Окрема думка

від 04.03.2019 по справі 906/530/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М.

04 березня 2019 року

м. Київ

у справі № 906/530/17 (провадження № 12-29гс19) за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Патріа-Баланс (далі - ТОВ Патріа-Баланс ) на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області)

за касаційною скаргою ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2018 року у складі судді Шніт А. В. та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів Саврій В. А., Коломне В. В., Тимошенко О. М.

04 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою зазначену справу № 906/530/17 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, вважаючи необґрунтованими мотиви, наведені в ухвалі цього суду від 20 лютого 2019 року, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 906/530/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Однак, як вважала Велика Палата Верховного Суду, згідно зі змістом касаційної скарги ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області оскаржує ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції з підстав незастосування висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених у раніше прийнятій постанові від 12 вересня 2018 року у цій справі.

Велика Палата Верховного Судувказала, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, передавши цю справу, не зазначив про необхідність відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду, яку особа, яка подала касаційну скаргу, наводить як підставу для перегляду судових рішень.

Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся та відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюю окрему думку з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з пунктом 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України , заяви № 29458/04 та № 29465/04, поняття суд, встановлений законом стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

Отже, щоб рішення було законним, недостатньо правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, необхідно щоб справа була розглянута повноважним судом, тобто з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо предметної, суб'єктної, територіальної юрисдикції та інстанційної підсудності у межах компетенції конкретного суду.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Отже, необхідно розуміти місце та роль Верховного Суду в судовій системі України та компетенцію кожної складової Верховного Суду, яка передбачена у частині другій статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з частиною другою цієї статті Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, в€' як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Велика Палата Верховного Суду та касаційні суди складають Верховний Суд. Компетенція між Великою Палатою Верховного Суду та кожним із касаційних судів розподілена у конкретному процесуальному кодексі.

Відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Тобто вирішення питання предметної та суб'єктної юрисдикції є компетенцією лише і виключно Великої Палати Верховного Суду.

Касаційній господарський суд у складі Верховного Суду такими повноваженнями не наділений. Він не є компетентним судом з питань віднесення спору до конкретної юрисдикції.

Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу (частина четверта статті 303 ГПК України).

За приписами частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

Згідно з матеріалами справи касаційна скарга ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2018 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2018 року, яка знаходиться на а. с. 19-21, т. 7, містить такі доводи:

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства (п'ятий абзац, а. с. 20, т. 7).

Законом України Про виконавче провадження встановлений спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з якими такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства (шостий абзац, а. с. 20, т. 7).

Зазначені висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17) за результатами розгляду касаційної скарги ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року у справі № 906/530/17, якою останні скасовано (сьомий абзац - останній, а. с. 20, т. 7).

У вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду вирішувалося питання предметної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця, у провадженні якого перебувало зведене виконавче провадження, у якому об'єднані виконавчі документи, видані судами у різних юрисдикціях та за рішенням компетентного органу, у разі, якщо такі рішення підлягали процесуальному виконанню.

Досліджуючи далі зміст указаної касаційної скарги, можна побачити, що особа, яка подала касаційну скаргу, посилається на статтю 313 ГПК України, згідно з якою порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20в€'23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (абзац третій, а. с. 21, т. 7).

За вказаних обставин саме Велика Палата Верховного Суду є судом, встановленим законом, для розгляду касаційної скарги ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2018 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2018 року.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не є компетентним судом щодо розгляду касаційної скарги, у якій учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

З огляду на зміст касаційної скарги, яка очевидно містить доводи про порушення правил юрисдикції, що є безумовною підставою для передачі справи на розгляду Великої Палати Верховного Суду, вважаю помилковими висновки Великої Палати Верховного Суду про повернення справи для розгляду до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки справа підлягала прийняттю до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Суддя О. М. Ситнік