Рішення

від 27.02.2019 по справі 331/6132/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Провадження № 2/331/340/2019

Справа № 331/6132/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,

за участю: секретаря - Постарнак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_1 ( адреса : м. Запоріжжя, вул. Автодорівська, буд.2), ОСОБА_2 (адреса: м. Запоріжжя, вул. Куліковська,буд.20) в особі представника ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1) до Об єднання співвласників багатоквартирного будинку Козача 5 (місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Козача, 5/42) про визнання права власності на житлове приміщення - квартиру за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

08.11.2018 р. до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна ОСОБА_1, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСББ Козача 5 про визнання права власності на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що мати Позивачів - ОСОБА_4 01.07.1972 р. на підставі Наказу № 51к від 03.07.72р., що підтверджується записом № 1 у Трудовій книжці, була прийнята на роботу до Запорізького Міськпромторга.

На підставі Наказу № 41 від 04.07.1979 р. була звільнена, що підтверджується записом № 4 у Трудовій книжці, однак, 27.09.1980 р. знову прийнята на роботу у Запорізькому Міськпромторзі з 27.09.1980 р. на підставі Наказу № 63 від 22.09.1980 р., що підтверджується записом № 5 у Трудовій книжці .

На підставі Наказу Управління торгівлі Запорізького облвиконкому № 294 від 30.12.1982р. Міськпромторг ліквідовано та на його базі створено Запорізьке міське об'єднання Промтовари , що відображено у трудовій книжці матері позивачів -ОСОБА_4.

На підставі Наказу Управління торгівлі Запорізького облвиконкому № 104 від 04.06.1991 р. ЗМО Промтовари ліквідовано та на його базі створено Орендне підприємство Запорізьке міське об'єднання Промтовари , державну реєстрацію проведено рішенням Виконкому Жовтневої райради народних депутатів № 134/1 від 18.07.1991 р., що відображено у трудовій книжці матері позивачів.

На підставі Розпорядження Виконкому Запорізької міськради народних депутатів № 223 від 11.02.1993 р. ОП ЗМО Промтовари ліквідовано та на його базі створено Акціонерну торговельно-виробничу компанію Ритм , що відображено у трудовій книжці матері позивачів-Борщик ОСОБА_5.

На підставі Розпорядження Запорізького міськвиконкому № 207 р. від 17.02.1994 р. АТВК Ритм перетворено на Відкрите Акціонерне Товариство АТВК Ритм (ЄДРПОУ 01558201), що відображено у трудовій книжці матері позивачів-Борщик ОСОБА_5.

За даними Єдиного державного реєстру підприємств та організації України державну реєстрацію ВАТ АТВК Ритм (ЄДРПОУ 01558201) припинено, а його правонаступником є ЗАТ Акціонерна компанія Ритм (ЄДРПОУ 32740576). У свою чергу державну реєстрацію ЗАТ АК Ритм також припинено.

У 1994 році ВАТ АТВК Ритм матері позивачів-Борщик ОСОБА_5, як працівникові, що потребував поліпшення житлових умов, на підставі Ордеру № 17 від 01.12.1994р. було надано житлове приміщення квартиру АДРЕСА_3, де вона почала проживати разом із сином (Позивач 1) та своєю донькою (Позивач 2).

09 лютого 1995 року мати позивачів зареєструвала за зазначеною адресою постійне місце проживання, що відображено у паспорті, та уклала всі необхідні договори з уповноваженими організаціями щодо надання комунальних послуг, почала сплачувати за користування такими послугами та у такий спосіб, а також у інші способи почала відкрито, безперервно володіти квартирою № 61 у будинку 5 по вул. Козачій у місті Запоріжжя.

22 жовтня 2007 року мати позивачів звільнилася з ВАТ АТВК Ритм за угодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП на підставі Наказу № 16/10н від 22.10.2007 р., що підтверджується записом №13 у Трудовій книжці матері позивачів-Борщик ОСОБА_5.

Після звільнення, до матері позивачів-Борщик ОСОБА_5 не пред'являлася вимога про повернення наданої їй житлової площі.

Протягом терміну володіння даною квартирою мати позивачів- Борщик ОСОБА_5 своєчасно в повній мірі здійснювала оплату за комунальні послуги та не має по ним заборгованостей, а також здійснювала переобладнання вказаної квартири з метою поліпшення житлово-побутових умов за свій рахунок, про що були отримані дозволи у АТВК Ритм та Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради, що підтверджується Висновком № Б-0308 від 24.02.2016р. та Рішенням Міської голови Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 164/40 від 25.03.2016.

Право власності на спірну квартиру зареєстровано за Акціонерною Торговельно-виробничою компанією Ритм на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 366/16 від 31.08.1995., що підтверджується відповіддю ТОВ Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації .

24 квітня 2015 року Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 166/4 будинок № 5 було передано на баланс Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку Козача 5 .

01 грудня 2017 року ОСОБА_4, померла, а 10.08.2018 року ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_2 (дочка) вступили у спадщину.

На підставі вказаних обставин, позивачі просять суд визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_3 в порядку набувальної давності на підставі ст. 344 ЦК України та 1216 ЦК України.

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги позивачів підтримує та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини своєї неявки суду не повідомив. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від нього до суду не надходило.

Відповідно до частини першої ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, згідно з вимогами статей 128, 131 ЦПК України, відповідач повідомлений про час та місце слухання справи за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку та не з'явився у судове засідання без поважних причин.

Статтею 210 ЦПК України визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Крім того, однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів : - при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах Осман проти Сполученого королівства від 28.10.1998р. та Креуз проти Польщі від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Виходячи з зазначених нормативно-правових актів України, наведених рішень Європейського суду з прав людини, взявши до уваги заяву представника позивача, а також з урахуванням того, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з'явився в судове засідання без поважних причин, суд у відповідності до статті 280 ЦПК України приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача по справі та ухвалою суду від 27 лютого 2019 року вирішено проводити заочний розгляд справи та ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказах.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2018 року позов залишено без руху, із наданням позивачам строку для усунення недоліків позовної заяви. (а.с. 50)

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2018 року зазначену справу прийнято та відкрито провадження. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. (а.с. 56-57)

Ухвалою суду від 17 січня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті. (а.с. 75-76)

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, перевіривши інші докази, наявні в матеріалах справи, приходить до наступного.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55 , 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст.. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що у 1994 році ВАТ АТВК Ритм матері позивачів - ОСОБА_4, як працівникові що потребує поліпшення житлових умов, на підставі Ордеру № 17 від 01.12.1994р. було надано житлове приміщення квартиру АДРЕСА_3, де вона почала проживати. (а.с. 24)

Право власності на спірну квартиру зареєстровано за Акціонерною Торговельно-виробничою компанією Ритм на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 366/16 від 31.08.1995., що підтверджується листом ТОВ Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації від 01.03.2005р. (а.с. 28)

За даними Єдиного державного реєстру підприємств та організації України державну реєстрацію ВАТ АТВК Ритм (ЄДРПОУ 01558201) припинено, а його правонаступником є ЗАТ Акціонерна компанія Ритм (ЄДРПОУ 32740576). У свою чергу державну реєстрацію ЗАТ АК Ритм також припинено. (а.с. 29-34)

24 квітня 2015 року Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 166/4 будинок № 5 було передано на баланс ОСББ Козача 5 . (а.с. 25)

Відповідно до ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги , балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

З огляду на дану норму закону, суд вважає Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Козача 5 (код ЄДРПОУ: 39672141) належним відповідачем у даній справі.

09 лютого 1995 року ОСОБА_4 зареєструвала за зазначеною адресою постійне місце проживання, що відображено в паспорті громадянина України. (а.с. 17)

ОСОБА_4 уклала всі необхідні договори з уповноваженими організаціями щодо надання комунальних послуг, почала сплачувати за користування такими послугами та у такий спосіб, а також у інші способи почала відкрито, безперервно володіти квартирою № 61 у будинку 5 по вул. Козачій у місті Запоріжжя. (а.с. 22-23)

Протягом терміну володіння даною квартирою ОСОБА_4 своєчасно та в повній мірі здійснювала оплату за комунальні послуги, а також здійснювала переобладнання вказаної квартири з метою поліпшення житлово-побутових умов за свій рахунок про що були отримані дозволи у АТВК Ритм та Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради, що підтверджується Висновком № Б-0308 від 24.02.2016р. та Рішенням Міської голови Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 164/40 від 25.03.2016. (а.с. 26-27)

Згідно з ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 344 ЦК України , якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

У відповідності до п. 8 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила ст. 344 про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Така правова позиція міститься і в ухвалі Верховного Суду України від 20 лютого 2008 р. у справі №6-27245св07.

Таким чином, перебіг п'ятнадцятирічного строку володіння позивачем квартири для цілей набувальної давності розпочався 01.01.2001 р, - три роки до набрання чинності ЦК України .

Згідно роз'яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав роз'яснено, умовами набуття права власності за набувальною давністю є: добросовісне заволодіння чужим майном, володіння чужим нерухомим майном протягом певного строку (10 років для нерухомості), відкритість володіння чужим майном, безперервність володіння чужим майном. Добросовісне заволодіння майном на законних підставах означає, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужим житлом.

У свою чергу, в листі Верховного суду України від 01.07.2013 року Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ , встановлено, що факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викраденння, шахрайство).

Така правова позиція міститься і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 10 грудня 2014 по справі № 6-24756св14, а також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 17 грудня 2014 по справі № 6-33320св14.

Таким чином, той факт, що ОСОБА_4 не заволоділа вказаною квартирою в результаті вчинення злочинів свідчить про добросовісність такого заволодіння.

Проте, мати позивачів - ОСОБА_4 померла 01.12.2017р., а ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_2 (донька) являються спадкоємцями за Законом, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа №92/2018) зареєстрованого в реєстрі за №2-259 та №2-260.

Відповідно дост.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.ст.1216, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені уст.1261-1265 цього Кодексу.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_4, а ОСОБА_2 є донькою, та прийняли спадщину, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа №92/2018) зареєстрованого в реєстрі за №2-259 та №2-260. (а.с. 35-40)

Згідност.1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті.

За вимогами ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, тобто зміна власника майна, що підлягає державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язковим, коли об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації та місця його знаходження, нотаріусу слід подати документ, що підтверджує право власності спадкодавця на майно з відміткою органу, що проводить реєстрацію, або реєстраційного посвідчення, яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа.

В свою чергу, право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця лише з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2ст.1299 ЦК України).

Наказом Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012 року Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна визначено, що одним із документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно, є рішення суду про визнання права власності.

Відповідно дост.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. При цьому, одним із способів захисту цивільного права є визнання права власності.

Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, в разі відсутності правовстановлюючого документа юридичний факт набуття нерухомості у власність за зверненням зацікавлених осіб може бути визнаний, а невизнані державою права спадкоємців - захищені в судовому порядку.

Згідно роз'яснення Міністерства юстиції України №19/32-319 від 21.02.2005 року, у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника повинно вирішуватися в судовому порядку.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Відповідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав зазначено, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Окрім загального кола обставин, які встановлюються судом при вирішенні всіх спорів про право на спадкування, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати:

1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда);

2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку;

3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;

4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм;

5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

У разі відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок, або відсутності державної реєстрації права власності необхідно з'ясувати причини відсутності правовстановлюючих документів, державної реєстрації права власності або документів на забудову. У разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із вищенаведеного та враховуючи, що мати позивачівБорщик ОСОБА_5 добросовісно (не вчиняючи будь-яких правопорушень) заволоділа квартирою № 61 у будинку 5 по вул. Козачій у м. Запоріжжя та володіла нею відкрито та безперервно протягом більше п'ятнадцяти років, а відтак набуває право власності на це майно за набувальною давністю.

Оскільки ОСОБА_4 померла, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються спадкоємцями, тому позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, не зачіпають прав та законних інтересів третіх осіб, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 392,1216,1218,1258,1261 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( адреса : м. Запоріжжя, вул. Автодорівська, буд.2), ОСОБА_2 (адреса: м. Запоріжжя, вул. Куліковська,буд.20) в особі представника ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1), задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, яка зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_3 за набувальною давністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 27 лютого 2019 року

Сторонам, які не з явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подане протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення суду або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

27.02.2019