Постанова

від 04.03.2019 по справі 910/6161/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2019 р. Справа№ 910/6161/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018

у справі №910/6161/18 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АСТОР І КО

до Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1

про стягнення 109927,92 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АСТОР І КО (далі - ТОВ АСТОР І КО , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1 (далі - ТОВ НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1 , відповідач) з позовною заявою про стягнення 109927,92 грн боргу, з яких: 85548,73 грн основного боргу, 16180,05 грн пені, 6593,58 грн інфляційних втрат та 1605,56 грн 3% річних.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач неодноразово подавав заяви про збільшення та зменшення позовних вимог, зокрема, 18.10.2018 подано заяву №1610/1-18 з розрахунком, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 37716,06 грн пені, 8461,92 грн 3% річних та 35866,76 грн інфляційних втрат (т.1 а.с.228-237).

Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент подачі позовної заяви відповідач не виконав свої зобов'язання за договором по оплаті поставки товару, а тому, незважаючи на оплату відповідачем суми основного боргу, після звернення позивачем з позовною заявою, ТОВ НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1 має сплатити суму пені за весь час прострочення оплати, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 24773,28 грн пені, 2635,88 грн 3% річних, 10723,55 грн інфляційних втрат та 783,74 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд вказав, що позивач при здійсненні розрахунку суми пені безпідставно не врахував положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та не обмежив 6-тьма місяцями період нарахування суми пені. Крім того, суд визнав наданий відповідачем контррозрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат належним та таким, у якому правильно визначені періоди нарахування пені та з урахуванням усіх здійснених оплат по кожній видатковій накладній окремо, однак, арифметично невірним, у зв'язку з чим суд, задовольняючи позовні вимоги частково, здійснив власний розрахунок штрафних санкцій.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування скарги відповідач зазначив, що висновок суду про необхідність застосування частини 6 ст.232 ГК України при здійсненні розрахунку пені є неправильним, оскільки у договорі сторони збільшити період нарахування пені. Крім того, суд, здійснюючи самостійно розрахунок штрафних санкцій з-за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга , не навів у рішенні жодних розрахунків.

Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2019 апеляційну скаргу ТОВ НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Жук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги відповідача призначено на 04.03.2019, запропоновано позивачу подати відзив на апеляційну скаргу.

07.02.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання 04.03.2019 відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верхованим Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за його відсутності.

У судовому засіданні 04.03.2019 представник ТОВ АСТОР І КО заперечив доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 - без змін.

04.03.2019 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27.04.2017 між ТОВ АСТОР І КО (постачальник) та ТОВ НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1 (покупець) було укладено договір поставки №Б/27/04/17 (далі - договір поставки), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар, найменування, кількість, ціна якого вказані в специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору (т.1 а.с.12-16).

Відповідно до п. 4.1 договору поставки, ціна на партію товару, яка буде поставлена постачальником в межах терміну дії договору, вказується в специфікації, що є невід'ємною частиною договору і діє до моменту зміни ціни у постачальника. Про зміну ціни постачальник зобов'язаний повідомити покупця не пізніше ніж за 5 (п'ять) робочих днів до дати зміни ціни.

Пунктом 4.8 договору сторони погодили, що оплата вартості товару здійснюється в наступному порядку і в строки: покупець оплачує товар на умовах та у строки, визначені у специфікації; датою здійснення платежу буде дата сплати коштів на поточний рахунок постачальника; розрахунки проводяться в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі платіжними дорученнями або готівкою через касу постачальника; підтвердженням факту погодження сторонами умов оплати партії товару та його вартості є підписання специфікації та прийняття покупцем товару по видатковій накладній; у разі якщо вартість фактично поставленого товару і витрат на його транспортування буде меншою, ніж сума коштів, сплачених покупцем, постачальник за письмовою вимогою покупця або поверне надміру сплачену суму протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання оригінальних документів (лист-вимогу, акт звірки), або прийме її в рахунок оплати наступних поставок; у разі якщо вартість фактично поставленого покупцю товару і витрат на його транспортування буде більше, ніж сума коштів, сплачених постачальнику, покупець зобов'язаний здійснити доплату не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з моменту здійснення поставки.

Згідно з п. 4.10 договору при наявності заборгованості за поставлений товар постачальник має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця незалежно від призначення платежу, в тому числі кошти, що надійшли в якості попередньої оплати майбутніх поставок, на погашення заборгованості, що утворилася.

27.04.2017 сторони підписали додаток №1 до договору (далі - специфікація №1), згідно якої погодили найменування бетону, який мав бути поставлений, ціну, умови поставки та оплати (т.1а.с.17,18).

У пункті 2 специфікації №1 вказано, що за поставку партії бетону відповідач здійснює стовідсоткову попередню оплату або оплачує товар з відстрочкою платежу 5 (п'ять) банківських днів з моменту одержання товару, за умови, що поточна заборгованість покупця не перевищує 300000,00 грн. Якщо поточна заборгованість перевищує зазначену суму, покупець зобов'язаний погасити її в день виникнення такої заборгованості до моменту поставки наступної партії товару згідно умов договору (п. 2.1 специфікації №1).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору поставки та специфікації №1 позивач у період з 12.05.2017 по 27.09.2017 поставив, а відповідач прийняв бетон на загальну суму 330548,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від 12.05.2017 №1497 на суму 14207,59 грн, від 13.05.2017 №1512 на суму 16330,56 грн, від 16.05.2017 №1552 на суму 38703,43 грн, від 26.05.2017 №1706 на суму 162456,36 грн, від 19.09.2017 №3781 на суму 12007,66, від 20.09.2017 №3803 на суму 32773,72 грн, від 26.09.2017 №3909 на суму 25714,03 грн та від 27.09.2017 №3932 на суму 28355,38 грн (т.1 а.с.19-21, 51-58). Видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.

Відповідач оплатив отриманий товар на загальну суму 245 000,00 грн, на підтвердження чого надав платіжні доручення від 07.06.2017 №1035 на с уму 25000,00 грн, від 14.06.2017 №1080 на суму 50000,00 грн, від 16.06.2017 №1090 на суму 50000,00 грн, від 14.07.2017 №1272 на суму 20000,00 грн, від 23.08.2017 №782 на суму 50000,00 грн, від 17.10.2017 №1078 на суму 25000,00 грн, від 14.11.2017 №1455 на суму 25000,00 грн (т.1 а.с.125-131). В графі призначення платежу відповідач вказував договір поставки, а не конкретну видаткову накладну.

В результаті часткової оплати товару у відповідача на момент подачі позивачем позову (16.05.2018) існував борг в сумі 85 548,00 грн.

Після звернення позивача до суду з даним позовом відповідач здійснив оплату товару повністю, на підтвердження даної обставини в якості доказу надав платіжні доручення від 30.05.2018 № 224 на суму 25 000,00 грн, від 01.06.2018 №231 на суму 15 000,00 грн, від 06.06.2018 №249 на суму 10 000,00 грн та від 11.06.2017 №268 на суму 35 548,73 грн (т.1 а.с.79-82).

Під час розгляду справи місцевим господарським судом позивач надав суду заяву, в якій підтвердив сплату відповідачем основного боргу повністю та просив стягнути лише штрафні санкції за період з моменту прострочення платежів по кожній видатковій накладній окремо та до моменту подачі позову, а саме: 37716,06 грн пені, 8461,92 грн 3% річних та 35866,76 грн інфляційних втрат (т.1 а.с.87, 228-237).

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно з п.6.2 договору поставки покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання проти термінів, обумовлених в п.4.8 договору, за вимогою постачальника зобов'язаний сплатити останньому:

суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення;

пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення. Обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмежень термінів, встановлених ч.6 ст.232 ГК України;

3% річних від простроченої суми.

Позивачем наведено розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, згідно якого він просить стягнути з відповідача 37 716,06 грн пені, 8 461,92 грн 3% річних та 35 866,76 грн інфляційних втрат.

Застосовуючи при розрахунку пені ч. 6 ст. 232 ГК України, суд першої інстанції, зважаючи на контррозрахунок штрафних санкцій, наведений відповідачем, здійснив власний перерахунок заявлених позивачем сум та задовольнив позов частково, стягнувши на користь позивача 24 773,28 грн пені, 2 635,88 грн 3% річних, 10 723,55 грн інфляційних втрат, вказавши при цьому, що позивачем необґрунтовано не обмежено період нарахування пені.

Однак, суд апеляційної інстанції, дослідивши умови договору поставки, перевіривши наведені сторонами розрахунки штрафних санкцій, не погоджується з оскаржуваним рішенням з огляду на наступне.

Пунктом 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому застосоване у вказаній статті поняття інше на законодавчому рівні шляхом посилання на строк або термін в контексті ст. 252 ЦК України не обмежено.

Як зазначено в п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч.6 ст.232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, умовами п. 6.2 договору поставки узгодили обов'язок покупця в разі порушення строків оплати за поставлений товар сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення без обмежень термінів, встановлених ч.6 ст.232 ГК України.

Так, зі змісту п. 6.2 договору поставки вбачається, що в даному випадку період нарахування пені не обмежується шестимісячним строком, оскільки, інше встановлено умовами вказаного пункту договору, який включає в себе два параметри нарахування пені: строк нарахування, що відповідно до ст.252 ЦК України визначається в днях - за кожен день , а також період такого нарахування - без обмеження терміну .

На таке порушення судом першої інстанції норм матеріального права вказав і відповідач в апеляційній скарзі (п.1 скарги).

Враховуючи викладене вище, оскільки умови укладеного між сторонами договору поставки свідчать про встановлення сторонами іншого (більшого), ніж передбаченого чинним законодавством, а саме ч.6 ст. 232 ГК України, періоду нарахування пені за порушення умов договору, колегія суддів вважає, що нарахування пені за період понад 6-ть місяців є законним.

Таким чином, суд першої інстанції неправомірно застосував положення ч.6 ст.232 ГК України до даних правовідносин та обмежив період нарахування пені.

Відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 10.06.2004 №3897 банківський день - це частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ.

Оскільки відповідач при здійсненні оплат в графі призначення платежу посилався на договір поставки, а не на конкретну видаткову накладну, зарахування та віднесення оплачених сум в погашення заборгованості за тією чи іншою видатковою накладною є правом позивача.

При здійсненні нарахування штрафних санкцій, позивач моментом виникнення прострочення з оплати визначив наступний робочий день, який слідує за вихідним днем та до здійснення оплати відповідачем та зарахування її в погашення боргу за тією чи іншою видатковою накладною або до дня подачі позову (т.1 а.с.230-236).

Колегія суддів, перевіривши розрахунки сум штрафних санкцій сторін встановила, що розрахунок позивача є арифметично вірним, здійснений з урахуванням п.п.4.10, 6.2 договору поставки та п.2.1 специфікації №1 та з правильним визначенням періодів нарахування штрафних санкцій, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 37 716,06 грн пені, 8 461,92 грн 3% річних та 35 866,76 грн інфляційних втрат судова колегія вважає такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ АСТОР І КО про стягнення з ТОВ НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1 пені, 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки щодо своєчасної оплати у повному обсязі.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі №910/6161/18 підлягає частковому скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ АСТОР І КО повністю. Разом з тим, апеляційна скарга ТОВ НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1 підлягає залишенню без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 253, 254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі №910/6161/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі №910/6161/18 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю АСТОР І КО задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ УКРБУДПРОЕКТ 1 (03028, м.Київ, вул. Велика Китаївська, буд.10-А, ідентифікаційний код 33550340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АСТОР І КО (08202, Київська обл., місто Ірпінь, вул.Соборна, буд.152, ідентифікаційний код 39812547) 37 716 (тридцять сім тисяч сімсот шістнадцять) грн 06 коп. пені, 8461 (вісім тисяч чотириста шістдесят одну) грн 92 коп. 3% річних, 35 866 (тринадцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят шість) грн 76 коп. інфляційних втрат та 1 762 (тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви .

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

4. Матеріали справи №910/6161/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.03.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук