Рішення

від 13.03.2019 по справі 910/15517/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2019Справа № 910/15517/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" до третя особаПублічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю "КАТАНГА" про розірвання договору поруки. Суддя Підченко Ю.О. Представники сторін: від позивача:Шубак М.І. - адвокат; від відповідача: від третьої особи:Герасименко М.В. - представник за довіреністю; не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач) про розірвання договору поруки № 4К14306И/П від 31.10.2016, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умовам спірного договору поруки відповідач не передав належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, чим фактично заперечує факт переходу прав вимог до ТОВ "Лайк-Сіті" за кредитними зобов'язаннями, які були належним чином виконані поручителем.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 року відкрито провадження у справі 910/15517/18, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "КАТАНГА" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та призначено підготовче судове засідання.

22.01.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечував проти задоволення заявленого позову, оскільки позивач не надав доказів щодо виконання умов Договору поруки в повному обсязі, а також оскільки позивачем не доведено факту порушення відповідачем істотних умов Договору поруки.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 25.01.2019 відкладено підготовче судове засідання на 08.02.2019 та продовжено строк розгляду справи на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.03.2018.

27.02.2019 від представника позивача Шишки Юлії Михайлівни до суду надійшла заява про вступ у справу в якості представника на підставі довіреності №14 від 03.01.2019, яку представником відповідача додано до вказаної заяви.

Згідно ч. 3. ст. 56 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ГПК України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.

З урахуванням вищезазначеного, вказана заява представника позивача Шишки Юлії Михайлівни про вступ у справу в якості представника приймається судом.

У судове засідання, що відбулось 13.03.2019, представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, ухвала суду була надіслана за адресою третьої особи, яка містяться у позовній заяві та у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

У судовому засіданні 13.03.2019 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" (Поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Кредитор) було укладено Договір поруки № 4К14306И/П (надалі - Договір), предметом якого є надання поруки Поручителем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "КАТАНГА" своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 05.09.2014 року № 4К1406И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору;

- кредитним договором від 09.09.2014 року № 4К14307И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору;

Надалі за текстом: Кредитний договір 1,2 - Кредитний договір/Кредитні договори (п. 1 Договору).

Пунктом 5 Договору визначено, що у випадку невиконання боржником обов'язку п. 1 цього Договору, Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Згідно п. 6 Договору, Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі Кредитора, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього Договору.

Відповідно до п. 7 Договору, у випадку порушення Поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, Кредитор та Поручитель прийшли згоди, що Кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать Поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ Приватбанк .

Згідно з п. 8 Договору до Поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права Кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед Кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 Договору зазначено, що Кредитор зобов'язаний у випадку виконання Поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Дострокове розірвання цього Договору здійснюється за письмовою згодою Сторін. (п.14 Договору).

За своєю правовою природою між позивачем та відповідачем укладено договір поруки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 553, 555, 556, 557, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач вказує на те, що ним, на виконання умов договору поруки № 4К14306И/П від 31.10.2016, було сплачено відповідачеві як виконання обов'язків по кредитному договору від 05.09.2014 року № 4К1406И та від 09.09.2014 року № 4К14307И грошові кошти на загальну суму 491 895 681,46 грн., на підтвердження чого надав суду платіжні доручення 49 від 01.11.2016 на суму 289 429 014,80 грн. та №50 від 01.11.2016 на суму 202 466 666,66 грн.

При цьому, позивач вказує на те, що всупереч умовам договору поруки не передав належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, чим фактично заперечує факт переходу прав вимог до позивача, за вищевказаними кредитним зобов'язанням, які були належним чином виконанні позивачем, як поручителем, а відтак, дії відповідача, щодо відмови у передачі документів по кредитних договорах та договорах застави позивачеві та заперечення факт переходу права вимоги, за кредитними договорами істотно порушують умови договору поруки, що є підставою для його розірвання.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до якого зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було зазначено вище, дострокове розірвання цього Договору здійснюється за письмовою згодою Сторін. (п.14 Договору)

Проте, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору поруки № 4К14306И/П від 31.10.2016 відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного Договору поруки.

Відповідно до статі 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13.

Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.

В силу приписів ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що розмір зобов'язання боржника по кредитним договорам від 05.09.2014 року № 4К1406И та від 09.09.2014 року № 4К14307И становить саме 491 895 681,46 грн., тобто не доведено того, що позивачем виконані взяті на себе зобов'язання, як поручителя, за договором поруки в повному обсязі.

Разом із тим, позивач зазначає, що невиконання відповідачем свого зобов'язання за договором поруки, щодо передачі прав вимог до боржника та документів, не дає змоги використовувати ці права у якості предмета застави позивачем за іншими зобов'язаннями. Що призвело до суттєвого погіршення фінансово-майнового стану позивача та спричинило шкоду у розмірі 491 895 681,46 грн.

Як встановлено в ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України та ч. 2 ст. 220 ГК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок неправомірних дій наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань. Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, виключає його відповідальність.

Водночас, позивачем не доведено та не підтверджено відповідними належним та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України розміру завданих йому збитків так і причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача.

Також, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до п. 8 спірного Договору поруки відповідач повинен був передати належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, проте станом на день звернення до суду не виконав свої зобов'язання.

Однак, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з відповідними вимогами про надання необхідних документів, передбачених п. 8 спірного Договору поруки № 4К14306И/П від 31.10.2016, наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів, що свідчить про недоведеність істотного порушення умов договору зі сторони відповідача.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення права позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з доводів сторін та долучених до матеріалів справи доказів, з урахуванням недоведеності позивачем факту істотного порушення умов договору поруки № 4К14306И/П від 31.10.2016 з боку відповідача, а також системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду - не порушені відповідачем, у зв'язку із чим вимоги позивача про розірвання договору поруки № 4К14306И/П від 31.10.2016є необґрунтованими та безпідставними, а тому позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86,129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 18.03.2019 року.

Суддя Ю.О. Підченко