Постанова

від 14.03.2019 по справі 904/3025/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2019 року м. Дніпро Справа № 904/3025/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Кузнецової І.Л., Орєшкіної Е.В.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 р.

( суддя Первушин Ю.Ю., м. Дніпро, повний текст рішення складено 13.12.2018 р.)

у справі

за позовом Дніпровської міської ради,

м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУКО",

м. Дніпро

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради,

м. Дніпро

про визнання договору укладеним

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулася до господарського суду з позовом, в якому просить визнати укладеним договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра між Дніпровською міською радою в особі Департамента економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДУКО".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач в порушення вимог чинного законодавства, не взяв пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом укладання відповідного договору, та не підписав надісланий Позивачем примірник вказаного договору. Наведене стало підставою для звернення міської ради до господарського суду із позовом про визнання укладеним договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра в редакції позивача.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог подав заяву про застосування строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду від 03.12.2018 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням Дніпровська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що ухилення Замовника від укладення договору пайової участі до прийняття об'єкту нерухомого майна до експлуатації, є порушенням зобов'язань та вимог, які прямо передбачені Законом та прийнятим міською радою Порядком. Не укладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.

Водночас, на думку Скаржника, встановивши, що ТОВ ДУКО було проведено реконструкцію споруди торгівельного призначення, суд дійшов протилежного висновку, що Відповідач не є замовником будівництва. Тоді, як встановивши, що ТОВ ДУКО реконструйовано вищезазначені споруди, суд мав задовольнити позовні вимоги.

При цьому Скаржник зазначає, що Дніпровська міська рада не була стороною по справі № 2-2417/2005, отже не знала про реконструкцію ТОВ Дуко нежитлової будівлі по вул. Новокримській.

Скаржник наголошує на тому, що на момент реконструкції споруди торгівельного призначення та на момент його закінчення замовники (забудовники) повинні були сплачувати кошти пайової участі на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська. Дніпровська міська рада в позовній заяві посилалась на Закон України Про панування і забудову території , як на такий який мав би бути застосований, оскільки конструкція будівництво була здійснена в 2002 році. Поряд з цим, зі змісту ст. 27-1 Закону України Про планування та забудову територій та ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності правові норми визначені цими статтями є аналогічними.

Скаржник зазначає, що відповідно до розпорядження № 853-р від 25.09.2002 р. Про погодження Товариству з обмеженою відповідальністю Дуко місця розташування споруди торгівельного призначення по вул. Новокримській (Красногвардійського району) погоджено Відповідачу місце розташування споруди торговельного призначення на земельній ділянці по вул. Новокримській у районі будинку № 1, а не надано дозвіл на здійснення реконструкції споруди.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУКО" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Товариство посилається на те, що Позивач в апеляційній скарзі, в більшій мірі намагається оскаржити рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.05.2005 р., стверджуючи, що суд дійшов протилежного висновку, що Відповідач не є замовником будівництва.

Також, Відповідач вказує на те, що між сторонами 31.07.2008 р. було укладено Договір оренди землі, загальною площею 0,0104 га, яка розташована по вул. Новокримська, м. Дніпропетровськ. Згідно Акту приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2008 р. міська рада зазначила про наявність на земельній ділянці одноповерхової капітальної будівлі торгівельного призначення. Таким чином, Позивачу ще з 2008 р. було відомо про реконструкцію нежитлової будівлі по вул. Новокримській, проте міською радою подано позов лише 06.07.2018 р., тим самим пропустивши трирічний строк позовної давності.

Третя особа у письмових поясненнях підтримала апеляційну скаргу, та просила апеляційний суд скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019 р., відкрито апеляційне провадження у справі та призначити апеляційну скаргу до розгляду. Розгляд скарги призначено в судове засідання на 19.02.2019 р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2019 р. оголошено перерву по розгляду апеляційної скарги на 15.03.2019 р.

Третя особа не скористалася своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечила явку представника, хоча про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Третьої особи.

У судовому засіданні 15.03.2019 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до розпорядження № 853-р від 25.09.2002 р. Про погодження Товариству з обмеженою відповідальністю Дуко місця розташування споруди торгівельного призначення по вул. Новокримській ( Красногвардійського району ) погоджено Відповідачу місце розташування споруди торговельного призначення на земельній ділянці по вул. Новокримській у районі будинку № 1.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.05.2005 р. визнано право власності товариства з обмеженою відповідальністю ДУКО на об'єкт нерухомого майна, а саме споруду торгівельного призначення, загальною площею 25,5 кв.м. розташованого по вул. Новокримська, буд. 1-Д.

В рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська було зазначено, що у зв'язку з тим, що предмет оренди не був пристосований для здійснення в ньому торгівельної діяльності ТОВ ДУКО був вимушений здійснити реконструкцію cпоруди торгового призначення по вул. Новокримській, 1-Д.

З вказаного рішення районного суду вбачається, що замовником ( забудовником ) реконструкції споруди торгівельного призначення по вул. Новокримській, 1-Д, є ТОВ ДУКО .

13.02.2006 р. КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації було здійснено реєстрацію права власності за ТОВ Дуко на підставі судового рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.05.2005 р.

31.07.2008 р. між Дніпропетровською обласною радою та ТОВ "Дуко" укладено договір оренди землі, загальною площею 0,0104 га, яка розташована по вул. Новокримська, 1-Д, м. Дніпропетровськ ( а. с. 70-77 ).

В п. 2.2. договору оренди землі зазначено, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, інші об'єкти інфраструктури, які зазначені в Акті приймання - передачі земельної ділянки.

Згідно Акту приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2008 р., Дніпропетровська міська рада зазначила про наявність на земельній ділянці одноповерхової капітальної будівлі торгівельного призначення, крім того до земельної ділянки проведено лінію електромережі ( а. с. 78 ).

Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради листом від 14.05.2018 р. № 10/13-277 повідомив Дніпровську міську раду про надходження на візування проекту рішення міської ради "Про припинення права користування земельними ділянками та дії договорів оренди землі".

Листом № 10/15-58 від 07.02.2018 р. Позивач направив Відповідачеві пропозицію про укладення договору про пайову участь з двома примірниками проекту договору, додатком якого є розрахунок розміру пайової участі та графік сплати. У вказаному листі Позивач посилається на обов'язок Відповідача взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом укладення відповідного договору, що передбачено ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову території" від 20.04.2000 р. №1699-ІІІ. Проект договору підписаний Позивачем та скріплений печаткою ( докази направлення даної пропозиції про укладення договору містяться в матеріалах справи ( а. с. 24-31 ).

За твердженням Позивача, ТОВ ДУКО з питання укладання договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра по зазначеному об'єкту до департаменту економіки, фінансів та міського бюджету не зверталося.

Згідно з п. 2.6 Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська та Положення про департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту від імені міської ради укладає департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, в особі його керівника.

Позивач стверджує, що Відповідач ухиляється від укладання договору та сплати обов'язкового внеску пайової участі, що і стало підставою звернення до суду з позовною заявою.

Під час розгляду спору в суді першої інстанції, Відповідачем заявлено суду про застосування наслідків спливу позовної давності.

Дніпровською міською радою було подано до матеріалів справи заперечення на заяву про застосування строку позовної давності (вх. 43073/18 від 04.10.2018) в яких Позивач стверджує, що дізнався про реконструкцію нежитлової будівлі по вул. Новокримській, 1Д у місті Дніпрі, яку здійснено ТОВ "Дуко", лише з клопотання від 20.02.2017 р., до якого було додано правовстановлюючі документи на нежитлові будівлі, а саме рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Судом першої інстанції також встановлено, що Позивачу у 2008 році було відомо про реконструкцію нежитлової будівлі по вул. Новокримській, 1Д, про що свідчить договір оренди землі, загальною площею 0,0104 га, яка розташована по вул. Новокримська, 1Д, м. Дніпропетровськ ( а. с. 70-77), укладений між сторонами та Акт приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2008 р. Проте, Дніпровською міською радою подано позов 06.07.2018 р. з пропуском трирічного строку позовної давності.

В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, оскільки ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" на яку посилається Позивач стосується Замовників, які мають намір здійснювати будівництво об'єкта містобудуванню у населеному пункті. Проте, Відповідач не здійснював будівництва на земельній ділянці за адресою: місто Дніпро, вулиця Новокримська, будинок 1Д, а здійснював лише реконструкцію у 2002 р. Крім того, вищезазначений Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не може розповсюджувати свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним законної чинності. Також, місцевий господарський суд зазначив, що на час реєстрації за Відповідачем права власності на майно, діяв Закон України "Про планування і забудову територій", який встановлював правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів, і який на час реєстрації за Позивачем права власності на майно, не передбачав обов'язок замовника будівництва брати участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури. Оскільки судом не встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Дуко" інтересу Дніпровської міської ради, то господарський суд послався на те, що у задоволенні позову має бути відмовлено саме з цих підстав.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду попередньої інстанції про відмову у позові з наведених підстав з огляду на таке.

Звертаючись з даним позовом про визнання укладеним договір про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра між Дніпровською міської радою в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДУКО" в редакції Дніпровської міської ради (редакція Договору про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра викладена в прохальній частині позову), Позивач посилався на порушення норми ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвиток інфраструктури м Дніпропетровська, затвердженого рішенням міської ради від 29.07.2011 № 5/14.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання укладеним договору про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст. 40 якого встановлено обов'язок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначено механізм його реалізації.

В силу положень ч. 1 ст. 40 Закону порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

На виконання цих вимог рішенням Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 р. № 6/11 "Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська" затверджений відповідний Порядок. У подальшому Порядок викладений в новій редакції згідно рішення Дніпровської міської ради від 29.07.2011 р. № 5/14

За приписами п. 2.6 Порядку договір на пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста укладається між Дніпропетровською міською радою в особі Департаменту та замовником будівництва, який скріплюється печатками двох сторін. Договір укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладання.

Таким чином, приписами ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов'язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування.

Аналіз положень частин 2, 3, 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI дає підстави для висновку, що обов'язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов'язок пов'язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування.

Визначений ч. 9 ст. 40 Закону № 3038-VI строк (15 робочих днів, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію) встановлено для укладення договору про пайову участь після добровільного виконання стороною цього обов'язку і звернення замовника будівництва до органу місцевого самоврядування з метою укладення такого договору.

Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням зобов'язання, прямо передбаченого чинним законодавством.

Невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Правовий аналіз частин 8 та 9 у сукупності з іншими положеннями цієї статті Закону дозволяє дійти висновку про те, що обов'язок щодо ініціювання укладення такого договору покладено саме на замовника будівництва, оскільки пов'язується з його зверненням до органу місцевого самоврядування.

Такий договір має бути укладеним в обов'язковому порядку в межах строку, встановленого ч. 9 ст. 40 Закону. Неукладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.

За вказаних обставин судами, ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов'язання, яке прямо передбачено чинним законодавством та не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України Про планування та забудову території станом на 20.04.2000 р. з урахуванням змін внесених Законом України від 12.09.2006 р. № 109-V до ч. 1 ст. 27, було визначено, що граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України .

Граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25 відсотків вартості будівництва об'єкта незалежно від його функціонального призначення, визначався постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2000 р. № 1930 (яка втратила чинність на підставі постанови КМУ від 24.01.2007 р. № 40). Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 р. № 40 встановлено інші граничні розміри в залежності від виду об'єктів будівництва, а також випадки коли кошти замовників не залучаються для розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Згідно зі ст. 4 Закону України Про архітектурну діяльність від 20.05.1999 р. № 687-XIV під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

В залежності від стадії проектування або будівництва об'єкта замовник має виконати певні завдання, а на етапі виконання цих завдань у замовника з'являються або припиняються певні обов'язки. З урахуванням специфіки будівельного законодавства обов'язки на стадії планування проекту, проектування об'єкта, виготовлення проектно-кошторисної документації, отримання вихідних даних, забезпечення проведення підготовчих робіт, вибору підрядної організації та на етапі безпосередньо спорудження об'єкта є різними та відмінними, як і обсяг прав замовника. Відповідно до законодавства України замовником є особа, яка за врученням інвестора або інвестора-забудовника залучає підрядника для виконання робіт з будівництва об'єкта, укладає з ним договір підряду, контролює хід будівництва, здійснює технічний нагляд, проводить розрахунки, приймає закінчені роботи та здає об'єкт в експлуатацію. Зазначені функції і є основними функціями замовника будівництва. При цьому замовник не перестає бути замовником, а лише змінює функції метою забезпечення виконання кінцевого завдання - безпечної експлуатації об'єкта будівництва або набуття права власності на об'єкт будівництва.

Ст. 27-1 Закону України Про планування і забудову територій від 20.04.2000 р. визначено, що замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Величина пайової участі. (внеску) - замовника у створенні інженерно-: транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, кладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, значеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо - та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій .

На момент визнання права власності ( 25.05.2005 р. - рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська) діяло рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 04.08.2003 р. № 2177 Про Положення про порядок розрахунку і залучення пайових коштів підприємств і організацій міста усіх форм власності, а також громадян-власників об'єктів підприємницької діяльності на розвиток інженерної та транспортної інфраструктури , яким було визначено, що Замовник (Забудовник) повинен перерахувати остаточний обов'язковий внесок по об'єкту в міський бюджет до прийняття відповідного рішення виконкому міської ради про ітвердження акта державної приймальної комісії по об'єкту. Сплата здійснюється замовником (забудовником) виключно грошовими коштами. Розрахунок участі на паях здійснюється управлінням економіки міської ради під час надання - дозволу на проектування та проведення реконструкції об'єктів.

Дніпровська міська рада в позовній заяві посилалась на Закон України Про панування і забудову території , як на такий який мав би бути застосований, оскільки реконструкція будівлі була здійснена в 2005 році.

Поряд з цим, як вбачається зі змісту ст. 27-1 Закону України Про планування та забудову територій та ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності правові норми визначені цими статтями є аналогічними, з різницею моменту сплати коштів пайової участі, тобто моменту виконання договору.

Встановлено, що реконструкція споруди торгівельного призначення, загальною площею 25,5 кв.м. розташованого по вул. Новокримська, буд. 1-Д. є завершеною, ще у 2005 році, однак, в порушення вимог законодавства, ТОВ ДУКО не взяло участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра шляхом укладення відповідного договору.

Неукладення договору свідчить про недотримання відповідачем вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 р. у справі № 922/6409/15 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 р. у справі № 904/8637/17.

Відповідно до частини третьої ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частинами другою, третьою, п'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Таким чином, спонукання до укладання договору в судовому порядку можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування (у тому числі державного замовлення) який видано компетентним органом.

Таким чином, враховуючи обов'язковість для Відповідача як забудовника укладення відповідного договору пайової участі, який є підставою для сплати пайового внеску, та безпідставне його ухилення від виконання вимог ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", суд першої інстанції дійшов хибного висновку про необґрунтованість позовних вимог з підстав не встановлення порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Дуко" інтересу Дніпровської міської ради.

Разом з цим, Відповідач подав клопотання в якому просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності, мотивуючи це тим, що Позивачу ще у 2008 році було відомо про реконструкцію нежитлової будівлі по вул. Новокримській, 1Д, про що свідчить договір оренди землі, укладений між сторонами та Акт приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2008 р.

В свою чергу, Позивач заперечував проти застосування строку позовної давності, зазначивши, що він довідався про порушення свого права під час звернення ТОВ ДУКО з клопотанням за вх. № 36/891 від 20.02.2018 р. про припинення права власності користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: вул. Новокримська, 1-Д в м. Дніпрі у зв'язку з продажею нежитлової будівлі.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.1 ст.261 вказаного Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила."

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 267 наведеного Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-2469цс16.

Як зазначено вище: укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язковим в силу імперативних приписів Закону, саме Відповідач повинен був звернутися до міської ради з заявою про укладання договору.

Виходячи з викладеного колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду в частині того, що укладання між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Дуко" 31.07.2008 р. договору оренди землі, загальною площею 0,0104 га, яка розташована по вул. Новокримська, 1Д, м. Дніпропетровськ (а.с. 70-77), в п. 2.2. якого було зазначено, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, інші об'єкти інфраструктури, які зазначені в Акті приймання-передачі земельної ділянки, без укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та без сплати відповідного пайового внеску (внесків) вказує на момент, коли Позивач міг довідатись (у розумінні ст. 261 ЦК України) про його порушене право у спірних правовідносинах.

Зокрема, наведене свідчить про те, що Позивачу у 2008 було відомо про реконструкцію нежитлової будівлі по вул. Новокримській, 1Д, проте, Дніпровською міською радою подано позов 06.07.2018 р.

А тому суд апеляційної інстанції не погоджується з неправильним висновком в оскаржуваному судовому рішенні про відмову в задоволенні позову саме з підстав не встановлення порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Дуко" інтересу Дніпровської міської ради, оскільки як встановлено колегією суддів, що право Позивача дійсно порушено, але позовна давність сплила і про це було зроблено заяву іншою стороною у справі, що є підставою для відмови в позові, але у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених Позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак колегія суддів відхиляє викладені Позивачем в апеляційній скарзі доводи про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог, але з підстав зазначених в постанові апеляційного суду.

Приймаючи до уваги те, що колегією суддів прийнято рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до положень ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 р. у справі № 904/3025/18 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Постанова складена у повному обсязі 18.03.2019 року

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя Е.В. Орєшкіна