Постанова

від 12.03.2019 по справі 640/19248/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19248/18 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

Імнем України

12 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вано Івано Марані" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року, що прийнята у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вано Івано Марані" до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати

- постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06.11.2018 №КВ 1395/1063/АВ/ІП/ФС-566 в розмірі 3723 грн.;

- постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06.11.2018 №КВ 1395/1063/АВ/ІП/ФС-567 в розмірі 335 070 грн.

Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії зазначених постанов Головного управління Держпраці у Київській області до набрання законної сили судовим рішенням за наслідками розгляду цієї справи по суті. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2018 у задоволенні цієї заяви відмовлено.

Представником позивача 05.12.2018 подано нову заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06.11.2018 №КВ 1395/1063/АВ/ІП/ФС-567 в розмірі 335 070 грн. до набрання законної сили рішенням суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року у задоволенні заяви відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на необхідності вжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно частини другої статті 150 КАС забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частин першої та другої статті 151 КАС позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта. Однак, передумовою для вжиття таких заходів є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 151 КАС.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, скаржник зазначає, що у випадку звернення оскаржуваної постанови до примусового виконання позивач зазнає фінансових втрат, пов'язаних зі сплатою виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а також арештом майна та коштів що, у свою чергу, свідчить про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам ТОВ "Вано Івано Марані".

Разом з тим, колегією суддів враховується, що доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ініціювання примусового виконання спірної постанови, ні до заяви про забезпечення позову, ні до апеляційної скарги не надано.

Відтак, жодних належних та достатніх доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі надано не було. Викладені обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України Про виконавче провадження виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок), постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Пунктом 9 Порядку визначено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку (пункт 10 Порядку).

За правилами абзацу четвертого пункту 11 Порядку не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, виключно у випадку несплати у добровільному порядку штрафу, накладеному постановою органу Держпраці України, останній вправі звернутися до органів державної виконавчої служби з метою примусового її виконання. У свою чергу, наведені положення Порядку дають підстави стверджувати, що судове оскарження постанови про накладення штрафу не може тягнути за собою безумовний висновок, що строк сплати штрафу у добровільному порядку сплинув.

У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України Європейський суд з прав людини наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Як зазначалося, відповідно до частини другої статі 151 КАС заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення дії постанови відповідача за відсутності об'єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов'язково будуть здійснені протягом розгляду даної справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб'єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

Як на підставу для забезпечення позову позивач також посилався на очевидність протиправності оскаржуваної постанови про накладення штрафу.

Пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 29.09.2016 № 14 зазначив, що рішення, дії чи бездіяльність мають очевидні ознаки протиправності, якщо вони істотно суперечать чинному законодавству.

На переконання апеляційного суду, вказані позивачем обставини, не свідчать про наявність ознак очевидної протиправності оскаржуваної бездіяльності. У суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що доводи позивача свідчать про істотне порушення вимог чинного законодавства при допущенні відповідачем оскаржуваної бездіяльності. На переконання колегії суддів, без вивчення та оцінки у ході судового розгляду по суті спору вказаних позивачем обставин, дійти висновку про протиправність оскаржуваної бездіяльності неможливо.

При цьому, обставини вчинення адміністративного правопорушення посадовими особами ТОВ "Вано Івано Марані", які були предметом дослідження судів у справі №753/21550/18 не можуть безумовно свідчити про очевидну неправомірність спірної постанови. Рішенням судів в наведеній справі може бути надано оцінку під час розгляду справи по суті.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки визначених частиною другою статті 150 КАС не встановлено.

Фінансовий стан позивача не є обставиною, яка підлягає встановленню чи є вирішальною при розгляді питання вжиття заходів забезпечення позову, не є підставою для прийняття судом відповідної ухвали про вжиття таких заходів. Посилання позивача на немайновий характер спірних правовідносин у даному випадку також не впливає на наявність визначених частиною другою статті 150 КАС підстав. Тому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду, то колегія суддів зазначає, що висловлені у них правові позиції суду касаційної інстанції враховані судом апеляційної інстанції. Водночас, оскільки при вирішенні питання вжиття заходів забезпечення позову належить встановлювати та надавати оцінку не лише нормам права, які у відносному значенні є сталими, а також і конкретним обставинам справи, які мають вирішальне значення, то позиція щодо результату розгляду цього питання іншими судами, у тому числі вищих інстанцій, не може бути обов'язковою при вирішенні інших справ, у яких мають місце інші обставині.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 312, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вано Івано Марані" залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 14.03.2019.