Постанова

від 05.03.2019 по справі 810/3405/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/3405/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛВІ ГРУП" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛВІ ГРУП" до Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 20 червня 2018 року №00007561402 та №00007571402

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та протиправними, а отже підлягають скасуванню.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у період з 23 лютого 2018 року по 12 березня 2018 року посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Салві Груп з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 27 грудня 2012 року по 30 вересня 2017 року.

За результатами перевірки складено актом від 27 березня 2018 року №173/26-15-14-02-05/38526993, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення:

- п.44.1, 44.2 ст.44, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1, п.п.139.2.2 п.139.2 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.5 П(с)БО 15 Дохід , п.6, п.7 П(с)БО 16 Витрати , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 128968 грн., у тому числі по періодах: 2015 - 25024 грн., 2016 - 37537 грн., 3 квартали 2017 - 66407 грн.;

- пп. б п.198.1, п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 392563 грн., в т.ч. по періодах: березень 2015 - 21232 грн., вересень 2015 - 34445 грн., жовтень 2015 - 38290 грн., листопад 2015 - 21600 грн., березень 2016 - 63358 грн., квітень 2016 - 24613 грн., травень 2017 - 33168 грн., червень 2017 - 39817 грн., липень 2017 - 40300 грн., серпень 2017 - 73838 грн., вересень 2017 - 1902 грн.;

- п.201.8, 201.10 ст.201 ПК щодо порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних (за жовтень, листопад, грудень 2015, за січень, березень, квітень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року та за вересень 2017 року);

- п.4 ч.2ст.6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та п.1 р.3 Наказу Міндоходів №454 від 19 вересня 2013 року Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ;

- п.1 ч.2ст.6 та абз.1 п.8 ст.9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та п.6 ч.3 р.ІV Інструкції по порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 квітня 2015 року відповідно до якого, суми єдиного внеску нараховані за відповідний календарний місяць сплачуються платниками не пізніше 20 числа наступного місяця.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивачем до ГУ ДФС у м. Києві подано заперечення, яке листом від 13 квітня 2018 року №15518/10/26-15-14-02-05 залишено без задоволення.

Відповідачем 18 квітня 2018 року винесено податкові повідомлення-рішення №00004461402 та №00004471402.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано скаргу до Держаної фіскальної служби України, рішенням якої від 15 червня 2018 року №20418/6/99-99-11-01-01-25 скасовано податкові повідомлення-рішення №00004461402 та №00004471402 від 18 квітня 2018 року в частині донарахування ПДВ та податку на прибуток в результаті невизнання операцій по взаємовідносинам з ТОВ Монтаж-Спецпроект , ТОВ Будівельна компанія Будтранс , ТОВ Кепітал Альянс Груп , ПП Грін-А Компані , ТОВ БТК Промбудпостачання і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

За результатами проведеної перевірки та з урахуванням адміністративного оскарження, відповідачем 20 червня 2018 року винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- №00007561402, яким позивачу за порушення п.44.1, 44.2 ст.44, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1, п.п.139.2.2 п.139.2 ст.139 ПК, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.5 П(с)БО 15 Дохід , п.6, п.7 П(с)БО 16 Витрати , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 117 470 грн., у тому числі за основним платежем - 93976 грн. та за штрафними санкціями - 23494 грн.;

- №00007571402, яким позивачу за порушення пп. б п.198.1, п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 320 354 грн., у тому числі за основним платежем - 249883 грн. та за штрафними санкціями - 62471 грн.

Не погодившись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про обґрунтованість висновків контролюючого органу, що мали наслідком правомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до пп.пп. а , б п. 185.1 ст. 185 ПК об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК об'єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п. 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувавати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ПП Інтера Актив , ПП Фінтер Груп , ТОВ Охоронна фірма Вовкодав , ТОВ Будівельна компанія Вільнос .

Так, між ТОВ Салві Груп (замовник, відправник) та ПП Фінтер Груп , ТОВ Будівельна компанія Вільнос , ПП Інтера Актив (перевізники) укладено однотипні договори перевезення (договір із ПП Фінтер Груп від 29 лютого 2016 року №14/т, договір із ТОВ Будівельна компанія Вільнос від 01 червня 2017 року №ВС 457/06, договір із ПП Інтера Актив від 29 червня 2017 року №29/06/17-1).

За умовами цих договорів в порядку та на умовах, визначених цими договорами, перевізник зобов'язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а замовник (відправник) зобов'язується сплачувати за перевезення вантажу. У додатках №1 до вказаних договорів встановлені тарифи на послуги.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем були надані копії рахунків на оплату, товарно-транспортних накладних, актів надання послуг, податкових накладних.

Проте, матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем будь-яких заходів охорони вантажу (п. 5.1.4 договорів), надання перепусток щодо права проїзду на відповідні території для завантаження/розвантаження вантажу (п. 5.1.2 договорів).

Судом першої інстанції вірно зауважено про те, що з наданих позивачем документів номенклатура наданих послуг визначена загальними фразами: транспортні послуги , навантажувально-розвантажувальні роботи , що за відсутності інших документів, не дає змоги встановити зміст наданих послуг, порядок їх виконання, обсяг трудових та інших ресурсів, які залучалися до їх виконання тощо. Наведене унеможливлює встановлення та підтвердження обставин щодо того, кому саме надавались послуги з навантажувально-розвантажувальних робіт: позивачеві, чи його контрагентам, який товар був розвантажений/завантажений.

Суд апеляційної інстанції додатково звертає увагу на те, що згідно наданих позивачем товаро-транспортних накладних, послуги з транспортування ПП Фінтер Груп , ТОВ Будівельна компанія Вільнос , ПП Інтера Актив надавалися одними і тими ж самими водіями - ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а також за допомогою одних і тих же транспортних засобів - Газель АА 5435 ІО та ISUZU АА 6340 НХ. Наведене викликає додаткові сумніви щодо дійсної причетності ПП Фінтер Груп , ТОВ Будівельна компанія Вільнос , ПП Інтера Актив до надання спірних послуг транспортування, оскільки у відповідних транспортних документах вказані одні і ті ж самі водії та транспортні засоби.

Також як вірно вказано судом першої інстанції, позивачем не надано будь-яких дозвільних документів ПП Інтера Актив , які б підтверджували його право на здійснення діяльності по перевезенню вантажів, оскільки згідно інформації, зазначеної в ЄДРЮОФОП вказаний контрагент не має права на зайняття таким видом діяльності, як вантажні перевезення.

На підтвердження надання ТОФ Охоронна фірма Вовкодав послуг з перевезення вантажу позивачем долучено до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних, проте договір №348 від 27 квітня 2017 року жодних посилань на надання послуг з перевезень вантажу не містить. При цьому, договору №349 від 27 квітня 2017 року, вказаного у цих документах, позивач до суду не надав.

З огляду на викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що вказані обставини у своїй сукупності не дають підстав вважати спірні операції реальними.

Позивачем (покупець) з ПП Інтера Актив , ТОВ Охоронна фірма Вовкодав (продавці) також укладалися однотипні договори поставки (договір з ПП Інтера Актив №29/06/17-2 від 29 червня 2017 року, договір з ТОВ Охоронна фірма Вовкодав №348 від 27 квітня 2017 року) за умовами яких продавець зобов'язується поставити товар за якістю, в кількості, за ціною, асортиментом і найменуванням згідно рахунку на поставку конкретної партії товарів, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити їх.

З ПП Фінтер Груп позивач 01.03.2016 уклав додаткову угоду № 1 до договору від 29 лютого 2016 року №14/т, згідно якого продавець зобов'язується поставити товар за якістю, в кількості, за ціною, асортиментом і найменуванням згідно рахунку на поставку конкретної партії, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити їх.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем були надані копії рахунків на оплату, видаткових та податкових накладних.

Згідно цих документів від ПП Інтера Актив постачалися, зокрема, канцелярські товари, вода мінеральна, сік, коробки картонні, скотч-плівка, шпагат, папір пакувальний, чай, сир, хлібці, поліроль для меблів, тощо. ТОВ Охоронна фірма Вовкодав постачало позивачу коробки картонні, скотч-плівки, папір пакувальний, кольоровий, офісний, шпагат, снеки, печиво, поліроль, чай, інше канцелярського приладдя. ПП Фінтер Груп постачало папір офісний, лічильник банкнот, комп'ютери, диван, МФУ, тумби, столи, крісла, ганчірки, губки, мило тощо.

Водночас, позивачем не надано до суду будь-яких доказів, які б підтвердили обставини транспортування та зберігання спірного товару. Позивач також не надав будь-яких доказів використання придбаного у ПП Інтера Актив , ТОВ Охоронна фірма Вовкодав , ПП Фінтер Груп товару у власній господарській діяльності.

За таких обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про нереальність вказаних господарських операцій.

Що стосується доказів на підтвердження проведення розрахунків із зазначеними контрагентами за надані послуги та поставлені товари, то відповідні документи були надані позивачем до суду апеляційної інстанції разом із апеляційною скаргою. Проте, обставини оплати позивачем відповідних послуг та товару не є спірними у даній справі та не впливають на висновок суду щодо нереальності спірних господарських операцій.

Відхиляються доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції вийшов за межі предмета доказування надавши оцінку реальності спірних операцій. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що в акті перевірки, який слугував підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, контролюючий орган послався не лише на наявність кримінальних проваджень, у яких фігурують контрагенти позивача, а й зазначив про нереальність спірних операцій, що і було досліджено судом.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що дійсно, підставою для формування податкового обліку є виключно первинні документи. Разом з тим, право на формування відповідних сум податкового кредиту, як зазначено вище, виникає лише у випадку реального виконання господарських операцій, що може бути підтверджене, зокрема, певними доказами вчинення певних дій у ході виконання зобов'язання, документами, наявність яких передбачена у господарському договорі тощо.

Якщо ж у ході судового розгляду буде встановлено, що господарські операції між підприємствами не мали місце та оформлені лише документально, це може слугувати підставою для висновку про те, що ці підприємства свідомо беруть участь у діях, спрямованих на неправомірне отримання податкової вигоди та зменшення податкових зобов'язань.

Така позиція узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, що викладена в п. 32 рішення про справі Булвес АД проти Болгарії , в якому ЄСПЛ погоджується з рішенням Суду ЄС в аналогічному Рішенні від 6 липня 2006 р. у об'єднаних справах C-439/04 і C-440/04 Аксель Кіттель проти Уряду Бельгії (C-439/04) і Уряд Бельгії проти Реколта Рісайклінг СПРЛ (C-440/04): (…) коли на основі об'єктивних факторів було встановлено, що товар поставляється особі зі статусом платника податків, яка знала чи повинна була знати про те, що купуючи товар, вона приймає участь в операції, пов'язаній з обманним уникненням сплати ПДВ, національний суд відмовляє такій особі у податковому кредиті .

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що спірні господарські операції позивача з ПП Інтера Актив , ПП Фінтер Груп , ТОВ Охоронна фірма Вовкодав , ТОВ Будівельна компанія Вільнос не мають реального характеру, оформлені лише документально без мети реального настання правових наслідків, а тому за їх результатами позивач не мав права формувати відповідні суми витрат та податкового кредиту.

При цьому, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Проте, вказане не спростовує встановлених судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів обставин нереальності спірних господарських операцій, та, як наслідок, неправомірності формування позивачем відповідних сум податкової звітності.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛВІ ГРУП" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 06.03.2019.