Рішення

від 26.02.2019 по справі 826/8622/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2019 року № 826/8622/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., за участі секретаря судового засідання Князєвої А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕДВАНС ПАРТНЕР

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 11.04.2018р.

за участю представників сторін:

від позивача: Попеску М.В.

від відповідача: Гайдай В.М.

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ЕДВАНС ПАРТНЕР звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.04.2018р. № 0004351401, № 0004361401, № 0004371401.

Ухвалою суду від 11.06.2018 відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог чинного податкового законодавства України при прийнятті оскаржуваних рішень. Так, позивач зазначив, що проведене за результатами перевірки зменшення витрат та зменшення податкового кредиту ґрунтується виключно на порушеннях податкового та іншого законодавства, допущених іншими платниками податків, а не безпосередньо позивачем. Акт перевірки не містить доказів відсутності руху активів в процесі провадження позивачем господарської діяльності, що суперечить вимогам Податкового кодексу України та інших норм законодавства, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначив, що вони винесені на підставі та у відповідності до норм чинного податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що податкові зобов'язання донараховані позивачеві за результатом дослідження первинних документів та бухгалтерського обліку позивача, а позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними.

Представник позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві та наданих письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у письмових запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що Головним управлінням ДФС у м. Києві , на підставі направлень від 14.03.2018р. № 431/26-15-14-01-02, № 432/26-15-14-01-02, та на підставі наказу від 07.03.2018р. №3689, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю ЕДВАНС ПАРТНЕР з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ БК ПРОФІТВАН за липень-серпень 2017р., ТОВ ВІЄН ЛТД за травень, червень 2015р., ТОВ КРОК АКТИВ за червень 2016 року, ТОВ ПРОФІ ХАУС за травень 2015 року.

За результатами перевірки був складений Акт про результати документальної планової виїзної перевірки № 180/26-15-14-01-02/39267595 від 27.03.2018р. (надалі - Акт перевірки), яким встановлено порушення:

- П(С)БО 15 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 299.11.1999 за N 290, П(С)БО 16, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 та п.14.1 ст.14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено: заниження податку на прибуток на загальну суму 47341 грн., в тому числі по періодам: за 2015 рік на суму 20408 грн., за 2016 рік на суму 8962 грн., за 2017 рік на суму 17970 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено порушення податку на додану вартість на загальну суму 45706 грн., в тому числі за травень 2015 в сумі 15034 грн, за червень 2015 в сумі 7642 грн, за червень 2016 в сумі 9856 грн. за серпень в сумі 13 174 грн., зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації 0110) (рядок 19 декларації 0121-0123, 0130) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) за червень 2016 року у сумі 102 грн. та за серпень 2017 року у сумі 6793 гривень.

11 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі вказаного Акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 0004351401 , яким позивачу було нараховане податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 54 074,00 грн., у тому числі 47 341,00 грн. за основним платежем та 6 733,00 грн. штрафних санкцій.

11 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі Акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 0004361401 , яким позивачу було нараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість, а саме було збільшено суму грошового зобов'язання на суму 57 133,00 грн., в тому числі 45 706,00 грн. за основним платежем та 11 427,00 грн. штрафних санкцій.

Також, 11 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі вказаного Акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 0004371401 , яким позивачу було збільшене грошове зобов'язання зі плати податку на додану вартість на загальну суму 6 895,00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України) він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.133.1 ст. 133 ПК України платниками податку з числа резидентів є, зокрема, суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями Податкового кодексу України, що були чинними на час здійснення господарської діяльності позивачем у перевіряємий період витрати підприємства були визначені, як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Інші витрати за загальними правилами визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК). До складу інших витрат, зокрема, відносились витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (пп.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК).

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України було визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З 01.01.2017 року Податковий кодекс України набув змін.

Податковим кодексом України у новій редакції визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу(п.135.1 ст. 135 ПК України).

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Пунктом 139.1.1 та 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України у новій редакції визначено, що фінансовий результат до оподаткування: збільшується на суму витрат на створення забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Зменшується на суму використання створених забезпечень (резервів) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), сформованого відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму коригування (зменшення) забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) на відпустки працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктами 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вбачається, що фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у справах, з подібним предметом спору, зокрема у постанові від 15 серпня 2018 року по справі №803/699/13-а, постанові від 14 серпня 2018 року по справі №818/1104/17, постанові від 21 серпня 2018 року по справі №804/18786/14.

В свою чергу, виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивачем.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для виставлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість, з податку на прибуток і відповідно застосування штрафних санкцій з цих податків стали господарські операції позивача з ТОВ БК ПРОФІТВАН (код 40916300), ТОВ ВІЄН ЛТД (код 39608191), ТОВ КРОК АКТИВ (код 40207204), ТОВ ПРОФІ ХАУС (39428586).

Відповідно до Акту перевірки № 180/26-15-14-01-02/39267595 від 27.03.2018р. контролюючий орган дійшов висновку щодо створення штучної видимості здійснення господарських операцій шляхом складання первинних документів, які не супроводжуються дійсним рухом активів у процесі виконання операцій з наведеними контрагентами.

Такого висновку ДФС у м. Києві дійшло на підставі протоколів допиту осіб-директорів вказаних вище підприємств згідно досудового слідства, які повідомили, що господарської діяльності не вели, первинні бухгалтерські документи не складали, податкові накладні не підписували.

Як встановлено судом, основним видом діяльності ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР за КВЕД, згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є:

- 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів;

- 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами;

- 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення;

- 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям;

- 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (основний);

- 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля

Як вбачається з матеріалів справи у період що перевірявся позивач мав господарські відносини із ТОВ БК ПРОФІТВАН . Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії первинних документів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР з ТОВ БК ПРОФІТВАН , зокрема: - акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-476 від 31.08.2017р., № ОУ-4 від 18.08.2017р.; - видаткові накладні № РН-21 від 01.08.2017р., № 22 від 01.08.2017р., № 250 від 17.07.2017р.; - виписку по картковому рахунку 361 за ІІІ квартал 2017 року; - виписку по картковому рахунку 6852 за 01.07.2017р.

Згідно з вказаних актів виконаних робіт ТОВ БК ПРОФІТВАН надало ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР кур'єрські послуги та маркетингові дослідження, які були оплачені позивачем в повному обсязі. Перевіркою встановлено, що станом на 31.12.2017р. кредиторська та дебіторська заборгованість між ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР та ТОВ БК ПРОФІТВАН відсутня.

Також, у період що перевірявся, позивач мав господарські відносини із ТОВ КРОК АКТИВ . Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії первинних документи щодо здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР з ТОВ КРОК АКТИВ , зокрема: - акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-063002 від 30.06.2016р., № ОУ-063001 від 30.06.2016р.; № ОУ-063003 від 30.06.2016р.; - банківські виписки; - рахунок-фактура № СФ-1241 від 29.05.2015р.; - виписку по картковому рахунку 6852 за 01.05.2016р.

Згідно з вказаних актів виконаних робіт ТОВ КРОК АКТИВ надало ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР послуги з розміщення реклами на сайті в мережі Інтернет, маркетингові послуги, розміщення реклами на спеціальних конструкціях, які були оплачені позивачем в повному обсязі. Перевіркою встановлено, що станом на 04.06.2015р. кредиторська та дебіторська заборгованість між ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР та ТОВ КРОК АКТИВ відсутня.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, позивач мав господарські відносини із ТОВ ВІЄН ЛТД . Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії первинних документів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР з ТОВ ВІЄН ЛТД зокрема: - рахунок-фактура № СФ-926 від 29.05.2015р.; - акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-2 від 30.06.2015р., №ОУ-3 від 30.06.2015р., № ОУ-2 від 29.05.2015р., № ОУ-1 від 29.05.2015р.

Згідно з вказаних актів виконаних робіт ТОВ ВІЄН ЛТД надало ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР послуги з розміщення реклами на сайті в мережі Інтернет, розміщення реклами на спеціальних конструкціях, які були оплачені позивачем в повному обсязі. Перевіркою встановлено, що станом на 20.07.2015р. кредиторська та дебіторська заборгованість між ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР та ТОВ ВІЄН ЛТД відсутня.

Також, згідно наявних у справі доказів, позивач мав господарські відносини із ТОВ ПРОФІ ХАУС . Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії первинних документів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР з ТОВ ПРОФІ ХАУС , зокрема: - видаткова накладна № РН-3 від 29.05.2015р. - виписку по картковому рахунку 361 за 01.05.2015р.;

Згідно з вказаних актів виконаних робіт ТОВ ПРОФІ ХАУС надало ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР послуги з постачання канцелярських послуг, які були оплачені позивачем в повному обсязі. Перевіркою встановлено, що станом на 04.06.2015р. кредиторська та дебіторська заборгованість між ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР та ТОВ ПРОФІ ХАУС відсутня.

Судом встановлено, складені ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Також в матеріалах справи наявні документи (видаткові накладні), що підтверджують замовлення вже у позивача Товару (канцелярії) та інших послуг, що були ним отримані від вказаних вище контрагентів. Зокрема за видатковими накладними ТОВ ЕДВАНС ПАРТНЕР поставило канцелярське приладдя: ТОВ Поллі-Сервіс (№ РН-0000598 від 17.08.2017р, № РН-0000599 від 17.08.2017р., № РН-0000602 від 18.08.2017р.); ТОВ Поллі-Сервіс (№ РН-0000668 від 19.09.2017р.); ТОВ ХЕЛС МЕНЕДЖЕР (№ РН-0000606 від 19.08.2017р.); ТОВ ТД СКАЙ ПОЛІМЕР (№РН-0000609 від 30.08.2017р.); ТОВ ЕВ'ЯП ТРЕЙДІНГ УКРАЇНИ (РН-0000592 від 16.08.2017р.); ТОВ Медичний центр М.Т.К. (РН-0000580 від 09.08.2017р., №РН-0000564 від 07.08.2017р.); ТОВ ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД (від 08.08.2017р. № РН-0000575, № РН-0000577, № РН-0000576, № РН-0000574, № РН-0000573; РН-0000567); ТОВ Дилгакиран Компресор Україна (№РН-0000563 від 07.08.2017р.); ТОВ ЕТНА-ТРЕЙД (№ РН-0000559 від 04.08.2017р.); ТОВ УАБ Фердінанд Більштайн (№ РН-0000557 від 04.08.2017р.); ТОВ АЛАКОР СІТІ (РН-0000554 від 03.08.2017р.).

Відповідачем не наведено суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Аналізуючи наведене вище суд приходить до висновку, що вказані проведені господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності позивача та досягнення його мети - отримання прибутку. Товар (послуги) отримані від контрагентів мали реальний і товарний характер та були використані в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Зазначене підтверджується обставинами, викладеними вище, і документами, які стали предметом перевірки.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач або контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов'язань, в акті перевірки ревізорами не наведено.

Контрагенти позивача на момент укладення вищевказаних договорів були зареєстровані як платники ПДВ, мали свідоцтва платників ПДВ, вказане відповідачем не спростовано, отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні. В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача необхідних ресурсів, суд не бере до уваги, оскільки в акті не зазначено, а представником відповідача не доведено суду, якої саме техніки, транспорту чи складських приміщень або людських ресурсів потребують операції з надання послуг й відсутність яких унеможливлює фактичне виконання цих операцій.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постановах від 16.01.2018р. по справі №826/1398/14 та від 21.02.2018р. по справі №804/7470/16.

Отже, наведені вище первинні бухгалтерські та податкові документи підтверджують факт здійснення господарських операцій, а саме отримання товарів та послуг та наступне їх використання у власній господарській діяльності.

З огляду на зазначене, висновки відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, що покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються виключно на припущеннях податкового органу, оскільки всі необхідні первинні документи надані позивачем під час проведення перевірки.

Як вбачається з Акту перевірки № 180/26-15-14-01-02/39267595 від 27.03.2018р., ДФС України у м. Києві роблячи висновок про відсутність фактичного здійснення господарських операцій виходив також з пояснень ОСОБА_4 (директор ТОВ "Вієн ЛТД"), ОСОБА_5 (директор ТОВ "Будівельна компанія "Профітван"), ОСОБА_6 (директора ТОВ "Профі Хаус") ОСОБА_7 (директора ТОВ "Крок Актив"), які пояснили що не мають ніякого відношення господарської діяльності підприємств, власниками яких вони є.

На підтвердження відсутності фактичного здійснення господарських операцій ДФС у м. Києві подано протоколи допиту свідків від 29.08.2017р. (ОСОБА_5), від 06.05.2015р. (ОСОБА_6), від 12.01.2017р. (ОСОБА_7), від 12.01.2017р. (ОСОБА_4).

З метою підтвердження вказаних у зазначених протоколах допиту обставин фіктивної діяльності ТОВ "Вієн ЛТД", ТОВ "Будівельна компанія "Профітван", ТОВ "Профі Хаус" та ТОВ "Крок Актив" судом неодноразово здійснювався виклик ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у судові засідання за всіма відомими адресами з метою допиту в якості свідків. Проте, поштова кореспонденція була повернута суду без вручення через відсутність отримувачів за вказаними адресами.

Також ухвалами від 20.11.2018р. та від 24.01.2019р. суд також застосував привід до судового засідання вказаних осіб для допиту в якості свідків. Проте в судові засідання 24.01.2019р. та 26.02.2019р. жодна з викликаних осіб до суду не з'явилась, від органів Національної поліції України надійшла інформація про неможливість виконання ухвал суду через відсутність вказаних осіб за вказаними адресами.

Отже неявка вказаних осіб в судове засідання унеможливила підтвердження або спростування вказаних вище обставин.

Як вказав Верховний Суд в постанові від 21 березня 2018 року у справі №822/1815/17 адміністративне провадження №К/9901/221/17, матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Слід зазначити, що платник податків (покупець товарів) не має обов'язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені підприємством (продавцем) або його посадовими особами порушення.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010, заява №6689/03), які відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-IV (із наступними змінами та доповненнями) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на податковий кредит з податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З'ясувавши обставини про справі, суд прийшов до висновку, що наданими позивачем доказами підтверджується фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, що в свою чергу, підтверджує реальність господарських операцій останнього з контрагентами ТОВ "Вієн ЛТД", ТОВ "Будівельна компанія "Профітван", ТОВ "Профі Хаус" та ТОВ "Крок Актив".

Також суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 78 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 6 якої вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідачем на момент складання Акту перевірки та на час судового розгляду не отримано інформації від органів досудового розслідування щодо стану провадження та наявність вироків у вказаних кримінальних справах.

Разом з тим, наявність кримінального провадження не є тим доказом фіктивної підприємницької діяльності ТОВ БК ПРОФІТВАН , ТОВ ВІЄН ЛТД , ТОВ КРОК АКТИВ , ТОВ ПРОФІ ХАУС , яка б звільняла відповідача від доказування даних обставин, оскільки як вбачається з ч.6 ст.78 КАС України саме вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду.

Однак, такого вироку суду стосовно вказаних осіб (їх засновників, посадових осіб), який би набрав законної сили і встановлював відповідні обставини, які є предметом даної справи, суду відповідачем не надані.

Про обов'язкову наявність вироку відносно контрагента позивача, що набрав законної сили, як підстави для визнання господарської операції безтоварною, йдеться, зокрема, і в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. по справі №2а-15124/11/2670.

Наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені у Акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні договорів, які укладалися позивачем з вказаними вище контрагентами.

Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статтей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновків перевірки і заперечень представника відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій, оскільки такі висновки не підтвердженні відповідними доказами та суперечать наявним у справі доказам. Зазначені в акті перевірки і запереченнях обставини ні кожна окремо, а ні у своїй сукупності, не спростовують доводів позивача і наданих ним доказів. Інших доказів і аргументованих доводів, які б доводили достовірність зазначених в акті порушень і спростовували доводи позивача і надані ним докази, представник відповідача суду не зазначив.

Таким чином, суд вважає вірними і переконливими доводи позивача про відсутність зазначених в акті порушень і правомірність декларування ним спірних сум податкового кредиту з ПДВ та витрат, оскільки такі доводи позивача відповідають приписам ПК України і в достатній мірі підтверджені належними і допустимими засобами доказування. Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого КАС України покладає тягар доказування правомірності прийнятого рішення, тих обставин, які стали підставою для його прийняття, вказують на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для визнання їх протиправними і скасування та задоволення позову.

Отже, позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11 квітня 2018 року № 0004351401.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11 квітня 2018 року № 0004361401.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11 квітня 2018 року № 0004371401.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕДВАНС ПАРТНЕР (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд 9; код ЄДРПОУ 39267595) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 1 762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій

Дата складання повного тексту рішення - 11 березня 2019 року