Ухвала

від 04.03.2019 по справі 923/441/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 923/441/18

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Сухового В.Г.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Медвідь" на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Колоколов С.І., Разюк Г.П.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 09.10.2018 (суддя Сулімовська М.Б.) у справі №923/441/18

за позовом Прокурора-заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області

до Фермерського господарства "Медвідь"

про повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2019 Фермерське господарство "Медвідь" подало безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 та рішення Господарського суду Херсонської області від 09.10.2018 у справі №923/441/18.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Медвідь", Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За змістом пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.

Разом з цим особи, що звертаються до Верховного Суду з касаційними скаргами, мають враховувати, що Верховний Суд є судом "права, а не факту ", а тому посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи чи на перевагу одних доказів над іншими не допускається.

В касаційній скарзі скаржник описує обставини справи, хронологію виникнення спору та посилається на те, що судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанова з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, в поданій касаційній скарзі скаржник вдається до перерахування норм Земельного кодексу України та Закону України "Про (селянське) фермерське господарство", що регулюють право користування земельною ділянкою і цитує норми законодавства, якими врегульоване звернення прокурора до суду з позовною заявою та представництво прокурором інших осіб в суді; проте, не зазначає, обґрунтування того, в чому саме полягає порушення або неправильне застосування судами конкретних норм матеріального та/або процесуального права, на думку скаржника, і яким чином це вплинуло на прийняття оскаржуваних судових рішень , натомість спонукає до переоцінки наявних у справі доказів, яким вже було надано оцінку господарськими судами попередніх інстанцій.

Саме лише посилання на неповноту з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для її вирішення, невідповідність окремих висновків обставинам справи, цитуванням окремих норм законів, а також посилання лише на факт порушення норм матеріального та процесуального права, не є належним виконанням зазначеного вище положення Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що в силу приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому всі доводи скаржника про недоведеність обставин справи та про необхідність додаткової оцінки доказів Судом не приймаються.

Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, які саме норми порушено чи застосовано неправильно, і в чому саме полягає це порушення або неправильне застосування.

За таких обставин, враховуючи, що касаційна скарга зводиться до переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, а також викладення обставин справи без належного обґрунтування порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, така скарга не може бути прийнята до розгляду.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" № 3674 - VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Предметом позову у даній справі є повернення земельної ділянки, орієнтовною вартістю 1 830 220,80 грн (як зазначає скаржник в касаційній скарзі).

Статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною 1 статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Таким чином, позовні вимоги про повернення земельної ділянки у розумінні змісту даної статті є майновою вимогою, тобто судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру.

Пунктом 2 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

З врахуванням наведених вище приписів Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), позивач повинен був сплатити судовий збір за ставкою, що підлягала сплаті при поданні позову, виходячи з вартістю даної земельної ділянки, а саме з 1 830 220,80 грн.

Станом на момент звернення із позовом у 2018 році, судовий збір становив для позовних заяв майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 встановлено у розмірі 1762,00 грн.

Відтак, колегія суддів відзначає, що за подання касаційної скарги скаржник повинен сплатити судовий збір та додати до неї докази його сплати виходячи з розрахунку, наведеного у вказаних нормах зазначеного Закону України "Про судовий збір", а саме 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто із суми 27 453,31 грн. (сума при зверненні з позовною заявою майнового характеру в редакції, чинній на дату подачі позовної заяви).

З врахуванням наведених вище приписів Закону України "Про судовий збір" на час подання касаційної скарги скаржник повинен був сплатити судовий збір виходячи з вимоги майнового характеру, а саме у розмірі 54 906,62 грн. (27 453,31 грн х 200% ).

Скаржником на підтвердження сплати судового збору до матеріалів касаційної скарги додана квитанція №6 від 04.02.2019 про сплату судового збору в розмірі 3 842,00 грн, а тому не може вважатися належним доказом сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі.

Таким чином, з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги позивачу слід доплатити судовий збір у розмірі 51 064,62 грн. (27 453,31 грн х 200% - 3 842,00 грн) , який має бути перерахований за такими реквізитами: отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 899998, рахунок отримувача: 31219207026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд. 055)", символ звітності банку: 207.

Крім того, за змістом частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір", в редакції станом на дату подання касаційної скарги, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Інформація щодо сплати судового збору та його зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України міститься в програмі "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)",в якій міститься доступ до реєстру підтверджень оплат із казначейства.

Так, з поданої до матеріалів касаційної скарги квитанції №6 від 04.02.2019 про сплату судового збору в розмірі 3 842,00 грн вказані наступні реквізити: отримувач коштів: УК у Печерському районі 22030102, код отримувача: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Код банку отримувача: 899998, рахунок отримувача: 31219207026007 .

Оскільки, інформація щодо зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за вказаною вище квитанцією, станом на дату винесення даної ухвали, в програмі "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" відсутня, а тому квитанція квитанції №6 від 04.02.2019 про сплату судового збору в розмірі 3 842,00 грн не може вважатися документом, що підтверджує сплату судового збору у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 10 статті 174 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.

Відповідно до частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Частиною 5 статті 292 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про залишення касаційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом десяти днів з дня надходження касаційної скарги.

Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що Фермерському господарству "Медвідь" необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме зазначити обґрунтування того, в чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування конкретних норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у даній справі, а також слід доплатити судовий збір та надати до суду касаційної інстанції належні докази зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Матеріали з усунення недоліків слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншому учаснику справи.

Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1 . Касаційну скаргу Фермерського господарства "Медвідь" на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 та рішення Господарського суду Херсонської області від 09.10.2018 у справі №923/441/18 залишити без руху.

2. Надати скаржнику строк, тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали, для усунення недоліків скарги.

3. Довести до відома скаржника, що поштову кореспонденцію слід надсилати за адресою Касаційного господарського суду: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка, 6.

4 . У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Суховий В.Г.