Рішення

від 04.03.2019 по справі 826/12578/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 березня 2019 року № 826/12578/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач до третя особаУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Укркомунбанк Матвієнка Андрія Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство Український комунальний банк , про визнання протиправним та скасування рішення про визнання правочину (договору) нікчемним, - О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Укркомунбанк Матвієнка Андрія Анатолійовича (далі по тексту - відповідач-1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-2), третя особа - Публічне акціонерне товариство Український комунальний банк , в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Укркомунбанк Матвієнко Андрій Анатолійовича від 13 травня 2016 року про визнання правочину (договору) таким, що є нікчемним з підстав, визначених частиною 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що рішення від 13 травня 2016 року про нікчемність договору оренди нежитлових приміщень від 01 липня 2014 року не відповідає вимогам частини 2 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки прийнято після спливу строку дії тимчасової адміністрації. Додатково представник позивача повідомив, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не доведено, що орендна плата за договором від 01 липня 2014 року на 20 % відрізняється, що відповідає рівню ринкових цін.

На думку позивача, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Укркомунбанк Матвієнком Андрієм Анатолійовичем не наведено доказів, які б свідчили, що зазначений договір є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/12578/16 за вказаним позовом ТОВ Луганськ-Теплопостач , закінчено підготовче провадження у справі та призначено дану справу до судового розгляду (головуючий суддя Федорчук А.Б.).

В подальшому відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року №4874 Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ справу № 826/12578/16 передано на повторний автоматичний розподіл між суддями.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2017 року дану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Дегтярьовій О.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/12578/16 суддею Дегтярьовою О.В.

В подальшому відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2018 року №344 Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ справу №826/12578/16 передано на повторний автоматичний розподіл між суддями.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2018 року дану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Власенковій О.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року прийнято до провадження адміністративну справу № 826/12578/16 суддею Власенковою О.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2018 року суддею Власенковою О.О. зупинено провадження у даній адміністративній справі до набрання законної сили судовими рішеннями Великої Палати Верховного Суду у справах №804/15159/15 та № 826/1476/15.

В подальшому відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 18 року №1174 Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ справу № 826/12578/16 передано на повторний автоматичний розподіл між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2018 року вказану справу прийнято до провадження.

В подальшому, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2018 року поновлено провадження у справі №826/12578/16 та визначено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Федорчуком А.Б. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Представник уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Український комунальний банк Матвієнка Андрія Анатолійовича у відзиві на адміністративний позов зазначив, що спір у даній справі виник у зв'язку зі здійсненням процедури ліквідації публічного акціонерного товариства Укркомунбанк , а відтак відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів відносяться справи про банкрутство.

Крім того, на думку відповідача-1, позивачем у якості відповідача вказано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, однак ні в описовій, ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині позовної заяви будь-які рішення, дії чи бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не оскаржуються, що свідчить про відсутність спріних правовідносин між позивачем і Фондом.

У відзиві на адміністративний позову представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомив, що Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб містить імперативну норму, якою в обов'язковому порядку зобов'язує уповноважену особу Фонду забезпечити перевірку правочинів (договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (договорів), що вже є нікчемними, та повідомити сторін таких договорів про їх нікчемність, а також вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб також стверджував, що здійснюючи перевірку правочинів з метою виявлення серед них нікчемних є діяльністю уповноваженої особи на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано. При цьому, перевірка правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних проведена у строки, визначені статтею 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , що не суперечить принципу своєчасності, тобто протягом розумного строку, який закріплений статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, на думку представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позивач не довів факту порушення особисто своїх прав внаслідок законних дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який діяв в межах наданих законом повноважень.

З огляду на викладене вище та відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб публічного акціонерного товариства Український комунальний банк Матвієнком Андрієм Анатолійовичем директору Товариства з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач надіслано повідомлення про нікчемність договору у порядку статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб №236/16-Л від 13 травня 2016 року, зі змісту якого вбачається, що між публічним акціонерним товариством Український комунальний банк та Товариство з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач 01 липня 2014 року укладений договір (без номеру) оренди нежитлових приміщень.

Відповідно до договору публічне акціонерне товариство Укркомунбанк передало в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач , належну йому на праві приватної власності, нежитлову будівлю з господарськими спорудами разом з меблями та обладнанням загальною площею 1 253,7 кв.м., розташовану за адресою: вул. Федоренка, 21, м. Сєвєродонецьк, Луганської області, 93400.

Згідно пункту 1.3 договору балансова вартість об'єктів оренди становить 2 103 774,02 грн., а згідно пункту 4.1 договору орендна плата становить лише 5 000,00 грн. на місяць. Строк оренди відповідно до пункту 3.1 договору становить 35 календарних місяців з моменту їх фактичної передачі.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року №309/БТ Про віднесення публічного акціонерного товариства Український комунальний банк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 травня 2015 року №96 Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві Укркомунбанк .

На підставі постанови Правління Національного банку України від 14 вересня 2015 року №604 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства Український комунальний банк виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 вересня 2015 року №169 Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства Укркомунбанк та делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким з 14 вересня 2015 року розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства Укркомунбанк та призначено уповноважену особу Фонду гарантування, якій делеговано всі повноваження ліквідатора публічного акціонерного товариства Укркомунбанк .

У зазначеному повідомленні від 13 травня 2016 року №236/16-Л вказано, що договір оренди нежитлових приміщень від 01 липня 2014 року (без номеру) є нікчемним з підстав, передбачених пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як такий, за яким банк передав у користування майно за цінами, нижчими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком).

У додаток до даного повідомлення додано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерним товариства Укркомунбанк Матвієнко Андрій Андрійович від 13 травня 2016 року, відповідно до якого визнано, що договір оренди нежитлових приміщень від 01 липня 2014 року (без номеру) є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як такий, за яким банку передав у користування майно за цінами, нижчими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком).

Пунктом 2 вказаного рішення зазначено, що у порядку частини 4 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач як сторону за договором про нікчемність договору оренди нежитлових приміщень від 01 липня 2014 року (без номеру) та про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач повернути публічному акціонерному товариству Укркомунбанк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Укркомунбанк майно (нежитлову будівлю з господарськими спорудами разом меблями та обладнанням загальною площею 1 253,7 кв.м., розташовану за адресою: вул. Федоренка, 21, м. Сєвєродонецьк, Луганської області, 93400), яке Товариство з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач отримало від публічного акціонерного товариства Укркомунбанк .

Незгода позивача із вказаним рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлюють Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Вимогами частин 1, 3, 4 статті 34 Закону №4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3 - 5 частини другої статті 39 цього Закону, тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 цього Закону, строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п'ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

Згідно частини 1 статті 36 Закону №4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів, бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України (частина 4 статті 36 Закону №4452-VI).

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 37 Закону №4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частинами 1, 2 статті 38 Закону №4452-VI визначено, що Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку , на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року №309/БТ Про віднесення публічного акціонерного товариства Український комунальний банк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 травня 2015 року №96 Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві Укркомунбанк .

Тобто, датою запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві Укркомунбанк є 12 травня 2015 року, відтак Фонд уповноважений був забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а саме в період з 12 травня 2014 року по 12 травня 2015 року.

Оскільки договір оренди нежитлових приміщень укладено 01 липня 2014 року, то суд приходить до висновку, що доводи позивача у цій частині не знайшли свого підтвердження щодо недотримання відповідачем-1 вимог частини 2 статті 37 Закону №4452-VI, адже позивачем безпідставно здійснено прив'язку до дня закінчення дії тимчасової адміністрації, в той час як законом відлік однорічного терміну пов'язується саме з датою запровадження тимчасової адміністрації.

Водночас, пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

З повідомлення про нікчемність договору у порядку статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 13 травня 2016 року №236/16-Л вбачається що договір оренди нежитлових приміщень від 01 липня 2014 року, укладений між публічним акціонерним товариством Український комунальний банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач , визнано нікчемним саме на підставі пункту 3 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.

Водночас, ні в даному повідомленні, ні в оскаржуваному рішенні не вказано під які саме критерії, визначені пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI, підпадає договір оренди нежитлових приміщень від 01 липня 2014 року. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Укркомунбанк Матвієнком Андрієм Анатолійовичем не наведено та не надано доказів, на підставі яких остання прийшла до висновку про те, що банк здійснив передав у користування майно, за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком).

Вимогами статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто, сторони договору вільні у визначенні в умовах договору розміру плати за об'єкт оренди.

Відповідно до пункту 14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін . У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну.

Підпунктом 14.1.229 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведених вимог норм Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем-1 не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності підстав, визначених пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI, для визнання договору нікчемним, адже не вказано рівня звичайних цін станом на момент укладення договору оренди нежитлових приміщень від 01 липня 2014 року, як і не вказано майно, отримане банком, вартість якого на 20 і більше відсотків відрізняється від вартості об'єкта оренди.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування в судовому порядку.

В частині доводів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відсутності порушеного права позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає, що пунктом 1 частини 4 статті 38 Закону №4452-VI визначено, що Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Крім того, відповідно до частини 5 статті 38 Закону №4452-VI у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Тобто, з моменту отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, у позивача як сторони за договором оренди нежитлових приміщень від 01 липня 2014 року (без номеру) виник обов'язок щодо повернення публічному акціонерному товариству Укркомунбанк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Укркомунбанк майно (нежитлову будівлю з господарськими спорудами разом меблями та обладнанням загальною площею 1 253,7 кв.м., розташовану за адресою: вул. Федоренка, 21, м. Сєвєродонецьк, Луганської області, 93400), яке Товариство з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач отримало від публічного акціонерного товариства Укркомунбанк , про що зазначено у пункті 2 оскаржуваного рішення.

Відтак, права та інтереси позивача є порушеними внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, а їх відновлення можливе внаслідок скасування такого рішення в судовому порядку.

В частині визначення підсудності даної справи суд виходить з наступного.

Представник Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Укркомунбанк Матвієнка Андрія Анатолійовича у відзиві на адміністративний позов посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16, від 18 квітня 2018 року у справі №910/8132/17 та від 16 травня 2018 року №910/17448/16 як на підставу для закриття провадження у даній справі, оскільки даний спір не є публічно-правовим.

Суд зазначає, що у наведених вище справах спір не є тотожним тому, що є предметом розгляду в межах даної справи. Крім того, предметом оскарження в даних справах є наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій).

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною третьою цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 6) розсудливо; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, необхідно врахувати правове регулювання юрисдикції адміністративних судів, передбачене Кодексом адміністративного судочинства України у редакції Закону №2147-VIII.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону №2147-VIII юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону №2147-VIII).

З аналізу наведених норм права вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи спірних правовідносин, з'ясуванням статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду та його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються, порядок здійснення контролю за його діяльністю.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Суспільні відносини регулюються обов'язковими до виконання нормативно-правовими актами, які видаються органами законодавчої та виконавчої влади, у межах наданих їм повноважень.

Верховна Рада України, реалізуючи законодавчу функцію, визначила Фонд та Національний банк України особливими суб'єктами, які мають повноваження у сфері регулювання банківської діяльності, гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Спеціальними законами у цій сфері є Закон №4452-VI та Закон України Про банки та банківську діяльність від 07 грудня 2000 року №2121-ІІІ.

Системний аналіз зазначених законів дає підстави стверджувати, що законодавцем закріплено за Фондом нормотворчу та регулятивну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідацію. Фонд також уповноважений здійснювати функції нагляду та перевірки банків та має право на застосування примусу (у тому числі, шляхом накладення адміністративних санкцій), що переконливо свідчить про наявність у Фонду владних та управлінських повноважень.

За правилами частини 7 статті 3 Закону №4452-VI органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатись в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій та повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права.

У межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами (частини перша, 2 статті 6 Закону №4452-VI).

Отже, законодавець наділив Фонд виключними повноваженнями у сфері забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, при реалізації яких Фонд виконує функції державного управління, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

У зазначеній справі спір виник через те, що уповноважена особа Фонду на підставі частини першої та другої статті 38 Закону №4452-VI, здійснивши перевірку правочинів на предмет виявлення правочинів, які є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, винесла рішення та віднесла до нікчемних правочин, укладений між позивачем та Банком.

Згідно з частиною 2 статті 38 Закону №4452-VI Фонд протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя цієї статті містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.

Фактично позивачем оскаржено рішення уповноваженої особи Фонду, виданого на виконання владних управлінських повноважень у результаті здійсненої перевірки правочинів на предмет їх нікчемності. Водночас, підставою своїх позовних вимог позивач зазначив порушення відповідачем-1 вимог статті 37, 38 Закону №4452-VI.

Аналіз наведених норм в сукупності, дає підстави для висновку, що рішення уповноваженої особи Фонду при виконанні вимог частини 2 статті 38 Закону №4452-VI, вчиняються на виконання функцій та завдань Фонду та належать до його компетенції як суб'єкта владних повноважень.

Так, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює низку функцій, зокрема здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків(частина перша та друга статті 4 Закону №4452-VI).

Тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом (статті 2 Закону №4452-VI).

Особливості запровадження процедури тимчасової адміністрації, права та обов'язки Фонду та уповноваженої особи Фонду на період запровадження тимчасової адміністрації банку передбачено розділом VIІ Закону №4452-VI.

Після запровадження процедури тимчасової адміністрації банку на Фонд покладено обов'язок вжити заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачені статтею 38 Закону №4452-VI.

З аналізу положень частин першої, другої статті 38 Закону №4452-VI вбачається, що обов'язок Фонду щодо збереження активів банку реалізується шляхом забезпечення проведення Фондом протягом дії тимчасової адміністрації перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними.

Вказана норма стосується виключно правочинів, однією із сторін якого є банк щодо якого запроваджено тимчасову адміністрацію, тобто свідчить про те, що законодавець передбачив спеціальні норми, які покликані встановити нікчемні правочини, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Ці норми мають пріоритет над загальними нормами цивільного законодавства щодо нікчемності правочинів.

Отже, обов'язки Фонду, визначені у статті 38 Закону №4452-VI, стосуються реалізації законодавчо закріплених функцій та повноважень Фонду та виконуються з метою збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку при проведенні процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку під час тимчасової адміністрації. У таких правовідносинах Фонд діє як суб'єкт владних повноважень, адже реалізація даної функції Фонду має публічний (за сферою реалізації) та владний характер (за методом впливу).

Таким чином, Фонд при виконанні обов'язку, передбаченого статтею 38 Закону №4452-VI, діє як суб'єкт владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства.

Оскільки обов'язок Фонду, визначений статтею 38 Закону №4452-VI, віднесений до компетенції Фонду як суб'єкта владних повноважень при реалізації публічно-владних управлінських функцій, то виконання цього обов'язку уповноваженою особою Фонду при делегуванні їй таких повноважень свідчить про те, що вона діє як посадова особа, а не як керівник банку. Той факт, що Фонд делегує частину повноважень уповноваженій особі Фонду не змінює владний та управлінський характер таких функцій, а також не змінює їх суті та змісту. Отже, в цьому випадку має місце публічний і владний характер діяльності самої уповноваженої особи Фонду.

Таким чином, спір, предметом якого є перевірка законності дій чи рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владно-управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави на відповідність законам України та іншим нормативно-правовим актам, підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, перелік справ, які підлягають розгляду у порядку господарського судочинства визначений у статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону №2147-VIII.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Таким чином, ця норма процесуального права виключає розгляд у порядку господарського судочинства справ у спорах, які стосуються оскарження актів суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач-1, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконав.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Укркомунбанк Матвієнко Андрій Анатолійовича від 13 травня 2016 року про визнання правочину (договору) таким, що є нікчемним з підстав, визначених частиною 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Луганськ-Теплопостач (код ЄДРПОУ 38338455) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук