Постанова

від 13.03.2019 по справі 320/5377/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5377/18 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О.

Безименної Н.В..

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року (справу розглянуто у порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Інститут "Білоцерківцивільпроект" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 позивач, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інститут "Білоцерківцивільпроект" адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 86 611, 60 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки обов'язок з працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого Законом нормативу робочих місць покладається на роботодавця або шляхом створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю або сплати штрафних санкцій за невиконання такого обов'язку.

11.03.2019 до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав позицію суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю Інститут "Білоцерківцивільпроект" є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом в ЄДРПОУ: 02498139.

Відповідачем 19.02.2018 подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік.

Відповідно до вказаного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 43 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить - 2 особи.

На підставі даних поданого відповідачем звіту Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок про невиконання позивачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог та зазначив, що обов'язок працедавця по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Разом з тим, відповідачем було вжито всі можливі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 21 березня 1991 року Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875).

Відповідно до ст. 17 вказаного Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Згідно частин 1 та 3 статті 18 Закону № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць, установленого статтею 19 цього Закону, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Частиною 3 статті 18 Закону визначено обов'язок підприємства, що використовує найману працю, зокрема, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Згідно Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється в розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у вказаній кількості вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частини перша і п'ята статті 19 Закону).

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, зобов'язані щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в залежності від кількості робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і не зайнятих ними. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, з системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії)..

Обов'язок підприємства щодо працевлаштування інвалідів полягає у відсутності права на відмову в укладенні трудового договору з підстав інвалідності та створення умов праці для інвалідів на відповідному робочому місці з урахуванням рекомендацій МСЕК, фізичних можливостей інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда.

Статтею 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні не встановлює обов'язку, відповідно до якого підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Відповідальність підприємства у вигляді адміністративно-господарських санкцій (в розмірі визначеному ст.20 Закону № 875-ХІІ) настає, з урахуванням положень ст.19 цього закону, у разі: незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПІ подавався у визначені строки.

Норматив відповідачем розраховано виходячи з середньооблікової чисельності штатних всіх працівників відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ.

Також, відповідач щомісячно протягом 2017 року подавав форму звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Так, з наявних в матеріалах справи копій звітів форми № 3-ПН про наявність вакансій та звітів про попит на робочу силу (вакансії), поданих до центру зайнятості, вбачається, що відповідач у 2017 році повідомляв центр зайнятості про наявні вакансії із зазначенням характеру та режиму роботи, умов праці, вимог до претендента на вакансію. Зокрема, в пункті 4 розділу 2 звіту чітко вказувалося, що робочі місця передбачені для інвалідів.

Зазначене свідчить, що відповідачем здійснювалися всі можливі заходи щодо створення робочих місць та працевлаштування інвалідів. З боку позивача не надано доказів того, що відповідач відмовляв в укладенні трудових угод, чи припиняв трудові відносини з підстав інвалідності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції саме за невиконання нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки, відповідачем виконувалися протягом 2017 року вимоги Закону №875 та вживалися всі залежні від нього заходи щодо працевлаштування інвалідів, то немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Інститут "Білоцерківцивільпроект" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст підписано 13.03.19.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді В.О.Аліменко,

Н.В. Безименна