Постанова

від 05.03.2019 по справі 2240/2511/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2240/2511/18

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

05 березня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

за участю: секретаря судового засідання:ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року (повний текст виготовлено 14.11.2019) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" (далі ТОВ "Т-Стиль") звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

-форми "Р" №0002814811 від 30.03.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 18 128,75 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням-14503,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом) - 3625,75 грн.;

-форми "Р" №0002824811 від 30.03.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 33 465,00 грн., в т.ч. за податковими зобов'язаннями-26 772,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 16693,00 грн.;

-форми "В4" №0002834811 від 30.03.2018 року, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість в розмірі 233,00 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 30.03.2018 № НОМЕР_1, №0002824811 та № НОМЕР_2.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що господарські операції ТОВ "Т-Стиль" з контрагентами не мали реального характеру. Надані позивачем для перевірки документи не підтверджують факту придбання товарів, робіт та послуг, не є підтвердженням реальності господарських операцій та містять недостовірні дані щодо змісту господарських операцій, а отже свідчать про намір одержати дохід за рахунок відшкодування ПДВ.

Також скаржник просив звернути увагу, що Червонозаводським районним судом м.Харкова винесено вирок по кримінальній справі № 646/2539/16-к щодо посадових осіб ТОВ "Ферум Трейд" за ч.2 ст.205 КК України, яке перебувало в "ланцюзі" придбання послуг, поряд із ТОВ "Т-Стиль".

25.02.2019 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, доводи якого аналогічні викладеним в позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, повноважного представника для участі у справі до суду не направив.

У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося сторонами по справі, Офісом великих платників податків ДФС на підставі наказу від 12.02.2018 № 210 проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ "Т-Стиль" з питань господарських відносин з ТОВ "Техно Маркет" за квітень 2015 року, ТОВ "Устимівський Котельно-Механічний Завод" за липень 2015 року та ТОВ "Град-С" за липень 2015 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів, робіт (послуг) або подальшої реалізації цих товарів, робіт (послуг) від вищезазначеного контрагента та з метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, за результатами якої складено акт від 12.03.2018 № 33/28-10-48-11/35750435.

В ході перевірки встановлено та зафіксовано в акті наступні порушення ТОВ "Т-Стиль":

-п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено податок на додану вартість на суму 27005,00 грн., у т.ч. за квітень 2015 р. на суму 26772 грн. та за липень 2015 р. в сумі 233,00 грн.;

-п.5, п.6, п.7, п.10, п.11, п.12, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, п.6, п.9, п.10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (св.) затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. №246 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 р. за №751/4044, п.п.134.1.1 п.134.1 ст134, п.135.1 ст.135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 14293 грн., у т.ч. за 2 квартал 2015 -1317 грн., за 3 квартал 2015 - 774 грн., за 4 квартал 2015 - 6355 грн., за 1 квартал 2016 - 829 грн., за 2 квартал 2016 - 829 грн.. за 3 квартал 2016 - 828 грн., за 4 квартал 2016 - 829 грн., за 1 квартал 2017 - 829 грн., за 2 квартал 2017 - 829 грн., за 3 квартал 2017-873 грн.

Не погоджуючись з висновками ОСОБА_2 перевірки, позивач в порядку п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, подав свої заперечення та додаткові документи.

За наслідками розгляду заперечень посадовими особами Львівського управління Офісу великих платників податків прийнято рішення та викладено розділ 5 "Висновок" в наступній редакції:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено податок на додану вартість за квітень 2015 р. на суму 26772 грн., та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за липень 2015 р. в сумі 233 грн.;

-п.5, п.6, п.7, п.10, п.11, п.12 Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, п.6, п.9, п.10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (св.) затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. №246 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 р. за №751/4044, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст134, п.135.1 ст 135, п.137,1 ст. 137 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 14503 грн., у т,ч. за 2 квартал 2015 -1317 грн., за 3 квартал 2015 - 1317 грн., за 3 квартал 2015 - 984 грн., за 4 квартал 2015 - 6355 грн., за 1 квартал 2016 - 829 грн., за 2 квартал 2016 - 829 грн., за 3 квартал 2016 - 829 грн., за 4 квартал 2016 - 829 грн., за 1 квартал 2017 - 829 грн., за 2 квартал 2017 - 829 грн. за 3 квартал 2017 - 873 грн.

На підставі ОСОБА_2 перевірки №33/28-10-48-11/35750435 від 12.03.2018 та з врахуванням висновку викладеного за наслідками розгляду заперечень позивача, Офісом великих платників податків ДФС України винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

-форми "Р" №0002814811 від 30.03.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 18128,75 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням - 14503,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом) 3625,75 грн.

-форми "Р" №0002824811 від 30,03.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 33465,00 грн., в т.ч. за податковими зобов'язаннями-26772,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6693,00 грн.

-форми "В4" №0002834811 від 30.03.2018 року, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість в розмірі 233,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ "Т-Стиль" звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано достатньо доказів на підтвердження фіктивності господарських операцій позивача з контрагентами -ТОВ "Техно Маркет" та ТОВ "Град-С".

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції із наступних підстав.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (далі ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 135.1 ст.135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку , зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.1 статті 198 ПК України зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України регламентовано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця (пункт 201.4 статті 201 ПК України).

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При цьому, пунктом 201.8 статті 201 ПК України регламентовано, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2019 року по справі №815/3406/15 та від 22 серпня 2018 року по справі №813/7744/13-а.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Тобто, будь-які документи, у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх передбачених чинним законодавством формальних реквізитів таких документів.

Водночас, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції-умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року, справа №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18) та від 17 квітня 2018 року, справа №820/475/17 (адміністративне провадження №К/9901/4907/17).

Верховний Суд в постанові від 20 листопада 2018 року у справі №804/18607/14, зауважив, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Так, з матеріалів справи слідує, що на виконання умов усного договору купівлі-продажу між ТОВ "Техно Маркет" (продавець) та ТОВ "Т-Стиль" (покупець), здійснено поставку товару: знімний пристрій для датчиків SUPERTAG, ручний із замком 1 шт., жорсткий акустомагнітний датчик Supertag Extra Grey 5000 шт., знімач електричний AMD-3050 Power Detacher для Super Tag 1 шт., голки для датчика Supertag Grey 5000 шт., акустомагнітна система Detex Line Magnum 40, а також знімний пристрій для датчиків SUPERTAG, ручний із замком 1 шт., що підтверджується видатковими накладними №588 від 06.04.2015 та №675 від 16.04.2015 та податковими накладними № 59 від 03.04.2015 року, № 65 від 06.04.2015 року, № 66 від 06.04.2015 року.

Крім цього, ТОВ "Техно Маркет" та ТОВ "Т-Стиль" складено акт надання послуг №430 від 06.04.2015, відповідно до якого ТОВ "Техно Маркет" виконало роботу з надання послуги з пусконаладки протикрадіжної системи, в зв'язку із чим ТОВ "Т-Стиль" було також складено податкову накладну № 205 від 16.04.2015 року, оплата здійснювалася в безготівковому порядку, що підтверджується виписками банку за період 03.04.2015 року - 03.04.2015 року, 16.04.2015 року - 16.04.2015 року, 30.04.2015 року - 30.04.2015 року, заборгованість відсутня.

В свою чергу, в обґрунтування нереальності господарських операцій відповідач посилається на податкову інформацію ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві від 17.06.2015 №2/7/26-56-22-02-11, згідно якої ТОВ "Техно Маркет" здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту.

Зокрема, у вказаній інформації зазначено, що згідно поданого звіту нарахованої заробітної плати, кількість застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за березень 2015, кількість працюючих становить 1 чоловік (директор).

Згідно службової записки від ОУ ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві, директором ТОВ "Техно Маркет" є ОСОБА_4 Н.А.08.01.1997 року народження, який пояснив, що не має жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Також, в ході проведення перевірки встановлено, що податковий кредит ТОВ "Техно Маркет" сформовано за рахунок ТОВ "Термінал Експо", ТОВ "Кіпріада Сан", ТОВ "Уельс", ТОВ "Енкі Констракт", ТОВ "Логан Груп", ТОВ "ОСОБА_5 ЛТД", ТОВ "Транслокалсервіс", ТОВ "Мульті Мол". Згідно податкової інформації по даним контрагентам, зазначеним в акті перевірки, встановлено невідповідність придбаних та реалізованих товарів (робіт/послуг).

Наявність трудових ресурсів та основних засобів, згідно поданих звітів в ТОВ "Термінал Експо" та ТОВ "Кіпріада Сан", кількість працюючих становить по 1 чоловіку (директор). Фінансові звіти за 2014 рік не подавалися, інформація про орендовані основні засоби відсутні.

Даний факт не дає можливості встановлення наявності на підприємствах транспортних засобів, складських приміщень та інших виробничих фондів, достатніх для ефективного ведення господарства.

Між тим, як зазначив Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі № 804/4940/14, відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Однак, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження неможливості залучення трудових ресурсів за цивільно-правовими угодами. При цьому, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу платника податків щодо формування витрат, які ним понесені.

Слід зазначити, що пояснення ОСОБА_4, на яке посилається відповідач, в матеріалах справи відсутнє.

При цьому, відповідач необґрунтовано посилається на отриману від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві податкову інформацію щодо контрагентів позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Крім того, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, податковий орган під час проведення перевірки для підтвердження нереальності операцій, використовував лише податкову інформацію отриману від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, викладену в листі №2/7/26-56-22-02-01 від 17.06.2015 року. Тобто для підтвердження та аргументування своїх висновків податковим органом було фактично використано інформацію лише власних баз даних. Однак, в акті перевірки не зазначено жодної інформації з АС "Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України" системи "Податковий блок".

Стосовно взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ "Град-С" колегія суддів вказує на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 липня 2015 року між ТОВ "Т-Стиль" (замовник) та ТОВ "Град-С" (експедитор) укладено договір на транспортування та експедирування вантажу №3107-1/з.

Так, на виконання умов вказаного вище договору та на підставі договору-заявки №317/з на транспортно-експедиційні послуги від 31.07.2015 року ТОВ "Град-С" здійснило поставку ТОВ "Т-Стиль" труб металевих, 0,4 т. у підтвердження фактичного виконання вказаного договору, сторонами були складені первинні документи, зокрема: рахунок-фактура №Гр-0000317 від 31.07.2015 року, податкова накладна № 81 від 31.07.2015 року, акт №Гр-0000317 здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 31.07.2015 року.

Оплата за вказані послуги транспортування та експедирування вантажу здійснювалася в безготівковому порядку, що підтверджується випискою банку за період 10.08.2015 року- 10.08.2015 року та платіжним дорученням №7660 від 10.08.2015 pоку, де заборгованість відсутня.

Вказана господарська операція належним чином зафіксована у бухгалтерському обліку ТОВ "Т-Стиль".

Тобто, в результаті отриманої послуги був фактично проведений рух активів, змінено майновий стан підприємств, а також змінено структуру активів та стан зобов'язань суб'єктів господарювання, що в свою чергу підтверджує реальність здійсненої господарської операції.

Фактичність зазначеної операції підтверджена первинними бухгалтерськими документами зокрема, договором на транспортування та експедирування вантажу від 31.07.2015 №3107-1/з, заявкою на транспортно-експедиційні послуги від 31.07.2015 №317/з, рахунком-фактурою № Гр-0000317 від 31.07.2015, актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № Гр-0000317, податковою накладною від 31.07.2015 №81, виписками по рахунку та актом звірки взаєморозрахунків.

Також, під час апеляційного розгляду справи встановлено подальше використання позивачем, отриманих від згаданого контрагента труб металевих у власній господарській діяльності.

Стосовно ненадання для перевірки товарно-транспортної накладної, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відсутність товарно-транспортної накладної не може слугувати безумовною підставою для висновку щодо відсутності підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей позивачем, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено надання послуг із перевезення вантажів, та жодним чином не факт придбання товару.

Крім цього, в первинних документах, які надавалися під час перевірки ТОВ "Т-Стиль" вказано всі обов'язкові реквізити, а саме: п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Відносно посилання контролюючого органу на вирок суду у кримінальній справі № 646/2539/16-к щодо посадових осіб ТОВ "Ферум Трейд" то з матеріалів справи не встановлено, що останнє було контрагентом ТОВ "Т-Стиль". І як слідує з доводів самого ж відповідача, ТОВ "Ферум Трейд" здійснювало господарські операції з ТОВ "Східна група "Сателіт", взаємовідносини якої з позивачем не були предметом перевірки контролюючого органу.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вирок суду, на який посилається відповідач, не може вважатись належним доказом в даній справі.

Слід зазначити, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

Колегія суддів також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (ч.2 ст.61 Конституції України).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту отримання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14).

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку усім доказам у справі в їх сукупності, враховуючи те, що в ході розгляду справи відповідачем не надано достатньо доказів на підтвердження фіктивності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ "Техно-Маркет" і ТОВ "ОСОБА_1 С", колегія суддів вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 77, 78, 205, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 11 березня 2019 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7