Рішення

від 30.01.2019 по справі 917/1333/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2019Справа № 917/1333/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М ., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Спецстальтрейд" (49005, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, 16-А; код ЄДРПОУ 37274621)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 39, прим. 2, код ЄДРПОУ 36455308)

про стягнення 120 718,31 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Спецстальтрейд" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовними вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" 113 872,96 грн. заборгованості, з них 85 493,00 грн. основного боргу за договором поставки № 149 від 11.12.2017 року, 13 123,95 грн. штрафу, 12 570,59 грн. пені, 1 061,05 грн. 3% річних та 1 624,37 грн. інфляційних нарахувань.

29.10.2018 ухвалою Господарського суду Полтавської області позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 917/1333/18, за клопотанням позивача, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін, судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 27.11.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 27.11.2018 року у справі №917/1333/18 на підставі ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Спецстальтрейд" (м. Дніпро) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" (м. Київ) передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2018 року справу № 917/1333/18 передано на розгляд судді Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2019 року справу № 917/1333/18 прийнято до розгляду суддею Якименко М.М., судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 30.01.2019 року.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 26.11.2018 року до Господарського суду Полтавської області відповідачем по справі подано зустрічну позовну заяву про розірвання договору поставки № 149 від 11.12.2017 року, укладеного між сторонами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2019 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет-Харків" у справі № 917/1333/18 залишено без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 року зустрічну позовну заяву у справі № 917/1333/18 на підставі частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України повернуто заявнику.

В судове засідання 30.01.2019 року представники позивача та відповідача не з'явились.

Про місце, дату та час засідання у справі позивач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 11.01.2019 року у справі № 917/1333/18, яка надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 39, прим. 2, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручена, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення Форми 20 та поштовим конвертом, в якому ухвала суду від 11.01.2019 року у справі № 917/1333/18 була надіслана на адресу відповідача.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про прийняття до провадження справи № 917/1333/18 та призначення судового засідання з розгляду справи по суті на 30.01.2019 року.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 917/1333/18 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також протягом встановленого судом додаткового строку відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки ТОВ Чермет Харків не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

Окрім цього, через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні 30.01.2019 року без участі ТОВ ТД Спецстальтрейд без участі уповноваженого представника товариства.

Також 18.01.2019 року через канцелярію суду позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 120718,31 грн., а саме 85 493,00 грн. основного боргу, 13 123,95 грн. штрафу, 15400,07 грн. пені за період з 26.05.2018 року по 26.11.2018 року, 1636,84 грн. процентів річних за період з 26.05.2018 року по 11.01.2019 року, 5064,45 грн. втрат від інфляції за період вересень 2018 - грудень 2018 року згідно наданого розрахунку. До заяви додані докази надсилання її копії на адресу відповідача.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

З огляду на те, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру предмета позову та наведенні його доводів у судовому засіданні, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, а також зважаючи на те, що вказана заява подана до суду до початку першого судового засідання у справі (розгляду справи по суті), відповідна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" прийнята судом до розгляду в судовому засіданні 30.01.2019 року, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 30.01.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 11 грудня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Спецстальтрейд (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений Договір поставки товару № 149 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю металопрокат в асортименті (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах, визначених у цьому Договорі.

Згідно п.1.2 Договору найменування, асортимент, кількість, вага, ціна товару ,строки (терміни) його поставки узгоджуються сторонами в Специфікації, складеної на підставі замовлення покупця, яка є невід'ємною частиною цього Договору. Специфікації оформлюються сторонами на кожну партію товару.

Відповідно до п.1.3 Договору погодження Специфікації здійснюється шляхом обміну її проекту, підписаного уповноваженим представником сторони, підпис якого завірений печаткою із використанням телекомунікаційних засобів (факсом, засобами електронного зв'язку) з подальшим обміном (підписом) оригіналів Специфікацій. У разі розбіжностей між даними рахунку та Специфікацій пріоритет має Специфікація.

Так, сторонами було узгоджено та підписано Специфікацію № 9 від 11.05.2018 року до Договору, якою визначено зміст поставки, а саме найменування товару, кількість, вартість товару та загальну суму поставки тощо. Зокрема, лист 10 мм ст. 30ХГСА (Імпорт) в кількості 2, 826 т, загальна вартість товару становить 109366,20 грн. з ПДВ. Умови постачання: FCA м. Харків, термін постачання - травень 2018 року. Умови оплати: 20% передплата, 80% протягом 10 календарних днів з дати відвантаження.

Як визначено сторонами в п.4.1 Договору поставка кожної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця. В межах цього Договору для погодження умов чергової поставки постачальник може використовувати рахунки, які містять необхідну для покупця цінову та іншу інформацію для подання заявки та посилання на цей Договір.

Відповідно до п. 4.7 Договору дата поставки партії товару - дата передачі товару перевізнику/представнику покупця за первинним чи іншим документом, складеним відповідно до чинного законодавства. Право власності на товар та ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту завантаження товару в транспортний засіб та прийняття товару перевізником за товарно- транспортною накладною або залізничною накладною та/чи з моменту підпису видаткової накладної представником покупця в залежності від умов поставки.

При цьому визначеному умовами Договору обов'язку постачальника поставити товар кореспондує передбачений п. 3.1 Договору та Специфікації № 9 до Договору обов'язок покупця оплатити товар в розмірі і в терміни, установлені Договором та Специфікацією № 9.

Згідно п.3.1 Договору покупець оплачує товар, поставлений постачальником, за ціною, вказаною в Специфікації та за кожною Специфікацією окремо з обов'язковим посиланням в платіжному дорученні на дату та номер договору, дату та номер рахунку - фактури, а в інших випадках - за ціною, зазначеною у видатковій накладній з посиланням крім договору на таку видаткову накладну.

Так, згідно Специфікації № 9 до Договору оплата за товар здійснюється в два етапи: передплата в розмірі 20% та решта 80% - протягом 10 календарних днів з дати відвантаження товару.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленого за Договором товару, ніж передбачено у вказаній Специфікації № 9 до Договору, в матеріалах справи відсутні.

Оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника із застосуванням платіжних доручень, на умовах, зазначених в Специфікації. Датою оплати товару є дата зарахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника.

Згідно п. 9.2 Договору у разі прострочення покупцем граничного троку (терміну) оплати товару, встановленого цим Договором, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, розмір якої дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, яка діяла в період прострочення від своєчасно неоплаченої суми, за кожен день прострочення від суми заборгованості; по закінченні перших 30 (тридцяти) календарних днів після настання граничного строку (терміну) оплати за поставлений товар, покупець протягом наступних трьох банківських днів зобов'язується виплатити постачальнику штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків від суми заборгованості.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п.7.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2018 року. У випадку, якщо жодна зі сторін за місяць до дати припинення дії Договору не подасть письмове повідомлення про припинення дії Договору, він вважається пролонгованим на наступний рік з 1 січня по 31 грудня. Дана умова діє на кожний наступний рік.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору позивачем поставлено та передано у власність покупця - ТОВ Чермет Харків , а останнім прийнято товар на загальну суму 109 366,20 грн., на підтвердження чого позивачем надані копії підписаних представником покупця маляр В.А., який діяв на підставі довіреності № 1405/1 (9) від 14.05.2018 року, видаткової накладної № 766 від 14.05.2018 року на суму 109366,20 грн. та товарно - транспортної накладної № 663 від 14.05.2018 року, копії яких містяться в матеріалах справи.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними накладними ТОВ Чермет Харків суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору та Специфікації № 9, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від покупця до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Спецстальтрейд умов Договору та Специфікації № 9 з боку покупця - ТОВ Чермет Харків відсутні.

За змістом п. 1 Інформаційного листа ВГСУ Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено позивачем, що на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату № 1239 від 11.05.2018 року на суму 109366,20 грн., за отриманий згідно вказаної видаткової накладної товар покупець розрахувався частково в сумі 23 873,20 грн., здійснивши попередню оплату в розмірі 20% платіжним дорученням № 539 від 14.05.2018 року та в подальшому платіжним дорученням № 771 від 17.08.2018 року - 2000,00 грн.

За перечень щодо факту оплати та порядку зарахування коштів від відповідача до суду на надходили.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та свідчать матеріали справи, останнім належним чином виконано зобов'язання за Договором в частині поставки передбаченого Договором та Специфікацією № 9 товару, який прийнятий покупцем, факт поставки на суму 109 366,20 грн. підтверджується первинними документами (видатковою та товарно - транспортною накладними), проте за отриману продукцію покупець здійснив тільки часткову оплату, отже, за твердженнями позивача, борг з оплати поставленого товару становить 85493,00 грн.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого покупцем товару відповідно до умов Договору та Специфікації № 9, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 85493,00 грн., строк оплати якої настав, та яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого за Договором товару, позивачем на підставі п.9.2 Договору здійснено нарахування пені в сумі 15400,07 грн. за період з 26.05.2018 року по 26.11.2018 року, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 1636,84 грн. процентів річних за період з 26.05.2018 року по 11.01.2019 року та 5064,45 грн. втрат від інфляції за період вересень - грудень 2018 року, а також 15% штрафу в сумі 13123,95 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, обов'язок покупця прийняти поставлений йому товар обумовлено як нормами статей 655, 689, 712 Цивільного кодексу України, так і умовами укладеного між сторонами Договору.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Зокрема, обов'язок з оплати товару передбачений умовами 3.1 Договору та умовами Специфікації № 9 до Договору.

Суд зазначає, відповідно до ч.1 ст.9 закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є, в даному випадку, видаткова та товарно - транспортна накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість поставленого за Договором товару.

Отже, підписання покупцем (відповідачем) видаткової та товарно - транспортної накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Також суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України,ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст.599 - 601,604- 609 ЦК України.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснивши поставку товару покупцю за Договором згідно вищезазначених накладних на суму 109 366,20 грн., а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, сплативши тільки частину в сумі 23873,20 грн., що відповідачем не заперечувалось.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги здійснені відповідачем оплати, суд доходить висновку про наявність залишку заборгованості за вказаним Договором та видатковою накладною становить 85493,00 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки товару №149 від 11.12.2017 року та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу позивачем нормативно та документально доведені в сумі 85493,00 грн., а тому підлягають задоволенню у вказаній сумі.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору та Специфікації № 9 у визначений строк повну оплату поставленого товару не здійснив належним чином, а отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданого за Договором товару позивачем на підставі на підставі п.9.2 Договору здійснено нарахування пені в сумі 15400,07 грн. за період з 26.05.2018 року по 26.11.2018 року, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 1636,84 грн. процентів річних за період з 26.05.2018 року по 11.01.2019 року та 5064,45 грн. втрат від інфляції за період вересень - грудень 2018 року, а також 15% штрафу в сумі 13123,95 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку та заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Так у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування іншого, ніж пеня, виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Також згідно правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Отже, за висновками суду норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п. 9.2 Договору.

Так, згідно п.9.2 Договору у разі прострочення покупцем граничного троку (терміну) оплати товару, встановленого цим Договором, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, розмір якої дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, яка діяла в період прострочення від своєчасно неоплаченої суми, за кожен день прострочення від суми заборгованості; по закінченні перших 30 (тридцяти) календарних днів після настання граничного строку (терміну) оплати за поставлений товар, покупець протягом наступних трьох банківських днів зобов'язується виплатити постачальнику штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків від суми заборгованості.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У відповідності до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 року у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 року у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012 року у справі №37/64).

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як визначено пунктом 2.5 Постанови № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 9.2 Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення платежу не дає визначення іншої (більшої) тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови № 14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

За результатами здійсненої судом перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого за Договором товару, встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 15400,07 грн. пені, 1636,84 грн. процентів річних, 5064,45 грн. втрат від інфляції, а також штрафу в сумі 13123,95 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому судом враховано, що відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 39, прим. 2, код ЄДРПОУ 36455308) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Спецстальтрейд" (49005, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, 16-А; код ЄДРПОУ 37274621) 15 400 (п'ятнадцять тисяч чотириста) грн. 07 коп. - пені, 1636 (одну тисячу шістсот тридцяти шість) грн. 84 коп. - процентів річних, 5064 (п'ять тисяч шістдесят чотири) грн. 45 коп. - втрат від інфляції, 13123 (тринадцять тисяч сто двадцять три) грн. 95 коп. штрафу, 1810 (одну тисячу вісімсот десять) грн. 77 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 14.03.2019 року.