Постанова

від 05.03.2019 по справі 160/8027/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 березня 2019 року м. Дніпросправа № 160/8027/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року (суддя Ільков В.В.) у справі №160/8027/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

в с т а н о в и В :

ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН1366/277/АВ/ТД від 24.09.2018 року щодо позивача, постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1366/279/АВ/ТД-ФС/603 від 04.10.2018 року щодо позивача, які винесені Головним управління Держпраці у Дніпропетровській області, провадження в справі про накладення штрафу №ДН1366/277/АВ/ТД щодо позивача - закрити.

В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що управлінням з питань праці Головного управління у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 та при перевірці встановлено порушення вимог законодавства про працю, що зафіксовано Актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 14 вересня 2018 року №ДН1366/279/АВ, на підставі якого прийнято оскаржувані рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН1366/277/АВ/ТД від 24.09.2018 року та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1366/279/АВ/ТД-ФС/603 від 04.10.2018 року. Вказані рішення відповідача позивач вважав неправомірними, зокрема, з огляду на те, що між позивачем та ОСОБА_2 мали місце цивільно-правові відносини на підставі укладеного цивільно-правового договору про надання послуг, а тому висновок відповідача про наявність трудових відносин та порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 та ч.1 ст.21 КЗпП України є безпідставним.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН1366/279/АВ/ТД від 24.09.2018 року;

визнано протиправним та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами

№ДН1366/279/АВ/ТД-ФС/603 від 04.10.2018 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду, в частині задоволених позовних вимог, фактично мотивовано тим, що за положеннями статті 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Позивач та ОСОБА_2, підписавши цивільно-правовий договір про надання послуг, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України. Відповідачем не надано доказів наявності у вказаного договору ознак нікчемного правочину та визнання його судом недійсним, а надані позивачем до суду докази, зокрема, завдання до договору, пояснення ОСОБА_2, свідчать про реальність договору та виконання його сторонами у встановленому законом та передбаченому договором порядку. З цих підстав, судом зроблено висновок, що наведені в акті інспекційного відвідування інспектором праці твердження не можуть бути підставою для висновку, що правовідносини між позивачем та ОСОБА_2 згідно цивільно-правового договору не є відносинами цивільно-правового характеру, а дії позивача щодо укладення з ОСОБА_2 даного договору не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч. 3 ст.24 та ч.1 ст.21 КЗпП України.

Наведені висновки суду першої інстанції фактично стали підставою для задоволення позову, в частині заявлених вимог щодо визнання неправомірною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1366/279/АВ/ТД-ФС/603 від 04.10.2018 року.

В частині задоволених позовних вимог щодо визнання неправомірним та скасування рішення Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН1366/279/АВ/ТД від 24.09.2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не враховано положення Порядку №509, в частині строків повідомлення роботодавця про розгляд справи. Крім цього, суд вказав на те, що позапланові перевірки можуть проводитися лише за наявності згоди Держпраці України на їх проведення, але відповідачем доказів цьому надано не було.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що зміст укладеного між позивачем та ОСОБА_2 цивільно-правового договору дозволяє дійти висновку, що праця за цим договором здійснювалась в межах діяльності закладу харчування з систематичним виконанням трудових функцій, що свідчить про наявність між сторонами трудових відносин. Про наявність саме трудових відносин свідчать і пояснення ОСОБА_3 яка зазначила, що у відповідача проходить стажування на посаду офіціанта. Не погоджується відповідач і з рішенням суду, в частині задоволених позовних вимог щодо скасування рішення про розгляд справи від 24.09.2018р. З цього приводу відповідач вказує на те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про недотримання Управлінням вимог Порядку №905, оскільки відповідачем у визначені строки було направлено вказане рішення за адресою позивача і останній був обізнаний про час та місце розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що на підставі наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 13.09.2018 р. №747-1 та направлення від 13.09.2018 року № 104, виданого за рішенням керівника органу контролю, здійснено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

За наслідками проведеного інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1, складено акт від 14.09.2018 року № ДН 1366/279/АВ.

У акті від 14.09.2018 року № ДН 1366/279/АВ перевірки зазначено, що під час інспекційного відвідування піцерії "ІНФОРМАЦІЯ_1" (в залі та в службових приміщеннях) знаходилось 8 осіб: директор ТОВ "Дайвес-2017" ОСОБА_4, підприємець ОСОБА_1, 1 кухар, 1 мийник посуду та 4 особи у формі. У момент, коли інспектори праці увійшли до піцерії 3 особи знаходились за барною стійкою та виконували трудові функції, а 1 особа стояла по іншу сторону барної стійки (з боку зали), була одягнена в таку ж форму, як і інші дівчата. На камеру вона представилась ОСОБА_2 (на її бейджику також було написано "Євгенія") та сказала, що вона стажується на офіціанта.

З усіх працівників перевіряючими було взято письмові пояснення з яких встановлено таке.

На території піцерії "ІНФОРМАЦІЯ_1" здійснюють підприємницьку діяльність: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (КВЕД 56:10 "Діяльність ресторанів, надання послуг з мобільного харчування"), ТОВ "Дайвес-2017" (КВЕД 56:30 "Обслуговування напоями") та Приватне підприємство "Сервіс Плюс ТМ". Підприємницька діяльність зазначених осіб в піцерії "ІНФОРМАЦІЯ_1" здійснюється на підставі договорів оренди, укладених з ТОВ "Малібу 2013" .

Згідно пояснень працівників:

- ОСОБА_5 працює кухарем в приватному підприємстві "Сервіс Плюс ТМ" з 25.01.2018;

- ОСОБА_6 працює барменом в ТОВ "Дайвес-2017" з 16.06.2018 року;

- ОСОБА_7 працює мийником посуду у ФОП ОСОБА_1 з 01.06.2018 року;

- ОСОБА_8 працює касиром у ФОП ОСОБА_1 з квітня 2018 року;

- ОСОБА_9 працює офіціантом у ФОП ОСОБА_1 з 24.08.2018 року;

- ОСОБА_2 стажується на посаді офіціанта у ФОП ОСОБА_1 з 24.08.2018 року.

До інспектування надано докази на прийом на роботу та повідомлення органів ДФС про прийом працівників на работу, встановлено:

- ОСОБА_7 - прийнята на посаду мийника посуду (наказ від 31.05.2018 р., повідомлення від 31.05.2018 р., дата початку роботи - 01.06.2018 року);

- ОСОБА_8 - прийнята на посаду офіціанта (наказ від 01.02.18 р., повідомлення від 01.02.18, дата початку роботи - 02.02.2018 року);

- ОСОБА_9 - прийнята на посаду офіціанта (наказ від 23.07.2018 р., повідомлення від 23.07.2018 р., дата початку роботи - 24.07.2018 року).

14.09.2018 року до інспектування надано цивільно-правовий договір про надання послуг від 24.08.18 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

За умовами договором ОСОБА_2 названа в подальшому "Виконавець", з однієї сторони і ФОП ОСОБА_1, названа в подальшому "Замовник", з іншої сторони, разом названі "Сторони", уклали даний договір про таке:

"Предмет договору":

1. За умовами дійсного договору Виконавець бере на себе зобов'язання за завданням Замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцеві зазначену послугу. 1.1 Виконавець не підпадає під дію Правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

У письмовому поясненні ОСОБА_2 зазначила, що стажується на посаду офіціанта та працює за графіком: з 13:00 до 22:00, два дні працює, два - вихідні, тобто у часи роботи кафе.

Відповідач зазначив, що в штатному розписі від 01.07.2018 року затверджена посада офіціанта у кількості двух штатних одиниць.

В акті перевірки, фахівці відповідача дійшли висновку, що фактично за договором цивільно-правовим договором від 24 серпня 2018, ОСОБА_2 систематично виконує роботу, обумовлену угодою, в межах виробничого циклу підприємства. Для даного договору характерними є ознаки трудового договору: праця за таким договором є юридично несамостійною, а здійснюється в межах діяльності підприємства, це підтверджується завданнями ОСОБА_2 - прибирання столів та стільців на території піцерії "ІНФОРМАЦІЯ_1"; виконання роботи не потребувало від ОСОБА_2 власних засобів виробництва, ФОП ОСОБА_1 забезпечувала умови праці, необхідні для виконання робіт (надання форми, тощо); відсутність ознак ризику; фактичного підпорядкування Правилам трудового розпорядку закладу (за письмовими поясненнями працівника ОСОБА_2 вона працює в піцерії "ІНФОРМАЦІЯ_1" з графіком роботи з 13:00 до 22:00); виконання робіт здійснювалося під керівництвом та відповідно до поставлених завдань ФОП ОСОБА_1

Актом від 14.09.2018 року № ДН 1366/279/АВ, зафіксовано, що зазначений працівник систематично виконує певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи та був допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу, що передбачено вимогами ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України та ПКМУ №413.

З цих підстав, за результатами інспекційного відвідування, був зроблений висновок про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч. 3 ст.24 та ч.1 ст.21, ст..29 КЗпП України.

За результатом проведеного заходу контролю та на підставі акту інспекційного відвідування, 24 вересня 2018 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН1366/279/АВ/ТД відповідно до якого справу призначено до розгляду на 04 жовтня 2018 року на 09год.00 хвил.

04 жовтня 2018 року, за результатами розгляду справи, першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1366/279/АВ/ТД-ФС/603, відповідно до якої, на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 111690,0грн.

Правомірність та обґрунтованість рішення відповідача щодо розгляду справи про накладення штрафу та постанови про накладення штрафу є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, встановлений контролюючим органом факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій.

Як свідчать матеріали справи, позивачем до перевірки було надано цивільно-правовий договір про надання послуг від 24.08.2018 року із ОСОБА_2, згідно якого Виконавець (ОСОБА_2.) зобов'язується надати Замовнику (Позивачу) послуги в обсязі і на умовах передбачених даним договором (зміст послуг що надає Виконавець включає прибирання столів та стільців (п.1.3 Договору), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити дані послуги в строк 10 календарних днів з моменту підписання акту приймання виконаних послуг (п.5 Договору).

Позиція відповідача зводиться до того, що між позивачем та ОСОБА_2 мали місце трудові відносини, разом з тим укладений між ними цивільно-правовий договір не є трудовим договором, а тому позивачем допущено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.

За позицією позивача між ним та ОСОБА_2 мали місце відносини цивільно-правового характеру на підставі цивільно-правового договору про надання послуг, а отже висновок відповідача про порушення ним вимог ч.3 ст.24 та ч.1 ст.21 КЗпП (не укладення трудового договору з працівником) є безпідставним.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справ є наявність ознак трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Натомість, у цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормами ст. 24 КзпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як зазначено вище, 24.08.2018р. між позивачем та ОСОБА_2 укладено цивільно-правовий договір.

Необхідність укладення зазначено договору у вказаному періоді, як зазначав позивач, полягала у додатковій потребі прибирання стільців та столів, у зв'язку із святкуванням мешканцями м.Тернівка Дніпропетровської області Дня незалежності України , Дні шахтаря , початку навчального року.

Зі змісту укладеного договору вбачається, що предметом даного договору є послуги. Відповідно до п.1.2 Договору на кожний вид послуг Замовник надає Виконавцю завдання. У якому вказується детальні вимоги до наданих послуг.

У спірному періоді ОСОБА_2, згідно завдання (т.1 а.с.96) надавала послуги з прибирання стільців у кількості 500 одиниць та прибирання столів у кількості 300 одиниць.

Отже, предметом укладеного між позивачем та ОСОБА_2 договору є кінцевий результат, а не процес праці.

Згідно п.10 Договору строк цього Договору закінчується 23 вересня 2018року.

Тобто, цивільно-правовою угодою обумовлено строк надання послуг, що не є притаманним для трудового договору.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Згідно із п.3.1 Договору розмір, форма, строки та порядок оплати визначаються у завданні, у залежності від виду та обсягу надання послуг.

Згідно із завданням, розмір оплати за виконання зазначеного обсягу послуг складає: прибирання стільців по 3 гривню за одиницю; прибирання столів по 7 гривень 50коп. за одиницю.

Після закінчення виконання вказаного завдання діяльність ОСОБА_2 була припинена 23.09.2018р., про що було складено акт приймання виконаних послуг та здійснено оплату за наданні послуги.

Отже встановлені обставини справи не дають підстав для висновку про те, що позивач виплачував ОСОБА_2 заробітну плату і забезпечував умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, а ОСОБА_2 дотримувалась внутрішнього трудового розпорядку, що є обов'язковими ознаками трудового договору відповідно до вимог ч.1 ст.21 КЗпП України.

Матеріали справи не містять доказів того, що стосовно ОСОБА_2 видавався наказ або ж розпорядження про прийняття на роботу, та вівся облік її робочого часу.

Крім цього, ОСОБА_2 подано до суду нотаріально посвідчену заяву від 29.11.2018 року в якій вона зазначила, що 24 серпня 2018 року нею було отримано перше і єдине завдання від ОСОБА_1 - прибирання стільців у кількості 500 одиниць, прибирання столів у кількості 300 одиниць. ОСОБА_1 не організовувала трудову діяльність ОСОБА_2. Також, ОСОБА_2 повідомила, що її не ознайомлювали з правилами внутрішнього трудового розпорядку та вона їм не підпорядковувалась. Вона сама організовувала і виконувала свою роботу на власний ризик. Зазначила, що вона виконувала лише прибирання стільців та столів.

Також, у нотаріально посвідченій заяві від 29 листопада 2018 року, ОСОБА_2 зазначила, що 13 вересня 2018 року була перевірка. Перевіряюча диктувала ОСОБА_2, що писати, вона не юрист і підписала аркуш. 14 вересня 2018 року ОСОБА_2 до кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" не приходила і не прибирала стільці та столи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлені у цій справі обставини свідчать про цивільно-правові відносини між позивачем та ОСОБА_2, у зв'язку з чим до позивача неправомірно застосовано штрафні санкції на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції вважає законним і обґрунтованим рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1366/279/АВ/ТД-ФС/603 від 04.10.2018 року.

В той же час, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, в частині заявлених вимог щодо визнання неправомірним та скасування рішення Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН1366/279/АВ/ТД від 24.09.2018 року.

Так, задовольняючи позов, в цій частині заявлених вимог, суд першої інстанції фактично виходив з того, що відповідачем не враховано положення Порядку №509, в частині строків повідомлення роботодавця про розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що саме по собі порушення суб'єктом владних повноважень строків повідомлення роботодавця про час та місце розгляду справи, якщо таке за позицією суду першої інстанції мало місце, не може бути підставою для скасування рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, оскільки таке рішення і зазначені дії відповідача не є взаємопов'язаними, і наслідком неправомірності одних (дій) чи одного (рішення), не може бути наслідком для визнання неправомірним іншого.

При цьому, суд першої інстанції не з'ясував того, які права чи законні інтереси позивача порушуються та чи взагалі права чи інтереси позивача можуть бути порушені самим рішенням щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Суд апеляційної інстанції вважає, що юридично значимим для позивача є саме рішення про застосування штрафних санкцій, яке прийнято за наслідками розгляду справи, яку до розгляду, у свою чергу, призначено рішенням Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН1366/279/АВ/ТД від 24.09.2018 року. Рішення відповідача щодо розгляду справи, безпосередньо, не породжує та не може породити негативних наслідків для позивача, отже прийняття такого рішення відповідачем не може свідчити про порушення прав чи законних інтересів позивача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог щодо визнання неправомірним та скасування рішення Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН1366/279/АВ/ТД від 24.09.2018 року.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року по справі №160/8027/18, в частині задоволених позовних вимог щодо визнання неправомірним та скасування рішення Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН1366/279/АВ/ТД від 24.09.2018 року - скасувати та в цій частині заявлених вимог прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року по справі №160/8027/18

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строки, визначені ст.329 КАС України.

Вступну та резолютивну частину проголошено 05.03.2019р.

Повний текст постанови складено 06.03.2019р.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк