Постанова

від 12.06.2019 по справі 340/700/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 340/700/17

Провадження № 22-ц/4808/677/19

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Василишин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Матківського Р.Й., Максюти І.О.,

секретаря Капущак С.В.

за участю

представника апелянта адвоката Клим Н.І.

представника позивача адвоката Рашковської Л.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду від 20 лютого 2019 року в складі судді Бучинського А.Б., ухвалене у смт. Верховина, у справі за позовом ОСОБА_2 до Голівської сільської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: сектор державної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Голівської сільської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: сектор державної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Голівської сільської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: сектор державної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат - ОСОБА_4 Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку та житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_2.

Правовстановлюючі документи на житловий будинок з господарськими спорудами відсутні, у зв`язку з чим він не може прийняти спадщину.

Посилаючись на відсутність інших спадкоємців, уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на садибу АДРЕСА_2, яка складається із житлового будинку, який позначений на плані під літерою А , який в свою чергу складається з: 1-1 коридору, площею 13,6 м.кв., 1-2 кімнати, площею 18,3 м.кв., 1-3 кладової, площею 7,9 м.кв., 1-4 кімнати, площею 7,8 м.кв., 1-5 кухні, площею 12,4 м.кв., загальною площею 60 м.кв., а також належні до нього господарські будівлі: погріб під літерою Б , сарай під літерою В , оборіг під літерою Г , літня кухня під літерою Д , сарай під літерою Е .

Ухвалами Верховинського районного суду від 26 лютого 2018 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Голівської сільської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: сектор державної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що спірний житловий будинок був побудований в 1950-1958 роках її бабусею та дідусем і після їх смерті був успадкований ОСОБА_6 Вона являється племінницею ОСОБА_6 та з трьох років, а саме з 1971 року проживала разом з нею, фактично остання удочерила її. У 1976 році тітка вийшла заміж за ОСОБА_4 і в цьому господарстві вони проживали втрьох, розбудовували його, вона допомагала по господарству. При цьому, дане господарство було колгоспним двором, так як тітка ОСОБА_6 працювала в колгоспі та була головою колгоспного двору, а вона також, будучи вже повнолітньою, допомагала тітці та працювала в колгоспі. Пізніше вона вийшла заміж, і з 1992 року вони разом із своїм чоловіком ОСОБА_7 проживали в ? частині житлового будинку ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Після смерті тітки, вони за рахунок власних коштів здійснили її поховання. На даний час в господарстві зареєстрована дочка ОСОБА_3

Оскільки вона входила до складу сім`ї членів колгоспу ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , приймала участь у веденні господарства, а тому вона має право на ? частину даного майна.

У зв`язку з наведеним просила визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку, позначеного по інвентарному плану забудови літерою А , загальною площею 60,0 м.кв. та право власності на ? частину належних до нього надвірних господарських будівель і споруд, а саме: літньої кухні під літерою Д , сараїв під літерами В , Е , навіс під літерою Г , підвал під літерою Б у АДРЕСА_2, як майна члена колишнього колгоспного двору та набутого в результаті спільної праці члена сім`ї ОСОБА_6 і ОСОБА_4

Рішенням Верховинського районного суду від 20 лютого 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_2 , який позначений на плані під літерою А , який в свою чергу складається з 1-1 - коридору, площею 13,6 м.кв., 1-2 кімнати, площею 18,3 м.кв., 1-3 кладової, площею 7,9 м.кв., 1-4 кімнати, площею 7,8 м.кв., 1-5 кухні, загальною площею 60 м.кв., а також належні до нього господарські будівлі: погріб під літерою Б , сарай під літерою В , оборіг під літерою Г , літня кухня під літерою Д , сарай під літерою Е .

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 остання посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що вона не заявляла вимоги про визнання за нею права власності на частку в спадковому майні, виключно і тільки, як члена колгоспного двору, вона стверджувала, що спочатку вона набула права в ньому, як малолітній член сім`ї колишніх колгоспників та двору, який являвся в 1990-1998 роках колгоспним. Відтак, вона доводила суду, що в процесі подальшого свого членства в цьому дворі, після припинення його статусу, як колгоспного двору, вона, будучи дорослою і одружившись, разом із своїм чоловіком ОСОБА_7 , приймала участь в збільшенні майна цього двору, вела спільне господарство з тіткою ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , своїми коштами і працею приймала участь у належному догляді та утриманні житлового будинку, оскільки в ньому постійно проживала, розбудовувала і ремонтувала його, побудувала сарай, обробляли земельну ділянку, тощо.

Вказує, що її право на ? частину спірного господарства, крім документів та доказів про її участь у його ремонті, утриманні та догляді, підтверджується також довідкою виконавчого комітету Голівської сільської ради №911/02.2/12/02 від 09 червня 2016 року. Крім того, факт її права власності на ? частину спірного господарства підтверджується рішенням Верховинського районного суду від 11 квітня 2017 року у справі №340/534/16-ц, яке відповідно до статті 82 ЦПК України має преюдиційну силу.

У зв`язку з вищенаведеним, просить оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України сторонами не подавався.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - Клим Н.І. апеляційну скаргу підтримала з вищенаведених підстав.

Представник ОСОБА_2 - Рашковська Л.О. апеляційну скаргу заперечила, посилаючись на її безпідставність.

Представник Голівської сільської ради в судове засідання не з`явився, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі. У попередньому судовому засіданні представник сільської ради апеляційну скаргу визнала і не заперечувала щодо її задоволення.

Представник сектору державної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового розгляду у встановленому законом порядку повідомлялися, а тому колегія суддів вважала за можливе слухати справу у його відсутності на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому у іншій частині оскаржуване рішення апеляційним судом не переглядаються.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок АДРЕСА_2 Голови був набутий у власність подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , в порядку статті 12 Закону України Про власність , в подальшому, внаслідок смерті ОСОБА_6 майно перейшло в одноосібну власність ОСОБА_4 у відповідності до положень статті 549 ЦК УРСР, а тому на момент його смерті будинковолодіння входило до спадкового майна. Таким чином, позивач, як спадкоємець другої черги, має право на спадкування спірного майна з визнанням за ним права власності на спадкове майно.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту ведення спільного господарства із ОСОБА_6 , ОСОБА_4 протягом останніх трьох років, що передували 15 квітню 1991 року, шляхом активної участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, та що такий двір відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір. Крім того, ОСОБА_1 не довела, що її усиновила ОСОБА_6 , а тому вона не могла набути у власність частину спірного будинку в порядку спадкування після смерті тітки ОСОБА_6 .

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 (а.с. 80 т. 1).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с Голови, Верховинського району, Івано-Франківської області (а.с. 8 т. 1).

ОСОБА_6 та ОСОБА_4 перебували у подружніх відносинах.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_2 .

Первісний позивач по справі ОСОБА_2 є рідним братом померлого ОСОБА_4 , інших спадкоємців першої або другої черги не встановлено.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 є племінницею дружини померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_6

Як вбачається з листа-роз`яснення Верховинської районної державної нотаріальної контори №456/02-14 від 22 грудня 2017 року ОСОБА_2 30 березня 2016 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 (а.с. 17 т. 1).

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі 30 березня 2016 року була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 (а.с. 16 т. 1).

Листом-роз`ясненням Верховинської районної державної нотаріальної контори №456/02-14 від 22 грудня 2017 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом внаслідок непредставлення ним правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с. 17 том 1).

Рішенням виконавчого комітету Голівської сільської ради №41 від 12 червня 2018 року присвоєно поштову адресу на житловий будинок, господарські будівлі та споруди під АДРЕСА_2 , які зареєстровані на особовому рахунку № 0533 , які належали покійному ОСОБА_4 (а.с. 190 т.1).

Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 складається з житлового будинку, який позначений на плані під літерою А , який в свою чергу складається з: 1-1 коридору, площею 13,6 м.кв., 1-2 кімнати, площею 18,3 м.кв., 1-3 кладової, площею 7,9 м.кв., 1-4 кімнати, площею 7,8 м.кв., 1-5 кухні, площею 12,4 м.кв., загальною площею 60 м.кв., а також належні до нього господарські будівлі: погріб під літерою Б , сарай під літерою В , оборіг під літерою Г , літня кухня під літерою Д , сарай під літерою Е . Будівлі були споруджені у 1950 році та завершені будівництвом (а.с. 182-187 т. 1).

Суд першої інстанції зробив висновок, що домоволодіння АДРЕСА_2 не відноситься до суспільної групи господарств - колгоспний двір, оскільки судом не здобуто доказів про прийняття ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у члени колгоспу. Разом з тим, судом висловлено припущення, що спірний будинок може відноситися до суспільної групи господарств - робітничий двір.

Проте такий висновок суду на думку колегії суддів не є вірним з огляду на таке.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з копій погосподарських книг села Голови, представлених апеляційному суду на вимогу, суспільна група спірного господарства - колгоспний двір, місце роботи членів господарства - колгосп імені Івана Франка, головою сім`ї була ОСОБА_6 Це підтверджується і оглянутими судом вкладишами до трудової книжки колгоспника ОСОБА_6 .

Зібрані по справі докази вказують на приналежність спірного господарства до суспільної групи господарств - колгоспний двір.

Згідно із Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР 13 квітня 1979 року № 11215, визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено на сільські ради.

Надалі порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів , затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно з пунктом 9 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69, окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.

Суд першої інстанції, оглянувши в судовому засіданні погосподарські книги с. Голови за період з 1967 по 1995 роки включно, встановив, що згідно погосподарської книги №9 за 1967-1969 роки, особистий рахунок № НОМЕР_4 (а.с.31 зворот - а.с.32); погосподарської книги №б/н за 1974-1976 роки, особистий рахунок № НОМЕР_5 ; погосподарської книги №10 за 1983-1985 роки, особистий рахунок № НОМЕР_3 (а.с.34 зворот - а.с.35); погосподарської книги №11 за 1986-1990 роки, особистий рахунок №НОМЕР_6 (а.с.18 зворот - а.с.19); погосподарської книги №16 за 1991-1995 роки, особистий рахунок №659 (а.с.34 зворот - а.с.35), в спірному господарстві значились лише ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , як голова двору. Відомості про наявність інших членів двору, сім`ї, учасників господарства в погосподарських книгах відсутні.

Із будинкової книги №5 Голівської сільської ради під порядковим номером 4 вбачається, що 05 лютого 1993 року ОСОБА_10 прибула із села Полянки Довгопільської сільської ради Верховинського району на постійне місце проживання (а.с. 5-10 т. 2).

Таким чином, станом на 15 квітня 1991 року, коли було введено в дію Закон України Про власність відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року №885-ХІІ у домоволодінні АДРЕСА_2 проживали ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Частинами першою, другою статті 120 ЦК УРСР передбачено, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю.

Відповідно до частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої, п`ятої-сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України), що передбачено і статтею 12 ЦПК України.

На суд покладається обов`язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 80, 81 ЦПК України позивач зобов`язаний довести ті обставини на які він посилається.

Разом з тим, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів про те, що вона була членом господарства АДРЕСА_2 до 15 квітня 1991 року та має право на частку даного будинку як член колгоспного двору.

У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні її позову про визнання права власності на частину будинковолодіння АДРЕСА_2 , як майна колишнього колгоспного двору та набутого в результаті спільної праці члена сім`ї ОСОБА_6 і ОСОБА_4

Оскільки ОСОБА_1 не надала суду доказів її усиновлення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , тому суд першої інстанції також зробив вірний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав набуття нею у власність частини спірного будинку, як прийняття спадщини після смерті тітки ОСОБА_6 , оскільки згідно черговості спадкування за законом право на спадкування частини житлового будинку після смерті ОСОБА_6 виникло у спадкоємців першої черги - її чоловіка ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 приймала участь в збільшенні майна двору, вела спільне господарство з тіткою ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , своїми коштами і працею приймала участь у належному догляді та утриманні житлового будинку, оскільки в ньому постійно проживала, розбудовувала і ремонтувала його, побудувала сарай, обробляли земельну ділянку на увагу не заслуговують, оскільки спірний житловий будинок належав на праві приватної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

За доведення обставин, на які посилається ОСОБА_1 , така участь сама по собі не є підставою для визнання права власності на дане будинковолодіння.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини у справі, дослідив усі наявні у матеріалах справи докази та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не було доведено своїх позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо визнання спірного господарства колгоспним двором з підстав наведених вище, проте вказана обставина не впливає на правильність рішення по суті позовних вимог, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду від 20 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13 червня 2019 року.

Суддя-доповідач Л.В. Василишин

Судді: Р.Й. Матківський

І.О. Максюта