Постанова

від 13.03.2019 по справі 914/852/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2019 р. Справа №914/852/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Плотніцький Б.Д.

суддів: Дубник О.П.

Кравчук Н. М.

при секретарі Михайлишин С. В.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області за №05/2-1575вих18 від 22.10.2018

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2018 (повне рішення складено 01.10.2018, м. Львів, суддя Стороженко О.Ф.)

у справі № 914/852/18

за позовом: Першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області, м. Стрий Львівської області, в інтересах держави в особі

позивача-1: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

позивача-2: Вільховецької сільської ради, с. Вільхівці Жидачівського району Львівської області

до відповідача: Селянського (фермерського) господарства Поплавського Богдана Євгеновича, с. Іванівці Жидачівського району Львівської області

про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та відшкодування завданої шкоди у сумі 18 152,34 грн

за участю представників:

прокурор - Яворський Я.Т.

від позивача1 - Юрків Р.Р.

від позивача2 - не з'явився

від відповідача - Лешега В.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.09.2018 у задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області - відмовлено.

30.10.2018 року на адресу суду поступила апеляційна скарга Заступника прокурора Львівської області за №05/2-1575вих18 від 22.10.2018 на вказане рішення суду, в якій останній просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

При цьому зазначив, що договір оренди на спірну земельну ділянку не укладався, належним чином його державна реєстрація не здійснювалась, тому, на думку апелянта, висновок суду про відсутність самовільного зайняття земельної ділянки є помилковим. Окрім того, безпідставним, на думку апелянта, є висновок суду про врахування обставин, встановлених постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 у справі №914/365/13 щодо укладення 15.03.2012 року Вільховецькою сільською радою та ФГ Поплавський Б. Є. договору оренди земельних ділянок загальною площею 47,34 га. На думку апелянта, предмет спору у даній справі не стосується земельних ділянок, звільнити які просить апелянт. Також апелянт зазначає про недостатню конкретизацію земельної ділянки, проте, як вказує позивач, будь-яких інших належних та допустимих доказів для ідентифікації земельної ділянки в нього немає.

У відзиві на дану апеляційну скаргу представник відповідача заперечив проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

При цьому зазначив, що між відповідачем та Вільховецькою сільською радою було укладено договір оренди на спірну земельну ділянку. Окрім того, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 року визнано протиправною відмову Жидачівської РДА Львівської області від 10.10.2012 року у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Вільховецької сільської ради за межами населеного пункту в урочищі За Дзюньком площею 15,7 га. Зобов'язано розглянути заяву про відведення земельної ділянки в урочищі За Дзюньком площею 15,7 га.

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Представник позивача1 підтримала доводи апелянта, просила апеляційну скаргу задоволити.

В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач2 явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, при цьому був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового повідомлення.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Предметом позову є дві вимоги:

1)Повернення Відповідачем Державі Україна, в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, земельної ділянки (площею 15,7 га), розташованої за межами населеного пункту села Вільхівці, на території Вільховецької сільської ради Жидачівського району, Львівської області.

2)Стягнення з Відповідача шкоди у сумі 18152,34грн., завданої самовільним зайняттям земельної ділянки.

Підстава позовних вимог - самовільне зайняття Відповідачем спірної земельної ділянки, що виявлено у ході обстеження та перевірки, проведених 30.06.2017 Управлінням контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, у позовній заяві відсутні:

-належна конкретизація місця знаходження спірної земельної ділянки з прив'язкою до місцевості;

-ідентифікаційні дані спірної земельної ділянки (зокрема: кадастровий номер).

Крім цього, у позові вказано, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення та перебуває у державній власності, хоча доказів зазначених обставин не надано.

Заявляючи позов, Прокурором не дотримано обов'язкових вимог статей 74 - 80 ГПК України, так як:

-не виконано обов'язку щодо доведення обставин, які є підставою позову, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами;

-не враховано, що суд не вправі збирати докази (які стосуються предмету спору) з власної ініціативи (ч.4 ст.74);

-не враховано, що обставини, зазначені у позові, не підлягають доказуванню лише у випадках, передбачених нормами ст.75 (тільки загальновідомі обставини та обставини, встановлені судовим рішенням, приймаються судом без повторного доказування).

-не враховано, що предметом доказування у справі є обставини, які підтверджують заявлені вимоги, і такі обставини підлягають встановленню судом на підставі належних доказів (ст.76), що повинні подаватись Учасниками процесу.

Отже, факт неподання Прокурором доказів, які б підтверджували форму власності спірної земельної ділянки та її цільове призначення (категорію землі), є порушенням зазначених норм Господарського процесуального кодексу України та невиконанням процесуальних обов'язків, що перешкоджає (суду) встановлення важливих обставин спору.

Крім цього, факт недостатньої конкретизації спірної земельної ділянки (у позові) унеможливлює належну її ідентифікацію.

При цьому, важливо також, що позовні вимоги обґрунтовано лише документами Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (Позивач), що стосуються проведених 30.06.2017 обстеження та перевірки, які не є допустимими доказами обставин спору, так як:

1) В Акті від 30.06.2017 щодо обстеження земельної ділянки та Акті від 30.06.2017 щодо перевірки дотримання вимог земельного законодавства не зазначено правових підстав вчинення Позивачем зазначених дій (обстеження та перевірки): не вказано, що вони здійснювались відповідно до певного наказу чи з інших підстав.

Відповідно до норми ч.2 ст.77 ГПК України, відсутність доказів правомірності проведення Позивачем перевірки унеможливлює суду прийняття поданого Акту як допустимого доказу.

Крім цього, важливо також, що в Акті перевірки не зазначено про факт повідомлення Відповідача щодо проведення Позивачем таких дій та відсутні дані про його присутність при їх проведенні.

Також, не надано жодних доказів надіслання Відповідачу копій Актів обстеження та перевірки, - для ознайомлення з результатами проведення Позивачем зазначених дій.

2)Надані (із позовом) Протокол від 27.07.2017 про адміністративне правопорушення, Постанова від 09.08.2017 про накладення на Відповідача адміністративного стягнення та Припис не стосуються спірної земельної ділянки, так як у них зазначено, що земельна ділянка розташована у селі Іванівці, хоча спірною є земельна ділянка, яка розташована за межами населеного пункту села Вільхівці.

Жодних належних доказів можливих описок у Протоколі, Постанові та Приписі - не надано (а пояснення представника Позивача не є правовим засобом виправлення описок у документах).

3)Не надано доказу добровільної сплати Відповідачем адміністративного штрафу, так як подана із позовом Квитанція №21 від 16.02.2018 не містить даних про сплату штрафу (призначення платежу - інша), та, крім цього, - містить дані про іншу суму та інші реквізити отримувача коштів (відмінні від даних, зазначених у Постанові про накладення адміністративного стягнення).

Крім зазначеного, важливо також, що Прокурором (та Позивачем) неналежно досліджені обставини щодо користування Відповідачем земельною ділянкою, оскільки:

-не досліджено обставин щодо підстав сплати Фермерським господарством орендної плати за землю, враховуючи, що Довідка (№239/13-18/10/07-02 від 07.08.18) Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції підтверджує факт сплати Відповідачем, упродовж 2013-2018 років, орендних платежів за землю (без конкретизації земельних ділянок);

-не з'ясовано підстав нарахування Вільховецькою сільською радою (Позивач-2) Фермерському господарству орендної плати за землю (зокрема: за Розрахунком на 2017 рік);

-не досліджено обставин, встановлених Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 у справі №914/365/13-г, щодо укладення 15.03.2012 Вільховецькою сільською радою (Позивач-2) та Фермерським господарством (Відповідач) Договору оренди землі (земельних ділянок загальною площею 47,34 га). В даній постанові зазначено, що помилковими є висновки суду першої інстанції про наявність в діяннях СФГ Поплавського Б. Є. самовільного заняття земельної ділянки в урочищі За дзюньком .

-не досліджено обставин щодо стану виконання Відповідачем Рішення від 25.01.2005 Вільховецької сільської ради "Про розгляд заяви фермера Поплавського Богдана Євгеновича про виділення земельних ділянок для ведення фермерського господарства", яким Відповідачу надано дві земельні ділянки у селі Вільхівці (у тому числі - площею 15,7га) та передбачено користування землею після розроблення відповідної технічної документації, - враховуючи, що Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі №876/5994/13 (№2а-10768/12/1370) визнано протиправною відмову Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області від 10.10.2012 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення Відповідачу земельної ділянки площею 15,7га та зобов'язано Райдержадміністрацію розглянути зазначену заяву.

Враховуючи зазначені обставини щодо:

-прийняття Вільховецькою сільською радою Рішення від 25.01.2005 про надання Відповідачу земельної ділянки площею 15,7га та необхідності вчинення Відповідачем дій стосовно виготовлення проекту землеустрою на відведення вказаної земельної ділянки;

-сплати Відповідачем орендних платежів за землю на підставі Розрахунку, проведеного Вільховецькою сільською радою;

- укладення 15.03.2012 Вільховецькою сільською радою та Фермерським господарством певного Договору оренди землі, -

у суду відсутні підстави для визнання факту самовільного зайняття Фермерським господарством спірної земельної ділянки, оскільки: наявне Рішення органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки та Відповідачем погоджувались усі дії із Вільховецькою сільською радою (Позивач-2), і, крім цього, Держава приймала (від Відповідача) орендні платежі за землю (що зумовлювало отримання відповідного доходу), і докази неправомірності вчинення таких дій щодо прийняття орендних платежів - відсутні.

Важливою є також обставина неналежного застосування Прокурором норми ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", якою визначено термін "самовільне зайняття земельної ділянки".

Вказана норма ст.1 Закону визначає дві самостійні (та альтернативні) підстави визнання землекористування "самовільним зайняттям земельної ділянки", а саме:

-або вчинення дій, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного Рішення органу місцевого самоврядування (або органу виконавчої влади) про надання її в оренду (або передачу у власність);

-або вчинення дій, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного правочину.

Тобто, виходячи із зазначеної норми ст.1 Закону, самовільне зайняття земельної ділянки відсутнє, якщо наявні:

-або відповідне Рішення органу місцевого самоврядування (чи органу виконавчої влади) про надання земельної ділянки;

-або відповідний правочин щодо земельної ділянки.

Отже, відповідно до норми ст.1 Закону, факт наявності Рішення Вільховецької сільської ради від 25.01.2005 про надання Фермеру Поплавському Б.Є. земельної ділянки (площею 15,7га) унеможливлює визнання факту самовільного зайняття земельної ділянки

При цьому, важливо, що норми Земельного кодексу України не містять іншого визначення "самовільного зайняття земельної ділянки" (ніж у Законі "Про державний контроль за використанням та охороною земель") і не встановлюють, що землекористування за відсутності факту державної реєстрації права оренди є "самовільним зайняттям земельної ділянки".

Відтак, оскільки Прокурором не доведено (належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами) обставин, зазначених у позові, в апеляційній скарзі не спростовано доводи, покладені в основу судового рішення, та, крім цього, неправильно застосовано норму ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підстави для задоволення заявлених вимог - відсутні.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області за №05/2-1575вих18 від 22.10.2018 залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 20.09.2018 у справі № 914/852/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.03.2019

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Кравчук Н. М.