Рішення

від 20.02.2019 по справі 340/700/17

ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№340/700/17

Провадження № 2/340/5/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2019 року смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,

з участю секретаря судового засідання Фурманюк В.М.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

третіх осіб ОСОБА_4,

представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_6 до Голівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Сектор державної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання права власності в порядку спадкування за законом; за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 до ОСОБА_6, Голівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Сектор державної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_7 про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору та придбане внаслідок спільної праці члена двору ,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду із позовом, вимоги за яким уточнив заявою від 27.08.2018, просить визнати за ним право власності на спадкове нерухоме майно, після смерті ОСОБА_8, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме садибу АДРЕСА_1, що розташована в с Голови, присілок Шкірівський, Верховинського району, Івано-Франківської області, та складається з житлового будинку, який позначений на плані під літерою А , який в свою чергу складається з: 1-1 коридору, площею 13,6 м.кв., 1-2 кімнати, площею 18,3 м.кв., 1-3 кладової, площею 7,9 м.кв., 1-4 кімнати, площею 7,8 м.кв., 1-5 кухні, загальною площею 60 м.кв., а також належні до нього господарські будівлі: погріб під літерою Б , сарай під літерою В , оборіг під літерою Г , літня кухня під літерою Д , сарай під літерою Е .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що являється єдиним спадкоємцем за законом після смерті брата ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Спадщину після його смерті прийняв належним чином, однак, у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно, а саме житловий будинок, розташований на земельній ділянці йому було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів про його належність спадкодавцю на праві власності.

Однак вважає, що вказане нерухоме майно належало покійному на праві власності на момент смерті, оскільки такий побудований у 1950 році, на той час чинне законодавство не встановлювало обов'язку щодо реєстрації права власності на домоволодіння, розташоване у сільській місцевості. У зв'язку із цим переконаний, що вказане будівництво не є самочинним. А враховуючи, що відповідно до ДБН А.3.1-3-94 на об'єкти, що збудовані до 05.08.1992 можуть прийматися в експлуатацію за умови наявності висновку про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ, просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 04.01.2018 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

Ухвалами суду від 26.02.2018 відмовлено в задоволенні заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про залучення їх до участі в справі в якості співвідповідачів, залучено їх до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

05.03.2018 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору подала пояснення на позов, де вказала, що за позивачем не може бути визнано право власності на все спадкове майно ОСОБА_8, а лише на Ѕ частину даного нерухомого майна, оскільки таке майно є майном колгоспного двору та належить всім його членам на праві спільної сумісної власності. А оскільки вона з самого дитинства проживала з тіткою ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а тому також має право на Ѕ частину спадкового майна.

26.03.2018 ОСОБА_4 в порядку ст.52 ЦПК України звернулася з позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до ОСОБА_6, Голівської сільської ради, треті особи Сектор державних реєстраторів Верховинської РДА, ОСОБА_7, вимоги за яким уточнила заявою від 27.08.2018 та просить визнати за нею право власності на 1/2 частину нерухомого майна: житлового будинку АДРЕСА_1, який позначений на плані під літерою А , загальною площею 60,0 м.кв., а також належні до нього господарські будівлі: погріб під літерою Б , сарай під літерою В , оборіг під літерою Г , літня кухня під літерою Д , сарай під літерою Е , як майна члена колишнього колгоспного двору та набутого в результаті спільної праці члена сім'ї громадян ОСОБА_9 і ОСОБА_8

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірний житловий будинок був побудований в 1950-1958 роках її бабусею та дідусем і після їх смерті був успадкований ОСОБА_11 Вона являється племінницею ОСОБА_9 та з трьох років, а саме з 1971 року проживала разом з нею, фактично остання удочерила її. У 1976 році тітка вийшла заміж за ОСОБА_8 і в цьому господарстві вони проживали в трьох, розбудовували його, вона допомагала по господарству. При цьому дане господарство було колгоспним двором, так як тітка ОСОБА_9 працювала в колгоспі та була головою колгоспного двору, а вона також будучи вже повнолітньою допомагала тітці та працювала в колгоспі. Пізніше вона вийшла заміж, і з 1992 року вони разом із своїм чоловіком ОСОБА_12 проживали в Ѕ частині житлового будинку ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Після смерті тітки, вони за рахунок власних коштів здійснили її поховання. На даний час в господарстві зареєстрована дочка ОСОБА_7

Оскільки, вона входила до складу сім'ї членів колгоспу ОСОБА_9 та ОСОБА_8, приймала участь у веденні господарства, а тому вона має право на Ѕ частину даного майна. Також зазначає, що факт визнання права власності за нею на Ѕ частину спірного житлового будинку підтверджується рішенням Верховинського районного суду від 11.04.2017. Просить позов задовольнити.

Протокольною ухвалою суду від 26.03.2018 позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 прийнято до розгляду з первісним позовом.

Ухвалою суду від 04.09.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги за первісним позовом підтримали з підстав наведених в позові. Додатково пояснили, що ОСОБА_1 допомагав по господарству своєму братові ОСОБА_8, доглядав за ним. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер та після його смерті відкрилася спадщина, яка складається зокрема із житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1. Заповіту ОСОБА_8 не залишив, а також договорів дарування чи довічного утримання не укладав. Після його смерті ОСОБА_1 звернувся до Верховинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з чим було заведено спадкову справу, однак видати свідоцтво про спадщину виявилось неможливим, у зв'язку з тим, що відсутні будь-які правовстановлюючі документи на нерухоме спадкове майно. В подальшому, коли ОСОБА_1 намагався виготовити технічний паспорт на житловий будинок, однак виявилося що на нього претендує ОСОБА_4, яка являється племінницею дружини ОСОБА_8, ОСОБА_9 Заявлений нею позов є безпідставним та задоволенню не підлягає, оскільки вона з чоловіком та дочкою ОСОБА_7 були зареєстровані в іншому житловому будинку АДРЕСА_2, а покійному ОСОБА_8 належав житловий будинок АДРЕСА_1. Крім цього, ОСОБА_4 жодними доказами не підтверджено належність спірного майна до колгоспного двору та того, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 входили до членів колгоспу. Також ОСОБА_4 не могла спільною працею брати участь у створенні спільного майна, оскільки вона прибула на постійне місце проживання в с Голови в 1993 році. Просять первісний позов задовольнити, а в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 відмовити.

Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4, ОСОБА_5 та третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та одночасно представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_4 позовні вимоги за первісним позовом визнали частково, заперечили лише в частині обсягу спадкового майна. Вказали, що позивачу ОСОБА_6 належить тільки Ѕ частина спадкового майна, що на день смерті належала його спадкодавцю. Інша частина спадкового майна повинна належати ОСОБА_4, оскільки вона являється племінницею дружини ОСОБА_8, ОСОБА_9 та з самого дитинства проживала разом із ними, та фактично була ними усиновлена. Вона допомагала по господарству, вела з покійними спільне господарство, відвідувала від них школу. Після того, як 03.10.1992 вона вийшла заміж за ОСОБА_12, вони стали проживати в спірному житловому будинку якому було присвоєно №45, головою дому якого став її чоловік, а тітка ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в іншій частині господарства - літній кухні, якій присвоєно АДРЕСА_1, головою якого була тітка. При цьому, вони доглядали за тіткою ОСОБА_9 та ОСОБА_8, здійснювали за власні кошти поховання тітки та продовжувала проживати у спірному господарстві до грудня 2014 року. Спірне майно належало до колгоспного двору, та було створене спільною працею всіх членів сім'ї, зокрема ОСОБА_4, а тому вона має право на частку в колгоспному дворі.

Представник відповідача - Голівської сільської ради, ОСОБА_3 суду пояснила, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 дійсно з самого дитинства і до 2015 року проживала разом із покійними ОСОБА_9 та ОСОБА_8, ходила від них до школи. Однак запис в будинковій книзі щодо реєстрації її місця проживання вперше було внесено сільською радою 05.02.1993. Вважає, що не зважаючи на це, вона має право на 1/2 частину спадкового майна, після смерті ОСОБА_8 При цьому зазначила, що жодних рішень щодо поділу господарства ОСОБА_8 сільською радою не приймалося, про укладення якихось договорів їм нічого не відомо. Спірне будинковолодіння складається лише з одного житлового будинку та господарських будівель, де Петруки та ОСОБА_4 проживали. Яким чином та на підставі чого присвоювалися різні погосподарські номери №45 та АДРЕСА_1, їм не відомо.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Сектору державної реєстрації Верховинської РДА Івано-Франківської області в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, подав заяву про розгляд справи у його відсутності. А тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності третьої особи.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частинами 1 та 2 ст.1220 ЦК України визначено, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як вбачається із свідоцтва про смерть (а.с.8 том 1), ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1, про що вчинено актовий запис від 14.12.2015 за №21.

Спадкоємцем другої черги за законом (ст.1262 ЦК України) після смерті ОСОБА_8 являється його брат ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.9 том 1). Інших спадкоємців першої або другої черги за законом після смерті ОСОБА_8 не встановлено.

Як встановлено судом, позивач у встановленому законом порядку звернувся до Верховинської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_8, на підставі якої заведено спадкову справу (а.с.16 том 1).

В той же час, листом-роз'ясненням від 22.12.2017 (а.с.17 том 1), позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно внаслідок непредставлення позивачем підтверджуючих документів про право власності спадкодавця на зазначене нерухоме майно.

Дійсно, як встановлено судом на даний час право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, ні за ким, в тому числі і за ОСОБА_6, не зареєстровано і свідоцтво про право власності на будинок не видавалося.

Однак, як вбачається з оглянутих в судовому засіданні погосподарських книг за період 1967 по 2015 роки, подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8 проживало в господарстві, що складалося із житлового будинку, загальною площею 42 м.кв. та господарських будівель. Головою двору була ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4. Після її смерті в будинковолодінні залишився проживати ОСОБА_8

Рішенням Голівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області №41 від 12.06.2018 (а.с.190 том 1), житловому будинку та господарським спорудам, належним покійному ОСОБА_8, присвоєно поштову адресу, а саме: АДРЕСА_1.

10.11.2017 на житловий будинок АДРЕСА_1, який побудований у 1950 році, що знаходиться в селі Голови, присілок Шкірівський, Верховинського району, Івано-Франківської області позивачем виготовлено технічний паспорт (а.с.182-187 том 1).

Згідно представленого технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, та складається з: житлового будинку, який позначений на плані під літерою А , який в свою чергу складається з: 1-1 коридору, площею 13,6 м.кв., 1-2 кімнати, площею 18,3 м.кв., 1-3 кладової, площею 7,9 м.кв., 1-4 кімнати, площею 7,8 м.кв., 1-5 кухні, площею 12,4 м.кв., загальною площею 60 м.кв., а також належні до нього господарські будівлі: погріб під літерою Б , сарай під літерою В , оборіг під літерою Г , літня кухня під літерою Д , сарай під літерою Е . Будівлі були споруджені у 1950 році та завершені будівництвом.

Відповідно до п.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності в Україні до моменту набрання чинності ЦК України з 01.01.2004 року регулювалися положеннями ЦК України 1963 року та Законом України Про власність , який введено в дію з 15.04.1991 року.

Відповідно до положень ст.12 цього Закону було визначено, що громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права індивідуальної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення (ст. 13 Закону).

За таких обставин суд вважає, що спірний будинок АДРЕСА_1 був належним чином набутий у власність подружжям ОСОБА_9 та ОСОБА_8, в подальшому, внаслідок смерті ОСОБА_9 перейшов в одноосібну власність ОСОБА_8 у відповідності до положень ст.549 ЦК УРСР, а тому на момент його смерті входив в об'єм спадкового майна.

При цьому суд переконаний, що відсутність реєстрації права власності на нерухоме майно не може бути перешкодою для прийняття спадщини позивачем, так як відповідно до ч.4 ст. 3 Закону України Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав. Крім цього, у інший спосіб позивач позбавлений можливості захисту свого майнового права на прийняття спадщини в цій частині, оскільки внаслідок смерті власника майна адміністративна процедура здійснення оформлення правовстановлюючих документів на житловий будинок є унеможливлена.

А тому, враховуючи, що позивач, будучи спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_8 прийняв спадщину, однак не може оформити спадкові права з причин, що не залежать від його волі, позовні вимоги за первісним позовом слід задовольнити.

Разом з тим суд вважає, що в порядку спадкування до позивача перейшло право власності на житловий будинок, а не садибу, як про це зазначено у позові, оскільки за змістом ст.381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком та господарськими спорудами. Однак предметом даного позову являється тільки житловий будинок з господарськими спорудами, а не земельна ділянка.

Задовольняючи первісний позов, суд відмовляє у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору, яке придбане внаслідок спільної праці члена двору, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач ОСОБА_4 зазначала про належність господарства АДРЕСА_1 до суспільної групи господарств - колгоспний двір, в силу того, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 були колгоспниками, а вона як член їхньої сім'ї проживала із ними неповнолітньою та вела спільне господарство. В підтвердження вказаних обставин посилається на вкладиші до трудової книжки колгоспника ОСОБА_11 за 1975-1979 роки (а.с.238-241 том 1), та записи в погосподарських книгах Головівської сільської Ради народних депутатів, а саме в погосподарській книзі №9 за 1967-1969 роки, № б/н за 1974-1976 роки, № б/н за 1983-1985 роки, №11 за 1986-1990 роки, №16 за 1991-1995 роки, з яких вбачається, що ОСОБА_11 та ОСОБА_8 були колгоспниками в колгоспі ОСОБА_13 та господарство в якому вони проживали, відносилося до суспільної групи господарств колгоспників.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Згідно із ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР, розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Однак, відповідно до роз'яснень, що викладені у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Із правових позицій, які висловив Верховний Суд України у постановах від 15 січня 2014 року № 6-145цс13, від 24 грудня 2014 року №6-192цс14 вбачається, що застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання щодо правильності зарахування будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір, є помилковим.

Крім цього, відповідно до законодавства, яке було чинним на час створення та обліку спірного майна прийняття у члени колгоспу здійснювалося загальними зборами колгоспників відповідного колгоспу на підставі заяви особи.

Вказане правило було врегульовано Примірним статутом сільськогосподарської артілі від 1935 року та в подальшому, Примірним статутом колгоспу - нормативним актом, що регламентував основні питання діяльності колгоспів в тому числі і питання прийняття осіб в члени колгоспу, оплату праці та соціальне забезпечення колгоспників, який було прийнято 3-м Всесоюзним з'їздом колгоспників та затверджено постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР 28 листопада 1969 року.

Згідно цього Статуту, членами колгоспу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку і виявили бажання своєю працею брати участь у громадському господарстві колгоспу. Прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління в присутності особи, яка подала заяву.

При цьому, аналізуючи зазначені правові норми та правові позиції Верховного Суду України у своїй ухвалі від 17.12.2014 Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що наявність запису у трудовій книжці про перебування особи в трудових відносинах із колгоспом, відповідного запису у витягу з погосподарської книги є недостатньою правовою підставою для безперечного висновку про те що особа була членом колгоспу. Такі обставини можуть підтверджуватися рішенням (витягом з нього) загальних зборів членів колгоспу про включення особи до членів колгоспу.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Таким чином належним та достатнім доказом наявності в особи статусу - члена колгоспу, в тому числі наявності членства в колгоспі імені І.Франка, що діяв на території АДРЕСА_1, є відповідне рішення загальних зборів колгоспників цього колгоспу.

Однак, позивачем ОСОБА_4, всупереч вимогам ст.81 ЦПК України, вказані обставини не доведено, рішення загальних зборів колгоспників про зарахування ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в члени колгоспу імені І.Франка, суду не представлено. При цьому, ОСОБА_4 в судовому засіданні визнала, що вона не перебувала членом будь-якого колгоспу та не працювала в такому.

Вказані обставини не вдалось підтвердити і в ході судового розгляду, оскільки згідно з довідкою від 17.12.2018 за №45/01-23 (а.с.235 том 1) та відповіддю на запит суду від 29.01.2019 (а.с.2 том 2) Архівний відділ Верховинської РДА Івано-Франківської області повідомив про відсутність відомостей в архівному фонді колгоспу імені ОСОБА_13 щодо ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2

За таких обставин, оскільки в ході судового розгляду доказів про прийняття ОСОБА_8, ОСОБА_9 в члени колгоспу імені І.Франка не здобуто, а представлені вкладиші з трудової книжки лише підтверджують факт перебування вказаних осіб в трудових відносинах із колгоспом, а не членство в ньому, тому у суду відсутні підстави зарахування будинку та господарства вказаних осіб до суспільної групи господарств - колгоспний двір.

При цьому, посилання ОСОБА_4 на вкладиші на записи в погосподарських книгах про віднесення вказаного господарства до суспільної групи господарств - колгоспний двір, самі по собі не є достатніми та належними доказами на підтвердження зазначених обставин, оскільки суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї), а не відповідних записів сільської ради у погосподарських книгах.

Такий будинок може відноситися до суспільної групи господарств - робітничий дім, однак в такому випадку положення ч. 1 ст. 120, ст.123 ЦК УРСР режим правоволодіння цим майном не регулюють.

При цьому, суд не бере до уваги посилання третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 про те, що вона набула у власність частку в колгоспному дворі, беручи участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору разом із ОСОБА_9 та ОСОБА_8, постійно проживаючи в даному господарстві з 1971 року по 2015 рік, оскільки вказані обставини не підтверджені позивачем жодними доказами, та спростовані в судовому засіданні здобутими та дослідженими доказами.

Як уже встановлено, із дослідженого законодавства, що регулювало правовідносини, пов'язані із набуттям права власності на майно, яке належало колгоспному двору, таке право виникало лише у осіб, членів двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Однак, жодних доказів про те, що позивач ОСОБА_4 останні три роки, що передували 15.04.1991 вела спільне господарство із покійними ОСОБА_9 та ОСОБА_8 суду не представлено.

Як встановлено в судовому засіданні із досліджених погосподарських книг с. Голови за період з 1967 по 1995 роки включно (погосподарська книга №9 за 1967-1969 роки, особистий рахунок №588 (а.с.31 зворот - а.с.32); погосподарська книга №б/н за 1974-1976 роки, особистий рахунок №603; погосподарська книга №10 за 1983-1985 роки, особистий рахунок №619 (а.с.34 зворот - а.с.35); погосподарська книга №11 за 1986-1990 роки, особистий рахунок №622 (а.с.18 зворот - а.с.19); погосподарська книга №16 за 1991-1995 роки, особистий рахунок №659 (а.с.34 зворот - а.с.35), в спірному господарстві значились лише ОСОБА_8 та ОСОБА_9, як голова двору. Відомості про наявність інших членів двору, сім'ї, учасників господарства в погосподарських книгах відсутні.

В той же час, з оглянутого паспорту громадянина України серія СС 014814 виданого 30.03.1996 Верховинським РВ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_4, а також записів в будинковій книзі №5 про облік осіб, які зареєстровані в АДРЕСА_1 (а.с.5-10 том 2), вбачається, що ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_12 лише 03.10.1992 в виконкомі Довгопільської сільської ради, Верховинського району, Івано-Франківської області, а прибула в АДРЕСА_1 із с Полянки, Довгопільської сільської ради 05.02.1993, де і було цього ж дня зареєстроване її місце проживання.

Представлену позивачем довідку про навчання у Голівській восьмирічній школі (а.с.100) суд до уваги не приймає, оскільки така містить інформацію про її навчання на території с. Голови в період з 1976 по 1978 роки, що не може підтверджувати факт спільного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_9, ОСОБА_8 протягом трьох років, що передували 15.04.1991.

Крім цього, згідно паспортних даних протягом цього періоду вона була повнолітньою, а відтак доведення факту ведення спільного господарства із ОСОБА_9, ОСОБА_8 лише проживанням на території с. Голови, чи з цими особами, без належного доведення факту участі в такому своєю працею і коштами, уже не видається можливим. В той же час, як вбачається із записів в будинковій книзі, ОСОБА_4 станом на час прибуття в с. Голови працювала в Путильській прядильній фабриці.

Також безпідставними є посилання ОСОБА_4 про підтвердження факту набуття нею права власності на частину господарства ОСОБА_8 обставинами добровільного виділення з їх згоди у її власність частини господарства.

Як вбачається із досліджених погосподарських книг за період з 1967 по 1995 роки, за весь період, кількість членів двору, загальна площа житлового будинку 42 м.кв., закріпленої за ним земельної ділянки, площею 0,50 га, не змінювалися.

Перший запис в погосподарських книгах с Голови, що стосується позивача ОСОБА_4 появився в погосподарській книзі за 1991-1995 роки №16, під обліковим записом №656. Проте, жодних відомостей, що вказане господарство було виділене внаслідок поділу господарства ОСОБА_9 та ОСОБА_8, у відповідних погосподарських книгах не зазначено. Більш того, в цьому обліковому записі міститься відмітка, що попередньо вказане господарство належало ОСОБА_15, яке складалося із житлового будинку площею 40 м.кв., земельної ділянки 0,50 га, та який вибув у Вінницьку область 15.04.1993. В подальших погосподарських книгах, аж по 2015 рік, зазначається про існування двох окремих господарств сім'ї ОСОБА_4 та сім'ї ОСОБА_8. При цьому, з часу вчинення запису про господарство сім'ї ОСОБА_4, об'єм господарства ОСОБА_9, ОСОБА_8 жодним чином не змінився, площа земельної ділянки, житлового будинку, належних до нього господарських споруд не змінювалася.

За наведених обставин, а також враховуючи той факт, що представник Голівської сільської ради категорично ствердила, що жодних рішень з приводу поділу господарства ОСОБА_9 та ОСОБА_8 сільською радою не приймалося, у суду відсутні підстави вважати, що запис в погосподарських книгах про господарство АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 підтверджує факт його виділу із спільного з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 господарства, і такий може підтверджувати лише факт належності іншого господарства на території с. Голови позивачу ОСОБА_4

При цьому слід зазначити, що виділ, поділ, інше розпоряджання нерухомим майном після 1991 року міг здійснюватися відповідно до цивільно-правових угод, однак жодних доказів про їх укладення позивачем не представлено.

Також суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_4 на рішення Верховинського районного суду від 11.04.2017, як на доказ перебування у її власності частини будинковолодіння, оскільки вказаним рішенням усувалися перешкоди саме ОСОБА_6 у виготовленні технічної документації щодо спадкового нерухомого майна, що знаходиться в АДРЕСА_1, яке належало ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

А враховуючи, що позивачем не доведено факту ведення спільного господарства із ОСОБА_9, ОСОБА_8 протягом останніх трьох років, що передували 15.04.1991, шляхом активної участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, та що такий двір відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, а в судовому засіданні здобуто докази, що спростовують наведені ОСОБА_4 обставини, в задоволенні її позову про визнання права власності частину будинковолодіння АДРЕСА_1, як майна члена колишнього колгоспного двору та набутого в результаті спільної праці члена сім'ї громадян ОСОБА_9 і ОСОБА_8 слід відмовити за його безпідставністю.

Крім цього, відмовляючи в позові третьої особи, судом відхиляються і доводи ОСОБА_4, висловлені в судовому засіданні 05.02.2019 про те, що вона набула у власність частину цього ж будинку, як спадщину, після смерті тітки ОСОБА_9

Як встановлено судом, ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в АДРЕСА_1, про що зроблено актовий запис № 3 від 23.02.1998 (а.с.80 том 1).

Згідно з ст. 524 ЦК УРСР (що діяв на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом; спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом 6 місяців фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_4 відносить себе до першої черги спадкоємців, оскільки вважає, що була усиновлена ОСОБА_9 та ОСОБА_8, так як проживала з ними з трьохрічного віку.

Однак з такими доводами суд погодитися не може, оскільки відповідно до положень ст.101 КпШС УРСР (чинної на той час) усиновлення може підтверджуватися лише шляхом оформлення спеціального юридичного акту. Таких доказів позивачем суду не представлено.

В той же час встановлено, що на момент смерті голови двору ОСОБА_9, в житловому будинку залишився проживати її чоловік ОСОБА_8, який у відповідності до ст.549 ЦК УРСР є таким, що прийняв спадщину.

За таких обставин, слід прийти до переконання, що житловий будинок АДРЕСА_1, Верховинського району внаслідок смерті ОСОБА_9 перейшов в одноосібну власність ОСОБА_8, а в ОСОБА_4 жодних спадкових прав щодо вказаного будинковолодіння не виникало.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_6 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_6, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1, який позначений на плані під літерою А , який в свою чергу складається з 1-1 - коридору, площею 13,6 м.кв., 1-2 кімнати, площею 18,3 м.кв., 1-3 кладової, площею 7,9 м.кв., 1-4 кімнати, площею 7,8 м.кв., 1-5 кухні, загальною площею 60 м.кв., а також належні до нього господарські будівлі: погріб під літерою Б , сарай під літерою В , оборіг під літерою Г , літня кухня під літерою Д , сарай під літерою Е .

В задоволенні позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 про визнання за нею право власності на 1/2 частину нерухомого майна: житлового будинку АДРЕСА_1, який позначений на плані під літерою А , загальною площею 60,0 м.кв., а також належні до нього господарські будівлі: погріб під літерою Б , сарай під літерою В , оборіг під літерою Г , літня кухня під літерою Д , сарай під літерою Е , як майна члена колишнього колгоспного двору та набутого в результаті спільної праці члена сім'ї громадян ОСОБА_9 і ОСОБА_8, відмовити за його безпідставністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_6, місце проживання: АДРЕСА_1; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_1.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_4, місце проживання: АДРЕСА_3; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_2.

Відповідач: Голівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, юридична адреса: с Голови, Верховинський район, Івано-Франківська область; ЄДРПОУ 04357331.

Треті особи: Сектор держа вної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, юридична адреса: смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, вул. Франка,20; ЄДРПОУ 20568352.

ОСОБА_7, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, фактичне місце проживання: АДРЕСА_4; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_3.

Повний текст судового рішення складено 04 березня 2019 року.

Суддя: Бучинський А.Б.