Рішення

від 06.03.2019 по справі 927/6/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 березня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/6/19

Господарський суд Чернігівської області у складі головуючого судді Белова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 927/6/19, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б.Хмельницького,6, м. Київ, 01001

до відповідача: Комунального підприємства "Носівські теплові мережі" Носівської міської ради,

код ЄДРПОУ 32995660, вул. Вокзальна, 6, м. Носівка, Носівський район, 17100

предмет спору: про стягнення 29 848,33 грн

ВСТАНОВИВ:

          Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано позов до Комунального підприємства "Носівські теплові мережі" Носівської міської ради про стягнення 29848,33грн., з яких пеня у сумі 24245,63грн., три проценти річних у сумі 1285,74грн., інфляційні втрати у сумі 4316,96грн. за неналежне виконання грошового зобов"язання.

          Заявлений позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору №3353/15-БО-39 купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014.

Як зазначає позивач у поданій позовній заяві, відповідач в порушення зазначених умов Договору та наведених положень законодавства оплатив послуги з порушенням належного строку для їх оплати, чим здійснив прострочення таких зобов'язань, у результаті чого позивачем були нараховані пеня, три відсотки річних та інфляційні нарахування.

Також позивач просить суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

          Ухвалою від 09.01.2019 встановлено сторонам строк для подання заяв по суті, відповідачу строк для подання відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини - протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено строк позивачу для подачі відповіді на відзив протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов; встановлено відповідачу строк для подачі заперечення на відповідь позивача на відзив, які мають бути подані протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив.

Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача та відкрито провадження у даній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Ухвали про відкриття провадження у справі №927/6/19 господарським судом сторонам були надіслані 09.01.2019.

16.01.2019 копія ухвали, яка надсилалась відповідачу, була повернута до Господарського суду з відміткою «Укрпошти» з інших причин, що не дали змогу виконати обов»язки щодо пересилання поштового відправлення.

Представником відповідача 29.01.2019 вищезазначена копія ухвали була отримана нарочно, про що свідчить відмітка на повернутому поштовому конверті.

07.02.2019 від відповідача на адресу суд надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги та просить суд відмовити в задоволення позовних вимог в сумі 29848,33грн., в тому числі 24245,63 грн пені; 1285,74 грн трьох процентів річних та 4316,96 грн. інфляційних втрат.

Відповідач не заперечує факту порушення строків розрахунків за спожитий природний газ в січні – квітні 2015 року та жовтні-грудні 2015 року. Несвоєчасність розрахунків пояснює неналежним виконанням зобов'язань державою в особі бюджетних установ та органів влади, бюджетні установи та організації, які не розраховуються в повному обсязі за надання послуг з теплопостачання, що надаються відповідачем. Відповідач вказує, що за 2015 рік надав послуг на суму 3735959,17 грн. Проте, зазначає відповідач, Комунальне підприємство “Носівські теплові мережі” Носівської міської ради розрахувалося за поставлений газ з позивачем та сплатило в найкоротші строки заборгованість, обумовлену невиконанням своїх зобов'язань бюджетними установами.

18.02.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив №14/4-460 від 13.02.2019, в якій просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі і вказує на те, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не доведено факту своєчасності проведення розрахунків із позивачем за поставлений природний газ. Відповідач, підписавши договір постачання природного газу із позивачем, взяв на себе зобов'язання щодо проведення розрахунків за отриманий природний газ у строки, визначені п.6.1 договору. Обставини, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву щодо невчасного розрахунку із останнім бюджетними установами/організаціями, не змінюють порядок та строки розрахунків, які визначені договором постачання природного газу.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець) та Комунальним підприємством “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради (покупець) було укладено договір №3353/15-БО-39 купівлі-продажу природного газу.

Відповідно до п. 1.1.-1.3. договору №3353/15-БО-39 купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

За цим договором постачається газ, ввезений Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на митну територію України).

Пунктом 2.1. договору №3353/15-БО-39 постачання природного газу від 31.12.2014 визначено, що продавець передає споживачу з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 153,0 тис.куб.м.

Відповідно до розділу 11 договору №3353/15-БО-39 куплі-продажу природного газу від 31.12.2014, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Відповідно до п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавцем не пізніше 8-го числа зобов?язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Кількість газу, яка продається покупцеві, згідно з п.4.1 договору №3353/15-БО-39 від 31.12.2014, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця.

Згідно з п. 5.1.,5.2. договору №3353/15-БО-39 постачання природного газу від 31.12.2014, ціна (граничний рівень ціни) газ і тарифи на його транспортування установлюється уповноваженим державною владою органом.

У разі зміни уповноваженим органом ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, вони є обов'язковою для сторін даного договору з моменту введення їх в дію.

Ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладення договору становить 5900,00 грн без урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, крім того: -збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ – 2%;

-податок на додану вартість за ставкою 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільчими газопроводами – 366,70грн., крім того ПДВ – 20% - 73,34грн., всього з ПДВ – 440,04грн.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу – 6384,70 грн, крім того ПДВ – 20%, всього з ПДВ – 7661,64 грн.

У разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'яковими для Сторін за цим Договором з моменту введення їх в дію (п. 5.3 договору).

Відповідно до п. 5.5 договору загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Сторонами у дороворі укладені додаткові угоди №1 від 23.02.2015, №2 від 11.03.2015, №3 від 15.04.2015, №4 від 29.05.2015, №5 від 30.06.2015, №6 від 27.07.2015, №7 від 30.07.2015,№8 від 21.10.2015, №9 від 22.10.2015, №10 від 29.10.2015, №10/11 від 02.11.2015, №12 від 25.11.2015, відповідно до яких сторонами змінювався п. 5.2 “Ціна газу” договору купівлі-продажу природного газу №3353/15-БО-39 від 31.12.2014.

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що при невиконанні покупцем вимог, передбачених у п. 6.1 договору продавець має право обмежити передачу газу покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості запереданий газ за договором.

Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та актів приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою.

На виконання умов договору позивач поставив КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради природний газ на загальну суму 2154331,88 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на суму 116587 грн. 17 коп., від 28.02.2015 на суму 87044 грн. 03 коп., від 31.03.2015 на суму 53914 грн. 13 коп., від 30.04.2015 на суму 11366 грн. 69 коп., від 31.10.2015 на суму 76950 грн. 86 коп., від 30.11.2015 на суму 847667 грн. 48 коп., від 31.12.2015 на суму 960801 грн. 52 коп., підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками.

КП “Носівські теплові мережі” Носівської міської ради у справі не спростовує те, що позивач свої зобов'язання з поставки природнього газу виконав у повному обсязі.

Комунальне підприємство “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради здійснив оплату газу у повному обсязі, а саме остаточний розрахунок за газ, переданий у січні 2015 – квітні 2015 року, здійснений 13.10.2015, за жовтень 2015 – грудень 2015 року остаточний розрахунок здійснений 11.01.2016, що також позивачем відображено у відповідному розрахунку до стягуваних сум, який доданий до позовної заяви.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради оплату за переданий природній газ здійснювало несвоєчасно та не виконало зобов?язання у визначений договором строк, чим порушило умови господарського зобов?язання, зокрема вимоги п. 6.1 договору, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як вбачається, спір між сторонами даної справи виник у зв'язку з простроченням виконання КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради зобов'язань з оплати одержаного за договором купівлі-продажу природного газу №3353/15-БО-39 від 31.12.2014 природнього газу.

Договір купівлі-продажу природного газу №3353/15-БО-39 від 31.12.2014, що укладений сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням вищевикладених обставин, суд доходить висновку, що КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради у повному обсязі здійснено оплату за газ у розмірі 2154331,88 грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Пунктом 7.1. договору №3353/15-БО-39 купівлю-продаж природного газу від 31.12.2014 сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до п.7.2. зазначеного договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при цмові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п.6.1. цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Внаслідок несвоєчасного виконання КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради грошових зобов'язань за договором на підставі пункту 7.1 позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за період прострочення обов'язку з оплати поставленого газу за період з 17.02.2015 по 30.03.2015 на суму 1858,89 грн., з 17.03.2015 по 13.07.2015 на суму 4741,05 грн., з 15.04.2015 по 08.10.2015 на суму 14334,72 грн., з 15.05.2015 по 12.10.2015 на суму 2679,42 грн., з 17.11.2015 по 18.11.2015 на суму 173,47 грн., з 15.12.2015 по 21.12.2015 на суму 458,08 грн., що загалом складає 24245,63 грн.

Згідно із ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період просточення платежу з 17.02.2015 по 30.03.2015 на суму 121,99грн., з 17.03.2015 по 13.07.2015 на суму 237,06 грн., з 15.04.2015 по 08.10.2015 на суму 742,55 грн., з 15.05.2015 по 12.10.2015 на суму 141,08 грн., з 17.11.2015 по 18.11.2015 на суму 11,83 грн., з 15.12.2015 по 21.12.2015 на суму 21,23грн., що загалом складає 1285,74 грн.

Крім того, заявлені до стягнення позивачем також інфляційні нарахування за період з 01.04.2015 по 31.07.2015 на суму 2580,76 грн., з 01.05.2015 по 31.10.2015 на суму 1637,46 грн., з 01.06.2015 по 31.10.2015 на суму 98,74 грн., що загалом складає 4316,96 грн.

Верховною Радою України 03.11.2016 прийнято Закон України №1730-VIII “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії ”, який набрав чинності 30.11.2016.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною третьою статті 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII, якою окремо врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Слід зауважити, що частина 3 статті 7 вказаного вище Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №925/770/17, від 12.09.2018 у справі № 910/22923/17.

Судом встановлено, що для здійснення діяльності підприємства, КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради 20.08.2010 отримано ліцензію №378347 на виробництво теплової енергії, ліцензію №378346 на постачання теплової енергії (крім певних видів господарської діяльності у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлених джерел енергії) та ліцензію №378345 на транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами. Відповідно до наданої копії інформаційного листа Чернігівської обласної державної адміністрації №03-05/3888 від 21.08.2015 видані ліцензії вважаються безтерміновими, відповідно до норм Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Отже, КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради є теплопостачальною та теплогенеруючою організацією, на яку поширюється дія Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII.

З матеріалів справи вбачається, що пеня, інфляційні втрати та три відсотки річних позивачем нараховані на заборгованість за поставлений природний газ, що використовувався КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам (п. 1.2 договору №3353/15-БО-39 купівлю-продаж природного газу від 31.12.2014). Заборгованість за поставлений природний газ за договором, на яку позивачем нарахована пеня, інфляційні втрати та три проценти річних була погашена відповідачем 11.01.2016, тобто до набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII (30.11.2016).

Приймаючи до уваги, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення 24245,63 грн пені, 1285,74 грн трьох процентів річних та 4316,96грн інфляційних втрат за договором №3353/15-БО-39 купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 та додаткових угод до нього лише у 2019 році, а з 30.11.2016 вступив в дію Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII і КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради була в повному обсязі сплачена заборгованість за спожитий природний газ на дату вступу в дію вказаного Закону, суд доходить висновку, що у позивача були відсутні правові підстави щодо стягнення з відповідача 24245,63 грн пені, 1285,74 грн трьох процентів річних та 4316,96грн інфляційних втрат за договором №3353/15-БО-39 купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 та додаткових угод до нього, оскільки, виходячи зі змісту ч.3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до 30 листопада 2016 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані - підлягають списанню з 30 листопада 2016 року.

Крім того, як зазначалось раніше, договір №3353/15-БО-39 купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 укладено між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець) та Комунальним підприємством “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради (покупець). Однак позивачем позов про стягнення 29848,33грн., з яких пеня у сумі 24245,63грн., три проценти річних у сумі 1285,74грн., інфляційні втрати у сумі 4316,96грн. за неналежне виконання грошового зобов"язання подано до Комунального підприємства "Носівські теплові мережі" Носівської міської ради.

Частиною першою статті 52 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Статтею 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заміна відповідача на належного здійснюється лише за клопотанням позивача, однак таке клопотання на адресу суду не надходило і позивачем не надано ніяких доказів підтвердження того, що відповідач у справі, а саме КП "Носівські теплові мережі" Носівської міської ради до якого подано позов, є правонаступником КП “Носівські теплові мережі” Носівської районної ради, а тому позов поданий до неналежного відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Оскільки судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з позовом, нараховані пеня, інфляційні втрати та три проценти річних підлягали списанню з 30.11.2016, відповідно до ч.3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII, а тому відсутнє порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту.

Враховуючи всі вищезазначені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставні і задоволенню не підлягають.

Оскільки, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача, а тому судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720) до Комунального підприємства “Носівські теплові мережі” Носівської міської ради, вул. Вокзальна, 6, м. Носівка, Чернігівська область, 17100 (код ЄДРПОУ 32995660) про стягнення 29848,33грн відмовити повністю.

Повне рішення складено та підписано 06 березня 2019 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Суддя                                                   С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/