Рішення

від 28.02.2019 по справі 910/18770/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2019Справа № 910/18770/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши справу № 910/18770/17

за позовом Заступника прокурора Львівської області

до 1) Львівської обласної ради;

2) Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача

1) Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства

2) Головне управління Держгеокадастру у Львівській області

3) Приватне підприємство "Західний Буг"

про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради

за участю представників сторін:

від прокуратури: Колодяжна А.В., посвідчення № 036177 від 04.11.2015р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Секретар О.Л., адвокат, договір № 1 від 05.01.2018р.;

Луговий В.М., керівник, протокол від 23.02.2017р.

від третіх осіб: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Львівської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради та Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Львівської обласної ради від 22.11.2016р. №299 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок";

- визнати недійсним Договір про умови ведення мисливського господарства від 05.12.2016 №82, укладений між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Бродівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок.

Обґрунтовуючи позов, заступник прокурора Львівської області посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідачем-1 порушено вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки дане рішення прийнято за відсутності відповідних погоджень третіх осіб 2 і 3, а оскільки договір про умови ведення мисливського господарства укладено на виконання незаконного рішення відповідача-1, відповідно такий суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017р., залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018р., у справі №910/18770/17 позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Львівської обласної ради від 22.11.2016 №299 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок". Визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 05.12.2016 №82, що укладений між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Бродівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок. Стягнуто з Львівської обласної ради на користь прокуратури Львівської судовий збір в розмірі 1600,00 грн. Стягнуто з Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок на користь прокуратури Львівської області судовий збір в розмірі 1600,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 01.11.2018р. касаційну скаргу Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018р. скасовано; справу № 910/18770/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно з розпорядженням Керівника апарату суду № 05-23/2011 від 22.11.2018р. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/18770/17 передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018р. прийнято справу №910/18770/17 до провадження та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 17.01.2019р.

26.12.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких останні проти позову заперечують.

10.01.2019р. на адресу Господарського суду міста Києва від Прокуратури Львівської області надійшли пояснення по справі, в яких прокурор просить позов задовольнити.

16.01.2019р. на адресу Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшли пояснення по справі, в яких остання підтримує позовні вимоги прокурора.

Присутній у підготовчому засіданні 17.01.2019р. представник прокуратури підтримав позовні вимоги.

Представники відповідача-2 просили в задоволенні позовних вимог відмовити.

Інші учасники провадження в підготовче засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Водночас, судом встановлено, що прокурором та відповідачами у своїх поясненнях і відзивах не було висловлено позицію відносно залучення до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимого щодо предмету спору: Державного агентства лісових ресурсів України та Львівської обласної державної адміністрації, про що зазначено у п. 48 постанови Верховного Суду від 01.11.2018р.

Крім того, прокурором не вчинено дій щодо виконання п. 53 постанови Верховного Суду від 01.11.2018р. та не надано належних і допустимих доказів, що підтверджують той факт, що власники чи землекористувачі, які надали погодження відповідачеві-2, заперечували надання такого погодження або заявляли про порушення своїх прав, у зв'язку із передачею відповідачеві у користування спірних мисливських угідь.

З огляду на зазначені вище обставини та з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також для виконання завдань підготовчого провадження, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання на 07.02.2019р.

06.02.2019р. на адресу Господарського суду міста Києва від Прокуратури Львівської області надійшли пояснення по справі.

Присутній у підготовчому засіданні 07.02.2019р. представник прокуратури позов підтримав та просив призначити справу до судового розгляду.

Представники відповідача-2 надали суду додаткові пояснення по справі, позовні вимоги не визнали та не заперечували щодо призначення справи до судового розгляду.

Інші учасники справи в підготовче засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили та будь-яких заяв або клопотань суду не надіслали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2018р. закрито підготовче провадження у справі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 28.02.2018р.

27.02.2019р. на адресу Господарського суду міста Києва від Прокуратури Львівської області надійшли відповіді на відзив.

Присутній у судовому засіданні 28.02.2019р. представник прокуратури позовні вимог підтримав.

Представники відповідача-2 проти задоволення позову заперечили.

Представник інших учасників справи в засідання суду не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 28.02.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Львівської обласної ради від 22.11.2016 №299 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок" (далі - відповідач-2) вирішено надати у користування Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок строком на 15 років мисливські угіддя у визначених додатком до даного рішення межах, а також доручено Львівському обласному управлінню лісового та мисливського господарства в місячний термін укласти з відповідачем-2 відповідний договір про умови ведення мисливського господарства.

Згідно з додатком до даного рішення обласної ради, відповідачу-2 надано польові угіддя на адміністративній території Бродівської міської і Підкамінської селищної рад, а також Гаївської, Батьківської, Пеняківської, Пониковицької, Суховільської, Черницької, Наквашанської, Попівецької, Паликоровівської, Вербівчицької, Маркопільської, Пниквянської та Ясенівської сільських рад Бродівського району загальною площею 21 732,9 га.

У подальшому, на підставі оскаржуваного рішення Львівської обласної ради (відповідач-1), між Управлінням та відповідачем-2 укладено договір про умови ведення мисливського господарства від 05.12.2016 №82.

Згідно з умовами вказаного договору, відповідачу-2 надано польові угіддя на адміністративній території Бродівської міської і Підкамінської селищної рад, а також Гаївської, Батьківської, Пеняківської, Пониковицької, Суховільської, Черницької, Наквашанської, Попівецької, Паликоровівської, Вербівчицької, Маркопільської, Пниквянської та Ясенівської сільських рад Бродівського району загальною площею 21 732,9 га. строком до 22.11.2031р.

Обґрунтовуючи позов, заступник прокурора Львівської області посилався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідачем-1 порушено вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки дане рішення прийнято за відсутності відповідних погоджень третіх осіб 2 і 3, а оскільки договір про умови ведення мисливського господарства укладено на виконання незаконного рішення відповідача-1, відповідно такий суперечить вимога законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належить до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

За змістом частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України .

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд України висловив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак наведене Конституційний Суд України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131 1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, порядку надання у користування мисливських угідь. Посилаючись на положення статей 13, 14 Конституції України, частин 2, 3 статті 1, частин 1, 2 статті 7 Лісового кодексу України, згідно з якими земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, земля перебуває під особливою охороною держави, а ліси України є її національним багатством, становлять лісовий фонд України, які також перебувають під охороною держави, заступник прокурора Львівської області у позовній заяві зазначив, що інтереси держави, за захистом яких він звернувся, полягають у безпідставності та незаконності спірного рішення № 299 Львівської обласної ради про надання та недійсності укладеного на його виконання договору. На думку прокурора, порушено безпосередні інтереси держави у виді недотримання визначеної законодавством процедури погодження з Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ПП "Західний Буг".

При цьому, підставою для звернення прокурора із позовом до суду стало звернення ПП "Західний Буг" до Прокуратури Львівської області з повідомленням про порушення порядку надання у користування мисливських угідь, яке полягає у неотриманні погодження ПП "Західний Буг" і неукладенні з ним договору щодо врегулювання відносин, передбаченого частиною 6 статті 21 Закону України № 1478-III, і просило вжити відповідних заходів.

Однак, чинним законодавством не передбачено звернення прокурора в інтересах суб'єкта господарювання.

У пункті 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Згідно зі статтею 37 Закону України № 1478-III державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, місцевими державними адміністраціями, іншими державними органами відповідно до законодавства.

За змістом пунктів 1, 3, 7 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, таким центральним органом виконавчої влади є Державне агентство лісових ресурсів України, яке здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На підставі пунктів 1, 3 Положення про Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.11.2012 № 404, Львівське ОУЛМГ є територіальним органом Державного агентства лісових ресурсів України, що вправі реалізувати повноваження останнього на території Львівської області.

Водночас, як зазначеними, так і будь-якими іншими нормативно-правовими актами України не передбачено повноважень Державного агентства лісових ресурсів України та його територіальних органів здійснювати контроль за законністю прийняття рішень органами місцевого самоврядування, у тому числі щодо надання у користування мисливських угідь.

Разом із тим, Львівське ОУЛМГ виконало доручення Львівської обласної ради відповідно до вимог частини 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині укладення із Бродівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок оспорюваного договору.

Пунктом 4.62 Положення про Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства передбачено повноваження Львівського ОУЛМГ здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства у галузі мисливського господарства і полювання.

За змістом частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Однак у матеріалах позову прокурором не розмежовано інтересів суб'єктів господарювання та держави з урахуванням наведених вище положень чинного законодавства, не зазначено про неправомірне використання відповідачем-2 території цих суб'єктів господарювання, конкретних розмірів, а також про заявлення ними будь-яких самостійних вимог тощо, що свідчить про порушення вимог частини 3 статті 2 ГПК України (у редакції, чинній станом на день подання позову).

Крім того, прокурором не доведено, яким саме чином позбавлення відповідача-2 права користування спірними мисливськими угіддями сприятиме задоволенню суспільного інтересу.

Верховний Суд України у постанові від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15 зауважив, що у практиці Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.021986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якої передбачається досягнути, та засобами, що використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Звертаючись із відповідним позовом, прокурор не врахував, що відновлюючи права держави та користувачів земельних ділянок шляхом визнання незаконним і скасування рішення № 299 та визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, прокурор покладає на Бродівську районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок тягар відповідальності за дії органу державної влади, що вочевидь не можна назвати "пропорційним втручанням" у контексті зазначеної практики Європейського суду з прав людини.

Також, з метою усунення недоліків, встановлених у постанові Верховного суду №910/18770/17 від 01.11.2018р. щодо не дослідження судами попередніх інстанцій всіх обставин справи та наданих доказів, суд ухвалою від 17.01.2019р. зобов'язав прокурора надати суду належним чином засвідчені копії картографічних матеріалів місцезнаходження спірних земельних ділянок та докази, які свідчать про відкликання власниками чи землекористувачами наданих відповідачеві-2 погоджень або докази повідомлення цими особами про порушення їх прав, у зв'язку із передачею відповідачеві у користування спірних мисливських угідь.

Однак, вимоги ухвали суду від 17.01.2019р. в цій частині виконані не були, що унеможливлює встановлення обставин справи, зазначених у постанові Верховного суду №910/18770/17 від 01.11.2018р.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Заступником прокурора Львівської області подано позов без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування порушення інтересів держави, у зв'язку із чим позов прокурора задоволенню не підлягає.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника прокурора Львівської області не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 11.03.2019р.

Суддя А.І. Привалов