Постанова

від 28.02.2019 по справі 826/9790/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9790/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Земляної Г.В., Мельничука В.П., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ЖОК. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЖОК. до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю ЖОК. (надалі за текстом - ТОВ ЖОК. ) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування: податкового повідомлення-рішення № 18426552210 від 25.06.2015 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 649 007 грн. та податкового повідомлення-рішення № 18326552210 від 25.06.2015 р., яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 377 294 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій з ТОВ Торгрембуд-1 , ТОВ Вейлер та ПП Адепт-Аудит суперечать дійсним обставинам та спростовуються первинними документами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про задоволення позову.

Зокрема, скаржник стверджує, що відсутність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей не може заперечувати господарську операцію, а окремі недоліки в оформленні первинних документів не є підставою для висновку про її безтоварність.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві наполягає на законності та обгрунтованості судового рішення.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 26.05.2015 р. по 09.06.2015 р. посадовцями Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ ЖОК. з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Торгрембуд-1 за період з 01.10.2014 р. по 31.03.2015 р., ТОВ Вейлер за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р., ПП Адепт-Аудит за період з 01.01.2015 р. по 31.01.2015 р.

Результати перевірки оформлено актом № 107/26-55-22-10/39105605 від 16.06.2015 р.

Згідно цьому акту позивачем порушено вимоги ст.ст. 139, 198, 200, 201 Податкового кодексу України (надалі за текстом - ПК України ) внаслідок чого занижено податок на прибуток на 251 529 грн. та занижено податок на додану вартість на 432 671 грн.

Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.

На підставі рахунків-фактур позивач отримав від ТОВ Торгрембуд-1 дизельне паливо на загальну суму 2 061 860 грн., у тому числі 343 644 грн. ПДВ.

Згідно договору підряду № 29 від 10.07.2014 р. ТОВ Вейлер зобов'язалось своїми силами і засобами виконати роботи із виготовлення металоконструкцій, а ТОВ ЖОК. - прийняти та оплатити їх.

На підставі цього договору була складена податкова накладна на суму 300 000 грн., у тому числі 50 000 грн. ПДВ.

Відповідно до податкової накладної № 292 від 29.01.2015 р. позивач придбав у ПП Адепт-Аудит арматуру та круги на загальну суму 234 162 грн., у тому числі 39 027 грн. ПДВ.

Зазначені суми ТОВ ЖОК. віднесло до складу витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, будучи допитам в якості свідка директор та засновник ТОВ Торгрембуд-1 заперечив свою причетність до діяльності товариства зазначивши, що ніяких документів від імені цього підприємства він не підписував.

ТОВ Вейлер формувало штучний податковий кредит та не придбавало товарів, які мали бути використанні при виконанні договору підряду.

Так само і ПП Адепт-Аудит не декларувало придбання товарів, які мали бути реалізовані позивачеві.

На думку відповідача наведене свідчить про відсутність реальної поставки товарів та послуг.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у Печерському районі м. Києва прийнято: податкове повідомлення-рішення № 18426552210 від 25.06.2015 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 649 007 грн., у тому числі 432 671 грн. за основним платежем та 216 336 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення № 18326552210 від 25.06.2015 р., яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 377 294 грн., у тому числі 251 529 грн. за основним платежем та 125 765 грн. за штрафними санкціями.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту врегульовано статтями 138, 139, 198 ПК України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України (тут та надалі норми ПК України у редакції що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами пункту 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпунктів 2.1, 2.2 пункту 2 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

На підтвердження товарності укладених угод позивачем до суду першої інстанції було надано копії: договору № 29 від 10.07.2014 р., видаткових накладних, рахунків-фактур, акту наданні послуг № 255 від 31.07.2014 р., товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів.

На думку колегії суддів, зазначені документи є необхідними, проте не достатніми для підтвердження факту реальності придбання товарів та послуг у ТОВ Торгрембуд-1 , ТОВ Вейлер та ПП Адепт-Аудит .

Так, позивачем не надано передбаченої договором № 29 від 10.07.2014 р. проектно-кошторисної документації.

Так само, відсутні і подорожні листи та довіреності на отримання товару, а товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів не містять усіх необхідних реквізитів.

Крім того, ТОВ ЖОК. не надано жодних доказів на підтвердження того, що ним були здійснені розрахунки за придбаний товар та виконані роботи.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що директор та засновник ТОВ Торгрембуд-1 заперечує як свою причетність до діяльності товариства, так і факт підписання будь-яких документів від його імені.

На переконання судової колегії кожна із зазначених обставин окремо не дає підстави для висновку про безтоварність господарських операцій.

Разом з тим, оцінюючи їх у сукупності, суд приходить до висновку, що надані ТОВ ЖОК. первинні документи не можна вважати документами, які посвідчують факт придбання позивачем товарів та послуг у ТОВ Торгрембуд-1 , ТОВ Вейлер та ПП Адепт-Аудит з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, колегія суддів підтримує правову позицію окружного адміністративного суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв'язку безтоварністю господарських операцій, оскільки отримання економічної вигоди виключно за рахунок збільшення витрат та податкового кредиту не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЖОК. залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена в повному обсязі 05 березня 2019 р.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Г.В.Земляна

суддя В.П.Мельничук