Рішення

від 06.03.2019 по справі 920/896/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.03.2019 Справа № 920/896/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/896/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНДЕЛЄЄВ ЛАБ (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 115а, ідентифікаційний код 33580257),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю КЕМІКАЛ КОМПАНІ (40022, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, буд. 20, ідентифікаційний код 37429965),

про стягнення 137176,33 грн. на підставі договору поставки від 31.12.2017 № 31/12, укладеного між сторонами,

Представники сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - адвокат ОСОБА_1 згідно ордеру серії ПТ № 102043 від 21.01.2019.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю МЕНДЕЛЄЄВ ЛАБ звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 137176,33 грн. за договором поставки № 31/12 від 31.12.2017, з яких: 100657,92 грн. основна заборгованість, 14973,94 грн. 25 % річних, 20770,73 грн. пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 773,74 грн. інфляційне збільшення заборгованості, а також судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи в сумі 2057,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 31/12 від 31.12.2017, укладеного між сторонами щодо оплати вартості поставленого позивачем товару на умовах та в строки, передбачені договором поставки№ 31/12 від 31.12.2017, у зв'язку з чим заборгованості відповідача за поставлений товар станом на 29.10.2018 складає 100657,92 грн. Також, позивач нарахував відповідачу 25 % річних та пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання, а також інфляційні втрати на суму заборгованості по 23.10.2018 року включно.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/896/18 в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.12.2018 об 11 год. 20 хв.; а ухвалою суду від 06.12.2018 у справі № 920/896/18 задоволено клопотання представника відповідача б/н від 06.12.2018 (вх. № 2752к від 06.12.2018) про відкладення розгляду справи та надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву; продовжено процесуальний строк, встановлений в пункті 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Сумської області від 14.11.2018 про відкриття провадження у справі № 920/896/18 щодо надання відповідачем відзиву на позовну заяву до 26 грудня 2018 року; відкладено розгляд справи по суті на 26 грудня 2018 року о 10 год. 40 хв. з повідомленням учасників справи; зобов'язано відповідача надати суду відзив на позовну заяву у строк до 26.12.2018, відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України; а також зобов'язано позивача надати суду відповідь на відзив у строк до 26.12.2018, відповідно до статті 166 Господарського процесуального кодексу України.

26.12.2018 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 26.12.2018 (вх. № 9036 від 26.12.2018), в якому представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що відповідачем направлено позивачеві відомості щодо товару, який відповідач має намір повернути позивачеві, проте відповіді від позивача щодо даних відомостей відповідач не отримав; а також представник відповідача зазначає, що факт оплати відповідачем заборгованості в сумі 20000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 12.10.2018, а тому як зазначає представник відповідача, позивачем невірно обраховано суму основного боргу.

Враховуючи характер спірних правовідносин, обставин, які підлягають встановленню та зібрання відповідних доказів, суд ухвалою від 26.12.2018 у справі № 920/896/18 постановив здійснювати розгляд зазначеної справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 21.01.2019.

ОСОБА_2 зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом, ухвалою від 21.01.2019 закрито підготовче провадження у справі № 920/896/18 та призначено зазначену справу до судового розгляду по суті на 19.02.2019.

18.02.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив вих. № 15022019/1 від 15.02.2019, де позивач зазначає, що не погоджується з відзивом відповідача та зазначає, що пунктом 4.5 протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки № 21/12 від 31.12.2017 передбачено, що за узгодженням сторін, відповідач має право повернути позивачу товар неналежної якості, за умови збереження ним початкового товарного вигляду та збереження терміну придатності не менше ніж 2/3 терміну придатності. При цьому сторони дійшли згоди, що вказане у даному пункті узгодження про повернення товару належної якості оформляється сторонами додатковою угодою до даного договору, яка є невід'ємною частиною. А тому позивач звертає увагу суду на те, що будь-які додаткові умови щодо повернення товару відсутні, а також на те, що жодних пропозицій з цього приводу від відповідача на адресу позивача не надходило. Також позивач зазначає, що посилання відповідача на платіжне доручення від 12.10.2018 про сплату коштів в сумі 20000,00 грн. в рахунок оплати поставленого товару не підтверджується.

19.02.2019 від представника відповідача до суду надійшли письмові пояснення б/н від 19.02.2019 (вх. № 1241 від 19.02.2019), в яких представник відповідача зазначає про те, що відповідач 01.10.2018 надіслав позивачеві електронного листа, в якому наведено перелік товару який підлягає поверненню позивачеві, 09.10.2018 відповідачем повторно на електронну адресу позивача надіслано листа для отримання інформації про пропозиції товару, який відповідач має намір повернути, проте відповіді на зазначені електронні листи відповідач від позивача не отримав.

19.02.2019 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв'язку з відпусткою судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд даної справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У зв'язку з виходом з відпустки судді Спиридонової Н.О., судом ухвалою від 20.02.2019 призначено справу № 920/896/18 до судового розгляду по суті на 28.02.2019.

ОСОБА_2 частини другої статті 216 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених Господарським процесуальним кодексом України строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

В судовому засіданні, розпочатому 28.02.2019 об 11 год. 40 хв. відповідно до приписів частини другої статті 216 та п'ятої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 12 год. 50 хв. 06.03.2019.

05.03.2019 представником відповідача разом із заявою б/н від 05.03.2019 (вх. № 1731 від 05.03.2019) надано суду для дослідження та долучення до матеріалів даної справи оригінал платіжного доручення № НОМЕР_1 від 12.10.2018 та оригінал виписки банку за 12.10.2018 на підтвердження факту сплати відповідачем на користь позивача частини основного боргу в сумі 20000,00 грн.

Зазначені письмові докази досліджено судом у судовому засіданні 06.03.2019 та долучено до матеріалів даної справи.

Позивач свого представника в засідання суду 06 .0 3.2019 не направив, про причини неявки в засідання суду не повідомив .

Копії ухвали від 14.11.2018 про відкриття провадження у справі № 920/896/18 таухвал від 06 . 12.2018, від 26.12.2018, від 21 . 01.2019 , що надсилались судом на адресу позивача, яка зазначена ним у позовній заяві та у договорі поставки № 31/12 від 31 . 12.2017, а саме: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 115а, повернуті відділенням поштового зв'язку на адресу Господарського суду Сумської області за закінченням терміну зберігання.

ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який зроблено судом у відповідності до статті 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за запитом № НОМЕР_2 від 25 .0 1.2019, станом на 25 . 01.2019 позивач знаходиться за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 115а.

Крім того, судом надіслано вищезазначені ухвали суду на електронну адресу позивача, зазначену ним у позовній заяві.

А тому, суд вважає, що позивач був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду даної справи.

Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні 06.03.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

31.12.2017 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю МЕНДЕЛЄЄВ ЛАБ та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю КЕМІКАЛ КОМПАНІ укладено договір поставки № 31/12 (далі - договір), у відповідності до пункту 1.1 якого, позивач зобов'язується поставляти і передавати у власність відповідача товар, а саме: побутову хімію та косметику4 в асортименті, а відповідач зобов'язується прийняти вищевказаний товар та своєчасно оплатити його на умовах, передбачених договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору, при поставці товару, право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання представниками сторін відповідної накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

ОСОБА_2 пункту 2.1 договору, асортимент та ціна на товар вказується в Специфікації, яка з моменту підписання сторонами є невід'ємною частиною договору. Асортимент, ціна на товар остаточно визначаються сторонами в накладних. Форма розрахунку - безготівкова, строк оплати товару 30 календарних днів з дати отримання товару.

Пунктом 3 договору визначено, що асортимент та кількість товару на конкретну поставку визначається замовленням відповідача, яке направляється позивачу засобами електронного зв'язку (електронною поштою). Витрати пов'язані з поставкою товару несе позивач. При передачі товару позивач зобов'язаний передати відповідачеві належним чином оформлену документацію на товар (видаткову накладну; документ, що посвідчує якість товару; рахунок-фактуру; товарно-транспортну накладу).датою поставки товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній, підписаній представниками сторін.

Відповідно до пункту 4.3 протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки № 21/12 від 31.12.2017, приймання-передача товару за кількістю здійснюється за місцезнаходженням відповідача, в порядку передбаченому чинним законодавством України (Інструкція П-6 від 15.06.1965). поставка товару здійснюється на склад відповідача за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, вул. Кільцева, 3а.

За умовами пункту 4.4 протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки, прийом товару за якістю здійснюється за місцезнаходженням відповідача у відповідності до вимог законодавства. В разі необхідності, перевірка проводиться із викликом представника позивача.

Пунктом 4.5 протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки № 31/12 від 31.12.2017 передбачено, що за узгодженням сторін, відповідач має право повернути позивачу товар неналежної якості, за умови збереження ним початкового товарного вигляду та збереження терміну придатності не менше ніж 2/3 терміну придатності. При цьому сторони дійшли згоди, що вказане у даному пункті узгодження про повернення товару належної якості оформляється сторонами додатковою угодою до даного договору, яка є невід'ємною частиною.

Пунктами 6.1, 6.2 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018. У випадку, якщо не пізніше чим за один місяць по закінченню терміну дії договору, жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей договір вважається пролонгованим на один рік на тих самих умовах.

Позивач зазначає, що на виконання умов вищезгаданого договору ним здійснювалась поставка товарів відповідачу за видатковими накладними: № 213 від 25.01.2018 на суму 27350,64 грн., № 322 від 13.02.2018 на суму 51010,56 грн., № 836 від 30.03.2018 на суму 15585,60 грн. та № 848 від 30.03.2018, проте в порушення умов зазначеного договору відповідач не в повному обсязі розрахувався за поставлений товар, який отримав за вищевказаними видатковими накладними, і станом на 29.10.2018 заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар складає 100657,92 грн.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).

ОСОБА_2 зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

ОСОБА_2 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ОСОБА_2 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 у справі № 908/24/18.

З матеріалів справи вбачається, що період з 25.01.18 по 30.03.18 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 100657,92 грн., у т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін, а саме: № 213 від 25.01.2018 на суму 27350,64 грн., № 322 від 13.02.2018 на суму 51010,96 грн., № 836 від 30.03.2018 на суму 15585,60 грн. та № 848 від 30.03.2018 на суму 6711,12 грн.

Щодо належного оформлення господарських операцій у даній справі, суд зазначає наступне.

Копії вищезазначених первинних документів долучено судом до матеріалів даної справи. Зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість, ціну, підписані представниками сторін та містять печатки сторін.

За статті 1, частин першої, другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

З матеріалів справи вбачається, що при оформленні накладних на отримання товару відповідачем не зазначено посади, прізвища, ім'я по-батькові представника відповідача який отримав товар, відповідальних за здійснення господарської операції з прийняття спірного товару та реквізитів довіреності на підставі яких ці особи діяли від імені відповідача. Разом з тим такі накладні містять такі обов'язкові реквізити як дату її складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис уповноважених осіб сторін (підписи яких були засвідчені відтиском печатки товариств).

Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі відповідача, як юридичної особи, у здійсненні господарської операції за цією накладною.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договору поставки та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Разом з тим, відповідач надав суду оригінал платіжного доручення № НОМЕР_1 від 12.10.2018 та оригінал виписки банку за 12.10.2018 на підтвердження факту сплати відповідачем на користь позивача частини основного боргу в сумі 20000,00 грн. Зазначені письмові докази судом визнані належними, достовірними, допустимими та достатніми, у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які в повній мірі підтверджують факт часткової сплати відповідачем існуючої заборгованості перед позивачем в сумі 20000,00 грн., і факт оплати відповідачем в рахунок погашення заборгованості за договором поставки № 31/12 від 31.12.2017 не спростовується позивачем. А відтак, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 80657,92 грн., а в частині стягнення 20000,00 грн. боргу суд відмовляє.

Твердження відповідача щодо необхідності повернення позивачеві певної кількості отриманого товару за договором та надсилання на електронну адресу позивача листів з цього приводу суд не приймає до уваги, оскільки умовами пункту 4.5 протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки № 31/12 від 31.12.2017 передбачено, що за узгодженням сторін, відповідач має право повернути позивачу товар неналежної якості, за умови збереження ним початкового товарного вигляду та збереження терміну придатності не менше ніж 2/3 терміну придатності. При цьому сторони дійшли згоди, що вказане у даному пункті узгодження про повернення товару належної якості оформляється сторонами додатковою угодою до даного договору, яка є невід'ємною частиною.

І відповідної додаткової угоди сторонами в даному випадку не укладено, до матеріалів даної справи не додано, а тому суд дійшов висновку, що згоди на повернення відповідачем певної частини товару позивачем не надано, як того вимагає пункт 4.5 протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки № 31/12 від 31.12.2017.

За прострочення виконання грошових зобов'язань позивач вимагає стягнути з відповідача пеню в сумі 20770,73 грн., збитки від інфляції в сумі 773,74 грн. та 25 % річних від суми заборгованості в сумі 14973,94 грн.

ОСОБА_2 пункту 5.2 договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті по даному договору, він несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1 % вартості неоплаченого товару (партії товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період її нарахування, за кожен день прострочення до дня фактичної оплати.

Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статі 216 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 10.09.2018 у справі № 908/24/18 та від 10.09.2018 у справі № 908/20/18.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приймаючи до уваги факт прострочення відповідачем строку сплати вартості отриманого товару та оплату товару не в повному обсязі, а також те, що права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами вищевказаного договору (пунктом 5.2 договору), тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 20770,73 грн., нарахованої за періоди з 25.02.2018 по 23.10.2018, з 16.03.2018 по 23.10.2018 та з 30.04.2018 по 23.10.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 536, 549-552, 629 Цивільного Кодексу України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку річних та інфляційних, сума процентів в розмірі 25 % річних від простроченої суми складає 14973,94 грн. та сума інфляційних нарахувань складає 773,74 грн. за періоди з 25.02.2018 по 23.10.2018, з 16.03.2018 по 23.10.2018 та з 30.04.2018 по 23.10.2018.

Позивач у позовній заяві в обґрунтування стягнення з відповідача 25 % річних посилається, як на підставу нарахування 25 % річних на пункт 5.2 договору, яким передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті по даному договору, він несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1 % вартості неоплаченого товару (партії товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період її нарахування, за кожен день прострочення до дня фактичної оплати. У випадку прострочення оплати товару більш, ніж на 3 календарних дні, відповідач зобов'язаний оплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25 % річних від вартості неоплаченого у встановлений термін товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Проте як встановлено судом, відповідно до протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки № 31/12 від 31.12.2017, сторонами узгоджено редакцію пункту 5.2 договору та визначено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті по даному договору, він несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1 % вартості неоплаченого товару (партії товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період її нарахування, за кожен день прострочення до дня фактичної оплати.

Положень щодо нарахування відповідачеві 25 % річних у випадку прострочення відповідачем оплати товару більш, ніж на 3 календарних дні, узгоджена редакція пункту 5.2 договору поставки № 31/12 від 31.12.2017 не містить, а тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 25 % річних в сумі14973,94 грн. за періоди з 25.02.2018 по 23.10.2018, з 16.03.2018 по 23.10.2018 та з 30.04.2018 по 23.10.2018 задоволенню не підлягають у зв'язку з неправомірністю та безпідставністю нарахування.

А тому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань в сумі 773,74 грн. за періоди з 25.02.2018 по 23.10.2018, з 16.03.2018 по 23.10.2018 та з 30.04.2018 по 23.10.2018 на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню частково, в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 80657,92 грн., пені в сумі 20770,73 грн. та інфляційних втрат в сумі 773,74 грн., а в задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовляє.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України,судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1532,94 грн. покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КЕМІКАЛ КОМПАНІ (40022, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, буд. 20, ідентифікаційний код 37429965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНДЕЛЄЄВ ЛАБ (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 115а, ідентифікаційний код 33580257) заборгованість в сумі 80657,92 грн., пеню в сумі 20770,73 грн., інфляційні втрати в сумі 773,74 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1532,94 грн.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 20000,00 грн. та 25 % річних в сумі 14973,94 грн. відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. ОСОБА_2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_3