Постанова

від 05.03.2019 по справі 904/3815/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р. Справа№ 904/3815/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

представники сторін у судове засідання не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Старс трейд"

на рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2018 р.

у справі № 904/3815/18 (суддя - Бондаренко Г.П.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіті пласт"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Старс трейд"

про стягнення заборгованості за договором поставки товару, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Гравіті пласт" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Старс трейд" та товариства з обмеженою відповідальністю "Наша нерухомість" про стягнення заборгованості за договором поставки.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2018 року матеріали позовної заяви передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

24.10.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла уточнена позовна заява про стягнення заборгованості за договором поставки товару, якою позивач усунув недоліки та просив стягнути тільки з ТОВ "Старс Трейд" заборгованість за договором поставки - 43125,05 грн основного боргу, 10134,39 грн. - пені, 2623,00 грн. - 10% річних та 2328,75 грн інфляційних витрат.

06.12.2018 року позивач надав уточнену позовну з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки в сумі 33 000,00 грн., 7755,00 грн. - пені, 2007,12 грн. - 10% річних та 1542,48 інфляційних втрат. (а.с. 99-103)

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.12.2018р., з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позов про стягнення заборгованості за договором поставки задоволено повністю: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Старс трейд" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіті пласт" 33 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 007 грн. 12 коп. 10 % річних, 1 542 грн. 48 коп. інфляційних втрат, 7 755 грн. 00 коп. пені.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати за поставлений товар, а отже відповідач прострочив виконання зобов'язання, визначеного згідно з п. 3.3 договору поставки.

Не погодившись з вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Старс трейд" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2018 р. у справі № 904/3815/18 частково. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказало на те, що судом першої інстанції безпідставно було стягнуто пеню більше ніж за шість місяців, чим було порушено норми ч.6 ст.232 ГК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2019 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Старс трейд" та призначено справу до розгляду.

У судове засіданні 05.03.2019 року представники сторін не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка сторін колегією суддів обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.11.2017 між ТОВ "Гравіті пласт" (покупець) та ТОВ "Старс трейд" (постачальник) укладено договір поставки №20/11 (договір). (а.с.28)

За умовами зазначеного договору, постачальник зобов'язався передати товар у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити його на умовах, визначених в цьому договорі. (п.1.1 договору ). Перехід права власності на товар у покупця виникає з моменту передачі товару, що підтверджується накладною на товар, підписаною уповноваженими представниками сторін.(п.2.8 договору )

Пунктом 3.1 та 3.3. визначено, що ціна за одиницю товару і вартість партії товару визначається при поставці кожної партії товару та вказується в накладній, яка підписується обома сторонами. Покупець повинен здійснити оплату за товар в безготівковій формі в національній валюті України шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника упродовж 14 днів з моменту передачі постачальником товару покупцеві.

У відповідності до умов п.7.1 договору в разі несвоєчасної оплати товару постачальнику покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. Нарахування пені проводиться упродовж всього строку прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості.

Згідно вимог п.7.2 договору, у випадку прострочення оплати поставленого товару на строк більше 10 банківських днів покупець, у відповідності до вимог ст.625 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити постачальнику суму основного зобов'язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми.

Строк дії договору визначено пунктом 8.1 - договір вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими особами і діє упродовж 2 років з моменту підписання цього договору. У випадку якщо одна із сторін або дві не виконують або неналежним чином виконують зобов'язання по вказаному договору, строк його дії продовжується.

Як свідчать матеріалами справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 46 125, 05 грн., що підтверджується видатковою накладною № 155 від 29.11.2017. (а.с.39). Відповідачем було здійснено оплату частково у розмірі 3000,00 грн., що не заперечувалось сторонами.

За умовами п. 3.3 договору, оплата за поставлену продукцію мала бути здійснена у строк до 13 грудня 2017 року (включно).

У відповідності до платіжних доручень №641 від 09.02.2018 року на суму 1 125,05 грн.; №726 від 27.03.2018 на суму - 5 000,00 грн.; №757 від 13.04.2018 року на суму 4000,00 грн. відповідачем здійснено часткову оплату товару (а.с.92-94).

Позивач звертаючись з даним позовом про стягнення заборгованості щодо оплати за поставлений товар вказав на те, що відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати в повному обсязі та в строки, відповідно до п. 3.3 договору, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 33 000 грн. основного боргу, 7 755 грн. пені (п.7.1) за період прострочення з 14.12.2017 по 06.08.2018 (час звернення з позовом), 2007,12 грн. - 10 % річних, відповідно до змісту п.7.2 договору та 1542,48 грн. втрати від інфляції за період прострочення з 27.12.2017 по 06.08.2018.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриману продукцію не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як унормовано статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як визначено ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як унормовано ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, на виконання умов договору поставки, позивач передав, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 46 125, 05 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною.

Однак в порушення умов договору поставки, відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар на загальну суму 13 125, 05 грн., а саме: 22.12.2017 - 3 000, 00 грн.; 09.02.2018 - 1 125, 05 грн.; 27.03.2018 - 5 000, 00 грн.; 13.04.2018 - 4000, 00 грн.

Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу по оплаті за отриману продукцію в розмірі 33000, 00 грн. (46125,05 - 13125,05 = 33000,00).

Щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 7 755,00 грн. за період з 14.12.2017 р. по 06.08.2018 р. за порушення договірних зобов'язань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині, зважаючи на наступне.

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Також, частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції в порушення зазначеної норми ч.6 ст. 232 ГК України, було задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені, яка нарахована за увесь період прострочення, тобто більше шести місяців.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки за умовами п. 7.1 договору сторони в добровільному порядку погодили, що в разі несвоєчасної оплати товару постачальнику, покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. Нарахування пені проводиться упродовж всього строку прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем при здійсненні розрахунку застосована не вірна методика розрахунку пені. Зокрема, позивач не враховує, що сума заборгованості упродовж визначеного ним періоду зменшувалася поступово. Отже, за правильним розрахунком пені за період прострочення з 14.12.2017 по 06.08.2018, у відповідності до п. 7.1. договору, з відповідача підлягала б стягненню пеня в сумі 8 716, 72 грн. Оскільки суд при вирішенні справи позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 7 755, 00 грн.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо невірного розрахунку пені є безпідставними, оскільки при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання, щодо оплати за отриману продукцію в розмірі 0, 1 % від вартості неоплаченого товару, що відповідає діючому законодавству, враховуючи свободу договору, та визначили, що пеня нараховується в інші строки, ніж визначені ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (п. 7.1 договору поставки) .

Відносно позовних вимог про стягнення з відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті за поставлений товар 10 % річних на підставі п.7.2 договору та втрат від інфляції відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 28.12.2017 по 06.08.2018 в розмірі 2007,12 грн. - 10 % річних та 1542, 48 грн. - інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та зазначає на те, що рішення суду першої інстанції щодо стягнення 10 % річних та втрат від інфляції, відповідач не оскаржує, тому у відповідності до ст. 269 ГПК України, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 26.12.2018 року у справі № 904/3815/18, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Старс трейд" на рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2018 року у справі № 904/3815/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2018 року у справі № 904/3815/18 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).

Матеріали справи № 904/3815/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.03.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко