Рішення

від 19.03.2019 по справі 910/16750/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2019Справа № 910/16750/18 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом Відділу капітального будівництва Миргородської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД"

про розірвання договору підряду №271 від 19.10.2015р. та стягнення 186 816,96 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Відділ капітального будівництва Миргородської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД" про розірвання договору підряду №271 від 19.10.2015р. та стягнення 186 816,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду №271 від 19.10.2015р. щодо виконання будівельних робіт.

Ухвалою господарського суду від 18.12.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

04.01.2018 до канцелярії суду позивач подав заяву з доданими документами.

Позовна заява, після усунення позивачем недоліків, встановлених ухвалою від 18.12.2018, відповідає вимогам ст. 162 ГПК України, та підстави для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, судом на даний час не встановлені.

З огляду на незначну складність справи, спір підлягає вирішенню в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 відкрито провадження у справі № 910/16750/18, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено учасникам господарського процесу строки для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.01.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, для місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД" - вул. Олени Теліги, буд. 39-а, м. Київ, 04086.

Однак, станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверт за номером поштового відправлення 0103049001197 із копією ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.01.2019 з адреси відповідача із зазначенням причини повернення "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

19.10.2015 року між Відділом капітального будівництва в особі начальника Мурового М.В. (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД" в особі директора Квасова М.В. (Підрядник) укладено договір підряду №271 (Договір) на виконання робіт "Реконструкція мосту через Хорол, загальною довжиною 116 м. по вул. Гоголя у м. Миргород Полтавської області".

За твердженням позивача, 15 грудня 2017 року об'єкт "Реконструкція мосту через Хорол, загальною довжиною 116 м. по вул. Гоголя у м. Миргород Полтавської області" будівництвом закінчений і визнаний готовим до експлуатації.

Згідно Акту готовності об'єкта до експлуатації від 07.12.2017 року (пункт 9) через несприятливі погодні умови строком виконання робіт по демонтажу робочого майданчика і установленню бар'єрного огородження на підходах визначено 2-й квартал 2018 року.

Додатковою угодою № 17 від 27.12.2017 року до Договору термін їх дії продовжений до 31 травня 2018 року для виконання робіт по демонтажу робочого майданчика і установленню бар'єрного огородження на підходах.

Однак, як стверджує позивач, станом на 05 грудня 2018 року свої зобов'язання по виконанню Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАР ГРУП ЛТД" не виконало.

Таким чином, підставою для звернення позивача до суду із позовом стало невиконання відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАР ГРУП ЛТД" робіт по демонтажу робочого майданчика і установленню бар'єрного огородження на підходах.

При вирішенні спору суд виходив із наступного.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини підряду на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно з частинами 1 та 2 статті 317 Господарського кодексу України будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

За п.1 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Відповідно до ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пункт 6.4.3. Договору передбачає, що у разі невиконання зобов'язань Замовником Підрядник має право достроково розірвати цей Договір, повідомивши про це Замовника у строк 14 календарних днів.

Позивач вважає, що договір підряду №271 від 19.10.2015 р. має бути розірваний внаслідок його істотного порушення відповідачем, оскільки роботи виконані з порушенням строку, встановленого у договорі, та не в повному обсязі.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.ст.598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Згідно з підпунктом 4.4.1 Договору підрядник зобов'язаний виконати з використанням власних ресурсів, механізмів та обладнання у встановлені строки роботи відповідно до проектної документації.

Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно ст.599 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Так, строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд. Згідно ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним.

Відповідно до п.10.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє по 31.12.2016р. включно, а в частині зобов'язань, які виникли в період дії договору та відповідальності за їх виконання, до повного їх виконання, проведеного належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюється у договорі підряду. Так, у Договорі підряду №271, у додатку до Договору №3 "Календарний план виконання робіт" сторони встановили, що строк виконання робіт триває з жовтня 2015 року по грудень 2016 року, проте як вбачається із матеріалів справи строки виконання робіт сторони неодноразово змінювали шляхом укладення Додаткових угод до Договору. Із додаткової угоди №17 судом встановлено, що останній термін виконання робіт по Договору був продовжений сторонами до 31.05.2018.

Отже строк дії договору підряду №271 від 19.10.2015 закінчився 31.05.2018.

Між тим, з позовною заявою про розірвання договору підряду №271 від 19.10.2015 позивач звернувся у січні 2018р., тобто після закінчення строку дії цього договору.

Суд зазначає, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), а відтак вимога позивача про розірвання договору підряду №271 від 19.10.2015 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу та неустойки у розмірі 186 816,96 грн. суд зазначає наступне.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пункт 7.3.1 Договору передбачає у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при виконанні Підрядник сплачує Замовнику штрафні санкції, у вигляді неустойки в розмірі 0,1 % від ціни несвоєчасно виконаних робіт за кожен день прострочення, а за прострочення виконання зобов'язання понад 10 днів додатково з Підрядника стягується штраф у розмірі 10 % від ціни несвоєчасно виконаних робіт (п.7.3.2).

Позивач у позові наводить наступний розрахунок розміру штрафу та неустойки, виходячи із суми залишку невиконаних будівельних робіт: роботи по демонтажу робочого майданчика, установлення бар'єрного огородження на підходах, не виконані роботи на загальну суму - 648670,00 грн.

Таким чином сума неустойки, заявлена до стягнення із відповідача позивачем, становить 121 949,96 грн. А також сума штрафу за прострочення виконання зобов'язань понад 10 днів 10% по договору №271 від 19.10.2015 року - 64 867 грн.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку штрафу та неустойки, позивач здійснює розрахунки за період із 01.06.2018 по 05.12.2018, на суми невиконаних робіт, визначені довільно, одноособову порядку.

У той же час, при розгляді вимог про стягнення штрафу та неустойки, суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Проте суд зазначає, що позивачем не долучено ні до матеріалів позовної заяви, ні в процесі розгляду справи пояснень та обґрунтованого розрахунку, яким чином позивачем встановлено вартість кожного невиконаного етапу робіт, на основі якого ним здійснено розрахунок розміру неустойки та штрафу.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 843, 844 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом. Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв'язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи. Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов'язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором. Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

Суд дійшов висновку, що посилання позивача на конкретну вартість невиконаних робіт по кожному етапу є необґрунтованим, не підтвердженим жодними доказами та ґрунтується виключно на припущеннях позивача, оскільки ні умовами договору, ні календарним планом-графіком виконання робіт, ні іншими доказами по справі, поданими позивачем не визначено конкретної вартості кожного етапу виконання робіт, а зазначено лише строк виконання кожного етапу та загальну суму договору.

Договірна ціна, погоджена сторонами, також не містить поетапної вартості робіт.

З урахуванням викладеного, за відсутності погодження між сторонами вартості кожного окремого етапу виконання робіт, суд позбавлений можливості встановити, на яку суму та який саме етап робіт не був виконаний відповідачем. Отже з поданих до матеріалів справи доказів не вбачається можливим встановити які саме роботи згідно умов договору №271 від 19.10.2015 року і якої вартості були виконані відповідачем, а які саме роботи і якої вартості відповідач не виконав.

Суд зазначає, що розрахунок штрафу та неустойки, наданий позивачем, є необґрунтованим, оскільки, як встановлено судом вище, сторони у договорі не передбачили вартості кожного окремого етапу робіт.

Позивач не надав жодних доказів та не обґрунтував, яким чином, з урахуванням умов договору та додатків до нього, можливо обрахувати вартість невиконаних робіт по кожному етапу окремо, з урахування того, що договір містить лише загальну вартість робіт, без розподілу на етапи.

Суд встановив, що розрахунок штрафу та неустойки, наданий позивачем не є обґрунтованим жодними належними, допустимими та достатніми доказами, оскільки з матеріалів справи неможливо встановити ні вартість виконаних робіт по кожному етапу окремо, ні залишок невиконаних робіт по кожному етапу окремо, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу та неустойки у на загальну суму 186 816,96 грн. задоволенню не підлягають.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Відділу капітального будівництва Миргородської міської ради.

Судовий збір, у зв'язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Відділу капітального будівництва Миргородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД" про розірвання договору підряду №271 від 19.10.2015р. та стягнення 186 816,96 грн. відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий