Ухвала

від 28.02.2019 по справі 802/1807/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

м. Вінниця

28 лютого 2019 р. Справа № 802/1807/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні питання про застосування заходів процесуального процесуального примусу у справі за позовом Приватного підприємства "Редакція районної газети та радіомовлення "Вісті Тепличинни" до Теплицької районної ради про визнання неправомірними дій та визнання неправомірним рішення і його скасування

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Приватного підприємства "Редакція районної газети та радіомовлення "Вісті Тепличинни" до Теплицької районної ради про визнання неправомірними дій та визнання неправомірним рішення і його скасування.

При розгляді даної справи виникла необхідність застосувати заходи процесуального примусу.

Так, згідно статті 144 КАС України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Заходи процесуального примусу застосовуються судом, як правило, негайно після вчинення порушення.

Про застосування заходів процесуального примусу суд постановляє ухвалу.

Згідно пункту 5 частини першої статті 145 КАС України, заходом процесуального примусу є штраф.

Пунктами 3 частини першої статті 149 КАС України встановлено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб'єктом владних повноважень.

Отже, законодавець встановив відповідальність у вигляді штрафу за неподання доказів витребуваних судом без поважних причин суб'єктом владних повноважень.

Визначаючись щодо наявності підстав для застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, суд вказує на наступне.

Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Обов'язковість судового рішення, згідно пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України , є однією із основних засад судочинства.

Зазначений принцип закріплений у нормах судоустрійного та процесуального законодавства.

Так, згідно частин другої, четвертої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Водночас, аналогічна за змістом норма, міститься у й процесуальному законі. Зокрема, відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, суть принципу обов'язковості судових рішень полягає в такому:

- судове рішення, що набрало законної сили, повинно виконуватись усіма суб'єктами, прав яких воно стосується;

- судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язкове до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України;

- у випадку відмови від добровільного виконання судового рішення воно може бути виконано компетентним органом в примусовому порядку.

Згідно частини четвертої статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Частинами третьою, шостою, сьомою, восьмою статті 80 КАС України встановлено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.

Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, суд постановляє ухвалу.

Так, ухвалою суду від 08.02.2019 р. витребувано в Теплицької районної державної адміністрації та зобов'язано надати суду до 28.02.2019 р. інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: вул. Незалежності, 18, смт. Теплик, Теплицький район, Вінницької області (адмінприміщення, два гаражі, дві пристройки).

Одночасно судом в мотивувальній частині ухвали попереджено, що у разі невиконання вимог ухвали суду та не повідомлення суд про причини такого невиконання, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .

Дана ухвала отримана Теплицькою РДА 23.01.2018 р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Станом на 28.02.2019 р. вимоги ухвали суду від 08.02.2019 р. Теплицькою РДА не виконані, витребуваний доказ не надано, про причини ненадання суд не повідомлено.

Разом з цим, на адресу суду від Тепллицької районної державної адміністрації надійшов лист вих. №1/7 від 28.02.2019 р. за підписом начальника відділу з питань державної реєстрації Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області ОСОБА_1, у якому, посилаючись на те, що виконуються вимоги ухвали суду від 8.02.2019 р., повідомлено зокрема наступне.

Відповідно до частини третьої статті 32 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.

Разом з цим, порядок надання інформації з Державного реєстру прав також визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно вимог пунктів 8 та 9 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, інформація з Державного реєстру прав у паперовій формі надається за заявою особи, яка бажає отримати таку інформацію, або уповноваженої нею особи (далі - заявник) шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав, фронт-офісу або нотаріуса.

Державний реєстратор, уповноважена особа або уповноважена особа фронт-офісу за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв, на якій заявник (за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній) проставляє власний підпис. Така заява залишається у суб'єкта державної реєстрації прав, фронт-офісі або нотаріуса.

Більш детально з Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Порядком доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно можна ознайомитись у постанові Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127 .

Оцінюючи дану відповідь, суд вказує на наступне.

Відповідно до пункту 1 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року, цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури.

Згідно пунктів 8 - 11 вказаного Порядку, інформація з Державного реєстру прав у паперовій формі надається за заявою особи, яка бажає отримати таку інформацію, або уповноваженої нею особи (далі - заявник) шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав, фронт-офісу або нотаріуса.

Державний реєстратор, уповноважена особа або уповноважена особа фронт-офісу за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв, на якій заявник (за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній) проставляє власний підпис. Така заява залишається у суб'єкта державної реєстрації прав, фронт-офісі або нотаріуса.

Заява не підлягає реєстрації у базі даних заяв виключно у разі відсутності документа про сплату адміністративного збору за надання інформації з Державного реєстру прав, крім випадків, передбачених законом.

Під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор, уповноважена особа або уповноважена особа фронт-офісу встановлює особу заявника.

Встановлення особи заявника здійснюється на підставі документа, що посвідчує таку особу, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» .

Разом із заявою заявник подає документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за надання інформації з Державного реєстру прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналізуючи наведені норми, суд доходить висновку про те, що Порядок стосується та регулює правовідносини, які виникають між суб'єктом державної реєстрації та особою - заявником. При цьому остання не є судом в розумінні Закону, рішення якого, як вже зазначалось, є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами. Окрім того, не можна й ототожнювати звернення (заяву) особи-заявника про надання певної інформації з реєстру з судовим рішенням, яке має інший статус та виконується у порядку встановленому як процесуальним законом так і спеціальним (щодо виконання судових рішень).

Увалюючи рішення про витребування доказів, суд реалізує завдання адміністратвиного судочинства, яким, згідно частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже до змісту вказаного вище листа, суд ставиться критично та не приймає його до уваги як повідомлення про поважність причин неможливості виконання ухвали суду.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що витребувані ухвалою від 08.02.2019 р. докази суб'єктом владних повноважень не надано за відсутності на те поважних причин.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для застосування до начальника відділу з питань державної реєстрації Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області ОСОБА_1 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу, що підлягає стягненню в дохід Державного бюджету в розмірі 0,3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, суд зазначає, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2019 року становить 1 921 гривень. Відтак, сума штрафу складає 576,30 грн.

Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.

Керуючись ст.ст. 144, 149, 256 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

стягнути з ОСОБА_1 ( місце роботи: вул. Незалежності, 25, смт. Теплик, Вінницька область) штраф в розмірі 576,30 (п'ятсот сімдесят шість гривень 30 коп.) в дохід Державного бюджету .

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна