Постанова

від 05.03.2019 по справі 708/559/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/92/19Головуючий по 1 інстанції Категорія : 307000000 Ткаченко С. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Фетісової Т.Л., Пономаренка В.В.

секретар: Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5;

відповідач - ОСОБА_6;

особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_6;

розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2018 року, постановленого у складі судді Ткаченка С.Є., у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання заповіту нікчемним, встановлення факту проживання однією сім'єю більше п'яти років та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2018 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6 про визнання заповіту нікчемним, встановлення факту проживання однією сім'єю більше п'яти років та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданого 23 червня 2017 року виконавчим комітетом Боровицької сільської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина до якої входять земельні ділянки.

21 лютого 2014 року ним був складений заповіт, яким він заповів все належне йому на день смерті майно ОСОБА_8 та який було посвідчено сільським головою Боровицької сільської ради ОСОБА_9

Однак вона вважає, що цей заповіт повинен бути визнаний нікчемним, оскільки його складено та посвідчено неуповноваженою на це особою, так як немає рішення органу місцевого самоврядування про надання голові Боровицької сільської ради ОСОБА_9 права посвідчувати заповіти.

А тому вважає, що спадкоємицею за спадщиною після смерті ОСОБА_7 є вона, оскільки з 2008 року до дня його смерті проживала з ним однією сім`єю, вони вели спільне господарство, були поєднані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, спільні кошти використовували для вирішення потреб сім`ї.

Вважає, що спадщину вона прийняла відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України, оскільки на час смерті вона постійно проживала разом із ОСОБА_7

Однак, вона не може оформити спадщину в нотаріальній конторі через відсутність оригіналів державних актів на право власності на земельні ділянки, факт втрати яких підтверджується повідомленням в газеті Чигиринські вісті .

Просила визнати заповіт від 21 лютого 2014 року, складений ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений головою Боровицької сільської ради ОСОБА_9, нікчемним.

Встановити факт проживання ОСОБА_5 разом із спадкодавцем - ОСОБА_7 однією сім'єю більше п'яти років, а саме з травня 2008 року і до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на земельні ділянки:

- кадастровий номер НОМЕР_2, площею 1,5659 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Боровицької сільської ради Чигиринського району, право власності на яку належало спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі державного акту НОМЕР_3 від 23 вересня 2009 року;

- кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,2052 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Боровицької сільської ради Чигиринського району, право власності на яку належало спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі державного акту НОМЕР_5 від 23 вересня 2009 року;

- кадастровий номер НОМЕР_6 і НОМЕР_7, площею 1,78 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Боровицької сільської ради Чигиринського району, право власності на яку належало спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі державного акту НОМЕР_8 від 03 травня 2001 року;

- кадастровий номер НОМЕР_9, площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства в с. Боровиця Чигиринського району, право власності на яку належало спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі державного акту НОМЕР_10 від 08 грудня 2010 року;

- кадастровий номер НОМЕР_11, площею 0,2580 га для ведення особистого селянського господарства в с. Боровиця Чигиринського району, вул. Б.Хмельницького, 14 право власності на яку належало спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі державного акту НОМЕР_12 від 08 грудня 2010 року.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано заповіт від 21 лютого 2014 року, складений ОСОБА_7, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, та посвідчений сільським головою Боровицької сільської ради Чигиринського району ОСОБА_9, нікчемним.

Встановити факт проживання ОСОБА_5 разом зі спадкодавцем ОСОБА_7, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю не менш як п`ять років (з травня 2008 року по 22 червня 2017року) до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку загальною площею 1,5659 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області та належну померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 відповідно до державного акту направо власності на земельну ділянку НОМЕР_13, в порядку спадкування за законом, без зміни її цільового призначення.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2052 га (кадастровий номер НОМЕР_4) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області та належну померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 відповідно до державного акту направо власності на земельну ділянку НОМЕР_14, в порядку спадкування за законом, без зміни її цільового призначення.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку загальною площею 1,78 га (кадастровий номер НОМЕР_6 та кадастровий номер НОМЕР_15) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області та належну померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 відповідно до державного акту направо власності на земельну ділянку НОМЕР_16, в порядку спадкування за законом, без зміни її цільового призначення.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,25 га (кадастровий номер НОМЕР_9) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Боровиця Чигиринського району Черкаської області та належну померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 відповідно до державного акту направо власності на земельну ділянку НОМЕР_17, в порядку спадкування за законом, без зміни її цільового призначення.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2580 га (кадастровий номер НОМЕР_11) для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та належну померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 відповідно до державного акту направо власності на земельну ділянку НОМЕР_18, в порядку спадкування за законом, без зміни її цільового призначення.

Стягнути з ОСОБА_6 та з Боровицької сільської ради на користь держави судовий збір по одній тисячі сто вісімдесят дві гривні з кожного.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просив визнати його незаконним та скасувати рішення суду, а в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував на те, що судом першої інстанції не було відкладено розгляд справи для з'ясування місця перебування свідка ОСОБА_9, та направлення запиту до міграційної служби для отримання інформації щодо її виїзду за кордон, у зв'язку з чим судом були порушені його процесуальні права як учасника справи. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги наявність заяви про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 Вважає, що оспорюваний заповіт складений з дотриманням норм чинного законодавства, а тому вважає, що підстав для визнання його недійсним немає. Вказує, що покази свідків є не припустимими, які не можуть чітко пояснити обставини, та є родичами позивача, однак суд прийняв такі покази в якості доказів.

Сторони не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги суду виходив з того, що заповіт є нікчемним, оскільки посвідчений не уповноваженою особою. Також, враховуючи подані покази є можливим встановити факт проживання заявниці зі спадкодавцем однією сім'єю з травня 2008 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто більше п'яти років до дня відкриття спадщини та визнати за позивачкою право власності на земельні ділянки, що належали померлому.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_19, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 (а.с.9).

За життя ОСОБА_7, склав заповіт від 21 лютого 2014 року на все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на, що він матиме право за законом, заповів ОСОБА_6 Даний заповіт посвідчений сільським головою Боровицької сільської ради Чигиринського району, Черкаської області - ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 22 (а.с.11).

Відповідно до постанови про нотаріальну відмову від 17 квітня 2018 року ОСОБА_5 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_7 Вказано, що ОСОБА_5 не відноситься до спадкоємців ні по закону ні згідно заповіту. Документи, що посвідчують право власності спадкодавця ОСОБА_7 на спадкове майно не подані (а.с.20).

Відповідно до листа виконавчого комітету Боровицької сільської ради від 23 квітня 2018 року вбачається, що ознайомившись із архівними документами (протоколами виконавчого комітету, протоколами сесійних засідань Боровицької сільської ради за 2010 -2014 роки) рішення про уповноваження сільського голови ОСОБА_9 вчиняти нотаріальні дії ( в тому числі посвідчувати заповіт) не приймалося. (а.с.12)

Листом 16 липня 2018 року виконавчий комітет Боровицької сільської ради повідомив, що рішення про уповноваження сільського голови ОСОБА_9 вчиняти нотаріальні дії (в тому числі посвідчувати заповіти) не приймалося, отже вона не мала права посвідчувати заповіт. Із листопада 2013 року по вересень 2014 року посада секретаря виконавчого комітету (секретаря сільської ради) була вакантною. (а.с. 72).

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (1268 ЦК України).

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно з ч. 1ст. 1257ЦК України є нікчемним, тому визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними - відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до статті 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

У населених пунктах, де немає державних нотаріусів, низка обов'язків щодо вчинення нотаріальних дій покладається на посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад депутатів. Однією з таких дій є посвідчення заповітів, крім секретних.

Порядок вчинення дій щодо посвідчення заповітів зазначеними посадовими особа ґрунтується на нормах ст. 37 Закону "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і деталізується Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. N 22/5.

Незважаючи на відсутність норми, яка б прямо прирівнювала заповіти, посвідчені на підставі ст. 1251 ЦК, до нотаріальних (на відміну, наприклад, від заповітів, про які йдеться у ст. 1252 ЦК - ч. 9), такий висновок можна зробити з аналізу ч. 3 ст. 1247 ЦК, а також із змісту положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів, які в більшості випадків є відтворенням аналогічних норм Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій та інших засад нотаріального законодавства.

Статтею 5 Закону України від 21 травня 1997 року Про місцеве самоврядування в Україні , в редакції на час посвідчення заповіту, визначено систему місцевого самоврядування, яка включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Як передбачено частиною 1 статті 11, частинами 1, 3 статті 12 Закону Про місцеве самоврядування в Україні , в редакції на час посвідчення заповіту, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданні.

У відповідності до п.п. 5 п. б частини 1 статті 38 Закону Про місцеве самоврядування в Україні , в редакції на час посвідчення заповіту, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

Частин 6, 8 статті 59 цього ж Закону передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

До повноважень сільського голови, передбачених статтею 42 вищевказаного Закону, не було віднесено питання прийняття розпорядження щодо покладання обов'язків по вчиненню нотаріальних дій одноособово.

За змістом статті 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (недійсним в силу закону).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду в частині визнання заповіту нікчемним підлягає залишенню без змін, оскільки виконавчим комітетом Боровицької сільської ради не було прийнято рішення, яке б надавало ОСОБА_9 право на вчинення нотаріальних дій. Отже, остання не вправі була посвідчувати заповіт ОСОБА_7

Стосовно заявлених позовних вимог про встановлення факту проживання із спадкодавцем до дня його смерті однією сім'єю більше п'яти років, то суд апеляційної інстанції виходить із наступного.

Відповідно до довідки № 329 від 23 квітня 2018 року виданою виконавчим комітетом Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області вбачається, що ОСОБА_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, провела похорони ОСОБА_7, який помер (а.с.14).

Відповідно до довідки № 330 від 23 квітня 2018 року виданою виконавчим комітетом Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області вбачається, що ОСОБА_7 на день своєї смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1) проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 Вказано, що разом з ним була зареєстрована та проживала ОСОБА_5 Інших членів сім'ї, малолітніх, неповнолітніх, утриманців на день смерті ОСОБА_7 не зареєстровано і не проживають. Дана довідка була видана на підставі погосподарської книги № 4, сторінка 106, особовий рахунок № 0352/1 (а.с.15).

Відповідно до довідки № 331 від 23 квітня 2018 року виданою виконавчим комітетом Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області вбачається, що ОСОБА_5 в період з травня 2008 року по даний час зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1. Разом з нею був зареєстрований та проживав ОСОБА_7 до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1. Інших членів сім'ї немає (а.с.16).

Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Крім того, згідно зі статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення із спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Також, як вбачається з матеріалів справи, докази які б свідчили про те, що після смерті ОСОБА_7 хтось звертався із заявами про прийняття спадщини, відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем надано належні і допустимі докази на підтвердження факту проживання із ОСОБА_7 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, оскільки даний факт підтверджується довідкою виконавчого комітету Боровицької сільської ради №331 від 23 квітня 2018 року, що в свою чергу дає підстави для визнання позивача спадкоємцем після смерті ОСОБА_7

Стосовно заявлених вимог про визнання права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_7, то суд апеляційної інстанції виходить із наступного.

З листа Держгеокадарстру від 13 березня 2018 року, вбачається, що на ім'я ОСОБА_7 виготовлялися та були видані державні акти на право власності на землю:

- серія НОМЕР_20 від 23 вересня 2009 року , площа 1,5659 га, кадастровий номер НОМЕР_2;

- серія НОМЕР_21 від 23 вересня 2009 року , площа 0,2052 га, кадастровий номер НОМЕР_4;

- серія НОМЕР_22 від 03 травня 2001 року , площа 1,78 га, кадастровий номер НОМЕР_6, НОМЕР_15;

- серія НОМЕР_23 від 08 грудня 2010 року , площа 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_9;

- серія НОМЕР_24 від 08 грудня 2010 року , площа 0,2580 га, кадастровий номер НОМЕР_11 (а.с.21).

Як вбачається з постанови про нотаріальну відмову ОСОБА_5 звертаючись до нотаріуса про прийняття спадщини правовстановлюючих документів на земельні ділянки не подавала. Постановою нотаріуса від 17 квітня 2018 року ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено (а.с. 20).

Як вбачається, з оголошення в газеті Чигиринські вісті від 24 березня 2018 року, вищевказані державні акти, які посвідчують направо власності на земельні ділянки НОМЕР_13, НОМЕР_25, НОМЕР_26, НОМЕР_10 та НОМЕР_12 втрачено (а.с.19).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини (смерті спадкодавця) і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст. ст. 1296 - 1299 ЦК України питання про право на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Суд прийшов до обгрунтованого висновку, що позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7, а тому її вимоги про визнання права власності на спадкове майно підлягають до задоволення.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку доказам наданим сторонами у справі, на підставі наданих доказів прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_6, як на підставу для скасування судового рішення те, що покази свідків є не припустимими, які не можуть чітко пояснити обставини, та є родичами позивача, оскільки відповідно до статті 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Також, колегія суддів вважає, безпідставним посилання апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не було взято до уваги, того що відносно ОСОБА_9 порушена кримінальна справа, оскільки вказана обставина не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання заповіту нікчемним, встановлення факту проживання однією сім'єю більше п'яти років та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Судді Н.І. Гончар

Т.Л. Фетісова

В.В. Пономаренко

Повний текст постанови складений 07 березня 2019 року.