Постанова

від 06.03.2019 по справі 826/8619/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8619/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Губської О.А.,

Сорочка Є.О.,

за участю

секретаря судового засідання Кузик М.А.,

представників відповідача Аблішева В.А.,

Каленчук І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Шрамко Ю.Т.) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТСК Проф до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТСК Проф звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0812615147 та №0822615147 від 19.05.2016.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0812615147, №0822615147 від 19.05.2016. Присуджено на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТСК Проф документально підтверджені судові витрати у розмірі 1 450,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що операції здійснені ТОВ Енергостар Груп не мали реального товарного характеру, не встановлено наявності власного або орендованого обладнання, транспортних засобів для виконання робіт, технічного персоналу, а тому, позивачем безпідставно сформовано витрати на придбання товару від ТОВ Енергостар Груп , у зв'язку з чим контролюючим органом правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Від позивача до суду відзив на апеляційну скаргу не надходив

05.03.2019 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у якому позивач просив відкласти судове засідання на іншу дату після 11.03.2019.

Протокольною ухвалою у задоволенні такого клопотання відмовлено, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо доказів для встановлення обставин справи та розгляду такої.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думку представників відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ТСК Проф (код ЄДРПОУ 38040322) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансового-господарських операцій із ТОВ Енергостар Груп (код ЄДРПОУ 39889012) за період з 01.08.2015 по 31.08.2015, за наслідком якої складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки №76/26-15-14-07-02-10/38040322 від 04.05.2016 року (далі - акт перевірки від 04.05.2016 року) (Т.1, арк. 27-43).

За результатами вказаної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства:

- пп.20.1.2, 20.1.8, п.20.1 ст.20, ст..134, пп.139.1.2 п.139.1 п.139.2-139.3 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 28 723,00 грн. за 2015 рік;

- п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 31 915,00 грн. за серпень 2015 рік (Т.1, арк. 43).

Як вбачається з акта перевірки, заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток та завищення від'ємного значення з податку на додану вартість ґрунтується на обставинах безтоварності господарським операцій між позивачем і ТОВ Енергостар Груп .

Висновку щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ Енергостар Груп контролюючий орган дійшов з огляду на наступні обставини:

1) відсутність матеріальних та трудових ресурсів у ТОВ Енергостар Груп ;

2) позивачем не надано будь-яких належним чином оформлених документів, які підтверджується факт транспортування товару;

3) директор ТОВ Енергостар Груп ОСОБА_5 надала пояснення співробітнику ОУ ДПІ у Печерському районі про свою непричетність до діяльності вказаного товариства;

4) товар, який придбавався позивачем у ТОВ Енергостар Груп , містить коди згідно УКТ ЗЕД, який у свою чергу не ввозився на митну територію України ТОВ Енергостар Груп та не придбавався у контрагентів-постачальників за період, що перевірявся.

На підставі викладеного, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.05.2016:

- №0822615147, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суму податку на додану вартість у розмірі 31 915,00 грн. (Т.1, арк. 50);

- №0812615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 28 723,00 грн. (Т.1, арк. 49).

Позивач, вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття безтоварність (господарської операції).

Разом з тим, Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України. угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок , які набрали законної сили , є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до частини шостої ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У кримінальних провадженнях суб'єктний склад учасників справи не має значення для визнання вироку преюдиціальним. Для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, цей вирок є обов'язковим лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Всі інші факти підлягають доказуванню незалежно від того, що вони викладені у вироку. Те саме стосується і постанов суду у справі про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримувати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на відсутність у контрагента необхідних виробничо-трудових ресурсів для провадження господарської діяльності, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, сама обставина відкриття провадження у кримінальній справі та отримання свідчень (пояснень ) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку контролюючим органом взято до уваги пояснення ОСОБА_5, що не є протоколом допиту свідка, а тому відповідач в Акті перевірки №76/26-15-14-07-02-10/38040322 від 04.05.2016 робить невірні висновки про отриманий ним протокол допиту свідка від 11.09.2015.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 224 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції, чинній на 11.09.2015 - дату надання пояснень) у разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань.

В даному ж випадку, особа не була попереджена про кримінальну відповідальність, лише надала свої пояснення, а тому такі пояснення не можуть бути взяті судом апеляційної інстанції до уваги та не є належним доказом.

Щодо доводів відповідача про необхідність виклику та допиту в якості свідка ОСОБА_5, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин, а тому необхідність допиту в якості свідка ОСОБА_5 в судовому засіданні є необґрунтованою, адже такі обставини мало б встановити ГУ ДФС у м. Києві перед прийняттям спірних податкових повідомлень-рішень.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача або безпосередньо посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю Енергостар Груп , було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України.

Враховуючи викладене, посилання контролюючого органу на відсутність у контрагента позивача виробничо-трудових ресурсів та пояснення директора ТОВ Енергостар Груп ОСОБА_5, що остання не має жодного відношення до діяльності очолюваного нею товариства, є необґрунтованими.

Пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість (підпункт 9.1.1, 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 ПК України).

Згідно з частиною 1 та 2 статті 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Підпунктом 139.1.2 пункту 139 статті 139 ПК України встановлено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму витрат (крім оплати відпусток працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2-139.3 цієї статті), які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень сформованих відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму коригування (зменшення) резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2-139.3 цієї статті), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

У силу пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних, актів виконаних робіт, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, 18.08.2015 між ТОВ Енергостар Груп (за договором - Постачальник) та ТОВ ТСК Проф (за договором - Покупець) укладено договір поставки №18/08-1, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник, на підставі заявки Покупця, зобов'язується передати у власність Покупця товар, а саме асортимент, кількість та вартість яких визначена в рахунках-фактурах та/або видаткових накладних до договору, що надані Постачальником та являють собою невід'ємну частину даного договору, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (Т.1, арк. 24-26).

Так, на підставі вказаного вище договору, ТОВ Енергостар Груп передало ТОВ ТСК Проф товар, що визначений у рахунку-фактурі №1905 від 18.08.2015 року та видатковій накладній №001825 від 20.08.2015 року у сумі 191 487,22 грн. з ПДВ, а також оформлено податкову накладну №163 (Т.1, арк. 11-23, 190-197).

Крім того, придбаний позивачем товар у ТОВ Енергостар Груп в подальшому був реалізований відповідно до договору поставки №49590 від 18.04.2014 року укладеного між ТОВ Епіцентр К (за договором - Покупець) та ТОВ ТСК Проф (за договором - Постачальник), згідно умов якого поставка товару здійснюється Постачальником на умовах DDP (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010) - склад Покупця, згідно заявок останнього (Т.1, арк. 160-167).

Так, на виконання умов даного договору позивачем надано видаткові накладні від 21.08.2015 та 31.08.2015, податкові накладні, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №К24 10000203 від 20.08.2015, банківську виписку (Т.1, арк. 150-159, 199-201).

Відповідно до статті 1 розділу І Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Так, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що надані суду копії первинних документів оформлено у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

У сукупності останні не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення операцій з вказаним вище контрагентам та підстав для висновку про нездійснення спірних операцій.

Також, на підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності та зберігання товару, позивачем до матеріалів справи додано договір суборенди об'єкта нерухомості №15/01/15 від 15.01.2015 та акти приймання-передачі об'єкта суборенди за вказаним договором, укладеного між ТОВ Пром-Рент (за договором - Суборендодавець) та ТОВ ТСК Проф (за договором - Суборендар), відповідно до умов якого Суборендодавець передає, а Суборендар приймає у тимчасове платне користування офісне приміщення площею 14,2 м.кв., складське приміщення площею 42 м.кв., та обладнаний майданчик 200 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 4 (Т.1, арк. 177-189).

При цьому, суд звертає увагу, що відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для беззаперечного висновку про завищення від'ємного значення податку на додану вартість, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договором поставки, який був укладений позивачем з його контрагентом (ТОВ Енергостар Груп ).

Крім того, колегія суддів вважає, що доводи відповідача про нереальність здійснення господарських операцій у зв'язку з тим, що товар, який придбавався позивачем у ТОВ Енергостар Груп , містить коди згідно УКТ ЗЕД, який у свою чергу не ввозився на митну територію України ТОВ Енергостар Груп та не придбавався у контрагентів-постачальників за перевіряємий період є необґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В розумінні статті 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Таким чином, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається апелянт, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами безтоварності /неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Внаслідок викладеного, та беручи до уваги те, що товариством з обмеженою відповідальністю ТСК Проф надано належні копії первинних документів, які підтверджують вищевказані господарські операції з контрагентом, колегія суддів приходить до висновку, що прийняті Головним управлінням ДФС у місті Києві податкові повідомлення-рішення №0812615147 та №0822615147 від 19.05.2016 є протиправними, та такими, що підлягають скасуванню, а позов задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 березня 2019 року.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді О.А. Губська

Є.О. Сорочко