Рішення

від 11.03.2019 по справі 910/14845/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 11.03.2019Справа №  910/14845/18 Господарський суд міста Києва у складі судді    ДЖАРТИ В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект" (21000, Вінницька область, місто Вінниця, Замостянський район, вулиця Промислова, будинок 6; ідентифікаційний код 36243812) до  Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, Печерський район, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) про стягнення 310 201,33 грн, Без виклику (повідомлення) представників сторін ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"  про стягнення 310 201,33 грн, з яких 59 277,53 грн -  3% річних та 250 923,80 грн – інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.05.2017 Господарським судом міста Києва було винесено рішення по справі № 910/25268/15, частково змінене постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017, яким присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором підряду № ПЗ/МЦРЗ-131295/НЮ від 17.06.2013 в розмірі 1 776 158,95 грн, а також пеню в розмірі 428       754,81 грн, 127       580,48 грн 3% річних, 1 316 998,07 грн – інфляційних втрат та 54      742,38 грн. судового збору. Проте, відповідачем було сплачено зазначену суму лише 30.05.2018, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за період невиконання відповідачем рішення суду. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/14845/18, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені  строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. 27.11.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" не є правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" у договірному зобов'язанні за договором №ПЗ/МЦРЗ-131295/НЮ від 17.06.2013 та не несе відповідальністю за прострочення останнім виконання зобов'язань по вказаному договору. 03.12.2018 позивачем подано до канцелярії суду відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що обставини, викладені відповідачем у відзиві, спростовуються відомостями, викладеними у позовній заяві. 07.12.2018 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Будь яких інших заяв чи клопотань від сторін не надходило. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 17.06.2013 між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-західна залізниця" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект" (підрядник) було укладено договір підряду № ПЗ/МЦРЗ-131295/НЮ від 17.06.2013, відповідно до пункту 1.1. якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати у встановлений строк загально-будівельні роботи з реконструкції корпусу №1 МЦРЗ м.Хмільник, а замовник зобов'язується надати підрядникові фронт робіт, прийняти та оплатити виконані роботи. У зв'язку з неналежним виконанням відповідача своїх зобов'язань з повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця"  заборгованості за зазначеним договором, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 27.08.2014 по 18.04.2017. Рішенням Господарського суду міста Києва від  23.05.2017 по справі № 910/25268/18 позовні вимоги  Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект" задоволено частково та присуджено до стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" 1078985,28 грн основного боргу, 331    689,90 грн пені, 77    205,01 грн 3% річних та 738    617,23 грн інфляційних втрат, а також 33    397,75 грн судового збору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017, яка залишена без змін Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017, вищевказане рішення суду першої інстанції змінено частково та присуджено до стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект" 1    776    158,95 грн основного боргу, 428    754,81 грн пені, 127    580,48 грн 3% річних та 1    316    998,97 грн інфляційних втрат, а також 54    742,38 грн судового збору. Згідно приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.. Отже судове рішення, прийняте в справі №910/25268/15, має преюдиційне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення. З метою примусового виконання рішення по справі № 910/25268/18 Шевченківським районним відділом Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження № 54945231. У подальшому, ухвалою Господарського суду міста  Києва від 26.01.2018 по справі № 910/25268/15, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 та постановою Верховного Суду від 13.08.2018, замінено Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-західна залізниця" замінено правонаступником  - Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця". 01.06.2018 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві виконавче провадження № 54945231 з примусового виконання рішення у справі № 910/25268/15  закінчено у зв'язку з погашенням боргу в повному обсязі, який відповідно до платіжних доручень № 8757, № 8756, № 8758 та № 8759 було перераховано 30.05.2018 на рахунок стягувача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект"). Оскільки відповідачем було сплачено заборгованість лише 30.05.2018, позивач просить суд стягнути з відповідача 59 277,53 грн 3% річних та 250 923,80 грн інфляційних втрат, розрахованих за період з 19.04.2017- по 30.05.2018. Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення унормовано статтею 509 Цивільного кодексу України, за приписами якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 193 Господарського кодексу України. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11, крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові  Верховного Суду від 16.10.2018 по справі № 910/19094/17. Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Виходячи вищевикладеного, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання. Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 20.12.2010 у справі № 3-57гс10, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11. Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”. За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Разом із тим відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 23.10.2018  по справі № 913/70/18. При цьому, прийняття рішення та видача наказу не змінює строку виконання зобов'язання та моменту виникнення заборгованості, оскільки таким рішенням лише вноситься визначеність у правовідносини сторін. Отже чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України в справі №6-1206цс15 та постанові Верховного Суду від 18.01.2018 в справі №309/4208/13-ц. Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача застосування до відповідача правових наслідків прострочення грошового зобов'язання, встановлених законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України), а саме 3 % річних та інфляційних втрат. Водночас, позивач звертаючись із даним позовом до суду здійснив нарахування сум 3% річних та інфляційних втрат за період з 19.04.2017 по 30.05.2018. Однак, суд не погоджується з таким висновком, у зв'язку із чим, період за який нараховуються компенсаційні платежі має закінчуватись 29.05.2018. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”). Отже, період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат в межах даної справи становить 19.04.2017-29.05.2018. Так, здійснивши арифметичний перерахунок, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 59    270,18 грн та інфляційні втрати в сумі 232 842,79 грн. Водночас, заперечень відповідача проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, які ґрунтуються на тому, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" не є правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" у спірних правовідносинах, суд відхиляє, оскільки вказані твердження є безпідставними та суперечать матеріалам справи. Як вже було зазначено вище, ухвалою Господарського суду міста  Києва від 26.01.2018 по справі № 910/25268/15, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 та постановою Верховного Суду від 13.08.2018, замінено Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-західна залізниця" замінено правонаступником  - Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця". При цьому, вказаними судовими рішеннями було встановлено наступні обставини. Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", встановлено, що Товариство, тобто ПАТ "Українська залізниця", є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту (частина 6 статті 2 Закону). Універсальне правонаступництво зафіксовано також в частині 2 пункту 2  Статуту Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою КМУ від 02.09.2015: товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, враховуючи додаток № 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Питання моменту правонаступництва має вирішуватись з урахуванням моменту передання майна, прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника. У вирішенні питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) (висновок про застосування норм права, який викладений в постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 910/1879/17). Судом апеляційної інстанції було встановлено фактичну обставину про те, що відбулася передача майна, прав та обов'язків Державного територіально-галузевого об'єднання “Південно-Західна залізниця” до ПАТ "Укрзалізниця". Беручи до уваги вищевикладене, враховуючи встановлену фактичну обставину про те, що відбулася передача майна, прав та обов'язків Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" до ПАТ "Укрзалізниця", а також беручи до уваги висновок щодо застосування норм права, який викладений в постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 910/1879/17 (у вирішенні питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13.08.2018 дійшов висновку щодо правомірності заміни Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" правонаступником  - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в межах вирішення спору по справі № 910/25268/15. При цьому, Господарським судом міста Києва враховано, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 17.11.2018 відповідачем по справі (ідентифікаційний код 40075815) було здійснено зміну найменування на Акціонерне товариство "Українська залізниця". Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З системного аналізу вищевикладеного, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект" підлягають частковому задоволенню. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект"  до Акціонерного товариства "Українська залізниця"  про стягнення 310     201,33 грн, з яких 59     277,53 грн -  3% річних та 250 923,80 грн – інфляційні втрати – задовольнити частково. 2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, Печерський район, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегабудпроект" (21000, Вінницька область, місто Вінниця, Замостянський район, вулиця Промислова, будинок 6; ідентифікаційний код 36243812) 59    270,18 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч двісті сімдесят гривень 18 копійок) – 3% річних, 232    842,79 грн (двісті тридцять дві тисячі вісімсот сорок дві гривні 79 копійок) – інфляційних втрат та 4 381,69 грн (чотири тисячі триста вісімдесят одну гривню 69 копійок) судового збору. 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. СУДДЯ                                                                                                                    В. В. ДЖАРТИ