Рішення

від 12.03.2019 по справі 918/345/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2019 р. м. РівнеСправа № 918/345/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Дубенської міської ради до Колективного підприємства "Будінвестсервіс" про стягнення збитків (упущеної вигоди) в розмірі 1 081 958 грн. 92 коп.,

за участі представників сторін:

від позивача - Міщанюк О.А., довіреність від 4 січня 2019 року № 2 (після оголошеної перерви у судовому засіданні 13.03.2019 року не з`явився);

від відповідача - Янчук В.В., довіреність від 19 червня 2018 № 28.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер С6352.

У судовому засіданні 13 березня 2019 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2018 року Дубенська міська рада (далі Рада) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Колективного підприємства "Будінвестсервіс" (далі Підприємство) збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 1 081 958 грн. 92 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Рада посилалася на те, що рішенням даного органу місцевого самоврядування від 14 квітня 1997 року № 247 Підприємству в постійне користування було передано земельну ділянку площею 2,16 га по вулиці Грушевського, 55а у місті Дубно Рівненської області. У подальшому на підставі відповідного звернення відповідача Радою було прийнято рішення від 18 грудня 2014 року № 3688, згідно якого вищенаведену земельну ділянку площею 2,16 га було поділено на земельні ділянки площею 0,0691 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4260), площею 0,1719 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4261), площею 0,2574 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4262), площею 0,1317 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4263), площею 0,1756 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4264), площею 0,3102 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4265), площею 0,2527 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4266), площею 0,0864 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4267), площею 0,0809 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4268), площею 0,4133 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4273), площею 0,0443 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4269), площею 0,0313 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4270) та площею 0,1352 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4272).

Разом з тим у результаті формування земельних ділянок площею 0,0030 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4280), площею 0,0034 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4281), площею 0,0034 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4282) за рахунок земельної ділянки площею 0,0864 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4267) була утворена земельна ділянка площею 0,0766 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4283).

Водночас відповідач, на думку Ради, в порушення імперативних законодавчих приписів та з метою ухилення від сплати земельного податку не здійснив заходів щодо проведення державної реєстрації наявного в нього речового права права постійного користування Підприємства вказаними земельними ділянками, що були утворені в результаті вищезазначеного поділу, та фактично користувався ними безоплатно, зокрема, протягом 1 червня 2015 року по 31 грудня 2017 року, внаслідок чого позивачеві було завдано збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 1 081 958 грн. 92 коп. Відтак, посилаючись на статті 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 156, 157, 206 Земельного кодексу України (далі ЗК України), Рада просила суд стягнути з Підприємства вищенаведену суму завданих позивачу збитків.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30 травня 2018 року позовну заяву Ради від 25 травня 2018 року № 2106/05-02-22/18 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/345/18, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено її до розгляду в підготовчому засіданні на 20 червня 2018 року. Ухвалою суду від 20 червня 2018 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 18 липня 2018 року.

У судовому засіданні 18 липня 2018 року представником відповідача було подано відзив Підприємства на позовну заяву від 17 липня 2018 року (а.с. 114-118), в якому відповідач заперечив проти задоволення вимог Ради з огляду на те, що у діях землекористувача відсутні усі складові елементи складу цивільного правопорушення, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення пред`явленого позову. Так, Підприємство вказало, що станом на 21 квітня 2011 року на земельній ділянці площею 2,16 га по вулиці Грушевського, 55а у місті Дубно Рівненської області, відведеній відповідачу у постійне користування, було розташоване нерухоме майно, що належало останньому на праві приватної власності, а саме: комплекс будівель виробничо-торгової бази, які складаються з: А-1 контрольно-пропускний пункт; Б-будинок охорони; В-деревообробна майстерня № 1; Г-гараж; Д,Д,Д»-пункт технічного огляду; Ж-склад магазин № 1; З-АЗС; К-деревообробна майстерня № 2; Л-адмінбудівля; М-склад магазин будматеріалів; Н-овочесховище № 1; О-овочесховище № 2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 квітня 2011 року. У той же час відповідно до рішення загальних зборів засновників відповідача, оформленого відповідним протоколом від 2 листопада 2012 року, у власність засновника Підприємства Хижняка Тараса Васильовича було передано наступні об`єкти нерухомого майна, що знаходяться у місті Дубно по вулиці Грушевського, 55а: будинок охорони, деревообробна майстерня № 1, гараж, склад магазин № 1, АЗС, деревообробна майстерня № 2, адмінбудівля, склад магазин будматеріалів та овочесховище № 1. На вказане майно його новим набувачем було оформлено право власності у встановленому законом порядку. Відтак, станом на грудень 2014 року вищенаведені об`єкти нерухомості перебували у власності ОСОБА_1 , а не Підприємства, відтак саме вказана особа, а не відповідач, згідно положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України користувалася земельною ділянкою, де розташоване вказане майно. Отже, враховуючи норми чинного законодавства, право постійного користування Підприємством землею за державним актом на право постійного користування землею від 30 травня 1997 року серії І-РВ № 002101 з переходом права власності на розташовані на спірній ділянці об`єкти нерухомого майна, на думку Підприємства, припинилося у тій частині, на якій розташовані нежитлові будівлі будинку охорони, деревообробної майстерні № 1, гаражу, складу магазину № 1, АЗС, деревообробної майстерні № 2, адмінбудівлі, складу магазину будматеріалів та овочесховища № 1 з моменту реєстрації права власності на це майно за ОСОБА_1 .

Крім того, відповідач наголосив на тому, що 23 грудня 2014 року кадастровий номер 5610300000:02:001:1719, за яким у Державному земельному кадастрі обліковувалась земельна ділянка, надана Підприємству в постійне користування, скасований у зв`язку з реєстрацією матеріалів технічної документації щодо поділу цієї земельної ділянки та реєстрації 13-ти нових земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами.

Водночас з урахуванням приписів статті 92 ЗК України набуття прав постійного користування на даний час на відповідні земельні ділянки, які були сформовані після поділу земельної ділянки під кадастровим номером 5610300000:02:001:1719, можливе лише відповідними суб`єктами, до яких відповідач не належить.

У зв`язку з наведеними обставинами Підприємство просило суд відмовити Раді у задоволенні пред`явлених нею позовних вимог.

Ухвалою суду від 18 липня 2018 року підготовче провадження у справі № 918/345/18 було закрито та призначено її до розгляду по суті на 6 серпня 2018 року.

Ухвалою суду від 6 серпня 2018 року розгляд справи відкладено на 16 серпня 2018 року.

Ухвалою суду від 16 серпня 2018 року провадження у справі № 918/345/18 було зупинено до набрання законної сили рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 1740/2081/18 за позовом Підприємства до Виконавчого комітету Ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Ради від 15 лютого 2018 року № 59 "Про затвердження акта про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин КП "Будінвестсервіс".

Разом з тим після усунення обставин, які спричинили зупинення провадження у даній справі, ухвалою суду від 26 лютого 2019 року провадження у ній було поновлено та призначено її до розгляду на 13 березня 2019 року на 10:30 год.

У судовому засіданні 13 березня 2019 року представником відповідача було подано доповнення до відзиву від 12 березня 2019 року, в якому Підприємство заперечило проти задоволення вимог Ради у зв`язку з їх недоведеністю.

Разом з тим у цьому судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти задоволення вимог Ради заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 17 липня 2018 року та доповненнях до відзиву від 12 березня 2019 року.

Слід також зазначити, що у судовому засіданні 13 березня 2019 року на стадії дослідження доказів оголошувалася перерва до 13 березня 2019 року до 14:30 год.

Після перерви представник позивача у судове засідання не з`явився, причин своєї неявки суду не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 13 березня 2019 року (після перерви) заперечив проти задоволення позову Ради у зв`язку з його необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками справи документів їх оригіналам, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та відповідно до них нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що рішенням Дубенської міської ради народних депутатів від 14 квітня 1997 року № 247 (а.с. 23) Підприємству було надано земельні ділянки в постійне користування для розміщення виробничої бази за рахунок земель ліквідованої військової частини загальною площею 2,16 га забудованих земель, з них: 1,71 га під дворами, 0,37 га під будівлями, 0,08 га зелених насаджень. Також даним рішенням було вирішено видати Підприємству державний акт на право постійного користування землею.

Частинами 1, 2 статті 19 Земельного кодексу України (Закон № 561-XII) у редакції, чинній на момент прийняття зазначеного рішення, сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Згідно статті 30 цього Кодексу у наведеній редакції при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 23 вказаного Кодексу у вказаній редакції право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

На виконання вищезазначеного рішення, а також зважаючи на зазначені законодавчі приписи, Дубенською міською радою народних депутатів було видано Підприємству відповідний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 30 травня 1997 року серії І РВ № 002101 (а.с. 14-18).

Даний акт був зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 5.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що на підставі заяви Підприємства про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні для будівництва та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, розташованої у місті Дубно по вулиці Грушевського, 55а, рішенням Ради від 21 листопада 2014 року № 3576 відповідачу було надано відповідний дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу розташованої у місті Дубно по вулиці Грушевського, 55а земельної ділянки кадастровий номер 5610300000:02:001:1719 площею 2,16 га, що перебуває в постійному користуванні Підприємства (а.с. 19).

Після виготовлення вказаної документації та на підставі відповідного звернення Підприємства, рішенням Ради від 18 грудня 2014 року № 3688 (а.с. 20) було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки площею 2,16 га з кадастровим номером 5610300000:02:001:1719 на земельні ділянки площею 0,0691 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4260), площею 0,1719 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4261), площею 0,2574 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4262), площею 0,1317 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4263), площею 0,1756 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4264), площею 0,3102 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4265), площею 0,2527 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4266), площею 0,0864 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4267), площею 0,0809 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4268), площею 0,4133 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4273), площею 0,0443 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4269), площею 0,0313 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4270) та площею 0,1352 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4272).

Крім того з матеріалів справи вбачається, що у результаті формування земельних ділянок площею 0,0030 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4280), площею 0,0034 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4281), площею 0,0034 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4282) на підставі відповідних звернень громадян до Ради та затвердження проектів землеустрою і надання земельних ділянок в оренду (а.с. 21-26) за рахунок земельної ділянки площею 0,0864 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4267) була утворена земельна ділянка площею 0,0766 га (кадастровий номер: 5610300000:02:001:4283).

Обґрунтовуючи свої вимоги, Рада посилалася на те, що відповідач в порушення імперативних законодавчих приписів та з метою ухилення від сплати земельного податку не здійснив заходів щодо проведення державної реєстрації речового права права постійного користування Підприємства вказаними земельними ділянками, що були утворені в результаті вищезазначеного поділу, та фактично користувався ними безоплатно, зокрема, протягом 1 червня 2015 року по 31 грудня 2017 року, внаслідок чого позивачеві було завдано збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 1 081 958 грн. 92 коп.

Так, згідно листа Дубенської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області від 27 березня 2017 року № 1409/17-17-12-16 станом на 27 березня 2017 року Підприємство податкові декларації за землю до Дубенської ОДПІ за 2015, 2016 роки та за звітний період 2017 року не подавало.

Листом від 5 липня 2017 року № 3944/9/17-00-12-03-08 Головне управління ДФС у Рівненській області повідомило Раду про неможливість притягнення відповідача до відповідальності за несплату земельного податку, оскільки останнім не здійснено реєстрацію речових прав на земельні ділянки, які виникли внаслідок поділу земельної ділянки площею 2,16 га по вулиці Грушевського, 55а у місті Дубно.

Відтак, Рада листом від 25 вересня 2017 року № 4924/05-02-25/17 звернулася до Підприємства з проханням здійснити державну реєстрацію права постійного користування земельними ділянками, проте вказане прохання було залишено відповідачем без задоволення.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної та приватної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно з пунктами а, б, в частини 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Отже, розпорядження землями територіальної громади м. Дубно, які перебувають у комунальній власності, є виключною компетенцією Ради.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з пунктом 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, що стягується з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пункт 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до інформації, викладеної у листі Дубенської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області від 1 лютого 2018 року № 29/9/17-17-07-04 (а.с. 41), Підприємством, зокрема, у 2015 році було сплачено 1 713 грн. земельного податку за грудень 2014 року, а в 2016-2017 роках сплата податку відповідачем відсутня взагалі.

Згідно зі статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Разом з тим статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частинами 1, 2 статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту д статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, що є підставою для відшкодування збитків Раді.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії (бездіяльність) щодо відповідних земельних ділянок за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284.

У пункті 3 Порядку зазначено, що відшкодуванню підлягають, зокрема, збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Збитки відшкодовуються власниками землі і землекористувачами, у тому числі орендарями, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісії, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина (пункт 5 Порядку).

Так, згідно акту № 4 про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин (а.с. 88-89), затвердженого рішенням виконавчого комітету Ради від 15 лютого 2018 року № 59 (а.с. 87), яке на час розгляду даної справи не було скасовано чи визнано недійсним у встановленому законом порядку, розмір збитків за користування Підприємством протягом 1 січня 2015 року 31 грудня 2017 року земельними ділянками у місті Дубно по вулиці Грушевського, 55а було встановлено на рівні 1 221 288 грн. 07 коп. Водночас враховуючи те, що частина збитків була нарахована за період з 1 січня 2015 року по 1 червня 2015 року, який виходить за межі позовної давності для пред`явлення спірних вимог, Радою було пред`явлено до стягнення з відповідача суму збитків у розмірі 1 081 958 грн. 92 коп., нарахованих у період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2017 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що відповідач в порушення імперативних законодавчих приписів та з метою ухилення від сплати земельного податку не здійснив заходів щодо проведення державної реєстрації наявного в нього речового права права постійного користування Підприємства вищевказаними земельними ділянками, що були утворені в результаті поділу земельної ділянки площею 2,16 га, та фактично користувався ними безоплатно, зокрема, протягом 1 червня 2015 року по 31 грудня 2017 року, внаслідок чого позивачеві було завдано збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 1 081 958 грн. 92 коп. Відтак, посилаючись на статті 22, 1166 ЦК України та статті 156, 157, 206 ЗК України, Рада просила суд стягнути з Підприємства вищенаведену суму завданих позивачу збитків. Слід зазначити, що право постійного користування відповідачем спірними землями не заперечувалося Радою, про що свідчить адресований Підприємству лист позивача від 25 вересня 2017 року № 4924/05-02-25/17 з проханням здійснити реєстрацію права постійного користування на новостворені земельні ділянки (а.с. 38), а підставою для пред`явлення позову стало невчинення Підприємством дій з реєстрації такого права.

Водночас у своєму відзиві Підприємство посилалося на те, що станом на 21 квітня 2011 року на земельній ділянці площею 2,16 га по вулиці Грушевського, 55а у місті Дубно Рівненської області, відведеній відповідачу у постійне користування, було розташоване нерухоме майно, що належало останньому на праві приватної власності, а саме: комплекс будівель виробничо-торгової бази, які складаються з: А-1 контрольно-пропускний пункт; Б-будинок охорони; В-деревообробна майстерня № 1; Г-гараж; Д,Д,Д»-пункт технічного огляду; Ж-склад магазин № 1; З-АЗС; К-деревообробна майстерня № 2; Л-адмінбудівля; М-склад магазин будматеріалів; Н-овочесховище № 1; О-овочесховище № 2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 квітня 2011 року. Разом з тим відповідно до рішення загальних зборів засновників відповідача, оформленого відповідним протоколом від 2 листопада 2012 року, у власність засновника Підприємства Хижняка Тараса Васильовича було передано наступні об`єкти нерухомого майна, що знаходяться у місті Дубно по вулиці Грушевського, 55а: будинок охорони, деревообробна майстерня № 1, гараж, склад магазин № 1, АЗС, деревообробна майстерня № 2, адмінбудівля, склад магазин будматеріалів та овочесховище № 1. На вказане майно його новим набувачем було оформлено право власності у встановленому законом порядку. Відтак, станом на грудень 2014 року вищенаведені об`єкти нерухомості перебували у власності ОСОБА_1 , а не Підприємства, відтак саме вказана особа, а не відповідач, згідно положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України користувалася земельною ділянкою, де розташоване вказане майно. Отже, враховуючи норми чинного законодавства, право постійного користування Підприємством землею за державним актом на право постійного користування землею від 30 травня 1997 року серії І-РВ № 002101 з переходом права власності на розташовані на спірній ділянці об`єкти нерухомого майна, на думку Підприємства, припинилося у тій частині, на якій розташовані нежитлові будівлі будинку охорони, деревообробної майстерні № 1, гаражу, складу магазину № 1, АЗС, деревообробної майстерні № 2, адмінбудівлі, складу магазину будматеріалів та овочесховища № 1 з моменту реєстрації права власності на це майно за ОСОБА_1 .

Так, судом встановлено, що відповідно до рішення загальних зборів засновників відповідача, оформленого відповідним протоколом від 2 листопада 2012 року, у власність засновника Підприємства Хижняка Тараса Васильовича було передано наступні об`єкти нерухомого майна, що знаходяться у АДРЕСА_1 : будинок охорони, деревообробна майстерня № 1, гараж, склад магазин № 1, АЗС, деревообробна майстерня № 2, адмінбудівля, склад магазин будматеріалів та овочесховище № 1 (а.с. 121).

Зазначене майно було передано засновнику відповідача ОСОБА_1 за відповідним актом приймання-передачі майна від 2 листопада 2012 року (а.с. 122).

На підставі рішення виконавчого комітету Ради від 20 листопада 2012 року № 521 ОСОБА_1 було видано відповідні Свідоцтва про право власності на вищенаведені об`єкти нерухомості (а.с. 120).

За змістом частини 1 статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент переходу права власності на вищенаведені об`єкти нерухомості від Підприємства до ОСОБА_1 ) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 ЗК України (зокрема, у редакції, чинній на момент переходу права власності на вищенаведені об`єкти нерухомості від Підприємства до ОСОБА_1 ) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України в поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на ній об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Крім того, пунктом «е» частини 1 статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

Відтак, враховуючи вищенаведені нормативні приписи, а також зважаючи на те, що станом на грудень 2014 року вищенаведені об`єкти нерухомості перебували у власності ОСОБА_1 , а не Підприємства, суд дійшов висновку про те, що саме вказана особа, а не відповідач, згідно положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України користувалася земельною ділянкою, де розташоване вказане майно, а право постійного користування Підприємством землею за державним актом на право постійного користування землею від 30 травня 1997 року серії І-РВ № 002101 з переходом права власності на розташовані на спірній ділянці об`єкти нерухомого майна припинилося у тій частині, на якій розташовані нежитлові будівлі будинку охорони, деревообробної майстерні № 1, гаражу, складу магазину № 1, АЗС, деревообробної майстерні № 2, адмінбудівлі, складу магазину будматеріалів та овочесховища № 1 з моменту реєстрації права власності на це майно за ОСОБА_1 .

Вказані обставини свідчать про необґрунтованість вимог Ради.

Слід також зазначити, що позивачем не було надано суду доказів, які підтверджують площу земельної ділянки, якою Підприємство фактично користувалося у спірний період, що додатково свідчить про необґрунтованість і здійснених Радою розрахунків заявлених до стягнення з відповідача сум збитків, що були розраховані з урахуванням усієї загальної площі цих ділянок.

Крім того, суд зазначає, що 23 грудня 2014 року кадастровий номер 5610300000:02:001:1719, за яким у Державному земельному кадастрі обліковувалась земельна ділянка, надана Підприємству в постійне користування, був скасований у зв`язку з реєстрацією матеріалів технічної документації щодо поділу цієї земельної ділянки та реєстрації 13-ти нових земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами.

Так, відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Положеннями частини 2 даної статті передбачено вичерпний перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Проте з урахуванням приписів статті 92 ЗК України набуття прав постійного користування на відповідні земельні ділянки, які були сформовані після поділу земельної ділянки під кадастровим номером 5610300000:02:001:1719, можливе лише відповідними суб`єктами, до яких відповідач не належить, що також свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову з заявлених Радою підстав.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 224 Господарського кодексу України (далі ГК України) під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Аналогічне визначення міститься і в статті 22 ЦК України.

За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Частиною 4 статті 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 3) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Проте з матеріалів справи вбачається, що позивач міг би звернутися до суду з вимогою про повернення Раді несплачених відповідачем коштів за користування землею, але лише за період безпідставного користування відповідачем земельною ділянкою - до часу належного оформлення ним права користування. При цьому, позивач міг би звернутися про стягнення безпідставно збережених грошових коштів (у порядку статті 1212 ЦК України), а не збитків (у порядку глав 82 і 83 ЦК України), які є різними за своєю правовою природою грошовими зобов`язаннями.

Так, у спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України, а не відшкодування збитків. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею. Отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц.

У зазначеній вище постанові Верховний Суд обґрунтовує свій висновок тим, що право на відшкодування збитків виникає в особи в деліктних зобов`язаннях, де вина заподіювача збитків є обов`язковим елементом настання відповідальності. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів чи майна є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Такої ж правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що позивачем не було доведено наявності тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення його вимог із зазначених у позові підстав та обставин.

Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Рівненської області (п.17.5 ч.1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено "13" березня 2019 року

Суддя Церковна Н.Ф.