Рішення

від 19.02.2019 по справі 910/4335/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2019Справа № 910/4335/18

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко Г. П.,

за участю секретаря - Коваленко О. В.

розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Буд Експерт"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлокомплект-М"

Про стягнення 419775,88 грн

За участю представників сторін:

від позивача: Билень Т.Я., ордер серії ЛВ № 133216;

від відповідача: не прибув;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепло Буд Експерт" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлокомплект-М" (далі - відповідач) про стягнення 419 775, 88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № К22 від 10.11.2017 щодо поставки товару, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 419 775, 88 грн, з яких 180 850, 00 грн згідно рахунку на оплату № 1443 від 14.02.2018, 223 345, 00 грн згідно рахунку на оплату № 1444 від 14.02.2018 кошти переплати, 14 381, 04 грн пені, 1 199, 84 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Буд Експерт" залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи №910/4335/18 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.05.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2018 у справі № 910/4335/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Буд Експерт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлокомплект-М" про стягнення 419 775, 88 грн призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, проведення якої доручено експертам Київського науково - дослідного інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду від 30.10.2018 клопотання судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України щодо надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, задоволено, зобов'язано позивача надати супровідним листом на виконання ухвали суду на адресу експертної установи достовірні вільні зразки підпису ОСОБА_2 в оригіналах різних документів з місця роботи або проживання (які можуть знаходитись в заяві на видачу паспорта /Форма № 1/, особовій справі, посвідченнях, листах, квитанціях, угодах, договорах, деклараціях, тощо), у документах, що наближені за часом виконання до досліджуваного документа (тобто за 2016-2017 роки), не менш ніж 10-15 документів, судовому експерту направити матеріали справи та зібрані додаткові докази за клопотанням експерта, необхідні для проведення експертизи. Ухвалено матеріали справи №910/4335/18 направити до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової експертизи, яка була призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2018, проведення якої призупинено до отримання необхідних матеріалів.

20.11.2018 матеріали справи направлено до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

10.12.2018 від експертної установи надійшов лист, відповідно до якого станом на 06.12.2018 у останнього відсутні відомості щодо оплати вищезазначеної експертизи.

13.12.2018 на адресу суду повернулися матеріали даної справи, дві заяви з додатками, направлені до експертної установи задля проведення судової експертизи та лист, відповідно до якого, у зв'язку з несплатою вартості експертизи ухвала суду від 04.09.2018 про призначення комплексної судової експертизи залишена без виконання, а матеріали справи повертаються до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 поновлено провадження у справі № 910/4335/18 та засідання у справі № 910/4335/18 призначено на 22.01.2019.

22.01.2019 Суд відклав розгляд справи в судовому засіданні по суті спору на 19.02.2019 та зобов'язав позивача надати Суду розширений витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на відповідача станом на дату звернення з позовом до суду - 10 квітня 2018 року та на дату проведення даного судового засідання, про що постанови відповідну ухвалу.

04.02.2019 через відділ канцелярії господарського суду від позивача надійшла на виконання вимог Суду заява, в якій позивач просив Суд залучити подану заяву до матеріалів справи та постановити окрему ухвалу щодо відповідача та/або його представника із визначенням зловживання ним процесуальними обов'язками, якою накласти штраф в розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В судове засідання 19.02.2019 представник відповідача не прибув, позивач прибув та підтримав в судовому засіданні свої позовні вимоги в повному обсязі.

Суд зазначає, що відповідачу було відомо про розгляд Судом справи № 910/4335/18, адже представник відповідача приймав участь в попередніх засіданнях по справі. Відповідач повідомлявся про рух справи № 910/4335/18 відповідними ухвалами Суду за адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент відкриття провадження у справі, а саме: 02099, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 49, докази чого наявні в матеріалах справи. В ході розгляду справи Суд встановив, що відповідач змінив своє місцезнаходження під час здійснення провадження у справі на адресу: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Миколаївська, буд. 7/17, проте не повідомив Суд про відповідний факт.

Частиною 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України внормовано, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В силу положень ст. 31 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Враховуючи зазначене у суду відсутні підстави для передачі справи за підсудністю до іншого суду, а відповідач був повідомлений про час та місце судового засідання належним чином.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду міста Києва у справі № 910/4335/18 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Розглянувши заяву позивача про визнання з боку відповідача фактів зловживання процесуальними правами та накладення на останнього штрафу, Суд відмовив в її задоволенні з огляду на її необґрунтованість.

Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Дій визначених ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України в ході розгляду справи вчинено відповідачем не було, відтак у суду відсутні будь - які процесуальні підстави для визнання в діях відповідача зловживання процесуальними правами. При цьому, визнання судом факту зловживання процесуальними обов'язками з боку учасників справи процесуальним законом не передбачено.

Заслухавши вступне слово позивача, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, та дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, Суд

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 10.11.2017 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, було укладено договір купівлі - продажу № К22 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку й на умовах договору передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар виробничо - технічного призначення.

Ціна, кількість, асортименти, строки поставки товару оговорюються в рахунках - фактурах та/або додаткових (специфікаціях) до договору, які узгоджуються й підписуються обома сторонами попередньо, додаються до договору і є його невід'ємною частиною (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 3.4. договору поставка товару здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів ІНКОТЕРМС-2010 (на об'єкт покупця), з врахуванням особливостей, встановлених договором.

Передача товару покупцю здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту отримання постачальником 100 % передоплати, якщо інше не оговорюється в додатках (специфікаціях) до договору, які узгоджуються й підписуються обома сторонами попередньо, додаються до договору і є його невід'ємною частиною (п. 3.6. договору).

За умовами п. 4.1. договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється матеріально - відповідальним представником покупця за довіреністю на отримання товарно - матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами діючого законодавства України та умовами договору: за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно - транспортної накладної відповідно до Інструкції про порядок приймання товару виробничо - технічного призначення та товарів народного споживання по кількості , затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6.

В п. 4.5. договору сторони погодили, що підписання особою уповноваженою покупцем на прийняття товару видаткової накладної свідчить про згоду покупця із характеристиками та кількістю товару, вказаними постачальником у цій видатковій накладній.

За умовами п. 5.1. договору у разі порушення термінів передачі товару, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0, 1 % від суми непоставленого товару за кожний день прострочення.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на те особами й діє до 31.12.2018 (п. 7.1. договору).

У відповідності до п. 8.2. договору сторони визнають дійсність текстів та печаток, відправлених та отриманих факсимільним зв'язком з подальшим підтвердженням їх оригіналами протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів. Копії видаткових документів та доручення , підписані сторонами, є дійсними до моменту обміну їх на відповідні оригінали.

14.02.2018 відповідачем було надано позивачу рахунок на оплату № 1443 на суму 180 850, 00 грн, який було оплачено позивачем в повному обсязі 19.02.2018, згідно платіжного доручення № 2065. Також 14.02.2018 відповідачем було надано позивачу рахунок на оплату № 1444 на суму 223 345, 00 грн, який було оплачено позивачем в повному обсязі 27.02.2018, згідно платіжного доручення № 2085.

Позивач категорично стверджує, що оплачений ним по вищевказаним рахункам товар поставлений відповідачем не був. І доказів іншого матеріали справи не містять.

16.03.2018 позивачем на адресу відповідача було надіслано рекомендованим листом претензію про відшкодування шкоди, що підтверджено матеріалами справи, в якій просив відповідача повернути сплачені за непоставлений по договору товар кошти в загальному розмірі 404 195, 00 грн та відшкодувати позивачу пеню в загальному розмірі 6 297, 14 грн, інфляційні втрати в розмірі 33 059, 38 грн та 3 % річних в розмірі 553, 13 грн.

Оскільки зазначена претензія була залишена відповідачем без задоволення позивач звернувся до суду за захистом своїх прав із даним позовом.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього на його користь 404 195, 00 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 14 381, 04 грн пені за несвоєчасну поставку товару за загальний період прострочення з 25.02.2018 по 05.04.2018 та 1 199, 84 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 25.02.2018 по 05.04.2018.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, з тих підстав що обумовлений договором та оплачений позивачем товар був поставлений останнім, що підтверджується товарно - транспортною накладною № Р139 від 20.02.2018, видатковою накладною № 139 від 20.02.2018, видатковою накладною № 156 від 28.02.2018.

Спір між сторонами виник щодо наявності та/або відсутності підстав для повернення коштів передплати, сплачених по договору, а також встановлення наявності/відсутності факту поставки товару по договору купівлі-продажу № К22 від 10.11.2017ю

Укладений між сторонами договір купівлі - продажу № К22 від 10.11.2017 є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ЦК України), ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 663 ЦК України внормовано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п. 3.6. договору відповідач був зобов'язаний поставити позивачу товар обумовлений договором протягом 5 календарних днів з моменту отримання постачальником 100 % передоплати, тобто до 24.02.2018 та 04.03.2018 відповідно, з огляду на дати проведених позивачем оплат.

Проте відповідні зобов'язання виконані відповідачем не були, і доказів іншого матеріали справи не містять.

При цьому, Судом відхиляються твердження відповідача щодо поставки позивачу обумовленого договором та оплаченого позивачем товару, оскільки оригінали видаткових накладних № 139 від 20.02.2018 та № 156 від 28.02.2018 не підписані з боку позивача, а відтак товар не може вважатися прийнятим. Товарно - транспортна накладна № Р139 від 20.02.2018 свідчить про здачу товару на перевезення первізнику, а не про факт його прийняття позивачем. Крім того, в судовому засіданні уповноваженим представником позивача ОСОБА_2, який за твердженням відповідача підписав відповідні видаткові накладні, особисто були надані Суду пояснення, відповідно до яких ОСОБА_2 видаткові накладні № 139 від 20.02.2018 та № 156 від 28.02.2018 не підписував, і товар від відповідача вказаний у таких накладних не приймав. Відповідачем на неодноразові вимоги ухвал суду оригіналів видаткових накладних № 139 від 20.02.2018 року та № 156 від 28.02.2018, підписаних з боку обох сторін надано так і не було, хоча відповідачем подавались копії, щодо справжності яких судом і призначалася судова експертиза документів, зокрема, і для встановлення справжності підпису уповноваженого представника позивача - ОСОБА_2, який даючи показання в якості свідка, зазначив, що такий підпис не вчиняв, товар у відповідача не забирав.

Проте, призначена за ініціативою суду, експертиза так і не була проведена, і на вимогу експерта та ухвали суду відповідач оригіналів видаткових накладних № 139 від 20.02.2018 року та № 156 від 28.02.2018, підписаних з боку обох сторін, так і не надав, що за переконанням суд свідчить про відсутність в матеріалах справи належних доказів поставки передплаченого позивачем товару.

Судом встановлено, що позивач скористався правом наданим йому ст. 693 ЦК України, та вимагав повернення коштів передплати.

Згідно приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, враховуючи, що позивач скористався правом наданим йому ст. 693 ЦК України та приписи ст. 530 ЦК України відповідач був зобов'язаний повернути позивачу кошти передплати у загальному розмірі 404195, 00 грн, з моменту отримання вимоги позивача про повернення грошових коштів у семиденний строк. Своє зобов'язання по поверненню грошових коштів відповідач також не виконав, і доказів іншого матеріали справи не містять.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 404195, 00 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк виконання зобов'язання відповідно до ст. 530 ЦК України настав (з огляду на дату відправки претензії та нормативні строки обігу поштової кореспонденції - 20.03.2018), а тому позовні вимоги в частині стягнення боргу у розмірі 404 195, 00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені та 3 % річних в розмірі визначеному позивачем, то такі вимоги задовольняються судом частково з підстав нижчевикладених.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, відповідач є порушником зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В п. 5.1 договору сторони погодили сплату постачальником покупцю неустойки в розмірі 0, 1 % від суми непоставленого товару за кожний день прострочення, у разі порушення термінів передачі товару.

Судом встановлено, що відповідачем було допущено прострочення строків поставки товару, визначених п. 3.6. договору, поставка попередньо оплаченого товару здійснена відповідачем не була, відповідно є підстави для стягнення з відповідача пені у відповідності до п. 5.1. договору в розмірі визначеному Судом та за період прострочення визначений Судом. Оскільки позивачем не враховано при визначенні періоду прострочення відповідача, що з огляду на використання позивачем його права на повернення коштів передплати за товар (ст. 693 ЦК України), з моменту отримання відповідачем відповідної вимоги позивача обов'язок відповідача щодо постачання товару припинився, проте у останнього виник обов'язок щодо повернення коштів.

Із наявних в матеріалах справи достеменно встановити дату отримання відповідачем вимоги позивача про повернення грошових коштів встановити не вбачається можливим, в справі наявний лише доказ, що підтверджує факт направлення вимоги. Проте, з огляду на дату відправки претензії та нормативні строки обігу поштової кореспонденції в країні, Суд дійшов висновку, що відповідач мав отримати вимогу позивача 19.03.2018, і доказів іншого матеріали справи не містять. Отже загальний період прострочення відповідача щодо поставки товару обумовленого договору та оплаченого позивачем становить з 25.02.2018 по 19.03.2018.

За розрахунком суду, зробленого за допомогою системи ЛІГА, за кожним оплаченим рахунком окремо, за загальний період прострочення з 25.02.2018 по 19.03.2018 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за порушення строків поставки товару, у відповідності до п. 5.1. договору, в розмірі 7 509, 73 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних нарахованих на суму боргу ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до розрахунку суду, оскільки позивачем невірно визначена дата початку прострочення відповідача. Так, враховуючи положення ст. 253 ЦК України, якою визначено що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати, з якою пов'язано його початок, та що обов'язок повернути грошові кошти виник у відповідача з 20.03.2018, останній був зобов'язаний повернути грошові кошти передплати у строк до 26.03.2018 включно. Відповідно прострочення грошового зобов'язання відповідача має місце з 27.03.2018, а не з 25.02.2018, як визначено позивачем.

За розрахунком суду, зробленого за допомогою системи ЛІГА, за період прострочення з 27.03.2018 по 05.04.2018 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних за порушення грошового зобов'язання в розмірі 332, 22 грн.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають сума основного боргу у розмірі 404 195, 00 грн, пеня у розмірі 7 509, 73 грн за загальний період прострочення з 25.02.2018 по 19.03.2018 та 3 % річних за період прострочення з 27.03.2018 по 05.04.2018 у розмірі 332, 22 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у відповідача обов'язку сплати заборгованості у заявленому позивачем розмірі.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Буд Експерт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлокомплект-М" про стягнення 419 775, 88 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлокомплект-М" (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Миколаївська, буд. 7/17, ідентифікаційний код 40943051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Буд Експерт" (79019, Львівська область, м. Львів, м. Винники, вул. Винна Гора, буд. 26, оф. 43; ідентифікаційний код 39012254) 404 195 (чотириста чотири тисячі сто дев'яносто п'ять) грн 00 коп. основної заборгованості, 7 509 (сім тисяч п'ятсот дев'ять) грн 73 коп. пені, 332 (триста тридцять дві) грн 22 коп. 3 % річних та 6 180 (шість тисяч сто вісімдесят) грн 57 коп. судового збору.

3. В задоволені інших позовних вимог, що стягнення 6 871, 31 грн пені та 867, 62 грн 3 % річних, - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.03.2019.

Суддя Г. П. Бондаренко