Рішення

від 11.03.2019 по справі 640/22021/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/22021/18

н/п 2/640/972/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Чередник В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Кочеткової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу 640/22021/18 за позовною заявою ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до ДП Державний науковий центр лікарських засобів та медичної продукції (61085 м.Харків вул. Астрономічна б.33) про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,- Встановив:

26.11.2018 р. позивач звернулась до суду із позовом про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні з посиланням на ст.47, 83, 116, 117 КЗпП України.

При цьому, позивачка посилалась на те, що у період з 01 березня 2013 року по 15 червня 2018 року вона знаходилась у трудових відносинах з Державним підприємством Державний науковий центр лікарських засобів та медичної продукції .

Під час мого знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 41857,45 (сорок одна тисяча вісімсот п'ятдесят сім) грн.. 87 коп., що підтверджується розрахунковим листом.

15 червня 2018 року позивач була звільнена з роботи за власним бажанням відповідно статті 38 КЗпП України, згідно наказу № 21 -к від 15.06.2018 року.

Вказаним наказом, була також передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 3 календарних дні.

Однак, в день звільнення позивача 15.06.2018 р., відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів,

Згідно розрахункового листка у зв'язку із звільненням позивачу було нараховано

до виплати:41857,45 грн - заборгованість підприємства на початок червня 2018 р., заробітна плата за червень2018р. та компенсація за 3 дні невикористаної відпустки. 15 серпня 2018 року на її картковий рахунок була перерахована сума 11935 грн. 58коп. (сума складається з 3000,0грн .+ 8935,58грн.) Зазначене підтверджується випискою за картковим рахунком. За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню у судовому порядку 29921,87 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 112 робочих днів, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 52080,0 грн. Вказані суми позивач і просить стягнути з відповідача рішенням суду.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 29.11.2018 р. вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження по справі, призначено перше судове засідання.

13.02.2019 р. відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що не визнає позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку в сумі 52 080 грн., проти стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні в сумі 29921 грн. 87 коп. не заперечує, підтверджуючи факт наявності даної заборгованості та не оспорюючи вказану суму.

Зазначає, що строк подання відповідачем відзиву на позов було прострочено з поважних причин оскільки директора ДП ДНЦЛЗ ОСОБА_2 04.01.2019 було звільнено з посади достроково через невиконання умов контракту, а виконуючого обов'язки директора ОСОБА_3 було призначено лише 14.01.2019 р. і він не встиг прийняти справи та ознайомитися з відповідною документацію.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за період затримки вважає їх необґрунтованими, оскільки позивачка працювала головним бухгалтером, то відповідно до її посадових обов'язків наказом від 15.06.2018 р. № 21-к саме їй і було доручено провести повний розрахунок та виплату заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Вважає, що позивачка була попереджена письмово і використала дані розрахункового листка, який додала до позову, при визначені заборгованості по зарплаті в позовній заяві. Окрім того, саме вона в порушення наказу, не здійснила повного розрахунку при звільненні, тобто не перерахувала заборгованість по зарплаті собі в повному обсязі. Про те, що повний розрахунок не було здійснено вона письмово не повідомила ані директора, ані інших повноважних осіб.

Оскільки позивачка в день звільнення, 15.06.2018 року, отримала розрахунковий листок і дізналася, що з нею не було здійснено повного розрахунку, то тримісячний строк, протягом якого вона могла звернутися до суду з вимогою про сплату середнього заробітку за час прострочення розрахунку спливає 15 вересня 2018 року. Натомість позивачка звернулась до суду лише 26 листопада 2018 року,тобто на момент звернення до суду після того як ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав щодо повного розрахунку при звільненні пройшло більше ніж 5 місяців. Отже позивачка прострочила звернення до суду з вимогою про сплату середнього заробітку за час затримки розрахунку і ця її вимога не підлягає задоволенню.

21.02.2019 р. позивач подала відповідь на відзив, де зазначила, що в частині порушення наказу № 21-к від 15.06.2018р. ОСОБА_1 про повний розрахунок самої себе в день звільнення позивач вважає безпідставними заяви відповідача, оскільки при подачі заяви про звільнення з посади головного бухгалтера директором підприємства був ініційований процес передачі всіх справ ОСОБА_1 ОСОБА_4, що відображено в росписці прийому-передачі справ від

14.06.18р.

В останній робочий день, 15 червня 2018 року, у головного бухгалтера ОСОБА_1, яка звільнювалася, не було доступу до бухгалтерської документації та печаток, які, згідно тієї самої розписки вже знаходилися в розпорядженні ОСОБА_4

Таким чином, підготовка усіх документів, згідно ст. 116 КЗпП, для ОСОБА_1, яка звільнювалася, повинна була здійснити особа, яка прийняла справи, документацію (в тому числі і електронні ключі до програми клієнт-банк і 1С- Бухгалтерія) та матеріальні цінності (печатки і електронний доступ до програми клієнт-банк і 1С- Бухгалтерія), тобто ОСОБА_4

Вважає, що нею не було прострочено час звернення до суду з вимогою сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки за станом на 19.02.2019р. відповідач, підприємство ДП ДНЦЛЗ , має визнану ним же у відзиві заборгованість по сплаті заробітної плати в розмірі 29 921 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, зазначивши, що неодноразово зверталась на підприємство щодо отримання остаточного розрахунку, частково його отримала, однак у зв'язку з неповним розрахунком, вимушена було звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову частково заперечував, з підстав, викладених у відзиві та подав заперечення на позов, окремо зазначивши, що відсутність у позивачки печаток не могла їй завадити в останній робочий день виконати свої посадові обов'язки відповідно до посадової інструкції та наказу від 15.06.2018 р. № 21-к, оскільки ці функції виконується за допомогою комп'ютерних баз даних і печатки для нього не потрібні. Із зазначеним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена під підпис 15.06.2018 р. і заперечень з приводу виконання обов'язків щодо проведення повного розрахунку та компенсації за невикористану у неї не виникло. Отже позивачка сама нарахувала собі суми, належні при звільненні, та в порушення наказу, не здійснила повного розрахунку при звільненні, тобто не перерахувала заборгованість по зарплаті собі в повному обсязі. Про те, що повний розрахунок не було здійснено вона письмово не повідомила ані директора, ані інших повноважних осіб.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, вислухавши позивача та представника відповідача, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Судом встановлено,та сторонами не заперечено, що з 01 березня 2013 року по 15 червня 2018 року ОСОБА_1 знаходилась у трудових відносинах з Державним підприємством Державний науковий центр лікарських засобів та медичної продукції , що підтверджується записами у трудовій книжці. ( а.с. 5)

15 червня 2018 року позивач була звільнена з роботи за власним бажанням відповідно статті 38 КЗпПУ, згідно наказу № 21 -к від 15.06.2018 року.( а.с.9)

Вказаним наказом, була також передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 3 календарних дні. Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно розрахункового листка,у зв'язку із звільненням позивача було нараховано до виплати: 41857,45 грн - заборгованість підприємства на початок червня 2018 р.,заробітна плата за червень 2018р. та компенсація за 3 дні невикористаної відпустки. ( а.с.10)

15.08.2018 р. на картковий рахунок позивача перерахована сума 11935 грн.58 коп. (сума складається з 3000,0грн.+8935,58грн.), що підтверджується випискою за картковим рахунком.( а.с. 11)

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Крім того, частинами 1, 2 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Вказана сума сторонами не осопорюється, представником відповідача наявність заборгованості визнається, тому, судом з відповідача підлягає стягненню у судовому порядку 29921,87 грн.

Ч.1 ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством , календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Згідно розрахункового листка, середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи склала 18600,00 грн.

За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає 465,00 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 112 робочих днів, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 52080,0 грн.

Доводи представника відповідача про те, що повний розрахунок з позивачем не було проведено саме з вини позивача, яка працювала головним бухгалтером та яка в порушення наказу, не здійснила повного розрахунку при звільненні, тобто не перерахувала заборгованість по зарплаті собі в повному обсязі та письмово не повідомила ані директора, ані інших повноважних осіб, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Згідно роз'яснень Верховного Суду України, не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП (п. 25 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.99г.). Повний розрахунок із звільненим працівником проводиться ні за вимогою цього працівника, а є обов'язком роботодавця та не може залежати від певних дій звільненої особи (особистого звернення, пред'явлення вимоги тощо).

Доводи представника відвідача про пропуск строку, передбаченого ст.233 КЗпП України, для звернення позивача до суду із вимогою про сплату середнього заробітку за час прострочення розрахунку суд вважає необґрунтованими з посиланням на наступне.

Відповідно до висновків Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу (рішення від 22.02.2012р. № 4-рп / 2012 справа № 1-5/2012), невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Тому невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, позивач не прострочив час звернення до суду з вимогою сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки станом на 19.02.2019 р. відповідач, підприємство ДП ДНЦЛЗ , мало визнану ним же у відзиві заборгованість по сплаті заробітної плати в розмірі 29 921 грн. , що також підтверджувалось представником позивача в ході розгляду справи в суді.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Таким чином, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті на їх належність, допустимість, достовірність, достатність, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 47, 83, 116, 117 КЗп України, ст.13, 141, 206, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Державний науковий центр лікарських засобів та медичної продукції (код ЄДРПОУ 00482329, 61085 м.Харків вул. Астрономічна б.33) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1 )заборгованість по заробітній платі в сумі 29921,87 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять одна) грн. 87коп.

Стягнути з Державного підприємства Державний науковий центр лікарських засобів та медичної продукції (код ЄДРПОУ 00482329, 61085 м.Харків вул. Астрономічна б.33) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1 ) середній заробіток за період затримки розрахунку по день подачі позову в сумі 52080,00 (п'ятдесят дві тисячі вісімдесят )грн.

Стягнути з Державного підприємства Державний науковий центр лікарських засобів та медичної продукції ( код ЄДРПОУ 00482329, 61085 м.Харків вул. Астрономічна б.33) на користь держави судові витрати в сумі 820 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2018.

Позивач: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1,АДРЕСА_1 )

Відповідач: Державне підприємство Державний науковий центр лікарських засобів та медичної продукції ( код ЄДРПОУ 00482329, 61085 м.Харків вул. Астрономічна б.33)

Повне судове рішення складено 16.03.2019 р.

Суддя В.Є. Чередник