Рішення

від 05.03.2019 по справі 910/12965/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.03.2019Справа № 910/12965/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зубр-СТК", м. Київ

до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

про стягнення 400 141,28 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Бабинський В.В. (адвокат за ордером серія КВ№246521 від 26.11.2018);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зубр-СТК" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) суми заборгованості за Договором поставки №ЦВСВ (ВМТП-17.261)ю від 04.07.2017 року у розмірі 400 141,28 грн, з урахуванням штрафних санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків.

16.10.2018 року до суду від позивача надійшло клопотання з додатками в порядку усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.11.2018 року.

19.11.2018 року (надісланий засобами поштового зв'язку 13.11.2018 року) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якої останній заперечує проти задоволення вимог позивача та вказує на те, що позивачем як постачальником порушено умови договору у частині своєчасного надання належним чином оформлених документів, а саме акту прийому-передачу товару, відтак, на думку відповідача, у нього відсутнє зобов'язання щодо оплати вартості товару. Щодо стягнення з відповідача пені, останній вказує на наявність підстав для застосування до цих вимог наслідків спливу строку позовної давності, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у запропонований судом строк не скористався.

Підготовче засідання 27.11.2018 року не відбулось у зв'язку з направленням судді Морозова С.М. до Національної школи суддів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 15.01.2019 року.

29.12.2018 року до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача 338 640,40 грн суми основного боргу, 76 004,34 грн пені (нарахованої на суму неоплаченої вартості товару, поставленого 16.08.2017 року), 14 111,65 грн 3 % річних, 12 644,74 грн інфляційних втрат та 4 208,01 грн пені за кожен день прострочення оплати вартості товару по поставках товару протягом липня-листопада 2017 року.

В підготовчому засіданні 15.01.2019 року судом оголошено перерву до 29.01.2019 року.

18.01.2019 року до суду від позивача надійшла заява без номеру від 18.01.2019 року про часткову відмову від заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4 208,01 грн пені за кожен день прострочення оплати вартості товару по поставках товару протягом липня-листопада 2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Зубр-СТК" про збільшення розміру позовних вимог без номеру від 29.12.2018 року та додані до неї матеріали повернуто заявникові.

В підготовчому засіданні 29.01.2019 року судом розглянуто заяву позивача без номеру від 18.01.2019 року про часткову відмову від заявлених позовних вимог та відмовлено у її задоволенні за відсутності підстав для вчинення такої процесуальної дії, про що оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2019 року.

У судовому засіданні 05.03.2019 року суд на місці ухвалив здійснити зміну найменування відповідача з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на Акціонерне товариство "Українська залізниця" на підставі ст. 52 ГПК України.

В судовому засіданні 05.03.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 05 березня 2019 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2017 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки ЦВСВ (ВМТП-17.261)ю (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію (товар), відповідно до Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язувався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.

У п. 1.2. Договору сторони погодили найменування товару: рама бокова (ремонтопридатна), балка надресорна (ремонтопридатна), колісна пара (ремонтопридатна).

Згідно п. 1.3. Договору кількість і асортимент товару передбачається у Специфікації № 1, яка додається до Договору (Додаток № 1).

Як передбачено в п. п. 3.1., 3.4. Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною ,вказаною у Специфікації № 1 (Додаток № 1). Ціна договору становить 3 639 123,60 грн, з урахуванням ПДВ20 % - 606 520,60 грн.

За умовами п. 4.2. Договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 календарних днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, акту прийому-передачі товару (із вказаними серійними номерами кожної одиниці товару, роком виготовлення та номером заводу виробника) та податкової накладної.

Відповідно до п. 5.1. Договору постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (відповідно до Інкотермс 2010) (підп. 5.1.1. Договору); датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом з товаром покупцю (підп. 5.1.4. Договору).

Підтвердженням одержання товару покупцем є акт прийому-передачі товару, підписаний уповноваженими представниками сторін (підп. 5.2.5. п. 5.2. Договору).

У під. 6.1.1. п. 6.1. Договору покупець взяв на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

В Додатку № 1 до Договору (Специфікація № 1) сторони погодили найменування товару, рік виготовлення, кількість, ціну товару, тощо.

У Додатковій угоді № 1 від 29.12.2017 року до Договору сторони дійшли згоди доповнити договір Специфікацією № 2 (Додаток № 2) на суму 431 512,80 грн, з урахуванням ПДВ 20 % 71 918,80 грн, у зв'язку з чим внесли зміни до п. 1.1., 1.3., 3.1., 3.4. щодо кількості та ціни товару.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 березня 2018 року, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 10.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 29.12.2017 року).

У матеріалах справи міститься також належним чином засвідчена копія Специфікації № 2 до Договору.

Як вказує позивач, ним на виконання умов договору в період з 13.07.2017 року по 02.02.2018 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3 413 100,00 грн, який, за твердженнями позивача, отримано відповідачем, що також підтверджується наявними у матеріалах справи копіями первинних документів, а саме видатковими накладними, в яких містяться підписи уповноваженого довіреностями (копії яких також містяться у матеріалах справи) представника відповідача про отримання товару, актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей за договором з підписами представників відповідача про прийняття товару та відтиском його печатки.

Як зазначає позивач та підтверджується доданими ним до матеріалів справи платіжними документами, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором виконав частково, оплативши вартість поставленого ним товару з порушенням визначених договором строків на загальну суму 3 074 457,60 грн.

Ці обставини відповідачем при розгляді спору не заперечуються.

За твердженнями позивача, неоплаченим з боку відповідача залишився поставлений ним на підставі рахунку-фактури № СФ-0000097 від 16.08.2017 року та отриманий (прийнятий) останнім за видатковою накладною № РН-0000093 від 16.08.2017 року товар на суму 338 642,40 грн та актом № 15/08 приймання-передачі від 16.08.2017 року.

Предметом заявленого позову є вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу - поставленого за видатковою накладною № РН-0000093 від 16.08.2017 року та прийнятого за актом № 15/08 приймання-передачі від 16.08.2017 року товару на суму 338 642,40 грн та стягнення 61 498,88 грн пені за порушення строків розрахунків за поставлений ним товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір поставки №ЦВСВ (ВМТП-17.261)ю від 04.07.2017 року належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару на загальну суму 3 413 100,00 грн (наявні у справі видаткові накладні, акти приймання-передачі тмц за договором), факт оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару на суму 3 074 457,60 грн, що не заперечується відповідачем та в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не потребує доказуванню при розгляді цього спору.

Суд також встановив факт поставки позивачем на підставі рахунку-фактури №СФ-0000097 від 16.08.2017 року, отримання відповідачем товару на суму 338 642,40 грн за видатковою накладною № РН-0000093 від 16.08.2017 року та прийняття такого товару за актом № 15/08 приймання-передачі від 16.08.2017 року, про що свідчать підписи уповноважених представників відповідача у вказаній видатковій накладній та акті приймання-передачі, а також відтиск печатки останнього у названому акті.

З цих підстав, суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на ненадання позивачем акту прийому-передачі товару позивачем, оскільки це спростовується матеріалами справи.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У цьому випадку, суд виходить також того, що підтвердженням факту здійснення господарських операцій з поставки кожної партії товару підтверджується видатковими накладними, актами приймання-передачі тмц за договором, в тому числі й щодо поставки позивачем 16.08.2017 року товару на суму 338 642,40 грн, які містяться у матеріалах справи, товар за якими беззаперечно прийнято відповідачем та більше того частково оплачено останнім.

Аналогічної позиції дотримується й Верховний Суд у своїй постанові від 23.01.2018 року у справі № 911/1355/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.

З огляду на положення п. 4.2. Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний не пізніше 10 календарних днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, акту прийому-передачі товару (із вказаними серійними номерами кожної одиниці товару, роком виготовлення та номером заводу виробника) та податкової накладної, а прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару за вказаною вище видатковою накладною у останнього виникло після спливу названого строку.

Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням умов договору та положень чинного цивільного законодавства, оскільки поставку товару було здійснено позивачем 16.08.2017 року та останній день строку припадає на вихідний день - 26.08.2017 року, днем закінчення строку (належного виконання зобов'язань за договором) є перший за ним робочий день - 28.08.2017 року, а прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем товару за спірною накладною у відповідача виникло з 29.08.2017 року.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт наявності заборгованості відповідача за Договором на суму 410 172,00 грн (станом на 31.12.2017 року) підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним обома сторонами та скріпленими їхніми печатками актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2017 року.

При цьому, акт звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказом виникнення прав і обов'язків, може і має оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання, на що вказував і позивач у відповіді на відзив, з чим погоджується суд.

Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язань за договором.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України у справі №920/1782/13 від 15.04.2014 року.

Оскільки невиконання зобов'язання відповідача за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 338 642,40 грн суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем за порушення строків розрахунків з оплати вартості поставленого товару заявлено до стягнення з відповідача 61 498,88 грн пені.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 7.3. Договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок пені позивача та встановлено його невідповідність умовам договору та нормам цивільного законодавства, що призвело до завищення нарахованих останнім штрафних санкцій, у зв'язку з чим суд проводить власний розрахунок пені.

По-перше, з розрахунку позивача не вбачається з якої саме дати нараховується пеня за видатковою накладною № РН-0000093 від 16.08.2017 року та в контексті встановленого судом моменту прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару, суд визнає обґрунтованим нарахування пені за цією накладною з 29.08.2017 року.

По-друге, за приписами частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій не може перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Умова Договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим Договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції. Таким чином, кінцевою датою нарахування пені за видатковою накладною № РН-0000093 від 16.08.2017 року є 28.02.2018 року.

Здійснивши розрахунок пені за прострочення оплати вартості товару за видатковою накладною № РН-0000093 від 16.08.2017 року обґрунтованою за названий період (з 29.08.2017 року по 28.02.2018 року) є сума пені у розмірі 23 677,14 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пеню за прострочення оплати вартості товару за видатковими накладними № РН-0000061 від 13.07.2017 року, № РН-0000074 від 28.07.2017 року, № РН-0000082 від 04.08.2017 року, № РН-0000085 від 07.08.2017 року, № РН-0000102 від 06.09.2017 року, № РН-0000104 від 12.09.2017 року, № РН-0000110 від 25.09.2017 року, № РН-0000111 від 27.09.2017 року та № РН-0000139 від 02.11.2017 року.

Здійснивши розрахунок пені за прострочення оплати вартості товару за вказаними накладними, суд визнає обґрунтованою за прострочення оплати вартості товару за видатковою накладною № РН-0000061 від 13.07.2017 року на суму 242 976,00 грн за період з 25.07.2017 року (останній день визначеного в п. 4.2. Договору строку припадав на вихідний день) по 09.08.2017 року (дата, що передує даті оплати вартості товару відповідачем) суму пені у розмірі 1 331,38 грн; за видатковою накладною № РН-0000074 від 28.07.2017 року на суму 47 520,00 грн за період з 08.08.2017 року по 09.08.2018 року - 32,55 грн (за розрахунком позивача); за видатковою накладною № РН-0000082 від 04.08.2017 року на суму 440 640,00 грн за період з 15.08.2017 року по 22.08.2017 року - 1 207,23 грн (за розрахунком позивача); за видатковою накладною № РН-0000085 від 07.08.2017 року на суму 495 720,00 грн за період з 18.08.2017 року по 22.08.2017 року - 848,84 грн (за розрахунком позивача); за видатковою накладною № РН-0000102 від 06.09.2017 року на суму 53 157,60 грн за період з 18.09.2017 року по 18.09.2017 року (останній день визначеного в п. 4.2. Договору строку припадав на вихідний день) - 18,21 грн (за розрахунком суду); за видатковою накладною № РН-0000104 від 12.09.2017 року на суму 14 220,00 грн за період з 23.09.2017 року по 25.09.2017 року - 14,61 грн (за розрахунком суду); за видатковою накладною № РН-0000110 від 25.09.2017 року на суму 353 354,40 грн за період з 06.10.2017 року по 09.10.2017 року - 484,05 грн (за розрахунком позивача); за видатковою накладною № РН-0000111 від 27.09.2017 року на суму 179 017,20 грн за період з 09.10.2017 року по 09.10.2017 року (останній день визначеного в п. 4.2. Договору строку припадав на вихідний день) - 61,31 грн (за розрахунком суду); за видатковою накладною № РН-0000139 від 02.11.2017 року на суму 57 120,00 грн за період з 14.11.2017 року по 14.11.2017 року (останній день визначеного в п. 4.2. Договору строку припадав на вихідний день) - 21,13 грн (за розрахунком суду).

Таким чином, обґрунтованою за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару за названими вище видатковими накладними є сума пені у розмірі 4 019,31 грн = 1 331,38 грн + 32,55 грн + 1 207,23 грн + 848,84 грн + 18,21 грн + 14,61 грн + 484,05 грн + 61,31 грн + 21,13 грн.

Поряд з цим, у своєму відзиві відповідач просив суд застосувати до вимог позивача про стягнення з нього пені наслідки спливу строку позовної давності та на цій підставі відмовити позивачеві у задоволенні позову.

Так, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При розгляді цього спору, суд виходить з того, що позовна давність не є інститутом процесуального права.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Судом встановлено наявність порушеного права позивача внаслідок прострочення відповідачем оплати вартості поставленого ним товару у передбачений договором строк.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до п. п. 4.3., 4.4. постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України , за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

- визнання пред'явленої претензії;

- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

- письмове прохання відстрочити сплату боргу;

- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

До подібного висновку щодо відсутності підстав вважати перериванням перебігу позовної давності за додатковими вимогами визнання відповідачем основного боргу приходив і Верховний Суд у своїй постанові від 29 травня 2018 року у справі №911/4235/16.

Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання такого зобов'язання.

При цьому, за приписами чинного цивільного законодавства початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, а скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом вказаної вище норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За висновками суду, позивач про порушення своїх прав довідався (або міг довідатись) з моменту закінчення передбаченого п. 4.2. Договору строку виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого ним товару за кожною видатковою накладною, таким чином, строк протягом якого позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права щодо стягнення з відповідача пені за кожною видатковою накладною сплинув (спливає) через рік після закінчення такого строку та оскільки позовну заяву надіслано до суду засобами поштового зв'язку 25.09.2018 року (з урахуванням ч. 3 ст. 174 ГПК України, оскільки позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк), початок (момент) початок нарахування пені обмежується датою 26.09.2017 року.

Таким чином, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені за прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості товару за видатковими накладними № РН-0000061 від 13.07.2017 року, № РН-0000074 від 28.07.2017 року, № РН-0000082 від 04.08.2017 року, № РН-0000085 від 07.08.2017 року, № РН-0000102 від 06.09.2017 року, № РН-0000104 від 12.09.2017 року належить відмовити, оскільки позивач пропустив строк позовної давності, а відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до таких вимог та як встановлено судом, строк позовної давності не переривався, поважних причин пропуску строку позовної давності позивач не зазначив та з відповідними письмовими заявами про поновлення пропущеного строку позивач до суду не звертався.

За видатковою накладною № РН-0000093 від 16.08.2017 року в межах строку позовної давності, а саме з 26.09.2017 року по 28.02.2018 року на суму 338 642,40 грн обґрунтованою є сума пені у розмірі 20 429,88 грн; за видатковими накладними № РН-0000110 від 25.09.2017 року, № РН-0000111 від 27.09.2017 року та № РН-0000139 від 02.11.2017 року строк позовної давності позивачем не пропущено, відтак пеня за вказаними накладними підлягає до стягнення з відповідача, що разом становить 20 996,37 грн = 20 429,88 грн + 484,05 грн + 61,31 грн + 21,13 грн.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум суду не надано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді штрафних санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 338 642,40 грн суми основного боргу та 20 996,37 грн пені.

Судовий збір у розмірі 5 394,58 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта судових витрат позивача зі сплати судового збору у розмірі 607,54 грн у зв'язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зубр-СТК" (ідентифікаційний код 33224933, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 2) 338 642,40 грн (триста тридцять вісім тисяч шістсот сорок дві гривні 40 коп.) суми основного боргу та 20 996,37 грн (двадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто шість гривень 37 коп.) пені та 5 394,58 грн (п'ять тисяч триста дев'яносто чотири гривні 58 коп.) судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 607,54 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Зубр-СТК".

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.03.2019 року

Суддя С.М. Морозов