Рішення

від 12.03.2019 по справі 360/444/19

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/444/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дії або бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 31 січня 2019 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Старобільське ОУПФУ Луганської області) з такими вимогами:

1) визнати протиправними дії чи бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу пенсії з серпня 2018 року по листопад 2018 року включно;

2) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати позивачу пенсії з серпня 2018 року по листопад 2018 року включно;

3) зобов'язати відповідача виплатити позивачу пенсію з серпня 2018 року по листопад 2018 року включно - негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Ухвалою суду від 01.02.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 19-20).

До суду позивачем 07 лютого 2019 року надано уточнений адміністративний позов, вивченням якого встановлено, що позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом (арк. спр. 22-28).

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з серпня 2018 року по листопад 2018 року включно;

2) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати позивачу пенсії з серпня 2018 року по листопад 2018 року включно;

3) зобов'язати відповідача виплатити позивачу пенсію з серпня 2018 року по листопад 2018 року включно - негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком. Позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у відповідача. Відповідач нараховував позивачу пенсійне забезпечення та перераховував належні до виплати суми на картковий рахунок відкритий на ім'я позивача в АТ Ощадбанк .

З серпня 2018 року по листопад 2018 року позивачу не нараховувалась пенсія. Ніякого письмового повідомлення чи рішення з цього приводу на адресу позивача не надходило.

Позивач звернулась до відповідача із заявою щодо не виплати пенсії серпня 2018 року по листопад 2018 року, на яку отримала відповідь, що пенсійну виплату позивачу було поновлено, але буде виплачена після отримання фінансування на даний вид виплат.

Позивач зазначає, що її фактично позбавлено соціальних виплат, які є соціальною гарантією держави.

На підставі вищевикладеного просила визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати позивачу пенсії з серпня 2018 року по листопад 2018 року включно.

Ухвалою суду від 11.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (арк. спр. 1-3).

Від Старобільського ОУПФУ Луганської області через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду 05.03.2019 за вх. № 12210/2019 надійшов відзив на позовну заяву не підписаний електронним цифровим підписом особи, якому відповідно до підпункту 2.2.18 пункту 2.2 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України надано статус Інформаційний (арк. спр. 39-42).

Разом з тим, з метою всебічного та повного з'ясування обставин у справі, суд вважає за необхідне врахувати інформацію, викладену у відзиві на позов.

Так, відповідачем зазначено, що позивач 02.09.2014 звернувся до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії та про запит її пенсійної справи з УПФУ в Артемівському районі м. Луганська. Пенсійну справу позивача взято на облік з серпня 2014 року.

Виплата пенсії ОСОБА_1 проводилася по липень 2018 року включно.

У вересні 2018 року у зв'язку із надходженням до відповідача списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких отримано інформацію від Міністерства фінансів після здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату та на виконання п. 9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших, виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою КМУ від 18.02.2016 № 136, виплату пенсії позивачу з серпня 2018 року призупинено.

Позивачем 29.08.2018 до відповідача подано заяву про поновлення виплати пенсії та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Протоколом Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам підтверджено місце фактичного проживання позивача. На підставі вищезазначеного управлінням проведено поновлення виплати пенсії позивачу шляхом її нарахування до виплати на жовтень 2018 року у місячному розмірі, за період з листопада 2018 року по лютий 2019 року позивачем щомісяця отримуються належні пенсійні виплати у місячному розмірі.

Що стосується невиплаченої пенсії за період серпень-вересень 2018 року, відповідачем зазначено, що на виконання пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджено постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365, доплата пенсії з місяця, в якому надійшла заява, в даному випадку з серпня 2018 року по вересень 2018 року, буде проведена після отримання Фондом відповідного фінансування, який передбачатиме даний вид виплат.

По справі від учасників справи надійшли такі заяви, клопотання та судом вчинено такі процесуальні дії:

- разом з позовною заявою позивачем заявлені клопотання про звільнення від сплати судового збору, про витребування доказів, про розгляд справи з вжиттям заходів щодо невідкладного розгляду і вирішення справи (арк. спр. 27), які вирішені судом ухвалою від 11.02.2019 (арк. спр. 1-3).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 29-30), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 30), довідки від 17.02.2015 № 934011774 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 32), пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 (арк. спр. 31).

У позовній заяві позивачем зазначено, що виплату пенсії їй зупинено з серпня 2018 року за відсутності підстав для її припинення, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV. Заборгованість з виплати пенсії, що виникла за період з 01.08.2018 по 30.11.2018 позивачу не виплачена.

Такі твердження позивача у повній мірі узгоджуються з відомостями, вказаними у листі відповідача від 29.12.2018 № 375/Т-14, в якому зазначено, що на виконання пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджено Постановою Кабінетом Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (зі змінами), доплата пенсії з місяця, в якому надійшла заява, а саме серпень 2018 року по листопад 2018 року буде проведена після отримання фінансування на даний вид виплат (арк. спр. 15).

Також з листа відповідача слідує, що нарахування та виплата пенсії позивачу поновлені з грудня 2018 року.

Відповідачем на спростування таких тверджень позивача будь-яких доказів не надано.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем вимоги ухвали суду від 11.02.2019 щодо надання до суду належним чином засвідченої копії пенсійної справи позивача, рішення про припинення виплати пенсії позивачу та довідки про розмір заборгованості по невиплаченій пенсії у строк, встановлений судом у відповідності до приписів статті 262 КАС України, не виконані, причини неможливості виконання не повідомлені.

Копія пенсійної справи позивача, що надійшла до суду електронною поштою та не засвідчена у визначеному законом порядку, у розумінні статей 79, 94 КАС України не вважається письмовим доказом, тому до розгляду судом не приймається (арк. спр. 43-58).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб , яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи .

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам , яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам , яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З вищеописаних норм Закону № 1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV.

У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Щодо твердження відповідача про відсутність фінансування на виплату пенсії, суд вважає необґрунтованими та відхиляє з огляду на таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи Кечко проти України (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 Бурдов проти Росії ).

Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Отже, судом встановлено, що відповідач, поновивши позивачу виплату пенсії, відповідач безпідставно, всупереч вимог статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по виплаті пенсії, що утворилася за період з 01.08.2018 по 30.11.2018.

Позивач в позовній заяві зазначає, що у грудні 2018 року отримав пенсію. Заборгованість з пенсії минулих періодів позивачу не виплачена.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії з серпня 2018 року по листопад 2018 року включно.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що позовна вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.08.2018 по 30.11.2018 є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Як наслідок, підлягає задоволенню й вимога позивача щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії за вказаний період.

Що стосується вимоги позивача про визнання незаконним рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати позивачу пенсії з серпня 2018 року по листопад 2018 року, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як слідує з позовної заяви та листа відповідача від 29.12.2018 № 375/Т-14, нарахування та виплата пенсії позивачу були призупинені з серпня 2018 року відповідним розпорядженням Старобільського ОУПФУ Луганської області. При цьому, починаючи з грудня 2018 року Старобільське ОУПФУ Луганської області поновило нарахування та виплату пенсії позивачу. Тобто, на час розгляду та вирішення даної адміністративної справи розпорядження Старобільського ОУПФУ Луганської області про призупинення виплати пенсії позивачу з 01.08.2018 вичерпало свою дію.

На думку суду, визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача, яке на час розгляду справи вже вичерпало свою дію та жодним чином не призводить до порушення прав чи інтересів позивача, не сприятиме досягненню завдань адміністративного судочинства та відновленню порушених прав позивача. Тобто, не може вважатися ефективним засобом юридичного захисту .

Зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку, що порушення прав позивача відбувається внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.08.2018 по 30.11.2018.

Відповідно, визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії за вказаний період є належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимоги позивача про визнання незаконним рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати позивачу пенсії з серпня 2018 року по листопад 2018 року.

Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії, суд вважає таку вимогу безпідставною, оскільки згідно з положеннями Закону № 1058-IV нарахування та виплата пенсії мають здійснюватися постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом.

Відповідно така вимога позивача є вимогою на майбутнє.

Оскільки згідно з положеннями КАС України завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав позивача від порушень суб'єкта владних повноважень, суд не повноважний зобов'язувати відповідача до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивачу в межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Ухвалою суду від 11.02.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання до суду даної позовної заяви у розмірі 768,40 грн, як за одну вимогу немайнового характеру, до ухвалення судового рішення у даній справі.

Разом з тим, з позовної заяви слідує, що позивачем заявлено декілька вимог немайнового характеру, які є пов'язаними між собою.

Відповідно, задоволення хоча б однієї вимоги немайнового характеру має наслідком стягнення судового збору у розмірі 768,40 грн на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 92700, Луганська область, місто Старобільськ, квартал Дружби, будинок 1-а, код за ЄДРПОУ 41246506) про визнання неправомірними дії або бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року.

Зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію минулих періодів з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року.

У задоволенні вимог про визнання протиправним та скасування рішення про призупинення (припинення) виплати пенсії з серпня 2018 року по листопад 2018 року та про зобов'язання утриматись від подальшого зупинення виплати пенсії відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова