Рішення

від 18.03.2019 по справі 905/97/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.03.2019                     Справа № 905/97/19

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Ідентифікаційний код 20077720, адреса: 01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6),

до відповідача: Приватне підприємство «Едельвейс – Сервіс» (Ідентифікаційний код 35841401, адреса: 87537, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10, приміщення 200 А),

про: стягнення 8820,51 грн., -

суддя Величко Н.В.

без участі (виклику) представників сторін, -

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №14/4 – 1751 від 26.12.2018 про стягнення з Приватного підприємства «Едельвейс – Сервіс» боргу з загальній сумі 8820,51 грн., у тому числі: пені – 7746,54 грн. (сім тисяч сімсот сорок шість 54 коп.), 3% річних – 528,18 грн. (п'ятсот двадцять вісім 18 коп.), інфляційні втрати – 545,79 грн. (п'ятсот сорок п'ять гривень 79 коп.).

Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем умов договору постачання природного газу №5257/15 - ТЕ - 6 від 30.10.2015 в частині своєчасних розрахунків за спожитий у листопаді, грудні 2015 природний газ.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статей 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610 - 612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України та 20, 173 – 175, 193, 216 – 218, 230, 231, 264 -265 Господарського кодексу України.

На підтвердження позовних вимог надано суду: розрахунок позовних вимог, договір купівлі-продажу № 5257/15 – ТЕ – 6 від 30.10.2015, акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2015 та 31.12.2015, сальдо по підприємству відповідача, операції по підприємству відповідача, статутні документи позивача, копії яких долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 18.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/97/19; розгляд справи визначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; відповідачу встановлено строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов з урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений судом строк, справа буде розглянута за наявними в ній матеріалами; запропоновано позивачу у строк до п'яти днів з дня отримання відзиву надати суду відповідь на відзив (за наявності); докази направлення відповіді на відзив відповідачу.

Відповідач письмового відзиву не надав, про відкриття провадження у справі №905/97/19 повідомлений належним чином. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 18.01.2019 була надіслана відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та на адресу, вказану у позовній заяві, проте конверт було повернено до суду із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання». Відомостей щодо зміни місцезнаходження відповідача в період розгляду справи суду не надано.

Крім того, ухвала суду від 18.01.2019 про відкриття провадження у справі № 905/97/19 розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже повернення до суду копії ухвали, направленої на юридичну адресу відповідача, з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» вважається належним повідомленням відповідача про відкриття провадження у справі в розумінні ст. 242 ГПК України.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 241 ГПК України).

За приписами ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Відповідно до положень ст.113, ч.7 ст.116, ч.1 ст.118 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом; право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч.3 ст.252 ГПК України).

Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч.5 ст. 252 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться (ч.8 ст. 252 ГПК України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, протягом розумного строку.

Отже, суд вважає, що справа № 905/97/19 може бути розглянута за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між НАК «Нафтогаз України» (далі – позивач, постачальник) та Приватним підприємством «Едельвейс – Сервіс» (далі – відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу № 5257/15 – ТЕ – 6 від 30.10.2015, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність споживача у 2015 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі – газ), на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання з опалення та постачання гарячої води населенню (п.п. 1.1., 1.2. договору).

Відповідно до п.2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2015 року (включно) газ обсягом до 101,000 тис. куб. м. (сто одна тисяча куб. м), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.).

Споживач до 15 числа місяця, що передує поставки газу, надає постачальнику належним чином оформлену заявку на планові обсяги використання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Обсяг поставки підтверджується постачальником споживачу та доводиться до відома підприємства, що здійснює розподіл природного газу, в електронному вигляді оператором ГТС на відповідний місяць поставки. Приймання – передачі газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання – передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу споживача. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місцем поставки газу, споживач зобов'язується надати постачальнику підписані та скріплені печатками споживача та газорозподільного/газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акта приймання – передачі газу, у якому зазначається фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу та газорозподільному/газовидобувному/газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. У випадку ненадання або несвоєчасного надання споживачем акту приймання – передачі природного газу обсяги використання встановлюються відповідно до даних газорозподільного/газовидобувного/газотранспортного підприємства. У випадку відмови споживача від підписання акта приймання – передачі природного газу розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов договору або в порядку, передбаченому чинним законодавством України. До врегулювання сторонами розбіжностей, обсяги використання встановлюються відповідно до даних газорозподільного/газотранспортного підприємства (п.п.3.2.,3.4., 3.5. договору).

Ціна газу узгоджена сторонами у розділі 5 Договору.

Згідно п.5.4 договору, реалізація газу споживачу за визначеною у п. 5.2. ціною здійснюється за умови: - наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках передбачених чинним законодавством України); - виконання споживачем, на якого станом на 30 вересня 2015 року поширюється дія статті 19 1 Закону України «Про теплопостачання», обов'язку щодо відкриття рахунку із спеціальним режимом використання.

Оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору).

У разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу(п.8.2 договору).

У пункті 10.3 договору сторони обумовили строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію відносин, що фактично склалися між сторонами з 01 жовтня 2015 і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (Розділ 12 договору).

На підставі вищезазначеного договору позивачем та відповідачем були підписані акти приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі): б/н від 30.11.2015 у листопаді 2015 року на суму 101566,65грн (33,920тис. куб. м), б/н від 31.12.2015 у грудні 2015 року на суму 85038,12грн (28,400тис. куб. м).

Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ з листопада 2015 року по грудень 2015 року у загальному обсязі 62,32 тис.куб.м на суму 186604,77грн.

Згідно відомостей операцій по підприємству «Едельвейс – Сервіс» з 01.01.2015 по 31.05.2016, доданого позивачем до позовної заяви, загальна сума, яка перерахована відповідачем позивачу за природний газ становить 186604,77 грн., у тому числі: 01.02.2016 - 15000,00 грн. за поставку газу у листопаді 2015, без ПДВ; 03.02.2016 – 10000,00 грн. за поставку газу в листопаді 2015, без ПДВ; 05.02.2016 – 15000,00 грн. за поставку газу в листопаді 2015 року, без ПДВ; 08.02.2016 – 30000,00 грн. за поставку газу в листопаді 2015, без ПДВ; 09.02.2016 – 30000,00 грн. за поставку агу в листопаді 2015, без ПДВ; 10.02.2016 – 30000,00 грн. за поставку газу в грудні 2015, без ПДВ; 11.02.2016 – 5000,00 грн. за поставку газу в грудні 2015, без ПДВ; 16.02.2016 – дві оплати по 30000,00 грн. за поставку газу в грудні 2015, без ПДВ (платіжні документи № 51 та 53); 26.02.2016 – 36000,00 грн. за поставку газу в грудні 2015 року, без ПДВ.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги Публічного акціонерне товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення з Приватного підприємства «Едельвейс – Сервіс» пені – 7746,54 грн. (сім тисяч сімсот сорок шість 54 коп.), 3% річних – 528,18 грн. (п'ятсот двадцять вісім 18 коп.), інфляційні втрати – 545,79 грн. (п'ятсот сорок п'ять гривень 79 коп.), всього - 8820,51 грн. (вісім тисяч вісімсот двадцять гривень 51 коп.).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Огляд норм чинного законодавства свідчить про наступне.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 715 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З огляду на умови договору постачання природного газу від 30.10.2015 № 5257/15 – ТЕ – 6, зобов'язання з оплати газу, який було прийнято протягом листопада та грудня 2015 року, мали бути виконані відповідачем наступним чином:

- за поставкою листопада 2015 на суму 101566,65грн. – до 14.12.2015 включно;

- за поставкою грудня 2015 на суму 85038,12 грн. – до 14.01.2016 включно.

Матеріали справи свідчать, що відповідач повністю розрахувався з позивачем 26.02.2016.

30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» №1730-VIII від 03.11.2016 (далі – Закон).

Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.

Відповідно до ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною 3 ст. 7 Закону встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії.

Цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

При цьому, застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного суду від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.04.2018 у справі № 904/10747/16, від 15.05.2018 у справі № 908/3126/16, від 23.05.2018 у справі №908/3125/16, від 30.05.2018 у справі №908/2055/17).

Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Статтею 23 Закону України «Про теплопостачання» господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 18.01.2019 щодо Приватного підприємства «Едельвейс-Сервіс», видом діяльності відповідача є зокрема - постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

При цьому, відповідно до відомостей, які наявні у Реєстрі діючих ліцензій на провадження господарського діяльності у сфері виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії станом на 01.07.2018 (дані офіційного веб-сайту державної адміністрації Донецької обласної https://dn.gov.ua/ua) Приватне підприємство «Едельвейс-Сервіс» отримано ліцензію серія АВ №429253 безстроково на виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії.

Крім того, як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, заборгованість відповідача за поставлений у листопаді - грудні 2015 природний газ, який використаний останнім для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, погашена у повному обсязі 26.02.2016, тобто до набрання чинності Законом України № 1730.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки заборгованість відповідача за поставлений природний газ у листопаді – грудні 2015 році погашена у повному обсязі до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню імперативні приписи ч.3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», у зв'язку з чим відсутні правові підстави для нарахування позивачем відповідачу пені, 3% річних, інфляційних втрат та відповідно про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на позивача.

Керуючись статтями 73 - 80, 129, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Приватного підприємства «Едельвейс – Сервіс» про стягнення 8820,51 грн. - відмовити повністю.

2. Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня підписання повного тексту у порядку, передбаченому Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

3. Повний текст рішення підписано 18.03.2019.

Суддя Н.В. Величко