Постанова

від 30.05.2019 по справі 910/18770/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2019 р. Справа№ 910/18770/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Чорної Л.В.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Винник О.О.;

від відповідача 1 - не з`явились;

від відповідача 2 - Секретар О.Л.,

Луговий В.М.;

від третьої особи 1 - не з`явились;

від третьої особи 2 - не з`явились;

від третьої особи 3 - не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу

Заступника прокурора Львівської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 (повний текст рішення складено 11.03.2019)

у справі №910/18770/17 (суддя Привалов А.І.)

За позовом Заступника прокурора Львівської області

до:

1. Львівської обласної ради

2. Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок

треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства

2. Головне управління Держгеокадастру у Львівській області

3. Приватне підприємство "Західний Буг"

про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради, -

ВСТАНОВИВ:

У 2018 році Заступник прокурора Львівської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради та Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради.

В обґрунтування позову прокурор зазначає, що під час прийняття рішення Львівською обласною радою порушено вимоги частин 1, 2 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" від 22.02.2000 року № 1478-III , адже оспорюване рішення прийнято за відсутності необхідних погоджень, а оскільки договір про умови ведення мисливського господарства укладено на виконання цього рішення, відповідно, він суперечить вимогам законодавства, тому підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 року, у справі №910/18770/17 позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано рішення Львівської обласної ради від 22.11.2016 року №299 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок". Визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 05.12.2016 року №82, що укладений між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Бродівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок. Стягнуто з Львівської обласної ради на користь прокуратури Львівської судовий збір в розмірі 1 600, 00 грн. Стягнуто з Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок на користь прокуратури Львівської області судовий збір в розмірі 1600,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 01.11.2018 року касаційну скаргу Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 року скасовано, справу № 910/18770/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокуратурою не розмежовано інтересів суб`єктів господарювання та держави з урахуванням положень чинного законодавства, не зазначено конкретних розмірів земельних ділянок та не доведено порушення суспільного інтересу. Також місцевий господарський суд зазначив, що підставою для звернення прокурора із позовом до суду стало звернення ПП "Західний Буг" до Прокуратури Львівської області з повідомленням про порушення порядку надання у користування мисливських угідь. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Заступником прокурора Львівської області подано позов без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування порушення інтересів держави.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Заступник прокурора Львівської області подав до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі №910/18770/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Зокрема на думку прокурора ні в господарському процесуальному кодексу України, ні в Законі України Про прокуратуру , ні будь-які інші нормативно-правові акти не вимагають від прокурора при поданні позову та його підтриманні в суді розмежовувати інтереси держави від інших суспільних інтересів, у тому числі, інтересів господарюючих суб`єктів. Також на думку прокурора судом першої інстанції не зазначені мотиви відхилення доказів неправомірного використання відповідачем 2 земель. Й наостанок на думку прокурора з метою усунення недоліків, встановлених у постанові Верховного суду від 01.11.2018 року, та на виконання ухвали суду першої інстанції від 17.01.2019 року, останнім надано письмові пояснення.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2019 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі №910/18770/17, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі №910/18770/17 та призначено розгляд справи на 30.05.2019 року.

24.05.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

24.05.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 30.05.2019 року прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники відповідача 2 надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники відповідача 1, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 3 в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Львівської обласної ради від 22.11.2016 року №299 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок" Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок (далі - відповідач-2) вирішено надати у користування строком на 15 років мисливські угіддя у визначених додатком до даного рішення межах, а також доручено Львівському обласному управлінню лісового та мисливського господарства в місячний термін укласти з відповідачем-2 відповідний договір про умови ведення мисливського господарства. (т.1, а.с. 25).

Згідно з додатком до даного рішення відповідачу-2 надано польові угіддя на адміністративній території Бродівської міської і Підкамінської селищної рад, а також Гаївської, Батьківської, Пеняківської, Пониковицької, Суховільської, Черницької, Наквашанської, Попівецької, Паликоровівської, Вербівчицької, Маркопільської, Пниквянської та Ясенівської сільських рад Бродівського району загальною площею 21732,9 га. (т.1, а.с. 25).

На підставі оскаржуваного рішення, між Управлінням та Бродівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок укладено договір про умови ведення мисливського господарства від 05.12.2016 року №82, відповідно до умов якого відповідачу-2 надано польові угіддя на адміністративній території Бродівської міської і Підкамінської селищної рад, а також Гаївської, Батьківської, Пеняківської, Пониковицької, Суховільської, Черницької, Наквашанської, Попівецької, Паликоровівської, Вербівчицької, Маркопільської, Пниквянської та Ясенівської сільських рад Бродівського району загальною площею 21732,9 га строком до 22.11.2031 року. (т.1, а.с. 240-244).

Як вже було зазначено вище, заступник прокурора Львівської області звернувся з позовом до Львівської обласної ради та Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 22.11.2016 року №299 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок" Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок., а оскільки договір про умови ведення мисливського господарства від 05.12.2016 року №82 укладено на виконання цього рішення, відповідно, він суперечить вимогам законодавства, тому підлягає визнанню недійсним.

В постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.11.2018 року №910/18770/17 було встановлено та зазначено, що у справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, порядку надання у користування мисливських угідь. Посилаючись на положення статей 13, 14 Конституції України, частин 2, 3 статті 1, частин 1, 2 статті 7 Лісового кодексу України, згідно з якими земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, земля перебуває під особливою охороною держави, а ліси України є її національним багатством, становлять лісовий фонд України, які також перебувають під охороною держави, заступник прокурора Львівської області у позовній заяві зазначив, що інтереси держави, за захистом яких він звернувся, полягають у безпідставності та незаконності спірного рішення № 299 Львівської обласної ради про надання та недійсності укладеного на його виконання договору. На думку прокурора, порушено безпосередні інтереси держави у виді недотримання визначеної законодавством процедури погодження з Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ПП "Західний Буг".

При цьому в постанові Верховного суду вказано, що підставою для звернення прокурора із позовом до суду стало звернення ПП "Західний Буг" до Прокуратури Львівської області з повідомленням про порушення порядку надання у користування мисливських угідь, яке полягає у неотриманні погодження ПП "Західний Буг" і неукладенні з ним договору щодо врегулювання відносин, передбаченого частиною 6 статті 21 Закону України № 1478-III, і просило вжити відповідних заходів.

Окрім того, Верховним судом зазначено, що під час розгляду справи судам також слід було з`ясувати, внаслідок чиїх саме дій (товариства або органів державної влади) відбулося порушення процедури отримання у користування мисливських угідь, якщо такі порушення мали місце, а також те що судами не встановлено фактичних даних, а позивачем не надано належних і допустимих доказів, за якими власники чи землекористувачі, які надали погодження, заперечували такі обставини або заявляли про порушення своїх прав у зв`язку із передачею відповідачеві у користування спірних мисливських угідь.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Отже, на виконання вказівок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду місцевим господарським судом було встановлено наступне.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту права встановлені статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (у неофіційному перекладі): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Європи від 27.05.2003р. № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".

Відтак, на думку суду, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Колегія суддів звертає увагу, що місцевим господарським судом було досліджено та встановлено, що прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, порядку надання у користування мисливських угідь. Посилаючись на положення статей 13, 14 Конституції України, частин 2, 3 статті 1, частин 1, 2 статті 7 Лісового кодексу України, згідно з якими земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, земля перебуває під особливою охороною держави, а ліси України є її національним багатством, становлять лісовий фонд України, які також перебувають під охороною держави, заступник прокурора Львівської області у позовній заяві зазначив, що інтереси держави, за захистом яких він звернувся, полягають у безпідставності та незаконності спірного рішення № 299 Львівської обласної ради про надання та недійсності укладеного на його виконання договору. На думку прокурора, порушено безпосередні інтереси держави у виді недотримання визначеної законодавством процедури погодження з Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ПП "Західний Буг".

Важливим у даному випадку є встановлений судом першої інстанції (про, що було також зазначено у постанові Верховного Суду) факт того, що підставою для звернення прокурора із позовом до суду стало звернення ПП "Західний Буг" до Прокуратури Львівської області з повідомленням про порушення порядку надання у користування мисливських угідь, яке полягає у неотриманні погодження ПП "Західний Буг" і неукладенні з ним договору щодо врегулювання відносин, передбаченого частиною 6 статті 21 Закону України № 1478-III, і просило вжити відповідних заходів.

Проте, як вірно зазначено Верховним судом чинним законодавством не передбачено звернення прокурора в інтересах суб`єкта господарювання.

Таким чином, таке обґрунтування не є несумісним з розумінням інтересів держави, тому колегія суддів вважає, що позов повинен мати на меті захист інтересів держави.

В оспорюваному рішенні, місцевим господарським судом на виконання вказівок Верховного суду було поетапно досліджено наступне.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відтак, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Колегія суддів зазначає, що неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.05.2018р. у справі №918/323/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Вінчіч та інші проти Сербії , заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі Томіч та інші проти Чорногорії , заява № 18650/09, у справі Шахін і Шахін проти Туреччини , заява № 13279/05).

Як зазначено вище у постанові Верховного Суду від 01.11.2018 року у даній справі, що в даному випадку прокурор звернувся в інтересах суб`єкта господарювання - ПП Західний Буг .

Зазначений вище аналіз спростовує доводи прокурора в апеляційній скарзі, що ні в господарському процесуальному кодексу України, ні в Законі України Про прокуратуру , ні будь-які інші нормативно-правові акти не вимагають від прокурора при поданні позову та його підтриманні в суді розмежовувати інтереси держави від інших суспільних інтересів, у тому числі, інтересів господарюючих суб`єктів.

Крім того, судом першої інстанції вірно досліджено та встановлено, що згідно зі статтею 37 Закону України № 1478-III державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, місцевими державними адміністраціями, іншими державними органами відповідно до законодавства.

За змістом пунктів 1, 3, 7 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, таким центральним органом виконавчої влади є Державне агентство лісових ресурсів України, яке здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На підставі пунктів 1, 3 Положення про Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.11.2012 № 404, Львівське ОУЛМГ є територіальним органом Державного агентства лісових ресурсів України, що вправі реалізувати повноваження останнього на території Львівської області.

Водночас, як зазначеними, так і будь-якими іншими нормативно-правовими актами України не передбачено повноважень Державного агентства лісових ресурсів України та його територіальних органів здійснювати контроль за законністю прийняття рішень органами місцевого самоврядування, у тому числі щодо надання у користування мисливських угідь.

Разом із тим, Львівське ОУЛМГ виконало доручення Львівської обласної ради відповідно до вимог частини 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині укладення із Бродівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок оспорюваного договору.

Пунктом 4.62 Положення про Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства передбачено повноваження Львівського ОУЛМГ здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства у галузі мисливського господарства і полювання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що звертаючись з даним позовом до суду, прокурор, в порушення вищенаведених норм права, не визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Також, в матеріалах справи відсутні докази дотримання прокурором ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду.

Отже, беручи до уваги те, що прокурором безпідставно при подані позову до суду не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у даній справі, не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також не наведено обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень не розмежовано інтересів суб`єктів господарювання та держави з урахуванням наведених вище положень чинного законодавства, не зазначено про неправомірне використання відповідачем-2 території цих суб`єктів господарювання, конкретних розмірів, а також про заявлення ними будь-яких самостійних вимог тощо, що свідчить про порушення вимог частини 3 статті 2 ГПК України (у редакції, чинній станом на день подання позову).

Колегія суддів відхиляє доводи прокурора, що судом першої інстанції не зазначені мотиви відхилення доказів неправомірного використання відповідачем 2 земель виходячи з того, що зазначені докази стосуються розгляду справи по суті, що в даному випадку не здійснюється, оскільки на виконання вказівок Верховного суду в даному випадку до початку розгляду справи по суті необхідно встановити наявність чи відсутність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду.

Окрім цього, судом першої інстанції підкреслено про зазначення Верховним Судом у постанові від 01.11.2018 року, що прокурором не доведено, яким саме чином позбавлення відповідача-2 права користування спірними мисливськими угіддями сприятиме задоволенню суспільного інтересу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в суді апеляційної інстанції прокурор не надав обґрунтованих пояснень або спростувань щодо зазначеної вище обставини.

Верховний Суд України у постанові від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15 зауважив, що у практиці Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.021986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якої передбачається досягнути, та засобами, що використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Звертаючись із відповідним позовом, прокурор не врахував, що відновлюючи права держави та користувачів земельних ділянок шляхом визнання незаконним і скасування рішення № 299 та визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, прокурор покладає на Бродівську районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок тягар відповідальності за дії органу державної влади, що вочевидь не можна назвати "пропорційним втручанням" у контексті зазначеної практики Європейського суду з прав людини.

Щодо доводів прокурора в апеляційній скарзі стосовно того, що останнім з метою усунення недоліків, встановлених у постанові Верховного суду від 01.11.2018 року, та на виконання ухвали суду першої інстанції від 17.01.2019 року, надано письмові пояснення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 року, а саме п. 4 резолютивної частини прокурора зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії картографічних матеріалів на підтвердження місцезнаходження спірних земельних ділянок та докази, які свідчать про відкликання власниками чи землекористувачами наданих відповідачеві-2 погоджень або докази повідомлення цими особами про порушення їх прав, у зв`язку із передачею відповідачеві у користування спірних мисливських угідь. Пунктом 5 резолютивної частини зобов`язано учасників судового процесу подати суду на виконання п. 48 постанови Верховного Суду від 01.11.2018 року у письмовому вигляді свої міркування щодо необхідності залучення (або незалучення) до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимого щодо предмету позову: Державного агентства лісових ресурсів України та Львівську обласну державну адміністрацію. (т. 4, а.с. 123).

Так, в матеріалах справи наявні пояснення прокурора №05/1-55вих-19 від 04.02.2019 року зі змісту яких вбачається, що крім тих доказів, які долучені до позовної заяви, прокуратура області не володіє. Щодо залучення до участі у справі Державного агентства лісових ресурсів України та Львівську обласну державну адміністрацію прокурор зазначив, що незалежно від залучення до розгляду вказаної справи останніх в якості третіх осіб та постановлення рішення у даній справі, права та інтереси останніх порушуватись не будуть. (т.4, а.с. 129-132).

Також, в матеріалах справи наявні пояснення відповідача 2 в яких вказано, що у даній справі не доцільно залучати Державне агентство лісових ресурсів України оскільки, у випадку порушення прав та інтересів Держлісагенства, даний орган мав би бути позивачем у даній справі, або прокуратура повинна була звертатися з позовом в особі Держлісагенства. (т.4, а.с. 142-145).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом на вимоги ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України виконано вказівки Верховного суду, повністю досліджено всі питання, а прокуратурою в свою чергу не спростовано, за таких обставин, Заступником прокурора Львівської області подано позов без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування порушення інтересів держав, а тому позовні вимоги Заступника прокурора Львівської області не підлягають задоволенню.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, Київською міською радою не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано прокурору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі №910/18770/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі №910/18770/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі №910/18770/17.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18770/17.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.05.2019 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

Л.В. Чорна