Постанова

від 12.03.2019 по справі 340/140/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 340/140/18

Провадження № 22-ц/4808/379/19

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів: Максюти І.О., Фединяка В.Д.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю: апелянта ОСОБА_1, представників третьої особи ОСОБА_2- ОСОБА_3 та ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_2, про скасування рішення сесії Яблуницької сільської ради, визнання нечинними свідоцтв про право власності та скасування їх державної реєстрації, зобов'язання повернути земельні ділянки у комунальну власність з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2018 року у складі судді Бучинського А.Б.,

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, третіх осіб, вимоги за яким уточнено заявою від 31.08.2018, в якому просив: скасувати рішення Яблуницької сільської ради від 15.12.2014 №447-25/2014 25 "Про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки" в частині передачі у власність земельних ділянок розміром 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_2 та розміром 0,0552 га, кадастровий номер НОМЕР_1, які знаходяться в АДРЕСА_1, визнати нечинними свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на вказані земельні ділянки та скасувати їх державну реєстрацію, зобов'язати ОСОБА_2 повернути у комунальну власність вказані земельні ділянки.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Яблуницької сільської ради від 24.04.1991 за згодою ОСОБА_7 його дружині ОСОБА_8 було надано земельну ділянку площею 0,08 га для обслуговування будівель та сінокосу. На виділеній земельній ділянці, ним було збудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Однак після смерті ОСОБА_7, брат останнього ОСОБА_6 став пред'являти йому(позивачу) претензії щодо межі земельної ділянки, яка проходила між їх господарствами. 15.12.2014 оспорюваним рішенням Яблуницької сільської ради затверджено проекти землеустрою та передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_6 площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_2 та розміром 0,0552 га, кадастровий номер НОМЕР_1, в АДРЕСА_1.

Позивач стверджував, що передана у власність ОСОБА_6 земельна ділянка, межує з його земельною ділянкою та в частині, де збудований сарай, накладається на неї. Також, при виготовленні технічної документації на земельні ділянки, ОСОБА_6 не погоджував з ним, як суміжним землекористувачем, межі земельних ділянок, а тому відповідачем Яблуницькою сільською радою при прийнятті рішення про затвердження проектів землеустрою та надання ОСОБА_3 безоплатно у власність земельних ділянок, не встановлено правдивість та повноту зазначених в ньому відомостей, що свідчить про неправомірність прийнятого рішення і виготовлених на підставі нього свідоцтва про право власності на ці земельні ділянки. При цьому, зазначає, що оскільки спірні земельні ділянки прийнято ОСОБА_2 в порядку спадкування, а тому слід зобов'язати повернути такі в комунальну власність.

Позивач вважав, що відповідачем порушено його право на вільне та безперешкодне користування земельною ділянкою, що перебуває в його власності, тому просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 20.04.2018 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відділ Держгеокадастру у Верховинському районі Івано-Франківської області на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області.

Ухвалою суду від 06.06.2018 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_2

Третя особа, ОСОБА_2 подала відзив на позов, яким позовні вимоги заперечила з підстав їх необґрунтованості. Зазначала, що відмова від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав на отримання земельних ділянок у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування. В задоволенні позову просила відмовити.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким: скасувати рішення Яблуницької сільської ради від 15.12.2014 №447-25/2014 25 "Про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки" в частині передачі у власність спірних земельних ділянок, визнати нечинними свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на спірні земельні ділянки та скасувати їх державну реєстрацію. Отже, апелянт просить задовольнити його вимоги частково, крім вимоги про зобов'язання повернути земельні ділянки у комунальну власність.

Апелянт не погоджується з тим, що суд першої інстанції послався на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.02.2004, оскільки не можна вважати обставини, описані в цьому рішенні щодо величини площ землі, безспірними та такими, що не підлягають доказуванню, так як площі земельних ділянок не відповідають реальним обставинам справи. Вважає, що цим рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області неправильно встановлено обставини землекористування між суміжними користувачами. По-перше, не враховано, що фактично його дружині ОСОБА_8 було надано земельну ділянку у розмірі 0,08 га, а не 0,07 га. По-друге, у рішенні 7 сесії Яблуницької сільської ради від 24.04.1991 року не зазначено площу земельної ділянки ОСОБА_7 0,42 га, з якої передано 0,08 га для будівництва будинку його дружині. По третє, у заяві-згоді ОСОБА_7 про передачу його дружині 0,08 га ділянки під будівництво також не зазначено, що площа ділянки ОСОБА_7 становить 0,42 га.

Суд першої інстанції повинен був дати правильну оцінку обставинам, що за будинковолодінням, яке знаходиться в с.Черемшина Верховинського району та яке розділено рішенням Яремчанського міського суду від 27.02.1980 року була закріплена земельна ділянка площею 0,50 га. Оскільки між сторонами виникали спори з приводу користування земельною ділянкою, то з цих 0,50 га ОСОБА_9 для обслуговування своєї частини будинку було виділено 0,08 га (що не є 1/3 частиною майна землі колгоспного двору, а саме: 0,17 га), а ОСОБА_10 та ОСОБА_6 залишилося 0,42 га, а не 0,33 га від 2/3 частин землі колгоспного двору.

Також апелянт не погоджується із тим, що суд не взяв до уваги його посилання на те, що він не підписував акт встановлення та узгодження меж, оскільки, на думку апелянта, суд не врахував правовий висновок, висловлений Верховним Судом по справі №263/11779/16-ц, згідно якого погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вислухавши апелянта, який доводи апеляційної скарги підтримав, представників третьої особи, які вимоги скарги заперечили, суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено перед судом належними, допустимими та достатніми доказами факту надання ОСОБА_6 у власність земельної ділянки за рахунок частини земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивача, а також знаходження господарських споруд, що перебувають у власності позивача, на земельній ділянці ОСОБА_2, отриманої в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, а тому суд першої інстанції не вправі прийти до переконання про існування порушеного права позивача оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування та виготовленими на підставі нього свідоцтв про право власності. При цьому, посилання позивача про те, що він не підписував акт встановлення та узгодження меж, суд не взяв до уваги, врахувавши правовий висновок Верховного Суду України у постанові по справі №681/1039/15-ц, який, зокрема, полягає в тому, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Судом встановлено, що рішенням Яремчанського міського суду від 27.02.1980 (а.с.38 том 1) задоволено частково позов ОСОБА_9 до ОСОБА_10 та ОСОБА_6 про поділ майна колгоспного двору, виділено ОСОБА_10 та ОСОБА_6 з колгоспного двору 2/3 частини, а саме: кухню площею 20,0 м.кв. вартістю 1272 крб. 82 коп, коридор площею 8,50 м.кв вартістю 179 крб, кладову площею 11,20 м.кв. вартістю 713 крб 89 коп, сходи вартістю 52 крб, сарай Б вартістю 1499 крб, половину огорожі вартістю 101 крб, а всього на суму 3819 крб 71 коп., або 16/25 частин, яке знаходиться в АДРЕСА_1.

В подальшому, рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.02.2004 при вирішенні апеляційної скарги в справі за позовом ОСОБА_6 до Яблуницької сільської ради, ОСОБА_9 про визнання рішення сільської ради недійсним, залишеним ухвалою Верховного суду України без змін (а.с.14-17 том 1), визнано недійсним рішення Яблуницької сільської ради від 29.04.2003 про розділ земельної ділянки у с Черемошна на три частини і надання ОСОБА_9 0,11 га цієї ділянки.

При цьому, апеляційним судом у рішенні від 12.02.2004 встановлено наступні обставини.

За будинковолодінням, яке знаходиться в АДРЕСА_1, та яке розділено рішенням Яремчанського міського суду від 27.02.1980 була закріплена земельна ділянка площею 0,50 га. Оскільки між сторонами виникали спори з приводу користування земельною ділянкою, то з цих 0,50 га ОСОБА_9 для обслуговування своєї частини будинку було виділено 0,08 га, а в ОСОБА_10 та ОСОБА_6 залишилось 0,42 га. У ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла, а в господарстві залишився проживати її син ОСОБА_7, який вступив у володіння її спадковим майном. Рішенням сьомої сесії Яблуницької сільської ради від 24.04.1991 з цих 0,42 га за згодою ОСОБА_7 і без згоди ОСОБА_6 було надано 0,07 га під будівництво будинку ОСОБА_8 Це рішення ніхто не оскаржував, а у братів - співвласників будинку залишилось 0,34 га. Спірна земельна ділянка площею 0,34 га між братами ОСОБА_6 і ОСОБА_7 реально розділена не була. У лютому 2003 ОСОБА_7 помер. Спадкоємцем після його смерті є ОСОБА_6, який успадкував належну ОСОБА_7 частину будинку і вправі претендувати на належну братові земельну ділянку площею 0,17 га.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, оскільки рішенням апеляційного суду від 12.02.2004 було встановлено обставини щодо спадкодавця третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_6, зокрема про те, що він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7, тому вказані обставини суд першої інстанції правильно визнав доведеними та такими, що не підлягають доказуванню.

Також рішенням апеляційного суду від 12.02.2004 встановлено обставини щодо площі земельних ділянок, тому не заслуговують на увагу доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що не можна вважати обставини, описані в цьому рішенні щодо величини площ землі, безспірними та такими, що не підлягають доказуванню, так як площі земельних ділянок не відповідають реальним обставинам справи. При цьому, хоча суд і зазначив у рішенні, що з цих 0,42 га надано 0,07 га під будівництво будинку ОСОБА_8, однак фактично було надано не 0,07 га, а 0,08 га(що підтверджується також рішення рішення Яблуницької сільської Ради народних депутатів від 24.04.1991 (а.с.19 том 1)), оскільки суд встановив, що у братів - співвласників будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишилось 0,34 га (0,42 - 0,08 = 0,34).

Апелянт також посилається на те, що суд апеляційної інстанції у рішенні від 12.02.2004 неправильно встановив, що ОСОБА_11 та ОСОБА_6 залишилося 0,42 га земельної ділянки, а вважає, що фактично залишилося 0,33 га, що відповідає їх частці (2/3 від 50 га) у дворі колгоспного двору. Такі доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки у рішенні від 12.02.2004 апеляційний суд з'ясував цю обставину і вірно встановив, що ОСОБА_11 та ОСОБА_6 залишилося 0,42 га земельної ділянки. І ця обставина є такою, що не підлягає доказуванню. Тому суд першої інстанції дав правильну оцінку обставинам, що стосується площ земельних ділянок, доказів протилежного у матеріалах справи відсутні.

Отже, враховуючи той факт, що в користуванні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувала земельна ділянка загальною площею 0,34 га, зважаючи на доведеність прийняття спадщини одним із братів після смерті іншого, що підтверджується свідоцтвом від 11.12. 2006 року (а.с. 45 Т), суд вірно вважав, що після прийняття спадщини до ОСОБА_6 перейшло законне право на користування земельною ділянкою 0,34 га під належними йому 2/3 частинами житлового будинку, що раніше були виділені із колгоспного двору йому та ОСОБА_11, в АДРЕСА_1.

В подальшому, рішенням Яблуницької сільської ради від 26.12.2007 на підставі заяви ОСОБА_6 (а.с.40-41 том 1) передано ОСОБА_6 безоплатно у приватну власність земельну ділянку в розмірі 0,50 га: 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, 0,25 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі рішення Яблуницької сільської ради від 26.09.2013 (а.с.47 том 1) ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення трьох земельних ділянок, загальною площею 0,50 га: з яких, зокрема у присілку Центро, с Черемошна дві земельні ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,25 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0552 га.

ОСОБА_6 виготовлено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність (а.с.177-247 том 1), на підставі яких, 04.12.2014 державним кадастровим реєстратором відомості про земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,25 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_2 та 01.10.2014 про земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0552 га з кадастровим номером НОМЕР_1, які знаходяться в АДРЕСА_1, внесено до Державного земельного кадастру.

15.12.2014 рішенням Яблуницької сільської ради (а.с.51 том 1) ОСОБА_6 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та площею 0,0552 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться в АДРЕСА_1 та передано безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,25 га, з кадастровим номером НОМЕР_2 та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0552 га з кадастровим номером НОМЕР_1, які знаходяться в АДРЕСА_1 за рахунок земель комунальної власності в межах населеного пункту с Черемошна.

23.12.2014 ОСОБА_6 виготовлено свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме земельні ділянки площею 0,25 га, з кадастровим номером НОМЕР_2 та площею 0,0552 га з кадастровим номером НОМЕР_1, на підставі яких внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.54-57 том 1).

На підставі рішення Верховинського районного суду від 18.10.2017 (а.с.66-67 цивільної справи №340/379/17) визнано за ОСОБА_2, в порядку спадкування, як спадкоємцем першої черги за законом, після смерті ОСОБА_6, який помер АДРЕСА_3, право власності зокрема на: 2/3 частини житлового будинку в АДРЕСА_1, позначеного на плані під літерою А разом з господарськими будівлями та спорудами: сарай, позначений на плані під літерою Б , сарай позначений на плані під літерою В , літню кухню, позначену на плані під літерою Г , сарай, позначений на плані під літерою Д , вбиральню позначену на плані під літерою Е ; земельну ділянку, площею 0,25 га (кадастровий номер НОМЕР_2), земельну ділянку, площею 0,0552 га (кадастровий номер НОМЕР_1) в АДРЕСА_1.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради від 15.12.2014 та свідоцтв про право власності на земельні ділянки, зокрема з тих підстав, що спірні земельні ділянки, що передані у власність ОСОБА_6 накладаються на належну йому земельну ділянку, площею 0,08 га, що порушує його право власності, а також він як суміжний землекористувач не погоджував з ОСОБА_6 межі земельних ділянок.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим законом.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Положенням ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений ст.118 ЗК України, зокрема ч. 9 статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у постанові № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Усунення будь-яких порушень прав особи на землю може бути застосовано судом у разі встановлення, що таке порушення мало місце, в чому саме полягає таке порушення та якими доказами це підтверджується.

Судом першої інстанції з рішення Яблуницької сільської Ради народних депутатів від 24.04.1991 (а.с.19 том 1) встановлено, що дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_8 надано земельну ділянку площею 0,08 га в с Черемошна присілок Потік для будівництва індивідуального жилого будинку, за рахунок присадибного фонду сільської ради на присадибній ділянці ОСОБА_7

Вказані обставини також встановлені рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.02.2014, де судом установлювався факт надання ОСОБА_8 земельної ділянки за рахунок земельної ділянки, що перебувала в користуванні ОСОБА_7 та ОСОБА_6, внаслідок чого їхня земельна ділянка зменшилася до площі 0,34 га.

Крім цього, судом встановлено, що на наданій в користування земельній ділянці, площею 0,08 га ОСОБА_12 побудовано житловий будинок та господарські будівлі. В подальшому на ці будівлі ним виготовлено технічний паспорт (а.с.6-10 том 2) та 13.09.2011 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок, А, загальною площею 105,9 кв.м., житловою площею 49,4 кв.м., гараж, В; вбиральня, В; стайня, Г; оборіг, Д; навіс, Е; літня кухня, Є; колодязь, № в, що знаходяться в АДРЕСА_1 та 26.10.2011 зареєстровано право власності на дане нерухоме майно (а.с.23,24 том 1).

Таким чином, позивач підтвердив перед судом факт існування у нього права користування земельною ділянкою площею 0,08 га під збудованим та узаконеним житловим будинком. При цьому установлено, що така земельна ділянка є суміжною із земельною ділянкою площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_2, відведеною у власність ОСОБА_6

Вказана обставина підтверджується проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території с Черемошна присілок Центр, площею 0,25 га, з кадастровим номером НОМЕР_2, а саме кадастрового плану (а.с.198 том 1), згідно з яким земельна ділянка ОСОБА_7 по межі з точки Г по точку А межує з присадибною ділянкою ОСОБА_12

Також актом (тимчасовової) приватної власності на землю від 22.09.1994, виданим на підставі рішення Яблуницької сільської Ради народних депутатів від 22.09.1994 №17 (а.с.20 том 1) підтверджується, що земельна ділянка ОСОБА_7 по межі з точки Г по точку А межувала з присадибною ділянкою ОСОБА_12

Суд першої інстанції на підставі пояснень позивача та матеріалів справи встановив, що межі своєї земельної ділянки площею 0,08 га в АДРЕСА_1, позивач ніколи не визначав, з приводу цих питань жодного разу у відповідні державні органи чи проектні організації не звертався. При цьому, позивач пояснював, що вони з дружиною приблизно знали де знаходиться їхня ділянка, оскільки така знаходилася по сусідству із землею ОСОБА_7, з яким в них спорів не виникало, а тому це питання його не цікавило.

Із схеми розташування земельної ділянки (а.с.2 том 2), збірного кадастрового плану (а.с.3 том 2), акту комісії Яблуницької сільської ради від 30.11.2018 (а.с.1 том 2), суд першої інстанції встановив, що в ході проведення візуального обстеження земельних ділянок в натурі у АДРЕСА_1, які в порядку спадкування перейшли до власності ОСОБА_2, що проводилося за участі усіх сторін по справі, порушень межових знаків даних земельних ділянок не встановлено. Зокрема, спеціалістом ОСОБА_13 зроблено обстеження земельних ділянок суміжних землекористувачів згідно кадастрової карти земель України та встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться між земельними ділянками землекористувачів ОСОБА_2 та ОСОБА_14, на які виготовлено проекти відводу земельних ділянок та оформлені документи на право приватної власності. Згідно замірів по схемі розташування земельної ділянки ОСОБА_1 зроблено розрахунок площі цієї земельної ділянки, що становить 0,0969 га.

Крім цього, факт відсутності порушення меж землекористувачів встановлювався актом узгоджувальної комісії про встановлення меж земельної ділянки при вирішенні питання відводу земельної ділянки ОСОБА_6 (а.с.201 том 1).

Оскільки позивачем на момент передачі у власність ОСОБА_6 земельних ділянок межі своєї земельної ділянки в натурі на місцевості не визначались, проекту відводу із визначенням її конфігурації, меж та місця розташування не виготовлялося, доказів, що його земельна ділянка увійшла до складу земельних ділянок ОСОБА_6 суду не представлено, а зібраними доказами встановлено, що між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_14, в місці де повинна знаходитися земельна ділянка ОСОБА_1 площею 0,08 га, знаходиться земельна ділянка більшого розміру, а саме площею 0,0969 га, а тому немає підстав вважати, що відповідачем порушено право позивача внаслідок передачі у власність спірних земельних ділянок ОСОБА_6 за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 у суду немає.

Суд першої інстанції врахував, що в провадженні Верховинського районного суду перебувала цивільна справа №340/193/16-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за результатами розгляду якої ОСОБА_1 зобов'язано не чинити перешкод ОСОБА_6 у користуванні земельними ділянками площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0552 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в АДРЕСА_1 (а.с.25-27 цивільної справи №340/193/16-ц).

Суд першої інстанції вірно вважав недоведеними вимоги позивача про те, що внаслідок передачі у власність ОСОБА_6 порушене його право на володіння, користування нерухомим майном, господарськими будівлями, що разом із побудованим та узаконеним ним житловим будинком перебувають у його приватній власності. З представлених правовстановлюючих документів та технічного паспорта судом встановлено, що у власності позивача перебуває житловий будинок та господарські споруди, проте будь-яких доказів, що частина із цих господарських споруд перебуває в межах земельних ділянок, наданих у власність ОСОБА_6, суду не представлено.

Апелянт в апеляційній скарзі також посилається на те, що суд не взяв до уваги його посилання на те, що він не підписував акт встановлення та узгодження меж і не врахував правовий висновок, висловлений Верховним Судом по справі №263/11779/16-ц, згідно якого погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність.

Такі доводи апелянта є безпідставні, оскільки суд першої інстанції правильно вважав, що незалежно від наявності факту підписання акту узгодження меж, чи його відсутності, за умов недоведеності самого порушеного права позивача внаслідок передання у власність земельної ділянки відповідачу, суд не вправі скасовувати рішення органу місцевого самоврядування лише з цих підстав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що позивач не довів порушення його права внаслідок передання у власність земельних ділянок відповідачу.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 38 1 - 384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 березня 2019 року.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді І.О. Максюта

В.Д. Фединяка