Постанова

від 28.02.2019 по справі 600/769/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 600/769/17Головуючий у 1-й інстанції Гриновець О.Б. Провадження № 22-ц/817/250/19 Доповідач - Ткач З.Є. Категорія - 307010000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Ткач З.Є.

суддів: Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

розглянув у письмовому провадженні цивільну справу №600/769/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Гнідий Іван Петрович, на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2018 року, ухваленого суддею Гриновець О.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Малоплавучанської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з вищевказаним позовом до Малоплавучанської сільської ради Козівського району Тернопільської області, в якому просить визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме: земельну ділянку, загальною площею 2,4 га в тому числі ріллі 2,22 га, кадастровий НОМЕР_1, пасовище 0,18 га кадастровий НОМЕР_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт серії НОМЕР_3, які знаходяться на території Малоплавучанської сільської ради Козівського району Тернопільської області.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її матір ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого заповіла усе належне їй майно ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Після смерті матері відкрилася спадщина, до складу якої входили вказані земельні ділянки.

Однак, при зверненні до нотаріуса, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки оригінал державного акту на зазначені земельні ділянки втрачено. У зв'язку із вказаним, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2018 року вирішено:

"В задоволенні позову ОСОБА_1 до Малоплавучанської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом відмовити."

Не погодившись із даним рішенням представник позивачки ОСОБА_1 - Гнідий І.П. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1

Зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, які він надав суду, достовірність яких визнавав відповідач, і прийшов до помилкового висновку про недоведеність наявності спадкового майна та безпідставно відмовив у задоволенні позову, чим порушив право позивачки на спадкове майно.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданого сільським головою Малоплавучанської сільської ради від 11 січня 2019 року та 27 лютого 2019 року, останній визнав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити позов і визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, загальною площею 2,4 га, в тому числі ріллі 2,22 га, кадастровий НОМЕР_1, пасовище 0,18 га кадастровий НОМЕР_2, державний акт серії НОМЕР_3, виданий рішенням Козівської РДА від 17 липня 2003 року №279 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Малоплавучанської сільської ради Козівського району та належала покійній ОСОБА_3.

Частина 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України встановлює, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою та її представником не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів щодо предмету доказування у цій справі, зокрема не підтверджено факту існування заповіту ОСОБА_3, згідно якого остання заповіла усе належне їй на день смерті майно ОСОБА_1, як і самого факту смерті ОСОБА_3, належності ОСОБА_3 будь-якого майна, втрати позивачкою чи ОСОБА_3 правовстановлюючих документів на таке майно.

Однак колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст.ст. 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті.

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Згідно з цією нормою спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України)громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування , у відповідності до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4, виданий Малоплавучанською сільською радою Козівського району Тернопільської області 12 жовтня 2015 року.

За життя, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем Малоплавучанської сільської ради ОСОБА_4, у відповідності до якого все своє майно заповіла ОСОБА_1

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на все належне їй майно, в тому числі, у вигляді земельної ділянки, загальною площею 2,4 га в тому числі ріллі 2,22 га, кадастровий НОМЕР_1, та пасовища 0,18 га кадастровий НОМЕР_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт серії НОМЕР_3.

Спадкоємцями майна померлої за заповітом є ОСОБА_1 Інших спадкоємців за законом та за заповітом не має.

Також як вбачається з довідки №144 виданої виконкомом Малоплавучанської сільської ради від 03 липня 2017 року, на день смерті ОСОБА_3 разом з нею була зареєстрована та проживала у будинку за адресою АДРЕСА_1, в тому числі її дочка - ОСОБА_1

Таким чином, ОСОБА_1, як спадкоємець за заповітом, у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3

Як вбачається з листа №663/01-16 від 09 серпня 2017 року державного нотаріуса Козівської державної нотаріальної контори Тернопільської області ОСОБА_5, позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні документи, які підтверджують право власності ОСОБА_3 на вищезазначене нерухоме майно.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачка після смерті матері ОСОБА_3 у встановленому законом порядку успадкувала належну їй спірна земельна ділянка, однак, оформити спадкових прав у нотаріальної конторі не має можливості, за відсутністю правовстановлюючих документів.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, в разі відсутності документів па право власності, власник може вимагати визнання права власності в судовому порядку.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Тобто спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його приналежності в позивача відсутні необхідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється відповідачем.

Вирішуючи питання про те, чи дійсно ОСОБА_3 за життя належали спірні земельні ділянки, колегія суддів виходить із наданих доказів, а саме: з копії державного акту серії НОМЕР_3, наявного в матеріалах справи.

З якого вбачається, що розпорядження Козівської райдержадміністрації від 14 липня 2003 року № 279 ОСОБА_3 у власність була надана земельна ділянка площею 2,4 га, для ведення товарного сількогосподарського виробництва.

Також про наявність державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 свідчить інформація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №602/0/198-17 щодо земельної ділянки площею 0,1639 га та інформація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №601/0/198-17 щодо земельної ділянки площею 2,2194 га, виданих Відділом у Козівському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області 27 липня 2017 року.

Також колегія суддів враховує, що відповідач права позивачки на спірне майно не оспорює.

А навпаки, відповідно до відзиву на позов Малоплавучанська сільська рада Козівського району Тернопільської області, позовні вимоги ОСОБА_1 визнає в повному обсязі.

Оскільки відсутній оригінал документа, що посвідчує право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку, і це стало перешкодою в оформленні позивачкою своїх спадкових прав у нотаріальному порядку, зокрема шляхом отримання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, то колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення, шляхом визнання за нею право власності на спадкове майно, а саме: земельну ділянку, загальною площею 2,4 га в тому числі ріллі 2,22 га, кадастровий НОМЕР_1, пасовище 0,18 га кадастровий НОМЕР_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт серії НОМЕР_3, які знаходяться на території Малоплавучанської сільської ради Козівського району Тернопільської області.

На вищенаведене суд першої інстанції суд першої інстанції не звернув уваги та прийшов до хибного висновку, відмовивши у задоволенні позову.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладених вимог закону апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким позов необхідно задовольнити.

У відповідності до вимог абз. 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 382, 389 ЦПК ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Гнідий Іван Петрович, задовольнити.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Малоплавучанської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, право власності на земельну ділянку, загальною площею 2,4 га, в тому числі ріллі 2,22 га, кадастровий НОМЕР_1, пасовище 0,18 га кадастровий НОМЕР_2, яка розташована на території Малоплавучанської сільської ради Козівського району, Тернопільської області, яка належала ОСОБА_3 згідно державного акту серії НОМЕР_3, виданого на підставі розпорядження Козівської районної державної адміністрації 14 липня 2003 року №279.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова складена 28 лютого 2019 року.

Головуючий: Ткач З.Є.

Судді: Міщій О.Я.

Шевчук Г.М.