Постанова

від 12.03.2019 по справі 826/1619/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №826/1619/15

адміністративне провадження №К/9901/9151/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергобудмонтажсервіс на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Бояринцевої М.А. від 24 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Беспалова О.О., суддів Грибан І.О., Губської О.А. від 17 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енергобудмонтажсервіс до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Енергобудмонтажсервіс (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 жовтня 2014 року №0013812206.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами господарських операцій із контрагентом, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Рішення судів обґрунтовано тим, що реальність операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ Ека Строй Компані ) не підтверджується належними та допустимими доказами, які виходячи з умов договору та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, а тому, за висновком судів, такі операції не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв'язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань правильності нарахування податкового кредиту, податкових зобов'язань та відображення доходів і витрат, що формуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ Ека Строй Компані (код ЄДРПОУ 35872733) за період березня 2014 року, за результатами якої складено акт від 25 вересня 2014 року №1435/26-59-22-06/35894598, в якому встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за березень 2014 року на суму 16912,00 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про неправомірне формування Товариством податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ Ека Строй Компані за договором підряду.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 13 жовтня 2014 року №0013812206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 21140,00 грн., з яких 16912,00 грн. - за основним платежем, а 4228,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач у спірному періоді мав господарські відносини із ТОВ Ека Строй Компані за договором підряду від 28 січня 2014 року №2801-1, відповідно до умов якого ТОВ Ека Строй Компані (підрядник) зобов'язувалось власними та/або залученими силами спеціалізованих організацій на свій ризик виконати будівельні, електромонтажні пусконалагоджувальні роботи (загальною вартістю 93000,00 грн., в т.ч. ПДВ 15500,00 грн.), які визначені у додатку до даного договору, а замовник зобов'язувався у визначений цим договором строк оплачувати та приймати належно виконані роботи.

На підтвердження реальності виконання операцій за вказаним договором позивачем долучено до матеріалів справи локальний кошторис на будівельні роботи №4-1-1/1, договірну ціну, акти виконаних будівельних робіт (надання послуг), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та податкові накладні.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність у позивача додатку до договору підряду від 28 січня 2014 року №2801-1, у якому б було визначено зміст робіт, надання яких є предметом договору, їх об'єм, місце проведення тощо. Не було надано й технічного завдання, згідно якого підрядник мав виконувати роботи за умовами договору.

При цьому, як зазначено судом апеляційної інстанції, додані до матеріалів справи документи містять посилання про надання послуг (робіт) на тепловій електростанції в смт. Іванків Київської області, однак позивачем в ході розгляду справи не надано жодних доказів наявності у нього господарських відносин з цією електростанцією.

Матеріали справи не містять й доказів оплати позивачем вартості робіт (послуг), надання яких обумовлювалось умовами договору, укладеного із ТОВ Ека Строй Компані .

Крім того, як під час перевірки, так і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено наявності у контрагента власного або орендованого обладнання для виконання спірних операцій, інструменту, технічного персоналу, наявність якого обумовлюється не лише специфікою обумовлених операцій, а також і умовами договору. При цьому під час розгляду справи не встановлено наявності у контрагента залучених на умовах підряду фахівців, або ж залучення інших підприємств для виконання спірних операцій.

Оцінивши наявні докази у справі, врахувавши недоведеність наявності у ТОВ Ека Строй Компані матеріально-технічної можливості здійснювати господарську діяльність, а також ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що, в даному випадку, надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання (позивача).

Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкового кредиту з ПДВ, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у позивача підстав для його формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

В межах спірних правовідносин судами повно та всебічно досліджені первинні документи Товариства, покладені в основу формування податкового обліку, здійснено їх аналіз, чим дотримано принцип належності та допустимості доказів.

Враховуючи зазначене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права й з дотриманням процесуальних норм.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергобудмонтажсервіс залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду