Постанова

від 04.03.2019 по справі 489/1434/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

04.03.19

22-ц/812/494/19

Єдиний унікальний номер справи 489/1434/18 Головуючий в апеляційній інстанції - ОСОБА_1

Провадження №22-ц/812/494/19

Категорія 24

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 березня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участі:

позивача - ОСОБА_2,

її представника - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 31 жовтня 2018 року о 16 годині 32 хвилин, в приміщенні Ленінського районного суду м. Миколаєва під головуванням судді Рум'янцева Н.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства Лекс-форт про розірвання договору про надання юридичних послуг, стягнення збитків ,

В С Т А Н О В И Л А:

21 березня 2018 року ОСОБА_2 пред'явила до приватного підприємства Лекс-форт вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

12 вересня 2017 року між нею та приватним підприємством Юридичною фірмою Лекс-Форт , в особі директора підприємства ОСОБА_4, в простій письмовій формі, було укладеного договір № 12/09 про надання юридичних послуг (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1, 1.2 названого Договору, виконавець зобов'язувався надати замовнику консультаційні та юридичні послуги з роз'яснень правових питань, що стосуються спірних відносин; з складання та подання обумовлених сторонами документів, складання суміжних заяв, клопотань; представництва замовника у суді.

А замовник, у свою чергу, зобов'язався прийняти послуги та сплатити їх вартість.

Згідно п.п. 1.3, 6.1 Договору, сторони встановили, що договір діє протягом чотирьох місяців та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

03 квітня 2017 року помер її чоловік ОСОБА_5.

Згідно ст. 1220 ЦК України, після його смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки та об'єктів нерухомості. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є: вона - позивач в даній справі, спільна малолітня донька подружжя та два дорослих сина чоловіка від іншого шлюбу, які мають власні погляди на обсяг спадкового майна і порядок його поділу.

Саме на врегулювання непорозуміння, яке виникло між спадкоємцями й повинні були спрямовуватися дії надавача послуг.

На виконання зобов'язання за договором, нею сплачено ОСОБА_4 за його пропозицією та її згодою 55 000 гривень, а саме: 11 000 гривень - в день укладення договору, та 28 вересня 2017 року ще 44 000 гривень.

Посилаючись на те, що взяті на себе зобов'язання відповідачем не виконані: позовна заява про визнання права власності в порядку спадкування ним не підготовлена та не подана до суду; інших заяв від імені позивача відповідачем не готувалися; спірні питання з синами спадкодавця у судовому порядку не поставлені та не вирішені до цього часу.

З лютого 2018 року вона, в усному порядку з відповідачем не може узгодити питання про розірвання договору та повернення коштів, оскільки останній ухиляється навіть від телефонних розмов з нею. У зв'язку з цим, 15 лютого 2018 року в офісне приміщення по вулиці Космонавтів, 100/1 у м. Миколаєві під назвою Магазин юридичних послуг , де працює ОСОБА_4, позивачем було передано заяву про розірвання договору про надання юридичних послуг № 12/09 з 16 лютого 2018 року за згодою сторін та про повернення сплачених йому коштів.

Посилаючись на наведене, позивач просила розірвати договір про надання юридичних послуг та стягнути на її користь з ПП Лекс-Форт 55 000 гривень збитків та судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено за його недоведеністю.

ОСОБА_2 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити повністю.

Скаргу обґрунтовувала невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення ним норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції без змін, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Так, відмовляючи ОСОБА_2 у позові, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та достовірних доказів, які б свідчили про повне або часткове невиконання умов договору.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

За Конституцією України, ст. 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч. ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, вільному, бездоказовому тлумаченні певних обставин та тверджень.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Зазначене у повній мірі стосується і спорів щодо належного виконання умов договорів.

В силу ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 названої статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, зміст яких не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; за умови їх вчинення у формі, встановленій законом; особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; за їх вільного волевиявлення, відповідно до їх внутрішньої волі і спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (статі 203-204, 215, 626 ЦК України).

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір, як вид правочину, нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами, відповідно до встановлених в ньому умов.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу статей 3, 627 ЦК України, договорам притаманна така риса, як свобода договору, яка поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи, стабільність суспільних відносин, економічну та фінансову рівновагу.

Свободу договору можна визначити як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії та вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб'єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст.627 ЦК України, яка з посиланням на ст.6 ЦК України встановлює співвідношення актів цивільного законодавства і договору.

Таким чином, за названими статтями, зміст названого принципу проявляється у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначати умови (зміст) договору, структуру і вид договірного зв'язку; строк його дії; підстави і порядок припинення.

Він є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими вважаються умови визначені в законі, або умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Виключенням з названого правила є реальні договори. Для визнання його укладеним (таким, що набрав чинності), крім досягнення згоди сторін необхідно ще й передача речі, грошових сум, іншого майна або вчинення фактичних дій, передбачених ним.

За своєю характеристикою, істотні умови відображають природу договору, а тому відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом, необхідні для даного виду або на погоджені яких наполягає хоча б одна сторона, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

За договором про надання послуг, в тому числі і юридичних послуг), одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надавати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності на платній основі, якщо інше не передбачено договором.

Істотними умовами договору про надання послуг слід вважати:

?предмет - опис послуги, яка надається;

?плата (розмір, строки оплати, порядок оплати) - якщо договір є оплатним;

?термін дії договору;

?виконавця договору - особисто чи з можливістю передачі цього обов'язку третій особі;

?відповідальність сторін у разі невиконання або неналежного виконання договору;

?умови дострокового розірвання договору.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов'язання - під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ст. 525-526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання і вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами. Принцип належного виконання припускає, що зобов'язання має бути виконане належними суб'єктами, в належному місці, в належний час, належним предметом і належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання, у зв'язку з чим настає прострочення кредитора.

Під порушенням зобов'язання слід розуміти такий протиправний вплив з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення чи взагалі ліквідації. Порушенням зобов'язання є його невиконання і неналежне виконання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, або не утримуються від певних дій, хоча за змістом зобов'язання могли утримуватися від їх вчинення.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

Зазначене у повній мірі стосується і даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та приватним підприємством Юридичною фірмою Лекс-Форт , в особі директора підприємства ОСОБА_4 укладений Договір № 12/09 про надання юридичних послуг (а.с.4).

Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Вказаний вище договір, не містить опису послуг, які відповідач повинен був надати позивачеві, а той їх виклад, що має місце в договорі, не дає можливості їх індивідуалізувати, а, відповідно, пред'явити виконавцю, як на доказ неналежного їх виконання. Інше, було б довільним тлумаченням правочину, який суд з власної ініціативи робити не може і не повинен.

15 лютого 2018 року на адресу директора приватного підприємства Лекс-Форт ОСОБА_4 ОСОБА_2 подано заяву про розірвання Договору № 12/09 та прохання повернути усі сплачені грошові кошти у розмірі 55 000 гривень (а.с.5).

Проте така вимога, з названих обставин, не могла бути задоволена і більше того, позивач просила розірвати договір - строк дії якої вже витік, що вже саме по собі виключає задоволення такої вимоги.

Таким чином, при такому викладені договору про надання послуг, ні у суду 1 інстанції, ні у суду апеляційної інстанції не було і немає достатніх доказів бездіяльності та неналежного винання його умов виконавцем.

Так, відповідно до листа ТОВ Укрспецекспертиза від 12 квітня 2018 року за вих. № 120418-0001, ОСОБА_4 звертався з заявою про проведення технічної інвентаризації об'єкту нерухомості за адресою: Миколаївська область, смт. Матвіївка, вул. Сілікатна, 1-В, була виконана технічна інвентаризація та складено технічний паспорт (а.с.30).

Як вбачається з листа ФОП ОСОБА_6 від 07 травня 2018 року, ОСОБА_4 звертався з заявкою на розробку та виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки за адресою: м. Миколаїв, вул. Сілікатна, 1-в. Вказана технічна документація була виготовлена та послуги сплачені в повному обсязі (а.с.31).

Надано копію Договору на створення продукції (послуг) №17-032 від 14 грудня 2017 року між ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_4, ОСОБА_7 приймання та здачі проектно-вишуковувальної продукції (послуг) по договору №17-0302 від 14 грудня 2017 року.

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 05 червня 2018 року, ОСОБА_2 належить ј частки земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Сілікатна, 1-в, на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 09 лютого 2018 року та зареєстрованому в реєстрі за № 214 (а.с. 32). Роботу щодо оформлення частки в праві на землю проводив відповідач, чого позивач в суді апеляційної інстанції не заперечував. В результаті проведеної відповідачем роботи, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на частку земельної ділянки.

Що ж до твердження позивача, про невиконання договору в частині ініціювання та участі у судових справах щодо спадкування майна чоловіка позивача, то їх не можна назвати обґрунтованими, оскільки з договору не вбачається, що відповідач зобов'язаний був їх надавати.

Цей договір підписано позивачем власноруч, а значить з його умовами вона погодилась.

Відповідно до статті 903 ЦК України плата за договором про надання послуг здійснюється замовником у розмірі, встановленому договором.

Договір про надання правової допомоги укладався за взаємною згодою та вільним волевиявленням сторін, позивач підписуючи його, погодилася з умовами і розміром гонорару.

У статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з частиною першою статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що розірвання договору в односторонньому порядку можливе лише за домовленістю сторін, оскільки інше не було передбачено договором. Сторони такої домовленості не дійшли, а підстав для розірвання договору у судовому порядку не встановлено.

Враховуючи наведене, суд 1 інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову, оскільки позивачем не доведений факт не виконання відповідачем вказаного договору.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга, в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_8

Повний текст постанови складено 06 березня 2019 року.