Рішення

від 04.03.2019 по справі 911/2758/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2019 р.

м. Київ

Справа № 911/2758/18

Суддя Черногуз А.Ф., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" (07201, Київська обл., Іванківський район, смт. Іванків, вул. Івана Проскури, буд. 24, код ЄДРПОУ 24219849)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП "Аграрні стратегії" (61033, Харківська обл., м. Харків, вул. Луганська, буд. 31, код ЄДРПОУ 35698784)

про стягнення боргу, втрат від інфляції, пені та 3% річних,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 07.12.2018 Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП "Аграрні стратегії" про стягнення 60159,01 грн боргу, 13212,05 грн втрат від інфляції, 34587,32 грн пені та 3451,00 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.12.2018 вказану позовну заяву залишено без руху.

27.12.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 17.12.2018, було подано заяву б/н від 26.12.2018 про усунення недоліків. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 02.01.2019 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 24.01.2019; відповідачу - заперечень до 01.02.2019.

Позов обґрунтований наступним:

- 18.11.2016 між Державним підприємством "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП "Аграрні стратегії" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №18-11/16-01-КП;

- на виконання свої договірних зобов'язань відповідно до товарно-транспортних накладних у 2016 році здійснював поставки товару відповідачу;

- прийнятим, але не оплаченим залишився товар, що був поставлений відповідно до товарно-транспортних накладних загальною вартістю 60159,01 грн;

- у зв'язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача 60159,01 грн боргу, 13212,05 грн втрат від інфляції, 34587,32 грн пені та 3451,00 грн 3% річних, нарахованих у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати прийнятого товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом. Вказаний факт підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення вх. № 2298/19 від 21.01.2019.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

18.11.2016 між Державним підприємством "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП "Аграрні стратегії" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №18-11/16-01-КП від 18.11.2016, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити певний товар, який є у продавця на момент укладення цього договору або буде набутий продавцем у майбутньому.

До цього договору застосовуються правила Інкотермс в редакції чинній на момент укладення даного договору (п. 1.4. договору)

За погодженням сторін договору, поставка товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс 2000) (п. 3.1. договору).

Предметом даного договору є товар (лісопродукція), в об'ємі 443 м3. Найменування, загальна кількість, довжина, діаметр, сорт товару, одиниці виміру та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у Специфікації, що є додатком № 1 до договору (п.2.1., 2.2. договору).

Оплата покупцем здійснюється у національній валюті України в безготівковій формі шляхом безготівкового переказу грошових коштів на рахунок продавця, зазначений в договорі Покупець зобов'язується сплатити продавцеві загальну ціну товару, який є у продавця на момент укладення цього договору, або здійснити попередню оплату товару, який буде набутий продавцем у майбутньому. (п.4.3., 4.4. договору)

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відносини, що з нього виникають регулюються положенням Глав 19, 20, 22, 30 Господарського кодексу України, Глав 47-54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Судом встановлено, що позивач на виконання своїх договірних зобов'язань відповідно до товарно-транспортних накладних: №392849 від 25.11.2016; №392987 від 02.12.2016; №392988 від 02.12.2016; №407133 від 10.12.2016; №407134 від 10.12.2016; №407136 від 10.12.2016; №407135 від 10.12.2016; №407149 від 16.12.2016; №407375 від 23.12.2016 здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 117034,61 грн. Копії підписаних відповідачем та скріплених його штампом накладних містяться в матеріалах справи.

Також, суд встановив, що вказані товарно-транспортні накладні відносяться до договору договір купівлі-продажу №18-11/16-01-КП від 18.11.2016, позаяк, товар поставлений відповідно до товарно-транспортних накладних відповідає специфікації, що є додатком №1 до договору.

З наведеного судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання з поставки товару, що, зокрема, підтверджується відсутністю зауважень відповідача щодо якості, кількості або строку поставки товару. Відтак, у відповідача виник обов'язок з оплати прийнятого товару.

Водночас, з банківської виписки №0654-2/256 від 22.12.2018 виданою позивачу ОСОБА_1 акціонерним товариством Державний ощадний банк України вбачається, що на розрахунковий рахунок позивача в період з 25.11.2016 по 21.12.2018 від відповідача надійшло дві оплати на суми: 10650,00 грн та 4000,00 грн.

Судом встановлено, що прийнятим, але не оплаченим залишився товар, що був поставлений відповідно до накладних на суму 102384,61 грн (117034,61 - 14650,00). Водночас позивач заявляє до стягнення суму боргу у розмірі 60159,01 грн, зазначаючи про те, що відповідно до карти розрахунку №361 за період 10.01.2017 по 30.06.2018 відповідачем здійснювались оплати товару згідно договору на суму 42225,60 грн.

Також, суд зазначає, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд даної справи судом, проте не скористався свої правом на подання відзиву, заперечень, контррозрахунку суми боргу або доказів його сплати.

Враховуючи наведене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 60159,01 грн боргу обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем не спростованою та такою, що підлягає задоволенню. Разом з тим, суд зазначає, що згідно чинного процесуального закону, суд не може виходити за межі позовних вимог з власної ініціативи.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 13212,05 грн втрат від інфляції, 34587,32 грн пені та 3451,00 грн 3% річних, нарахованих у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати прийнятого товару.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З аналізу даної норми вбачається, що сторони повинні передбачити розмір пені та можливість її стягнення у договорі.

Перевіривши договір купівлі-продажу №18-11/16-01-КП від 18.11.2016, суд встановив, що сторони у договорі не конкретизували характер відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відтак, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 27.03.2018 у справі № 904/6881/17).

За таких обставин суд вважає нарахування позивачем пені безпідставним, а відтак в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 34587,32 грн пені суд відмовляє.

Стосовно нарахування 13212,05 грн втрат від інфляції та 3451,00 грн 3% річних, суд повідомляє наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, судом встановлено, що нарахування позивачем 3% річних та втрат від інфляції за період з 31.12.2016 по 29.11.2018 на суму 60159,01 грн є підставним, оскільки відповідачу, станом на 31.12.2016, згідно вищевказаних товарно-транспортних накладних, позивачем вже було поставлено товар (який неоплачений) на суму 102384,61 та відповідно до цього, у останнього, станом на 31.12.2016 виникло право на нарахування вказаних штрафних санкцій, а сума боргу у розмірі 60159,01 грн існувала протягом всього періоду нарахування .

Водночас судом перевірено розрахунок втрат від інфляції за період з 31.12.2016 по 29.11.2018 на суму 60159,01 грн та встановлено, що він є арифметично невірним. Інфляційні втрати за вказаний період становлять 14312,98 грн, проте суд не може виходити за межі позовних вимог, у зв'язку з чим, задовольняє позовні вимоги щодо стягнення втрат від інфляції у розмірі заявленому позивачем, а саме 13212,05 грн.

Також судом перевірено розрахунок 3 % річних та встановлено, що він, теж є арифметично невірним, позаяк, заявлена позивачем сума становить 3451,00 грн, а за розрахунком суду у заявлений період сума 3% річних становить 3456,25 грн. Суд, виходячи з вищевикладеного, вважає за необхідне задовольнити заявлену до стягнення суму 3 % річних у розмірі 3451,00 грн, позаяк позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання позивача.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі, позаяк сплачений позивачем судовий збір є мінімальним для даної категорії спорів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП "Аграрні стратегії" (61033, Харківська обл., м. Харків, вул. Луганська, буд. 31, код ЄДРПОУ 35698784) на користь Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" (07201, Київська обл., Іванківський район, смт. Іванків, вул. Івана Проскури, буд. 24, код ЄДРПОУ 24219849) 60159,01 грн боргу, 13212,05 грн втрат від інфляції, 3451,00 грн 3% річних та 1762,00 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.03.2019.

Суддя А.Ф. Черногуз