Рішення

від 06.03.2019 по справі 560/1274/18

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №560/1274/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2019 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Волкодав А.А.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільської ради Дубровицького району Рівненської області про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 сільської ради Дубровицького району Рівненської області про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що в період з 06 листопада 2015 року по 06 листопада 2017 року, він знаходився в трудових відносинах з ОСОБА_4 сільською радою Дубровицького району Рівненської області. Під час знаходження у трудових відносинах з відповідачем, йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 23357,13 коп. У зв'язку з частковою виплатою відповідачем заборгованості по заробітній платі у сумі 16957,13 грн., заборгованість по заробітній платі становить 6400 грн. У зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при його звільненні та враховуючи те, що з моменту звільнення (06 листопада 2017 року) до моменту звернення до суду (20 вересня 2018 року) пройшло 219 робочих дні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 32595, 96 грн. Виходячи з цього позивач вважає, що за період з 06 листопада 2017 року по 20 вересня 2018 року (день пред'явлення позову до суду), відповідач має сплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати в сумі 32595,96 грн. - (148,84 грн. (розмір середньоденної заробітної плати згідно довідки №618/02-23 від 17 вересня 2018 року) х 219 робочих днів (кількість днів затримки за графіком роботи ОСОБА_4 сільської ради) = 32595,96 грн.. У зв'язку з викладеним, просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 6400 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32595,96 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні, оскільки розрахункові кошти ОСОБА_3 не були виплачені через відсутність коштів у сільській раді. Також у судовому засіданні 15.02.2019 року представником відповідача було наголошено на застосуванні пропуску строку позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_4 сільською радою Дубровицького району Рівненської області з 06 листопада 2015 року по 06 листопада 2017 року, що стверджується розпорядженнями сілького голови ОСОБА_4 сільської ради Дубровицького району Рівненської області (а.с.7-8) та копією трудової книжки серії АН №224147, заведеної 06 листопада 2015 року на імя ОСОБА_3 (а.с.9-11).

Як зазначено в позовній заяві, 06 листопада 2017 року позивач був звільнений з роботи за частиною 1 статті 36 Кодексу законів про працю України за згодою сторін.

За змістом статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно довідки №690 від 12 листопада 2018 року, виданою ОСОБА_4 сільською радою Дубровицького району Рівненської області вбачається, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 у сумі 16000 грн. погашена 24 вересня 2018 року, у розмірі 957,13 грн. погашена 18 жовтня 2018 року (а.с.44).

Згідно довідки №618/02-23 від 17 вересня 2018 року, виданої виконавчим комітетом ОСОБА_4 сільської ради Дубровицького району Рівненської області, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 становить 3200 грн., а середньоденна заробітна плата становить 148,84 грн. (а.с.14).

Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, що наведений у постанові у справі №6-259цс17 від 13 березня 2017 року, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України).

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 Цивільного кодексу України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Така правова позиція міститься в постанов Верховного Суду України від 03 липня 2013 року винесеній за результатами розгляду справи № 6-64цс13, та в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 справа №6-2159цс15.

Крім цього, беручи до уваги матеріали, подані представником відповідача від 19 листопада 2018 року на підтвердження відсутності вини з боку ОСОБА_4 сільської ради, суд звертає увагу на таке. 20 квітня 2017 року Дубровицька районна державна адміністрація за результатами розгляду листа від сільського голови ОСОБА_4 сільської ради щодо виділення коштів для забезпечення виплати заборгованості по заробітній платі працівникам ОСОБА_4 сільської ради надала відповідь, в якій чітко зазначила, що саме з сільського бюджету здійснюється фінансування апарату сільської ради. Згідно із статті 69 Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду сільського бюджету належать; акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів, місцеві податки; податок на нерухоме майно, земельний податок, єдиний податок, державне мито, що сплачується за місцем розгляду та оформлення документів, кошти від безхозного майна та плата за надання інших адміністративних послуг.

У зв'язку з з цим Дубровицька РДА вказала на шляхи вихіду із такої ситуації та пропонувала ОСОБА_4 сільській раді оптимізувати штатну чисельність апарату сільської ради, привести витрати на утримання апарату сільської ради у відповідність до власних надходжень у сільський бюджет від роздрібної торгівлі підакцизних товарів, земельного податку та орендної плати за землю, податку на нерухоме майно, рентної плати за використання лісових ресурсів та єдиного податку.

Тому суд вважає, що відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що невиплата позивачу при звільненні всіх належних йому сум мала місце не з вини відповідача.

Також не заслуговують на увагу суду посилання відповідача про те, що ОСОБА_3 не відшкодовано лише матеріальну допомогу, яка виплачується лише за наявності коштів та неправильно визначено розмір нарахувань невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 закону "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов'язаними з виплатою заробітної плати (ВСУ у справі №6-1395цс16 від 26 жовтня 2016 року)

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" (справа №1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

У частині другій статті 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Також суд вважає безпідставними твердження відповідача про те, що позивач пропустив строк звернення до суду.

У частині 2 статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, проаналізувавши зміст частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Таким чинном, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими, доведеними та такими, що слід задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 12, 81, 141, 264, 265, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_4 сільської ради Дубровицького району Рівненської області (код ЄДРПОУ 05272980) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, заборгованість по заробітній платі в сумі 6400 грн. (шість тисяч чотириста гривень) та середній заробіток за весь період затримки розрахунку в розмірі 32595,96 грн. (тридцять дві тисячі п'ятсот дев'яносто п'ять гривень 96 коп.), а всього 38995,96 грн. (тридцять вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень 96 коп.).

Стягнути із ОСОБА_4 сільської ради Дубровицького району Рівненської області (код ЄДРПОУ 05272980) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України:

отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;

код за ЄДРПОУ: 37993783;

банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

код банку отримувача: 899998;

рахунок отримувача: 31211256026001;

код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5) пункту 15 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне рішення складено 11 березня 2019 року.

Суддя: підпис.

З оригіналом згідно.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_5