Рішення

від 30.01.2019 по справі 910/13893/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2019Справа № 910/13893/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Клюйко Григорія Васильовича (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСАП Україна" (01133, м. Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 5-А; код ЄДРПОУ 35632739)

про стягнення 31 264,70 грн.

За участю сторін:

від позивача: Водолагін С.М. - на підставі ордеру серії ЧН №025720 від 10.10.2018 року;

від відповідача: Шевченко Г.Ю. - довіреність № б/н від 12.11.2018 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Клюйко Григорій Васильович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСАП Україна" про стягнення 31264,70 грн. боргу, 1762,00 грн. витрат на правову допомогу та 28000,00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору - заявки № 282п на перевезення вантажів автомобільним транспортом в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг міжнародного транспортного перевезення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13893/18, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.11.2018 року.

В підготовчому засіданні 21.11.2018 року судом оголошено перерву до 11.12.2018 року.

10.12.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на факт пошкодження прийнятого позивачем до перевезення вантажу та встановлення вказаних обставин рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2018 року у справі № 927/550/18, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ АСАП Україна до ФОП Клюйка Г.В. про стягнення вартості пошкодженого товару в сумі 98253,43 грн. Отже, за твердженням відповідача, ТОВ АСАП Україна має право на затримку оплати наданих позивачем послуг міжнародного перевезення вантажу з огляду на ненадання позивачем оригіналу акту про пошкодження/недостачу вантажу, складеного відповідно до п.4.6 укладеного між сторонами Договору - заявки № 282п на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 04.05.2018 року.

Окрім цього відповідач заперечує проти розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність наданих позивачем доказів оприбуткування сплачених адвокату за надання відповідних послуг грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року продовжено строк проведення підготовчого засідання на 1 місць в порядку, передбаченому ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання відкладено на 16.01.2019 року.

17.01.2019 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує проти доводів відповідача та зазначає про неможливість посилання в обґрунтування заперечень проти позову на докази, не прийняті судом до уваги під час розгляду справи № 927/550/18.

В судовому засіданні 16.01.2019 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/13893/18 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 30.01.2019 року.

В судове засідання 30.01.2019 року з'явились уповноважені представники позивача та

В судовому засіданні 30.01.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.01.2019 року заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 30.01.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як визначено ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України для правочинів (за змістом ч.2 ст. 202 ЦК України договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 04 травня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АСАП Україна (відповідач у справі, експедитор за договором) та Фізичною особою - підприємцем Клюйко Григорієм Васильовичем (позивач у справі, виконавець за договором) укладений Договір-заявка на перевезення вантажів автомобільним транспортом №282п (далі - Договір), у відповідності з умовами пункту 1.1 якого виконавець зобов'язався за плату здійснити перевезення вантажу експедитора та надати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві). Експедитор виступає перед виконавцем та здійснює усі дії від свого імені та за рахунок клієнта. Виконавець може здійснювати перевезення як самостійно, так і з залученням третіх осіб. Розрахунки виконавця з третіми особами здійснюються з отриманої виконавцем від експедитора плати за перевезення. Договір дійсний протягом одного календарного місяця, але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до п. 1.2 Договору перевезення вантажу здійснюється за маршрутом: м. Васильків, України, Київська область Латвія, м. Ріга; автомобіль (далі Т.З.): державний номер НОМЕР_2/НОМЕР_3; водій до т.з.: ОСОБА_4; вантаж: біодобрива, вантаж безпечний; вага, розмір вантажу: 20 палет 1,2*1,0*1,2 м, вага брутто 20070 кг; дата і час завантаження: 07.05.2018 року, 8-00; адреса митного оформлення вантажу, час прибуття на митницю: 10-11.05.2018 року, м. Ріга, згідно СМR; дата і час розвантаження: 10-11.05.2018 року; вантажоодержувач, контактна особа: ООО Анагро , Латвія. Ріга, ОСОБА_9, ОСОБА_10.

Вартість перевезення становить: суму у гривні, еквіваленту 1000 євро за курсом НБУ на день вивантаження. (п. 2.1 Договору).

За умовами п.2.2 Договору плата за перевезення здійснюється протягом 7 банківських днів з дня вивантаження товару на підставі копій платіжних документів шляхом перерахування сум, передбачених п.2.1 Договору, на рахунок виконавця.

Згідно п.2.3 Договору виконавець зобов'язується протягом 10 днів надіслати повний пакет документів, який включає: СМR з відміткою вантажовідправника, митниці відправлення та призначення та мокрою печаткою вантажоодержувача (2 екз.), рахунок для оплати, акт виконаних робіт (2 екз.), заявка на перевезення (2 екз.) з підписами та мокрими печатками виконавця і, додатково, якщо буди складені, акт п пошкодження/недостачі, акт огляду вантажу тощо. У разі ненадання виконавцем оригіналу акту про пошкодження /недостачу, про який зазначено у СМR на перевезення, експедитором затримується оплата за перевезення до отримання від виконавця акту про пошкодження/недостачу і визначення ступеня вини виконавця та суми для відшкодування.

Тобто вказаний Договір - заявка свідчить про узгодження між сторонами умов перевезення та прийняття заявки до виконання позивачем.

Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строк оплати наданих за Договором - заявкою послуг міжнародного перевезення в матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору - заявки № 282п від 04.05.2018 року позивачем було здійснено перевезення вантажу за маршрутом м. Васильків, Київська область (Україна) - м. Ріга (Латвія), вантажовідправник ТОВ Мінераліс Україна , автомобілем д.н. НОМЕР_2/НОМЕР_3, на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародної товарно-транспортної накладної СМR від 07.05.2018 року.

Вантаж згідно умов Договору був прийнятий до перевезення 07.05.2018 року (Україна) та доставлений вантажоодержувачу ТОВ Анагро м. Ріга (Латвія) 14.05.2018 року, яким прийнятий, що підтверджується відміткою вантажоодержувача в графі 24 СМR.

Факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу за вказаним Договором - заявкою № 282п від 04.05.2018 року та CMR від 07.05.2018 року відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з міжнародного перевезення вантажу, обумовлених Договором - заявкою в зазначених обсягах, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Окрім того, на підтвердження факту надання послуг перевезення позивачем згідно умов Договору - заявки за вищевказаним маршрутом позивачем направлено на адресу відповідача рахунок - фактуру № 14-05 від 14.05.2018 року на суму 31264,70 грн. із зазначенням змісту наданих послуг. Факт надсилання вказаного рахунку та отримання його відповідачем підтверджується матеріалами справи.

В подальшому у зв'язку з несплатою виставленого позивачем рахунку ФОП Клюйко Г.В. було направлено на адресу відповідача як експедитора та ТОВ Мінераліс Україна як вантажовідправника претензію № 06 від 01.10.2018 року, що підтверджується наданими позивачем копіями описів вкладення в цінні листи від 01.10.2018 року та фіскальних чеків від 01.10.2018 року.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, грошові кошти за надані позивачем послуги міжнародного перевезення сплачені не були.

За твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договором - заявкою, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором - заявкою в розмірі 31264,70 грн.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг міжнародного перевезення відповідно до умов Договору - заявки № 282п від 04.05.2018 року, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 31264,70 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що предметом даного спору є позовні вимоги перевізника до експедитора за Договором - заявкою № 282п на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 04.05.2018 року про стягнення оплати за надані послуги міжнародного перевезення, надані позивачем.

Судом встановлено за результатом аналізу правовідносин, які виникли між сторонами, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором міжнародного перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України про приєднання України до Конвенції Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості відправника (експедитора) у відносинах з перевізником, яким фактично здійснювалось перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 року.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження факту здійснення перевезення вантажу згідно Договору - заявки № 282п від 04.05.2018 року, позивачем надана CMR від 07.05.2018 року.

Таким чином враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови Договору - заявки, надана позивачем міжнародна товарно - транспортна накладна є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг з міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем - ТОВ Анагро на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, як вбачається із наявної у матеріалах справи копії CMR, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з міжнародного перевезення вантажу з боку вантажоотримувача та вантажовідправника відправника відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача, зокрема, рахунок фактуру № 14-05 від 14.05.2018 року, який містив посилання на дані Договору - заявки, маршруту та транспортного засобу, дати завантаження та розвантаження вантажу тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу послуги з міжнародного перевезення вантажу згідно умов Договору - заявки, а відповідач в порушення умов Договору - заявки в обумовлений строк не оплатив надані послуги та має перед позивачем заборгованість з оплати останніх в сумі 31264,70 грн.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору - заявки № 282п на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 04.05.2018 року та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і достатніх доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 31264,70 грн. боргу за послуги міжнародного перевезення вантажу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову з посиланням пошкодження вантажу та преюдиціальність рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2018 року у справі № 927/550/18 за позовом ТОВ АСАП Україна до ФОП Клюйка Г.В. про стягнення вартості пошкодженого товару в сумі 98253,43 грн., позаяк вказаним рішенням встановлено невідповідність складеного ТОВ Анагро та водієм ФОП Клюйко Г.В. - ОСОБА_4 Акту здавання приймання товару від 14.05.2018 року № Нр.1/2018, у якому зазначено про пошкодження частини етикеток товару, деформацію частини каністр та пролиття частини продукту, умовам п. 4.6 спірного Договору - заявки № 282п від 04.05.2018 року щодо вкладання тристороннього акту приймання/передачі вантажу (акт про пошкодження/недостачу), а також неможливість врахування претензії № 1 від 17.05.2018 року ТОВ Мінераліс Україна в якості доказів наявності факту понесених вантажоодержувачем збитків.

Поряд із цим єдиною підставою для затримання відповідачем як експедитором оплати за здійснене перевезення, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, є ненадання виконавцем (позивачем) оригіналу тристороннього акту про пошкодження вантажу, факт складання якого відповідачем належними та допустимими доказами не доведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи покладається на відповідача.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача судових витрат в сумі 28000,00 грн. суд зазначає, що згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом за матеріалами справи, в якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач надав суду: оригінал ордеру на надання правової допомоги серії ЧН № 025720 від 10.10.2018 року; копію свідоцтва № 288 про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.04.2006 року; копію договору про надання правової допомоги від 01.10.2018 року; копію додаткової угоди № 02 від 10.10.2018 року до вказаного договору; копії прибуткових касових ордерів на підтвердження здійснення відповідачем оплати наданих правничих послуг в розмірі 28000,00 грн.

Також судом встановлено, що адвокат Водоліган Сергій Миколайович був присутнім в судових засіданнях по розгляду справи № 910/13893/18 - 21.11.2018 року, 11.12.2018 року, 16.01.2019 року та 30.01.2019 року та представляв інтереси ФОН Клюйка Г.В., позивачем було подано відповідь на відзив в порядку ст. 166 ГПК України, пояснення щодо змісту позовних вимог, клопотання про долучення документів до матеріалів справи тощо.

При цьому посилання відповідача як на підставу заперечень щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу на обов'язковість ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, суд до уваги не приймає, оскільки предметом спірних правовідносин в цій частині є фактичне понесення позивачем витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі (відповідачем). Облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору.

Таким чином, з огляду на заявлену позивачем ціну позову та витрат на послуги адвоката, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, оскільки витрати позивача на послуги адвоката в розмірі 28000, 00 грн. нормативно та документально доведені, є співмірними з предметом позову, змістом та обсягом наданих адвокатом послуг, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених ФОП Клюйко Г.В. витрат на оплату професійної правничої допомоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСАП Україна" (01133, м.Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 5-А; код ЄДРПОУ 35632739) на користь Фізичної особи-підприємця Клюйко Григорія Васильовича (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 31 264 (тридцять одну тисячу двісті шістдесят чотири) грн. 70 коп. - боргу, 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору, 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 15.03.2019 року.