Постанова

від 13.03.2019 по справі 0940/2051/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/1066/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 0940/2051/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання до вчинення дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Лучко О.О. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 06.12.2018 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі - відповідач, Тисменицьке ОУПФУ) про визнання протиправною відмови у призначення пенсії за вислугу років та зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 16.05.2018, врахувавши період його роботи з 26.05.1992 по 09.08.1999 до спеціального стажу за вислугу років згідно з пунктом е статті 55 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Тисменицького ОУПФУ у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та зобов'язано Тисменицьке ОУПФУ призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 01.06.2018, врахувавши період його роботи з 26.05.1992 по 09.08.1999 до спеціального стажу за вислугу років згідно з пунктом е статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що 16.05.2018 позивач звернувся до Тисменицького ОУПФУ із заявою про роз'яснення чи враховується до стажу за вислугу років період діяльності лікарем-стоматологом у ТОВ фірма Сток (з 26.05.1992 по 17.02.1997 - 4 роки 8 місяців 22 дні), у ПП Сток-СТ (з 18.02.1997 по 30.04.1998 - 1 рік 2 місяці 3 днів), у ТзОВ Сінькевич та Овсянецький компанія (з 01.05.1998 по 09.08.1999 - 1 рік 3 місяці 9 днів), на що йому було надано відповідь листом від 21.05.2018 № 60/Х-15 про відсутність правових підстав для зарахування вказаного періоду до спеціального стажу роботи на посадах у закладах охорони здоров'я. Позивач звернувся із заявою про призначення пенсії від 01.06.2018, яка була довільного змісту, а тому відповідачем 07.06.2018 було надано відповідь про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років з 16.05.2018 у зв'язку з недостатністю стажу роботи. Вказав, що позивач не подавав заяву про призначення пенсії встановленого взірця, а тому рішення з цього питання відповідачем не приймалось.

Справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 16.05.2018 позивач звернувся до відповідача із зверненням про надання роз'яснення чи враховується до стажу за вислугу років період діяльності лікарем-стоматологом на Фірмі Сток ТОВ (з 26.05.1992 по 17.02.1997 - 4 роки 8 місяців 22 дні), у ПП Сток-СТ (з 18.02.1997 по 30.04.1998 - 1 рік 2 місяці 3 днів), у ТзОВ Сінькевич та Овсянецький компанія (з 01.05.1998 по 09.08.1999 - 1 рік 3 місяці 9 днів).

Відповідач листом від 21.05.2018 № 60/Х-15 інформував позивача, що стаж роботи, здобутий ним на посаді лікаря-стоматолога у Фірмі Сток ТОВ (з 26.05.1992 по 17.02.1997 - 4 роки 8 місяців 22 дні), у ПП Сток-СТ (з 18.02.1997 по 30.04.1998 - 1 рік 2 місяці 3 днів), у ТзОВ Сінькевич та Овсянецький компанія (з 01.05.1998 по 09.08.1999 - 1 рік 3 місяці 9 днів), не відноситься до спеціального стажу роботи на посадах у закладах охорони здоров'я, а тому не може бути зарахований до стажу за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

01.06.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Однак, відповідач листом від 07.06.2018 № 64/Х-15 відмовив йому у призначенні пенсії за вислугу років з тих підстав, що стаж ОСОБА_1 за вислугу років з 01.08.1989 по 30.07.1990, з 05.11.1990 по 25.05.1992 та з 09.08.1999 по 02.02.2018 складає 21 рік при необхідному 25 років станом на 01.04.2015, 25 років 6 місяців станом на 01.01.2016 чи 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. При цьому вважає, що стаж роботи, здобутий позивачем на посаді лікаря-стоматолога у Фірмі Сток ТОВ (з 26.05.1992 по 17.02.1997 - 4 роки 8 місяців 22 дні), у ПП Сток-СТ (з 18.02.1997 по 30.04.1998 - 1 рік 2 місяці 3 днів), у ТзОВ Сінькевич та Овсянецький компанія (з 01.05.1998 по 09.08.1999 - 1 рік 3 місяці 9 днів), не відноситься до спеціального стажу роботи на посадах у закладах охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до стажу за вислугу років для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що період з 26.05.1992 по 09.08.1999 позивач працював лікарем-стоматологом на підприємствах (ФІРМА СТОК ТОВ, ПП СТОК-СТ та ТОВ СІНЬКЕВИЧ ТА ОВСЯНЕЦЬКИЙ КОМПАНІЯ ), які можна віднести до закладів охорони здоров'я приватної форми власності, оскільки заклади охорони здоров'я поділяються за організаційно-правовою формою на бюджетні установи, державні чи комунальні підприємства, приватні підприємства, господарські товариства, а за типами заклади охорони здоров'я поділяються на лікарні, поліклініки, амбулаторії, санаторії, медичні, діагностичні центри, медичні центри тощо.

А тому невідповідність назви закладу охорони здоров'я приватної форми власності з назвою такого закладу згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 (далі - Перелік № 909), по суті не змінює визначення даного закладу охорони здоров'я з урахуванням його виду діяльності та специфіки стоматологічної допомоги та стоматологічних послуг, які надавалися населенню.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 2-1 Прикінцевих Положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (з 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону № 1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788-ХІІ.

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній на момент звернення за призначенням пенсії) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Зокрема, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55 (стаття 52 Закону № 1788-XII).

Відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту.

Згідно з розділом 2 Переліку № 909 до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено посади лікарів у закладах і установах охорони здоров'я, до яких віднесено лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади,установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідемслужби, Держпраці, Держпроспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри, медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи.

У пункту 2 Приміток до даного Переліку зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України від 19.11.1992 № 2801-XII Основи законодавства України про охорону здоров'я (в редакції, чинній на час роботи позивача протягом 1992-1998 років, далі - Закон № 2801-ХІІ) безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України (частина 2 статті 16 Закону № 2801-XII).

Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом (частина 3 статті 16 Закону № 2801-XII).

Згідно з частиною 4 статті 16 Закону № 2801-XII незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівнику закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я.

Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а також в межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право припинити діяльність будь-якого закладу охорони здоров'я у разі порушення ним законодавства про охорону здоров'я, невиконання державних вимог щодо якості медичної допомоги та іншої діяльності в галузі охорони здоров'я або вчинення дій, що суперечать його статуту (частина 5 статті 16 Закону № 2801-XII).

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, покликався на те, що підприємства, в яких позивач працював лікарем-стоматологом, не відносяться до закладів охорони здоров'я, а тому позивач не здобув спеціального стажу за вказаний період.

З матеріалів справи, а саме копій документів реєстраційної справи, в тому числі копій статутів, Колективного підприємства ФІРМА СТОК ТОВ, Приватного підприємства СТОК-СТ , Товариства з обмеженою відповідальністю СІНЬКЕВИЧ ТА ОВСЯНЕЦЬКИЙ КОМПАНІЯ встановлено, що основним видом діяльності вказаних підприємств було надання, зокрема, стоматологічних послуг населенню. Також, серед наданих архівним відділом Івано-Франківської міської ради документів міститься і ліцензія на право здійснення підприємницької діяльності від 15.01.1992 № 920-юр, надана строком на три роки ВКП Сток (правонаступником якого була ФІРМА СТОК ТОВ) для здійснення такого виду діяльності, як надання стоматологічної допомоги.

Договір оренди нежитлового приміщення, укладений 23.04.1998 між ВАТ Прикарпатський меблевий комбінат та ТОВ СІНЬКЕВИЧ ТА ОВСЯНЕЦЬКИЙ КОМПАНІЯ підтверджує, що приміщення орендувалося для розміщення стоматологічної клініки.

Крім того, з інформації від ГУ ДФС в Івано-Франківській області встановлено, що Колективне підприємство ФІРМА СТОК ТОВ, Приватне підприємство СТОК-СТ , ТОВ СІНЬКЕВИЧ ТА ОВСЯНЕЦЬКИЙ КОМПАНІЯ перебували на податковому обліку у ДПІ за основним видом діяльності - поліклінічні установи (код 91514).

Позивач відповідно до інформації з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, який ведеться з 1998 року, значився як працівник за основним місцем роботи у ПП СТОК-СТ та ТОВ СІНЬКЕВИЧ ТА ОВСЯНЕЦЬКИЙ КОМПАНІЯ .

Згідно з даними довідки Головного управління статистики в Івано-Франківській області від 18.06.2018 та з відомостей з ЄДРПОУ вбачається, що основним видом діяльності ПП СТОК-СТ та ТОВ СІНЬКЕВИЧ ТА ОВСЯНЕЦЬКИЙ КОМПАНІЯ була стоматологічна практика.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в період з 26.05.1992 по 09.08.1999 позивач працював лікарем-стоматологом на підприємствах (ФІРМА СТОК ТОВ, ПП СТОК-СТ та ТОВ СІНЬКЕВИЧ ТА ОВСЯНЕЦЬКИЙ КОМПАНІЯ ), які можна віднести до закладів охорони здоров'я приватної форми власності.

Невідповідність назви закладу охорони здоров'я приватної форми власності з назвою такого закладу згідно з Переліком № 909 не змінює визначення даного закладу охорони здоров'я з урахуванням його виду діяльності та специфіки стоматологічної допомоги та стоматологічних послуг, які надавалися населенню.

При цьому, на виконання вимог статті 16 Закону № 2801-XII постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 № 765 було затверджено Порядок акредитації закладу охорони здоров'я та зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації забезпечити проведення державної акредитації всіх закладів охорони здоров'я до 2000 року.

Відтак, на момент діяльності зазначених вище підприємств, на яких працював у спірний період позивач, акредитація закладів охорони здоров'я не була передбачена і не проводилась.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_1 підтверджується стаж роботи позивача на посаді лікаря-стоматолога на Фірмі Сток ТОВ (з 26.05.1992 по 17.02.1997 - 4 роки 8 місяців 22 дні), у ПП Сток-СТ (з 18.02.1997 по 30.04.1998 - 1 рік 2 місяці 3 днів), у ТзОВ Сінькевич та Овсянецький компанія (з 01.05.1998 по 09.08.1999 - 1 рік 3 місяці 9 днів).

Отже, вказаний період роботи позивача на Фірмі Сток ТОВ, ПП Сток-СТ та ТзОВ Сінькевич та Овсянецький компанія слід зарахувати до спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України, та який дає право позивачу як працівнику охорони здоров'я на пенсію за вислугу років. При цьому суд зазначає, що позивач з урахуванням спірних періодів стажу мав необхідний станом на 01.01.2016 року стаж 25 років 6 місяців, що дає йому право на призначення пенсії за вислугу років з моменту звернення.

Оскільки позивач звернувся із заявою про призначення пенсії саме 01.06.2018, яке надійшло до відповідача 05.06.2018, а тому призначення пенсії повинно бути з 01.06.2018.

Щодо покликань відповідача на те, що позивачем не подано заяву про призначення пенсії встановленого взірця і тому рішення про відмову у призначенні йому пенсії відповідачем не приймалось, а тільки надавалися роз'яснення щодо порядку призначення пенсії, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1), в пункті 4.1 якого визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Вказаним додатком встановлено форму заяви, з якою має звертатися особа, яка просить про призначення (перерахунок) їй пенсії.

Заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління за місцем проживання (реєстрації) (п. 1.1 Порядку № 22-1).

Відповідно до п. 3.3 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу І цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.

Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Згідно із п. 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший.

Відтак, отримавши заяву позивача про призначення пенсії, які ним подавалися особисто, відповідач повинен був звернути увагу позивача про необхідність подання заяви про призначення пенсії на бланку встановленого взірця, а не приймати вказану заяви і розгляди її як звернення громадян, хоча з її назви та змісту чітко випливало, що це є заява при призначення пенсії.

Відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, відповідач не послався на невідповідність його заяви встановленому зразку.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що пенсійним органом приймалось певне рішення, оскільки у відповіді-відмові відповідача зазначено про можливість оскарження даного рішення до вищестоящого органу або в судовому порядку.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова Тисменицького ОУПФУ у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років є протиправною, а вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років з дня звернення про призначення пенсії, з 01.06.2018, врахувавши період його роботи з 26.05.1992 по 09.08.1999 до спеціального стажу за вислугу років згідно з пунктом е статті 55 Закону 1788-ХІІ підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у Рішенні Суханов та Ільченко проти України (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати майном у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. (п. 34).

Суд нагадує, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. (п. 35).

У справі Трегубенко проти України (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар .

В Рішенні від 20.11.2011 року у справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70).

Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну Тисменицького об'єднаного управління Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 0940/2051/18 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська