96 Митного кодексу України встановлено, що при вивезенні за межі митної території України товарів, поміщених у митні режими експорту, реекспорту, тимчасового вивезення, переробки за межами митної території, положення цієї глави застосовуються з моменту початку переміщення зазначених товарів з органу доходів і зборів відправлення і до моменту пред'явлення їх органу доходів і зборів призначення.

Приписами частин п'ятої та шостої статті 102 Митного кодексу України визначено, що для завершення митного режиму транзиту особою, відповідальною за дотримання вимог митного режиму, до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу, органу доходів і зборів призначення повинні бути представлені товари, поміщені у митний режим транзиту, та митна декларація або інший документ, визначений статтею 94 цього Кодексу. Орган доходів і зборів призначення після представлення товарів, поміщених у митний режим транзиту, та митної декларації або іншого документа, визначеного статтею 94 цього Кодексу, перевіряє дотримання вимог, встановлених законодавством України з питань державної митної справи до переміщення товарів у митному режимі транзиту, та виконує митні формальності, необхідні для завершення митного режиму транзиту.

Згідно з частиною першою статті 147 Митного кодексу України переробка на митній території - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, за умови подальшого реекспорту продуктів переробки.

Відповідно до частини першої статті 148 Митного кодексу України поміщення товарів у митний режим переробки на митній території здійснюється з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами. Заходи гарантування додержання митного режиму переробки на митній території застосовуються до товарів, визначених Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті.

Положеннями частини третьої статті 148 Митного кодексу України визначено, що обмеження або заборони щодо ввезення окремих видів товарів на митну територію України з метою переробки встановлюються законом. За обґрунтованої необхідності Кабінет Міністрів України має право визначати: товари, при поміщенні яких у митний режим переробки на митній території застосовуються фінансові гарантії відповідно до розділу X цього Кодексу; продукти переробки та/або товари, продукти переробки яких підлягають обов'язковому реекспорту за межі митної території України; мінімальне співвідношення вартості іноземних та українських товарів для окремих категорій товарів, що піддаються операціям з переробки; перелік товарів, які не можуть бути допущені до переробки для вільного обігу на митній території України; товари, поміщення яких у митний режим переробки на митній території забороняється.

Приписами статті 305 Митного кодексу України врегульовано, що у випадках, визначених цим Кодексом, виконання зобов'язань осіб, що випливають з митних процедур, забезпечуються шляхом надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів у способи, передбачені для відповідної митної процедури. Надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів є обов'язковим при ввезенні на митну територію України та/або переміщенні територією України прохідним та внутрішнім транзитом товарів за переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Спосіб забезпечення сплати митних плaтежів обирається власником товарів чи уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено цим

Кодексом та іншими законодавчими актами України. Згідно з частиною третьою статті 307 Митного кодексу України фінансова гарантія видається гарантом і надається органам доходів і зборів особою, відповідальною за сплату митних платежів, або будь-якою іншою особою на користь особи, відповідальної за сплату митних платежів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Фінансова гарантія діє на всій митній території України.

Відповідно до частин п'ятої та сьомої статті 307 Митного кодексу України у разі невиконання особою зобов'язання із сплати митних платежів, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, орган доходів і зборів із залученням представників гаранта, що видав таку гарантію, з'ясовує обставини невиконання зобов'язання, після чого направляє цьому гарантові вимогу щодо сплати належної суми митних платежів. До вимоги додаються завірені органом доходів і зборів копії документів, що підтверджують невиконання зобов'язання. Процедура направлення вимоги та перелік обов'язкових документів, що до неї додаються, визначаються в угоді, передбаченій частиною третьою статті 314 цього Кодeксу.

Вивільнення (повернення) фінансової гарантії здійснюється не пізніше двох годин після отримання відповідним органом доходів і зборів підтвердження фактичного виконання зобов'язань, забезпечених гарантією.

Статтею 308 Митного кодексу України передбачено, що розмір фінансової гарантії визначається органом доходів і зборів виходячи з суми митних платежів, що підлягає сплаті при випуску товарів для вільного обігу на митній території України або при вивезенні товарів за межі цієї території у митному режимі експорту. Якщо при визначенні розміру фінансової гарантії неможливо точно визначити суму митних платежів, що підлягає сплаті, внаслідок ненадання органу доходів і зборів точних відомостей про характер, найменування, кількість, країну походження, митну вартість та код таких товарів згідно з УКТ ЗЕД, розмір фінансової гарантії визначається виходячи з найбільшої величини ставок податків, вартості та/або кількості товарів, що можуть бути визначені на підставі наявних відомостей.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про Митний тариф України" від 19 вересня 2013 року №584-VII (далі - Закон №584-VII) визначено, що митний тариф України є невід'ємною частиною цього Закону та містить перелік ставок загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України і систематизовані згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), складеною на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів.

Перелік товарів, ввезення яких на митну територію України та/або переміщення територією України прохідним та внутрішнім транзитом здійснюється за умови обов'язкового надання митним органам забезпечення сплати митних платежів затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року №461 (далі - Перелік №461).

Пунктом 1-1 Переліку №461 передбачено, що забезпечення сплати митних платежів під час переміщення територією України прохідним та внутрішнім транзитом товарів, зазначених у переліку, не надається у разі, коли: митними органами видано дозвіл на переробку товарів на митній території України або дозвіл на переробку товарів за межами митної території України за умови гарантування дотримання умов перебування товарів у митному режимі переробки на митній території або переробки за межами митної території; товари ввозяться на митну територію України відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями чи на підставі зареєстрованих у встановленому законодавством порядку договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність; товари, що переміщуються у складі вантажів з допомогою, визначені частиною першою статті 250 Митного кодексу України; товари призначені для участі у спільних з підрозділами Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів військових формувань військових навчаннях; товари призначені для використання розвідувальними органами України; товари визнані відповідно до Закону України "Про гуманітарну допомогу" гуманітарною допомогою; товари надходять в Україну в рамках зареєстрованих у встановленому законодавством порядку проектів (програм) міжнародної технічної допомоги; товари призначені для використання дипломатичними представництвами іноземних держав в Україні; товари переміщуються морським та річковим транспортом внутрішніми водними шляхами України та/або територіальним морем України з (до) морських та річкових портів, в яких відкриті пункти пропуску через державний кордон.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства судова колегія зазначає наступне.

Щодо правової оцінки доводам позивача про те, що подібним тлумаченням здійснюється підміна поняття "гарантування дотримання умов перебування товарів у митному режимі переробки на митній території" поняттям "надання гарантій" .

Зміст поняття "гарантування дотримання умов перебування товарів у митному режимі переробки на ній території" врегульовано статтею 148 Митного кодексу України. У відповідності до статті 148 Митного кодексу України гарантуванням дотримання умов перебування товарів у митному режимі переробки на митній території є: - умовне повне звільненням від оподаткування митними платежами поміщення товарів у митний режим переробки на митній території (ч.І ст.128 МКУ); - не використання у процесі переробки іноземних товарів - українських товарів (крім палива та енергії-), на які законом встановлено вивізне мито (ч.2 ст.128 МКУ); - обмеження або заборони щодо ввезення окремих видів товарів на митну території України з метою переробки встановлюється законом, а саме Кабінет Міністрів України має право визначати (ч.З ст.128 МКУ):

1) товари, при поміщенні яких у митний режим переробки на митній території застосовуються фінансові гарантії відповідно до розділу X Митного кодексу України;

2) продукти переробки та/або товари, продукти переробки яких підлягають обов'язковому реекспорту за межі митної території України;

3) мінімальне співвідношення вартості іноземних та українських товарів для окремих категорій товарів, що піддаються операціям з переробки;

4) перелік товарів, які не можуть бути допущені до переробки для вільного обігу на митній території У країни;

5) товари, поміщення яких у митний режим переробки на митній території забороняється;

- у разі встановлення відповідно до частини третьої статті 128 Митного кодексу України заборон чи обмежень щодо переробки відповідних товарів на митній території України переробка таких товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території, завершується на умовах, що діяли на момент поміщення цих товарів у зазначений митний режим (ч.4 ст.128 МКУ).

Водночас, "надання гарантій" у розумінні частини 1, пункту 1 частини 3 статті 128 Митного кодексу України - є заходами гарантування додержання митного режиму переробки на митній території, які застосовуються до товарів, визначених Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 1 частини третьої статті 128 Митного кодексу України.

Положеннями пункту 1-1 Переліку №461 встановлено, що забезпечення сплати митних платежів під час переміщення територією України прохідним та внутрішнім транзитом товарів, зазначених у переліку, не надається у разі, коли митними органами видано дозвіл на переробку товарів на митній території України або дозвіл на переробку товарів за межами митної території України саме за умови гарантування тримання умов перебування товарів у митному режимі переробки на митній території або переробки за межами митної території.

Диспозицією норми пункту 1-1 Переліку №461 передбачено підстави звільнення від надання забезпечення сплати митних платежів, тобто в даному випадку судова колегія прийшла до висновку, що законодавець не ставить право декларанта на відповідне звільнення у залежність від таких обставин, як виконання заходів гарантування додержання даного режиму шляхом надання гарантії, як це розтлумачено судом першої інстанції. Таким чином ототожнення та підміна понять "гарантування дотримання умов перебування арів у митному режимі переробки на митній території" та "надання гарантій" судова колегія вважає хибним та не відповідає їхньому змісту.

Судова колегія наголошує, що в процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, тільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів, підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Суд першої інстанції зазначає, що позивачем залишено поза увагою положення частини шостої статті 96 Митного кодексу України відповідно якої, до вивезених за межі митної території України товарів, поміщених у митні режими експорту, експорту, тимчасового вивезення, переробки за межами митної території, положення цієї глави (глава 17) застосовується з моменту початку переміщення зазначених товарів з органу доходів і зборів відправлення і до моменту пред'явлення їх органу доходів і зборів призначення. Із врахуванням змісту частини шостої статті 96 Митного кодексу України норми глави 17 Митного кодексу України розпочинають діяти, після проведення митного оформлення товару та надання дозволу на переміщення до пункту пропуску на кордоні.

Натомість, судом першої інстанції не взято до уваги, що об'єктом оскарження у даній справі є картка відмови в прийняті митної декларації та митному оформленні товарів у митному режимі реекспорту, тобто митного оформлення продуктів переробки не відбулося, що унеможливлює за вищевказаним висновком застосування частини 6 статті 96 Митного кодексу України.

Умови поміщення товарів у митний режим реекспорту урегульовано статтею 86 Митного кодексу України. Положенням частини 4 статті 86 Митного кодексу України визначено, що для поміщення товарів у ний режим реекспорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму повинна: 1)подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, документи на такі товари; 2)надати органу доходів і зборів документи та відомості, необхідні для ідентифікації товарів, що реекспортуються; 3)у випадках, встановлених законодавством, подати органу доходів і зборів дозвіл на проведення зовнішньоекономічної операції з реекспорту цих товарів.

Вказаний у частині 4 статті 86 Митного кодексу України перелік вимог до декларанта для поміщення ним товарів у митний режим реекспорту є вичерпним, і не підлягає розширеному тлумаченню.

Судом першої інстанції не було взято до уваги, що положення статті 86 Митного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи, що відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до (народної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно Законом України від 15.02.2011 № 3018-УІ "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх юг щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку вміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Таким чином судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що окремо від умов поміщення товарів у митний режим реекспорту декларанту необхідно для здійснення транспортування такого товару надати гарантії забезпечення виконання в'язань, як то передбачено статтею 96 Митного кодексу України - є безпідставним, не відповідає змісту статті 86 Митного кодексу України.

Щодо висновку суду першої інстанції про фактичне визнання позивачем правомірності вимог митного органу щодо обов'язковості надання фінансової гарантії забезпечення сплати митних платежів до спірних правовідносин в силу того, що позивачем продукти переробки в подальшому було повторно подано до митного контролю та митного оформлення із наданням гарантії сплати митних платежів у вигляді грошової застави судова колегія зазначає, що такий висновок судом здійснено без врахування того, що предметом спору між сторонами є саме правомірність вимоги відповідача про надання гарантії забезпечення виконання зобов'язань перед органами ходів і зборів позивачем при поміщенні продуктів переробки у митний режим реекспорту, оскільки саме з причин відсутності такої гарантії позивачу було відмовлено в прийняті митної декларації та митному оформленні таких товарів шляхом складення картки відмови №UA 101070/2018/00227 від 28 серпня 2018 року.

Картка відмови відповідача в прийняті митної декларації та митному оформленні продуктів переробки є адміністративним актом індивідуальної дії, що вичерпав свою дію (є припиненим), адже подано нову митну декларацію, на підставі якої митне оформлення завершено, товар вивезено за межі митної території України, а надану позивачем фінансову гарантію вивільнено.

Зазначена картка відмови стосувалася первинної митної декларації і фактично була виконана позивачем у момент подання нової митної декларації, в якій позивач зазначив про надання гарантії сплати митних платежів у вигляді грошової застави у розмірі 85 393,67 грн., що відображено у графі 47 митної декларації.

Вимога про визнання судом картки відмови протиправною утворює відповідну підставу, що у розумінні статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України є іншим способом захисту, який забезпечує ефективний захист порушеного права позивача, оскільки є таким, що виключає подальші протиправні рішення суб'кта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення необхідності повторного звернення до суду не виникає.

Таким чином, судом першої інстанції під час надання "критичної" оцінки доводам позивача в частині обраного способу захисту порушеного права як визнання судом протиправною картки відмови помилково не було враховано специфіку об'єкту та предмету спору у даній справі, а також вищевказані обставини.

Крім іншого, судова колегія вважає, що судом першої інстанції не надано правової оцінки та залишено поза увагою аргументацію позивача щодо того, що для вимоги відповідача про надання гарантій забезпечення виконання зобов'язань перед органами доходів і зборів відсутні предмет та мета, оскільки декларантом виконано умови звільнення від сплати митних платежів в межах митного режиму переробки, а в межах обраного митного режиму реекспорту такий обов'язок - відсутній.

Питання забезпечення виконання зобов'язань із сплати митних платежів визначені положеннями Розділу Х Митного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 305 Митного кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, виконання зобов'язань осіб, що випливають з митних процедур, забезпечуються шляхом надання митним органам забезпечення сплати митних платежів у способи, передбачені для відповідної митної процедури.

Тобто, обов'язок з надання гарантії забезпечення виконання зобов'язань перед органом доходів і зборів виникає у декларанта за наявності сукупності таких елементів: 1)наявність випадку, визначеного Митним кодексом України (за умови настання якого повинні забезпечуватися зобов'язання); 2)наявність обов'язку зі сплати митних платежів в рамках обраної митної процедури; 3)здійснення забезпечення у спосіб, передбачений для відповідної митної процедури.

Аналіз наведених положень митного законодавства є підставою для висновку, що предметом такого забезпечення є зобов'язання особи зі сплати митних платежів, що випливає з митних процедур, а метою застосування - забезпечення такої сплати.

Відповідно до пунктів 21, 25 частини 1 статті 4 Митного кодексу України митна процедура - це зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей та порядок їх виконання. Митна процедура щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування та використання після митного оформлення визначаються комплексом взаємопов'язаних правових норм обраного відповідно до заявленої мети митного режиму.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 292 Митного кодексу України, митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України:

- товари не є обєєктом оподаткування митними платежами;

- щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв'язку з якими його надано;

- при ввезенні товарів на митну територію України або вивезенні товарів з митної території України товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу не передбачає сплату митних платежів.

- на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму;

- коли загальна фактурна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України громадянами, не перевищує обсягів, які не є об'1єктом оподаткування митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу.

Водночас, митні платежі, у розумінні Податкового кодексу України - податки, що відповідно до цього : кодексу або митного законодавства справляються під час переміщення або у зв'язку з переміщенням товарів "через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Як зазначено у статті 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є товари, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Отже, митні платежі, що підлягають сплаті за час перебування товару в обраному митному режимі сплачуються виключно за товар, а не за поміщення товару у митний режим.

Як встановлено судом та вбачається з ЕМД від 28.08.2018р., у митному оформленні якої відмовлено відповідачем шляхом видачі Картки відмови, відповідна була подана до митного посту "Житомир центральний" Житомирської митниці ДФС для завершення митного режиму переробки на митній території України шляхом реекспорту продуктів переробки в межах діючого дозволу органу доходів і зборів-заяви від 18.06.2018р. №3809/10-06-70-61-29.

Відповідно до статті 147 Митного кодексу України, переробка на митній території - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, за умови подальшого реекспорту продуктів переробки.

Частиною 1 статті 148 Митного кодексу України передбачено, що поміщення товарів у митний режим переробки на митній території здійснюється з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами.

Аналогічна норма дублюється у пункті 12 статі 286 Митного кодексу України якою встановлено, що до товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ввізним митом при дотриманні вимог та обмежень встановлених главою 23 цього Кодексу. У разі випуску у вільний обіг продуктів переробки, отриманих з товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території, сплата ввізного мита здійснюється у порядку, визначеному статтею 155 цього Кодексу.

У Податковому кодексі України термін "умовне повне звільнення від оподаткування" застосовується у контексті звільнення від митних платежів. Так, відповідно до підпункту 14.1.253 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, умовне звільнення від оподаткування митними платежами - звільнення від сплати митних платежів, застосування якого передбачає дотримання певних умов та обмежень під час використання товарів і транспортних засобів комерційного призначення, розпорядження ними після їх випуску. Відповідно до підпункту 14.1.254 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, умовне звільнення від оподаткування податком на додану вартість та акцизним податком у разі ввезення товарів на митну територію /країни - звільнення (умовне повне або умовно часткове) від сплати нарахованого податкового зобов'язання у разі розміщення товарів у митних режимах, що передбачають звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог митного режиму, встановлених Митним кодексом України.

Митний режим переробки на митній території України завершується шляхом реекспорту продуктів переробки чи поміщення їх в інший митний режим, або може бути припинений із поверненням фінансових гарантій, наданих відповідно до статті 148 Митного кодексу України та із звільненням від обов'язку щодо реекспорту товарів та продуктів їх переробки у разі: (1) конфіскації товарів; (2) повної втрати товарів унаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, за умови підтвердження факту такої аварії або дії обставин у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ст.160 МК України).

Оскільки, поміщення продуктів переробки у митний режим реекспорту є завершенням митного режиму переробки на митній території України, то надання товарів позивачем до митного оформлення у відповідному митному режимі є підтвердженням повного й належного виконання декларантом взятих на себе зобов'язань щодо поміщення товару в режим переробки згідно дозволу на переробку та дотримання умов звільнення відповідного товару від сплати митних платежів.

У свою чергу, реекспорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що були раніше ввезені на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивозяться за межі митної території України без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, (ст.85 МК України).

Товари, поміщені у митний режим реекспорту, звільняються від оподаткування вивізним митом, якщо інше не передбачено законом, при дотриманні вимог та обмежень, встановлених главою 16 цього Кодексу (ч.5 ст.286 МК України).

Із врахуванням того, що поміщення товарів у режим реекспорту є умовою звільнення такого товару від митних платежів у зв'язку із виконанням зобов'язання із завершення митного режиму переробки, дії відповідача щодо відмови у митному оформленні ЕМД шляхом надання Картки відмови та зобов'язання надати гарантії забезпечення виконання зобов'язань перед органом доходів і зборів суперечать вищевказаним вимогам чинного податкового та митного законодавства у зв'язку із виконанням позивачем у повному обсязі умов звільнення від сплати митних платежів в межах митного режиму переробки та відсутністю як такого обов'язку в межах обраного митного режиму реекспорту.

Крім того, судом першої інстанції було залишено поза увагою доводи позивача про те, що заповнення графи 47 МД "Нарахування платежів" із типом ЕК11АА суперечить Порядку заповнення митних декларацій на - бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 30.05,2012 №651 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 за №1372/21684 (далі - Порядок №651), оскільки розрахунок застосування заходів забезпечення сплати зобов'язань перед органом доходів і зборів здійснюється із графи 12 "Відомості про вартість" та/або графи 45 "Коригування", які заповнюються декларантом у разі сплати вивізного мита або застосування заходів забезпечення його сплати відповідно до розділу X Митного кодексу України.

Таким чином судова колегія вважає, що в силу того, що товари поміщені у митний режим реекспорту звільняються від оподаткування вивізним митом - вимога про надання гарантій забезпечення виконання зобов'язань перед органом доходів і зборів є порушенням встановленої у пункті 3.12 Порядку №651 заборони митним органам встановлювати порядок заповнення МД і визначати особливості заповнення граф МД, відмінних від визначених цим Порядком.

Крім того судова колегія зазначає, що отриманий та діючий Дозвіл на переробку згідно зовнішньоекономічного договору на переробку давальницької сировини №01/11-01/16 від 11.01.2016р. для позивача є шостим і у межах попередньо виданих дозволів органом доходів та зборів жодних додаткових зобов'язань при реекспорті продуктів переробки давальницької сировини не зазначалось, митний контроль та оформлення відповідних здійснювався відповідачем без вимог до підприємства надати гарантії забезпечення виконання зобов'язань перед органом доходів та зборів, МД оформлювалися без заповнення графи 47 (нарахування платежів), що підтверджується копіями митних декларацій, попередніх дозволів та документів, на підставі яких відповідні було видано, які наявні в матеріалах справи.

Змін у митному законодавстві протягом періоду діяльності підприємства в частині забезпечення виконання зобов'язань перед органами доходів та зборів не вносилося.

У зв'язку із вищевикладеним, наведені у рішенні судом першої інстанції висновки не є достатньо вагомими та узгодженими із доказами, такими що однозначно надають можливість стверджувати про правомірність вимог відповідача та безпідставність звернення до суду позивача щодо захисту його порушеного права.

Як вбачається з рішення, відповідні ґрунтуються на довільному тлумаченні суб'єктом владних повноважень положень законодавства та за своїм змістом є припущеннями. Тобто, суд першої інстанції не повно дослідивши та не оцінивши усю сукупність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів; показів свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. На суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до частини 4 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд надає оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На виконання вимог статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має обов'зково містити мотивувальну частину. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги

Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень - обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Про необхідність дотримання принципу справедливого суду шляхом обґрунтування рішення для засвідчення того, що досліджено дійсно усі основні питання, винесені на розгляд судді, свідчить стала практика Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах: Болдеа проти Румунії (Boldea v. Romania), 15 лютого 2007 р., § 29; Гелле проти Фінляндії (Helle v. Finland), 19 лютого 1997 р., § 60; Серявін та інші проти t України (Seryavin and Others v. Ukraine), 10 лютого 2010 p., § 58) Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних : правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлений законом" '(рішення у справах: "Walchli v. France" від 26 липня 2007 року, "ТОВ "Фріда" проти України" від 8 грудня *2016 року).

Зокрема, у пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 p. Європейським судом наголошено про те, що: "... Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів, у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій Історій, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, (див. Рішення у Ісправі "Суомінен проти Фінляндії", заява №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 р.),. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися : контроль за здійсненням правосуддя (див. Рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", заява №49684/99, п.ЗО, від 27 вересня 2001 р.)".

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд , що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatis mutandis, рішення у справах "Лобо Мачадо проти Португалії" (Lobo Machado v. Portugal) і "Фермьойлєн проти Бєльгії" (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., Reports of Judgments and Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі "Нідерост-Губер проти Швейцарії" (Nidero?stHuber v. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем на виконання вимог частини другої статті 77 КАС України не доведено правомірність картки відмови UA101070/2018/00227 від 28 серпня 2018 року, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки рішення суду, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" задовольнити повністю.

Рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" до Житомирської митниці ДФС України про визнання протиправною картки відмови скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Визнати протиправною картку відмови Житомирської митниці ДФС України №UA101070/2018/00227 від 28.08.2018 року.

Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Кромберг Енд Шуберт Україна ЖУ" понесені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці ДФС України в сумі 4 405 грн. (чотири тисячі чотириста п'ять гривень).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 05 березня 2019 року.

Головуючий Охрімчук І.Г. Судді Капустинський М.М. Мацький Є.М.