Постанова

від 13.03.2019 по справі 136/922/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/922/18

Провадження № 22-ц/801/585/2019

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Стадник С. І.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 рокуСправа № 136/922/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Міхасішина І.В., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Пантелеймонової А.І.,

за участю сторін: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника ТОВ Прилуцьке - Бурятинського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №136/922/18 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року, яке ухвалене суддею Стадником С.І. в приміщенні Липовецького районного суду Вінницької області о 17 год. 04 хв.,

в с т а н о в и в :

В травні 2018 року ОСОБА_3 звернулась у суд з позовом до ТОВ Прилуцьке про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,0490 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. На підставі договору оренди землі від 27 серпня 2014 року, який укладено між ОСОБА_3 та ТОВ Прилуцьке , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки.

Позивач зазначає, що вказаний договір не підписувала, просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 27 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ Прилуцьке , вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року позов задоволено. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ Прилуцьке подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року не відповідає дійсним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір, укладений від імені орендодавця, підписаний не нею, а іншою особою, тобто спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Взявши до уваги висновок експерта ТОВ Експертно-юридична фірма Соломон №057/18 від 08 листопада 2018 року.

Колегія суддів, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0490 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується Державним актом серії ВН № 027592 про право власності на земельну ділянку від 01 лютого 2006 року.

27 серпня 2014 року ОСОБА_3 уклала з ТОВ Прилуцьке Договір оренди землі, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. На підставі зазначеного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ Прилуцьке було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, строком на 5 років.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказала, що про існування спірного договору дізналася після того, як отримала від ТОВ Прилуцьке матеріали реєстраційної справи, тобто в травні 2017 року. Договір оренди землі вона не підписувала, а тому було відсутнє її волевиявлення на укладення правочину.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до висновку експерта ТОВ Експертно-юридичної фірми Соломон №057/18 від 08 листопада 2018 року, підпис від імені ОСОБА_3, що міститься у графі: Орендодавець , нижче реквізитів орендодавця у договорі оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ Прилуцьке (НОМЕР_1) від 27 серпня 2014 року у реєстраційній справі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, що міститься в матеріалах цивільної справи №136/922/18, виконано не ОСОБА_3, а іншою особою, з наслідуванням якомусь справжньому підпису ОСОБА_3 (а.с.99-101).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, поклав в основу рішення вказаний вище висновок судової почеркознавчої експертизи від 08 листопада 2018 року та дійшов висновку про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Проте, колегія суддів, не погоджується з таким висновком, суду першої інстанції, оскільки висновок експерта є неналежним доказом у цій справі.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з п.1 ч.1 ст.103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заявив клопотання про призначення судової-почеркознавчої експертизи, проведення якої просив доручити Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (ВД КНДІСЕ).

Проте, колегія суддів, вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2018 року у зазначеній цивільній справі, за клопотанням позивача ОСОБА_3, була призначена судова-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (а.с.22-23).

В подальшому представник позивача подав до суду першої інстанції клопотання, в якому просив змінити експертну установу і проведення експертизи доручити ТОВ Експертно-юридичній фірмі Соломон (а.с.82).

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2018 року замінено експертну установу, доручено проведення почеркознавчої експертизи за ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2018 року - ТОВ Експертно-юридична фірма Соломон (а.с.84-85). Висновок експерта було складено 08 листопада 2018 року.

Таким чином, оскільки позивачем вже заявлялося клопотання про призначення експертизи, справа була направлена для її проведення в державну експертну установу (Вінницьке відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз), і не була проведена в зв'язку подальшою зміною позивачем експертної установи на ТОВ Експертно-юридична фірма Соломон , то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що заявники, будучи ініціаторами проведення судової експертизи, самостійно розпорядились наданими їм процесуальними правами, відповідно до ст.13 ЦПК України.

За таких обставин апеляційним судом було відмовлено у клопотанні представника позивача про призначення судово-почеркознавчої експертизи та з врахуванням того, що представник позивача не надав доказів неможливості заявити таке клопотання у суді першої інстанції. Будь яких обставин, які б могли перешкоджати представнику позивача у реалізації цього права апеляційним судом не встановлено.

Разом з тим, відповідно до п.4 ч.2 ст.360 ЦПК України відзив на апеляційну скаргу має містити у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу.

Однак, як вбачається з матеріалів позивач не скористалась своїм правом для подання відзиву на апеляційну скаргу та подання відповідного клопотання про призначення експертизи, як того вимагає ст.360 ЦПК України, а лише було подано письмові пояснення.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, почеркознавча експертиза є підвидом криміналістичної експертизи.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України Про судову експертизу (далі - Закон) виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України (частина друга статті 7 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ.

Апеляційним судом встановлено, що ТОВ Експертно-юридична фірма Соломон , якою проведено судову-почеркознавчу експертизу і складено висновок від 08 листопада 2018 року, є приватним підприємством, засновником якого є ОСОБА_6

За таких обставин, колегія суддів, вважає, що висновок експерта від 08 листопада 2018 року №057/18 є недопустимим доказом недійсності оспорюваного правочину, оскільки почеркознавча експертиза, яка відноситься до категорії криміналістичних експертиз, проводиться державними спеціалізованими установами, тоді як ця експертиза була проведена приватним підприємством, засновником якої є фізична особа, що суперечить положенням статті 7 Закону України Про судову експертизу , а тому, з урахуванням відсутності інших доказів на підтвердження позовних вимог щодо недійсності правочину, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Також, є необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що судовий експерт Панчошнік І.З. має повну вищу освіту, стаж експертної роботи з 1997 року, має право на проведення почеркознавчих і авторознавчих експертиз, а тому вона мала право проводити вказану експертизу і цей висновок від 08 листопада 2018 року є належним доказом, оскільки стаття 7 Закону прямо передбачає проведення такої експертизи виключно державною спеціалізованою установою.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог зокрема, що при укладені даного договору було відсутнє волевиявлення позивача і що зазначений договір позивачем не підписувався.

Встановлені обставини є підставами для відмови у задоволені позовних вимог.

Суд першої інстанції, при розгляді справи не звернув уваги на зазначені обставини і дійшов висновку про задоволення позовних вимог, який не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 18 квітня 2018 року справа №396/1484/14-ц.

За таких обставин, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, тому сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1057,20 грн., слід стягнути на їх користь з позивача.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке задовольнити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1057,20 гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 березня 2019 року.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Міхасішин І.В.

Матківська М.В.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.