Постанова

від 27.02.2019 по справі 904/9049/17

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2019 Справа № 904/9049/17

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Кузнецов В.О., Вечірко І.О.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

представники сторін:

від позивача: Коломієць Т.А., наказ №29/12-17 від 29.12.2017, директор

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2018 у справі №904/9049/17 (суддя Юзіков С.Г.; рішення ухвалене о 11:56 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 05.11.2018)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія", м.Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄА", м.Дніпро

відповідача-2: фізичної особи-підприємця Жерепи Наталії Ігорівни, смт.Веселе, Веселівський район, Запорізька область

про визнання угоди про відступлення права вимоги від 20.07.2017 недійсною

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Метрополія" (позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги від 20.07.2017, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЄА" (відповідач-1) та фізичною особою-підприємцем Жерепою Наталією Ігорівною (відповідач-2).

Позов обґрунтовано тим, що спірну угоду було укладено відповідачами без згоди позивача, що порушує права позивача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі №904/9049/17 у позові відмовлено.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог вмотивовано тим, що спірна угода не суперечить чинному законодавству України, а посилання позивача на заборону відступлення права вимоги за договором оренди суди визнали безпідставними, оскільки станом на час укладення спірного договору договір оренди вже було розірвано за згодою сторін, а зобов'язання сплатити кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄА" є наслідком такого розірвання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Метрополія", не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 29.05.2018 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія" задоволено частково; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі №904/9049/17 скасовано; справу №904/9049/17 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають. Отже, при укладенні оспорюваної угоди про відступлення права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступки права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільного-правової угоди чинним законодавством не передбачено. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про відповідність оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства є помилковим. До того ж, суди обох інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не надали оцінки тій обставині, що на час укладення між відповідачами спірного договору про відступлення права вимоги від 20.07.2017 за рішенням від 20.07.2017 у справі №910/7693/17 це рішення не набрало законної сили. Місцевий і апеляційний суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено із порушенням норм процесуального права (статей 33, 43, 80, 101 ГПК у редакції чинній до 15.12.2017).

Під час нового розгляду рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2018 у справі №904/9049/17 (суддя Юзіков С.Г.) у позові відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що приймаючи до уваги надані сторонами докази, суд вважав, що оскаржуваною угодою не порушено права позивача.

Не погодившись з означеним рішенням суду, позивач (ТОВ "Метрополія") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2018 у справі №904/9049/17 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія" в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Метрополія" вказує на те, що позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням через невідповідність висновків суду обставинам справи та висновкам, наведеним в постанові Верховного Суду від 28.05.2018 у справі №904/9049/17, а отже підставою апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права.

Відповідач-1 (ТОВ "ЛЄА") та відповідач-2 (ФОП Жерепа Н.І.) відзиви на апеляційну скаргу по суті заявлених вимог не надали, явку уповноважених представників для надання пояснень у судовому засіданні 27.02.2019 не забезпечили.

Ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018, від 24.01.2019 та від 28.01.2019 направлялись на відповідні адреси відповідачів, але належне повідомлення ФОП Жерепи Н.І. про день, час і місце розгляду справи підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими поштовими повідомленнями (а.с.80, 90, 99 т.2), усі поштові відправлення на адресу ТОВ "ЛЄА" повернулися до суду апеляційної інстанції з відміткою підприємства поштового зв'язку "повернення за закінченням строку зберігання" (а.с. 82-84, 91-93, 100-102 т.2).

Згідно із пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернутою підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).

Колегія суддів не встановила перешкод для розгляду цієї справи за відсутності представників відповідачів за наявними в ній матеріалами і за результатами її перегляду у судовому засіданні 27.02.2019 оголосила вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.

Між ТОВ "Метрополія" (Орендодавець, позивач) та ТОВ "ЛЄА" (Орендар, відповідач-1) уклали договір оренди №А60/Д-1 від 28.09.2015 (далі - Договір), за умовами п. 2.1. якого Орендодавець зобов'язався передати в оренду приміщення, яке знаходиться в торговому центрі, а Орендар прийняти, оплатити оренду і повернути приміщення Орендодавцю на умовах, визначених цим Договором.

Приміщенням є частина будівлі, яка знаходиться на 1 (першому) поверсі торгового центру, - секція №А60.

Місцезнаходження приміщення визначається згідно витягу з плану торгового центру (додаток А до цього Договору) та відмічене кольором або штрихуванням.

Основні характеристики приміщення викладені в річній специфікації приміщення (Додаток Б до цього Договору) (п.3.1.-3.4. Договору).

Пунктом 8.1. Договору сторони визначили, що цей Договір набуває чинності з моменту його укладення та закінчується в останній день строку оренди. Закінчення чи дострокове припинення строку дії Договору не звільняє сторін від виконання зобов'язань, а також від відповідальності (застосування неустойки, штрафів, пені тощо) за порушення Договору, якщо такі зобов'язання чи порушення виникли чи сталися під час дії Договору.

За п. 40.2. Договору Орендар має право уступити або передати будь-які з його прав або зобов'язань за цим Договором тільки після попередньої письмової згоди Орендодавця. Орендодавець має право у будь-який час передати або уступити будь-які з його прав і обов'язків за цим Договором без згоди Орендаря.

10.08.2016 ТОВ "Метрополія" з ТОВ "ЛЄА" уклали Додаткову угоду до Договору оренди №А60/Д-1 від 28.09.2015, згідно з п.1 якої сторони погодили розірвати Договір 11.01.2017.

Залишок оплаченого Орендарем гарантійного платежу у розмірі 36933,50 грн., у тому числі ПДВ, повертається Орендареві до 31.01.2017 за умови, що приміщення було повернуто Орендарем Орендодавцю згідно з положеннями цього Договору, після розгляду можливих зустрічних вимог Орендодавця, та за умови відсутності зобов'язань Орендаря по Договору. (п.6 Додаткової угоди).

11.01.2017 за Актом повернення приміщення Орендар повернув, а Орендодавець прийняв з тимчасового платного користування Приміщення площею 150,6 м 2 .

У строк до 31.01.2017 позивач не повернув залишок оплаченого відповідачем -1 гарантійного платежу в розмірі 36933,50 грн., що стало причиною звернення останнього до Господарського суду міста Києва з відповідною позовною заявою (справа №910/7693/17).

Позивач (ТОВ "Метрополія") подав зустрічну позовну заяву до відповідача-1 про стягнення 95420,16 грн. штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань зі сплати експлуатаційних витрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/7693/17 первісний позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Метрополія" на користь ТОВ "ЛЄА" 36933,50 грн. заборгованості, 2437,62 грн. інфляційних втрат, 513,08 грн. - 3% річних, 936,28 грн. судових витрат і 1600 грн. судового збору, у задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено; зустрічний позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "ЛЄА" на користь ТОВ "Метрополія" 40820,48 грн. штрафу та 1600 грн. судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Це рішення суду сторони не оскаржували, воно набрало законної сили.

20.07.2017 між ТОВ "ЛЄА" (Первісний кредитор, відповідач-1) і ФОП Жерепа Н.І. (Новий кредитор, відповідач-2) укладено Угоду про відступлення права вимоги заборгованості, набутого на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/7693/17.

Листом від 24.07.2017 відповідач-1 повідомив керівника ТОВ "Метрополія" про відступлення права вимоги стосовно сплати суми боргу, набутого за рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/7693/17, Новому кредиторові ФОП Жерепі Наталії Ігорівні (відповідачеві-2) та зазначив реквізити для перерахування коштів.

24.07.2017 відповідач-1 і відповідач -2 уклали Додаткову угоду №1 про внесення змін до Угоди про відступлення права вимоги від 20.07.2017, якою внесли зміни до розділу 1 Угоди та погодили, що Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання Боржником (ТОВ "Метрополія"), зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості, набутих Первісним кредитором на підставі Додаткової угоди від 10.08.2016 до Договору оренди №А60/Д-1 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/7693/17 у випадку набрання рішенням законної сили. У випадку скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/7693/17 дана Угода вважається припиненою (п.1 Додаткової угоди №1).

01.11.2017 відповідач-1 і відповідач-2 уклали Додаткову угоду №2 про виправлення описки в Угоді про відступлення права вимоги від 20.07.2017, у якій сторони вирішили виправити описку в п.1.2. Угоди та викласти його в наступній редакції: Загальна вартість зобов'язання, що відступається становить 42420,48 грн.

Оскільки позивач не надавав відповідачеві-1 згоди на укладення договору уступки вимоги наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовом до господарського суду із позовом відповідача-1 та відповідача-2 про визнання укладеної між цими особами Угоди про відступлення права вимоги від 20.07.2017 недійсною, що є предметом спору у даній справі.

Спірні правовідносини сторін виникли у зв'язку з виконанням договору оренди майна та уступкою відповідачем-1 (орендарем) свого права вимоги до позивача (орендодавця), які виникли із договору оренди, третій особі - новому кредиторові (відповідачу-2).

Частина перша статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних права та обов'язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Положення частини першої статті 627 Цивільного кодексу України встановлюють, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст укладеного договору не повинен суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

За приписами статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Отже, передатися можуть лише такі права, які кредитор набув внаслідок укладення певного правочину.

Відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваної угоди уступки недійсною, суд першої інстанції виходив із того, що приймаючи до уваги надані сторонами докази, вважав, що оскаржуваною угодою не порушено права позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги позивача, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога позивача про визнання недійсною Угоди про відступлення права вимоги від 20.07.2017.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що як зазначено у пункті 1.1. оспорюваної Угоди про відступлення права вимоги від 20.07.2017, Первісний кредитор ТОВ "ЛЄА" відступає Новому кредитору ФОП Жерепі Н.І. право вимоги виконання ТОВ "Метрополія", що іменується на далі "Боржник", зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості, набутих Первісним кредитором на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 року у справі №9910/7693/17 після набрання рішенням законної сили.

При цьому у пунктах 1.1. та 1.2. оспорюваної угоди в редакції Додаткової угоди №1 від 24.07.2017 про внесення змін до угоди про відступлення права вимоги від 20.07.2017 сторони обумовили, що цією Угодою новий Кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати (в тому числі і в виконавчому провадженні) від Боржника повернення залишку оплаченого ТОВ "ЛЄА" гарантійного платежу в розмірі 36933,50 грн., 2843,89 грн. інфляційних втрат, 513,08 грн. 3% річних, а також сплати належних до стягнення з Боржника на користь Первісного кредитора судових витрат в розмірі 2536,28 грн. судових витрат. Загальна вартість зобов'язання, що відступається становить 42826,75 грн. Моментом переходу права вимоги від Первісного кредитора до Нового кредитора за цією Угодою є момент її підписання уповноваженими представниками сторін. У випадку скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 року у справі №910/7693/17 дана Угода вважається припиненою. На момент підписання цієї Угоди, незалежно від виконання Боржником зобов'язань Новому кредитору, у Первісного кредитора виникає право вимоги до Нового кредитора в сумі 42826,75 грн.

Таким чином, в умовах оспорюваної угоди про відступлення права вимоги сторони цього правочину визначили, що підставою виникнення заборгованості, яка є предметом уступки, є не договір оренди майна №А60/Д-1 від 28.09.2015, а безпосередньо судове рішення у спорі, який розглядався господарським судом між позивачем та відповідачем-1 у справі №910/7693/17.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України у редакції чинній до 15.12.2017 рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною п'ятою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на момент укладення спірної угоди) визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 Господарського процесуального кодексу України.

Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-56гс14.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що при укладенні оспорюваної угоди уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. При цьому сторони цієї угоди не врахували, що питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 Господарського процесуального кодексу України у редакції чинній до 15.12.2017.

Отже, укладаючи спірний правочин, відповідач-1 та відповідач-2, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступки права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачено.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відповідність оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства є помилковим.

Тому колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить протилежного висновку, що оскільки чинним законодавством уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди не передбачена, на вимогу позивача спірна угода уступки права вимоги підлягає визнанню судом недійсною.

Щодо решти встановлених судом першої інстанції обставин та висновків про те, що хоча на час укладення між відповідачами Угоди про відступлення права вимоги від 20.07.2017 за рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/7693/17 це рішення не набрало законної сили, але сторони мали право та обумовили момент чинності оскаржуваної угоди із набранням рішенням у справі №910/7693/17 законної сили, тобто із настанням відкладальною обставиною (умовою), то суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що ця обставина сама по собі не є підставою для визнання оспорюваної угоди недійсною.

При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що на момент винесення господарським судом рішення у даній справі, рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/7693/17 є таким, що вже набрало законної сили.

Втім така обставина не усуває наведених вище обставин, які доводять існування самостійних підстав для визнання оспорюваної угоди недійсною.

Отже, встановлена судом першої інстанції обставина, що внаслідок укладення спірної угоди уступки права вимоги наразі не відбулось дійсного порушення прав позивача - не позбавляє останнього правомочностей вимагати визнання означеної угоди недійсною для запобігання таких порушень в майбутньому, які пов'язуються позивачем насамперед з неможливістю вчинення із відповідачем-1 заліку зустрічних однорідних вимог, підставою виникнення яких є саме означений договір оренди майна, а існування яких підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/7693/17.

Частина перша статті 277 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За вищевикладених обставин колегія суддів доходить висновку про наявність таких, встановлених пунктом 3 і 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підстав для повного скасування рішення суду першої інстанції, як невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права та підстав для ухвалення у даній справі нового рішення, яким позовні вимоги позивача слід повністю задовольнити.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням результатів розгляду справи, колегія суддів покладає на відповідачів у рівних частинах судові витрати позивача (скаржника за апеляційною скаргою) зі сплати судового збору за подання позову в сумі 1600,00 грн., зі сплати судового збору у зв'язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції в сумі 2400,00 грн., зі сплати судового збору у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції в сумі 3200,00 грн., а також зі сплати 2400,00 грн. судового збору у зв'язку з повторним переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277 ч.1 пп. 3 і 4, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія" - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2018 у справі №904/9049/17 - скасувати повністю та ухвалити нове рішення:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія" задовольнити.

Визнати недійсною угоду про відступлення права вимоги від 20 липня 2017 року, яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЄА" (ідентифікаційний код 39962584) та фізичною особою-підприємцем Жерепою Наталією Ігорівною (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_1).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄА" (ідентифікаційний код 39962584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія" судові витрати в сумі 800 грн. 00 коп. на судовий збір у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції, в сумі 1200 грн. 00 коп. на судовий збір у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 1600 грн. 00 коп. на судовий збір у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, в сумі 1200 грн. 00 коп. на судовий збір у зв'язку з повторним переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Жерепи Наталії Ігорівни (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія" судові витрати в сумі 800 грн. 00 коп. на судовий збір у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції, в сумі 1200 грн. 00 коп. на судовий збір у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 1600 грн. 00 коп. на судовий збір у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, в сумі 1200 грн. 00 коп. на судовий збір у зв'язку з повторним переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 06.03.2019.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя І.О. Вечірко