Рішення

від 11.03.2019 по справі 916/2970/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2970/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної екологічної інспекції в Одеській області до Комунального підприємства "Сількомунгосп" Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області про стягнення шкоди в розмірі 38633,10 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція в Одеській області звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства «Сількомунгосп» Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області про стягнення суми шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у вигляді збитків, нанесених державі у розмірі 38633,10 грн., посилаючись на наступне.

Комунальне підприємство «Сількомунгосп» Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області для потреб жителів населених пунктів Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області здійснювало використання підземних вод з артезіанських свердловин без наявності дозволу на спеціальне водокористування в період з 07.02.2017 р. по 17.04.2018 р., що є порушенням пункту 9 ст. 44, ст. 48 Водного Кодексу України, відповідальність за яке передбачена ст. ст. 110, 111 Водного Кодексу України.

При цьому позивач зазначає, що даний факт зафіксовано в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 25 липня 2018 року, в протоколі про адміністративне правопорушення від 23.07.2018 р. № 000929, який складено державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції в Одеській області.

Наразі позивач зауважив, що згідно ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який є офіційним документом, що засвідчує право на використання водних ресурсів. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюється ліміт забору, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. Порядок видачі дозволів на водокористування регулюється «Порядком погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування» , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 321.

Таким чином, як вказує позивач, внаслідок виявленого порушення державі Україна були заподіяні збитки на суму 38633,10 грн., які розраховані згідно «Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів» , затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389 (зі змінами, внесеними наказами Міністерства екології та природних ресурсів № 567 від 13.10.2015 р.).

При цьому позивач зазначає, що згідно ст.ст. 16, 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про Державну екологічну інспекцію в Одеській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.09.2017 р. № 652, Державна екологічна інспекція в Одеській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, а також спеціально уповноваженим державним органом управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до вищевказаного Положення Державна екологічна інспекція в Одеській області має право розраховувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства; виступати позивачем та відповідачем у судах. З огляду на вказане, відповідно до зазначених повноважень посадовою особою Державної екологічної інспекції в Одеській області був здійснений розрахунок збитків, завданих відповідачем унаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища України. Відтак, позивач стверджує, що Державна екологічна інспекція в Одеській області відповідно до вищевказаного Положення має право подавати позови про відшкодування втрат і збитків, завданих унаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.01.2019 р. позовну заяву Державної екологічної інспекції в Одеській області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2970/18, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27 лютого 2019 р.

27.02.2019 р. відповідачем була надана до господарського суду заява про визнання позову (а.с. 67-68), в якій відповідач позовні вимоги визнає, вказуючи на наступне. Комунальне підприємство «Сількомунгосп» Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області для потреб жителів населених пунктів Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області здійснювало використання підземних вод з артезіаських свердловин без наявності дозволу на спеціальне водокористування в період з 07.02.2017 р. по 17.04.2018 р., тому що саме в цей період підприємством разом з ПП »Земпроект-ЮГ» згідно договору підготовлено та подано пакет документів для отримання дозволу на спеціальне водокористування, який неодноразово повертався для різних уточнень та знову подавався. Так, відповідач вказує, що умисна вина відсутня, однак визнає, що це є порушенням п. 9 ст. 44, ст. 48 Водного Кодексу України. Крім того, відповідач визнає, що повинен сплати державі збитки на суму 38633,10 грн. згідно претензії від Державної екологічної інспекції в Одеській області. Наразі відповідач вказує, що на теперішній час підприємство знаходиться в скрутному фінансовому становищі. Так, у зв'язку з відсутністю на рахунку КП «Сількомунгосп» Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області коштів для оплати суми збитків відповідач за ст. 331 ГПК України просить розстрочити оплату збитків на 15 місяців. Зокрема, відповідач вказує, що КП «Сількомунгосп» є дочірнім підприємством Каїрської сільської ради Одеської області Лиманського району. Проте, за ствердженнями відповідача, діючі тарифи на послуги централізованого водопостачання, що введені в дію з 15 березня 2017 року відповідно до рішення сесії Каїрської сільської ради, а саме централізоване водопостачання - 11,00 грн. з ПДВ за один куб води та 44,00 грн. з одного споживача, не відповідають фактичній собівартості наданих послуг, що пов'язано з різкими змінами цін у ціновій ситуації на ринку енергоносіїв, палива та матеріалів, які мають постійний характер підвищуватися та не залежать від господарської діяльності підприємства. В свою чергу це призводить до зростання оплати наданих послуг за виконані ремонтні роботи. До того є відповідач зауважує, що постійно реструктуризуються податки та збори до державного бюджету, а при їх сплаті необхідно сплачувати відсотки за реструктуризовані платежі; поквартально зростає оплата за використану електроенергію, піднімається мінімальна заробітна плата. Так, відповідач стверджує, що через збиткові тарифи на послуги централізованого водопостачання на підприємстві не вистачає обігових коштів для проведення обов'язкових своєчасних сплат та своєчасної виплати заробітної плати, окрім того сільська рада не надає ніякої фінансової допомоги для вирішення різних питань, які утворюються на підприємстві. Поряд з цим відповідач зауважив, що дуже великою проблемою є несвоєчасна сплата населення за використання питної води, тому підприємство не може оплатити суму збитків.

В засіданні суду 27.02.2019 р. судом оголошено перерву до 11.03.2019 р. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

11.03.2019 р. представником відповідача подано до господарського суду заяву про розстрочення виконання рішення суду в порядку ст. 331 ГПК України, згідно якого позивач просить розстрочити оплату шкоди за даною позовною заявою на 12 місяців.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, а відповідач просив позовні вимоги задовольнити та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Наказом Державної екологічної інспекції в Одеській області № 487 від 12.07.2018 р. «Про проведення планової перевірки» на підставі річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державної екологічної інспекції України на 2018 рік, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 30.11.2017 р. № 710, та відповідно до ст. ст. 5, 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» , ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» , Положення про Державної екологічної інспекції в Одеській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.09.2017 р. № 652, наказано провести планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Комунальним підприємством «Сількомунгосп» в термін: з 19.07.2018 р. по 25.07.2018 р.

На підставі направлення Державної екологічної інспекції в Одеській області на проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Комунальним підприємством «Сількомунгосп» від 12.07.2018 р. за вих. № 355 державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища було направлено для проведення у термін з 19 липня 2018 року по 25 липня 2018 року планової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

27.04.2018 року Державною екологічною інспекцією в Одеській області направлено Комунальному підприємству «Сількомунгосп» повідомлення про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в термін з 19 липня 2018 року по 25 липня 2018 року.

Як вбачається із матеріалів справи, з 19.07.2018 р. по 25.07.2018 р. Державною екологічною інспекцією в Одеській області було проведено планову перевірку КП «Сількомунгосп» на предмет дотримання останнім вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами проведення якої Державною екологічною інспекцією в Одеській області було складено акт № 71/10.

Зазначеним актом № 71/10 Державною екологічною інспекцією в Одеській області було встановлено, що в період з 07.02.2017 р. по 17.04.2018 р. КП «Сількомунгосп» здійснювало спеціальне водокористування при відсутності дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням п. 9 ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 49 Водного кодексу України, відповідальність за яке передбачена ст. ст. 110, 111 Водного кодексу України. Відповідно до наданих позивачем статистичних звітів про використання води форми 2-ТП (водгосп) за період 2017 року, обсяги використаних вод КП «Сількомунгосп» в період з 07.02.2017 р. по 17.04.2018 р. склали 25300 куб.м.

Так, 23.07.2018 р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції в Одеській області було складено протокол № 000929 про адміністративне правопорушення, вчинене директором КП «Сількомунгосп» ОСОБА_2, яке полягало у тому, що директором було допущено самовільне водокористування з двох балансових артезіанських свердловин в період з 07.02.2017 р. по 17.04.2018 р. в об'ємі 25300 куб.м, що є порушенням ст. ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України. При цьому 23.07.2018 р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції в Одеській області була винесена постанова № 000929 про закриття справи про адміністративне правопорушення, вчинене гр. ОСОБА_2, на підставі п. 7 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

На підставі зазначеного акту перевірки державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Одеської області ОСОБА_3 здійснено розрахунок розміру збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та використання водних ресурсів КП «Сількомунгосп» , відповідно до якого внаслідок самовільного використання 25,3 тис. куб.м водних ресурсів збитки складають 38633,10 грн.

Вказаний розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування) було здійснено у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища №389 від 20.07.2009 р. (зі змінами, внесеними Наказом Міністерства екології та природних ресурсів № 567 від 13.10.2015 р.).

Так, як вбачається із звітів про використання води КП «Сількомунгосп» , за 2017 рік та за І квартал 2018 р. відповідачем з 07.02.2017 р. по 31.12.2017 р. було спожито 17,3 тис. куб. м.; у І квартал 2018 р. - 8,0 тис. куб. м.

28.08.2018 р. позивачем була направлена відповідачу претензія № 83, згідно якої Державною екологічною інспекцією в Одеській області було запропоновано відповідачеві добровільно протягом 30 днів відшкодувати збитки, заподіяні державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозволу на спеціальне водокористування, яка залишена відповідачем без відповіді та реагування. Така несплата відповідачем збитків у добровільному порядку стала підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача вказаної шкоди в розмірі 38633,10 грн., заподіяної внаслідок використання підземних вод з артезіанських свердловин для потреб жителів населених пунктів Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області без наявності дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних питаннях, що виникають в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України та його органи на місцях, а саме Державна екологічна інспекція в Одеській області, яка в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища на території області.

Згідно ст. 2 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

В ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Положеннями абзацу п. 1.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001р. № 02-5/744 (з наступними змінами доповненнями) відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України (далі - Цивільний кодекс), Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон), а також розроблюваним відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. У вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, слід керуватися нормами природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, а з питань, не врегульованих цим законодавством, - відповідними правилами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Відповідно до статті 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно з приписами п. 9 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані, зокрема, здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

В статті 48 Водного кодексу України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише за наявності дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Положеннями частин 1, 7 ст. 49 Водного кодексу України встановлено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Строк видачі дозволу на спеціальне водокористування або надання письмового повідомлення про відмову в його видачі становить не більше тридцяти календарних днів з дня надходження на розгляд заяви та відповідних документів.

Відповідно до ст. 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Згідно п. 4 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. за № 321, дозволи видаються органами, що зазначені в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, в місячний термін з дня подання в установленому порядку клопотання, а органами, зазначеними в абзаці третьому цього пункту, - в установлені ними терміни. Клопотання водокористувачів розглядаються у місячний термін.

Згідно п. 9 вищевказаного Порядку припинення права спеціального водокористування здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 Водного кодексу України (в редакцій, чинній на час закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування - 07.02.2017 р.) право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється, зокрема, у разі закінчення строку спеціального водокористування.

Таким чином, право спеціального водокористування у відповідача відповідно до зазначеної норми припинилося із закінченням строку дії дозволу - 06.02.2017 р., що підтверджено сторонами.

Відповідно до ч. 1, п. з) ч. 2, ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

У відповідності з ч. ч. 1, 3 ст. 110, ч. 1 ст. 111 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, зокрема, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з ч. ч. 1, 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Зазначені підстави є загальними та необхідними у всіх випадках, якщо інше не обумовлено законом, для стягнення шкоди поза договірними зобов'язаннями.

В силу положень ч. ч. 1-3 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Разом з тим, положеннями п. у п. 1.6 роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744 передбачено, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, повинен виходити з презумпції вини правопорушника (статті 440 та 442 Цивільного кодексу). Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Наразі слід зазначити, що важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки, а відтак досліджуючи вказане питання господарський суд виходить з того, що допущене відповідачем порушення природоохоронного законодавства мало місце в результаті здійснення відповідачем своєї господарської діяльності без отримання відповідних дозволів. Викладене, на думку суду, підтверджує наявність причинно-наслідкового зв'язку між здійсненим порушенням та завданими ним збитками та як наслідок наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Як зазначалось вище, факт порушення КП «Сількомунгосп» вимог природоохоронного законодавства було встановлено під час позапланової перевірки Державної екологічної інспекції, а саме у період з 07.02.2017 р. по 17.04.2018 р. відповідачем самовільно забрано 25300 метрів кубічних вод з двох балансових артезіанських свердловин без дозволу на спеціальне водокористування, що зафіксовано та підтверджується актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що протиправність поведінки відповідача полягає у самовільному використанні підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування протягом періоду з 07.02.2017 р. по 17.04.2018 р.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення. Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389 затверджена Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі - Методика). Наказом Міністерства екології та природних ресурсів № 567 від 13.10.2015 р. до вказаної Методики були внесені зміни, що набули чинності після його офіційного опублікування 27.11.2015 р.

Відповідно до пункту 1.7. Методики самовільне водокористування - це здійснення спеціального водокористування без наявності дозволу на нього.

Згідно п. 9.1. Методики (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок розрахунку розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, який здійснюється за формулою Зсам=5xWxTapx0,3, де W - об'єм води, використаної без дозвільних документів; Tap - норматив збору за спеціальне водокористування (грн/куб.м.), що діє в регіоні на момент виявлення порушення; 0,3 - коефіцієнт, який застосовується до нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод підприємствами ЖКГ.

Отже, положення Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів встановлюють самостійні та окремі підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушень законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема внаслідок самовільного використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування.

Оскільки обсяг самовільно використаних вод КП «Сількомунгосп» підтверджується наявними в матеріалах справи звітами про використання води, судом перевірено здійснений позивачем розрахунок шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, та встановлено, що вказаний розрахунок є вірним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1, 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, враховуючи визнання відповідачем позову, що не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд вважає, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції в Одеській області обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому наявні правові підстави для їх задоволення та стягнення з Комунального підприємства «Сількомунгосп» Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у вигляді збитків, нанесених державі у розмірі 38633,10 грн.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду про стягнення шкоди суд зазначає наступне.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. При цьому розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За приписами ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Обґрунтовуючи заяву про розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище, відсутність своєї вини в ситуації, що склалася, зазначаючи про низьку платоспроможність населення за використання питної води та невідповідність діючих тарифів на послуги централізованого постачання, введених в дію з 15.03.2017 р., фактичній собівартості наданих послуг, що пов'язано з різкими змінами цін у ціновій ситуації на ринку енергоносіїв, палива та матеріалів, що мають постійний характер підвищуватися та не залежать від господарської діяльності підприємства, що в свою чергу призводить до зростання оплати наданих послуг за виконані ремонтні роботи. На підтвердження вказаного відповідач надав копію звіту про фінансові результати підприємства станом на 01.01.2019 рік, в якому відображено дохід підприємства становив 226,2 тич.грн, а витрати - 298,2 тис.грн. Наразі відповідачем надано відомість надходжень та витрат за 2018 рік, з якої випливає, що надходження були в розмірі 226230,00 грн., а також допомога в розмірі 50000,00 грн. та пільги - 22209,00 грн., що разом склали 298439,00 грн., тоді як витрати підприємства становили 298239,00 грн., залишок підприємства складає 200,00 грн.

Як передбачено ч. 5 ст. 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм З огляду на зазначене, оцінюючи надані заявником докази, суд вважає, що наведені відповідачем обставини в обґрунтування заяви про розстрочку сплати збитків дійсно ускладнюють виконання рішення суду у даній справі з огляду на фінансову неспроможність відповідача погасити заборгованість перед позивачем разовим платежем.

Відтак, враховуючи встановлення судом обставин, які ускладнюють виконання відповідачем рішення суду у даній справі та ймовірність погашення відповідачем заборгованості частинами за результатами здійснення господарської діяльності, суд вважає за можливе частково задовольнити заяву Комунального підприємства «Сількомунгосп» Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області та розстрочити виконання рішення суду у даній справі щодо сплати стягнутої за рішенням суми шкоди терміном на 6 місяців за наступним графіком: з першого по шостий місяць - по 6438,85 грн.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державної екологічної інспекції в Одеській області до Комунального підприємства "Сількомунгосп" Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області про стягнення шкоди в розмірі 38633,10 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства "Сількомунгосп" Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області (67514, Одеська область, Лиманський район, с. Каїри, вул. Центральна, буд. 22; код ЄДРПОУ 32398608) суму шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, у вигляді збитків нанесених державі Україна, в розмірі 38633/тридцять вісім тисяч шістсот тридцять три/грн. 10 коп. на р/р №3311331015277 фонду охорони навколишнього природного середовища Каїрської сільської ради, МФО 899998, код ЄДРПОУ 37984056, банк - Казначейство України (ЕАП), одержувач - УД у Лиманському районі/с.Каїри, код бюджетної класифікації 24062100, балансовий рахунок - 3311, символ звітності банку 331.

3. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства "Сількомунгосп" Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області (67514, Одеська область, Лиманський район, с. Каїри, вул. Центральна, буд. 22; код ЄДРПОУ 32398608) на користь Державної екологічної інспекції в Одеській області (65107, м. Одеса, пр-т Шевченка, 12; код ЄДРПОУ 38017120) витрати по сплаті судового збору в сумі 1762/одна тисяча сімсот шістдесят дві/грн. 00 коп.

4. Надати Комунальному підприємству "Сількомунгосп" Каїрської сільської ради Лиманського району Одеської області розстрочку виконання рішення суду щодо стягнення шкоди в розмірі 38633,10 грн. строком на 6 (шість) місяців шляхом її погашення за наступним графіком: з першого по шостий місяць - по 6438,85 грн. щомісячно.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 березня 2019 р.

Суддя В.С. Петров