Постанова

від 13.03.2019 по справі 910/15832/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2019 р. Справа№ 910/15832/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Осикіна Л. І., Пантій О.А.;

від відповідача 1: Колосюк С.Л.;

від відповідача 2: Ананійчук О. А.;

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018

у справі № 910/15832/17 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаджибей"

до 1) Національного банку України

2) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тамерса"

про визнання договорів недійсними

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Гаджибей" з позовом до Національного банку України та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерса", про визнання договорів іпотеки недійсними.

У обґрунтування позову (з урахуванням заяви про виправлення описок від 25.10.2017) ТОВ "Гаджибей" зазначило про наявність правових підстав для визнання недійсними договорів іпотеки, предметом яких є 41 земельна ділянка, укладених між ТОВ "Гаджибей" (як іпотекодавцем) та Національним банком України (як іпотекодержателем), а саме: іпотечних договорів: № 107 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4549; № 106 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4546; № 105 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4543; № 104 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4540; № 103 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4537; № 102 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4534; № 101 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4531; № 100 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4528; № 99 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4525; № 98 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4522; № 97 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4520; № 96 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4508; № 95 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4505; № 94 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4503; № 93 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4501; № 92 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4499; № 91 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4496; № 90 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4494; № 89 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4492; № 88 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4490; № 87 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4488; № 86 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4486; № 85 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4484; № 84 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4482; № 83 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4480; № 82 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4478; № 81 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4476; № 80 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4474; № 79 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4472; № 78 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4470; № 77 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4468 (первісна іпотека), у забезпечення виконання кредитних зобов'язань ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України, а також про визнання недійсними договорів іпотеки, укладених між ТОВ "Гаджибей" (як іпотекодавецем) та ПАТ КБ "Приватбанк" (як наступним іпотекодержателем), а саме: договору іпотеки від 01.07.2016 р., реєстровий № 4952, та договору іпотеки від 30.06.2016 р., реєстровий № 4886 (наступна іпотека), відповідно до умов яких було забезпечено виконання кредитних зобов'язань ТОВ "Тамерса" (позичальника) перед ПАТ КБ "Приватбанк" за рахунок того ж предмету іпотеки (земельних ділянок). Посилаючись на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, у якості підстав визнання вказаних договорів недійсними позивач вказує на те, що: договори були укладені від імені позивача за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності в момент їх вчинення; зміст оспорюваних правочинів суперечить положенням ст.ст. 546, 572, 575, 584 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 7, ст. 18, 19 Закону України "Про іпотеку"; відповідачі здійснюють свої права іпотекодержателів неприпустимими способами та вчиняють дії виключно з наміром протиправно заволодіти майном позивача, порушуючи баланс інтересів та принципи розумності, справедливості та добросовісності, що свідчить про зловживання правами іпотекодержателів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2017 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 р., позовні вимоги ТОВ "Гаджибей" були задоволені частково, визнано недійсними договір іпотеки від 01.07.2016 р., реєстровий № 4952, та договір іпотеки від 30.06.2016 р., реєстровий № 4886, в іншій частині позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 20.06.2018 р. вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 позов задоволено частково.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір іпотеки від 30.06.2016, зареєстрований 30.06.2016 Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Крючковою Т.В. за реєстровим № 4886, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гаджибей" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Визнано недійсним з моменту вчинення договір іпотеки від 01.07.2016, зареєстрований 01.07.2016 Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Крючковою Т.В. за реєстровим № 4952, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гаджибей" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаджибей" судовий збір у розмірі 3 200 грн. 00 коп.

У решті позовних вимог - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсними договорів первинної іпотеки, суд першої інстанції вказав, що рішенням загальних зборів учасників Товариства, яке оформлене протоколом від 08.08.2014 № 2 було уповноважено директора та головного бухгалтера Товариства укласти та підписати з Нацбанком іпотечні договори про передачу в іпотеку нерухоме майно, зазначене у пункті 1 даного протоколу.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів вторинної іпотеки, суд першої інстанції вказав, що останні були вчинені з порушенням приписів ст.ст. 91, 92, 97, 145, 203 Цивільного кодексу України та п.п. 6.13, 6.2, 6.5 Статуту ТОВ "Гаджибей".

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 2 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про дефект волі позивача не відповідає дійсності, оскільки загальними зборами було виражено волю передати в іпотеку належне позивачу майно. Також апелянт зазначив, що головний бухгалтер наділений правом доручити виконання своїх повноважень іншій (тертій) особі. Апелянт вказав, що судом першої інстанції не було враховано, що листом від 22.06.2016 ТОВ Гаджибей було хвалено та прийнято іпотечні договори.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/15832/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М.А., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/15832/17 та призначено її до розгляду на 27.02.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 відкладено розгляд справи на 13.03.2019.

Позиції учасників справи

22.02.2019 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Позивач, заперечуючи проти доводів апелянта, вказав, що викладені в апеляційній скарзі твердження АТ КБ Приватбанк є необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, такими, що суперечать нормам законодавства України та спростовуються матеріалами справи.

Явка представників сторін та результати розгляду заявлених у судовому засіданні клопотань

Представник третьої особи у судове засідання 13.03.2019 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 13.03.2019 року за відсутності представника третьої особи.

У судовому засіданні 13.03.2019 представники відповідачів підтримали апеляційну скаргу ПАТ КБ Приватбанк , просили її задовольнити.

Представники позивача проти апеляційної скарги заперечували, оскаржуване рішення просили залишити без змін.

У судовому засіданні 13.03.2019, на стадії судових дебатів, представником позивача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, порадившись на місці, вирішила заявлене клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи залишити без розгляду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 207 ГПК України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Головуючим суддею на початку судового засідання 13.03.2019 було з'ясовано, чи мають учасники справи заяви та клопотання. Представниками позивачів заяв та клопотань про відкладення розгляду справи заявлено не було.

Враховуючи відсутність клопотань, суд апеляційної інстанції перейшов до розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 7 ст. 270 ГПК України закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах у такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

Статтею 218 ГПК України унормовано, що у судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Тобто, враховуючи вимоги ГПК України, подача будь-яких заяв та клопотань на стадії судових дебатів процесуальним законодавством не передбачена.

Відповідно до ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про залишення усного клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи без розгляду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ "Гаджибей" (іпотекодавець) та Національним банком України (іпотекодержатель) були укладені та посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. іпотечні договори № 107 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4549; № 106 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4546; № 105 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4543; № 104 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4540; № 103 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4537, № 102 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4534; № 101 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4531; № 100 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4528; № 99 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4525; № 98 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4522; № 97 від 07.10.2014 р., реєстровий № 4520; № 96 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4508; № 95 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4505; № 94 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4503; № 93 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4501; № 92 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4499; № 91 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4496; № 90 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4494; № 89 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4492; № 88 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4490; № 87 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4488; № 86 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4486; № 85 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4484; № 84 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4482; № 83 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4480; № 82 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4478; № 81 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4476; № 80 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4474; № 79 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4472; № 78 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4470; № 77 від 06.10.2014 р., реєстровий № 4468 (далі - договори первинної іпотеки).

Відповідно до умов договорів первинної іпотеки ТОВ "Гаджибей" у забезпечення виконання ПАТ КБ "Приватбанк" зобов'язань перед Національним банком України за кредитним договором № 54 від 02.10.2014 р., із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом, передало в іпотеку відповідачу-1 (НБУ) належні позивачу на праві власності земельні ділянки: кадастровий номер 5123781300:01:001:0734, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468705451237, площа 9.9994 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0731, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468704851237, площа 5.9998 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0862, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468696651237, площа 10 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0848, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468689651237, площа 10 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0733, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468688051237, площа 9,9998 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0667, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468678351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0849, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468671551237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0730, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468670151237, площа 9,9992 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0855, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468665851237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0740, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468659951237, площа 9,9981 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0729, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468653951237, площа 9,999 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0725, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468652851237, площа 1,9999 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0737, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468649451237, площа 7,999 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0866, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468642851237, площа 9,9995 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0769, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468640351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0664, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468634951237, площа 9,032 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0859, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468630451237, площа 9,9881 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0858, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468625651237, площа 9,9993 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0852, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468603951237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0861, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468600451237, площа 9,9995 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0860, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468600251237, площа 9,9999 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0850, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468592351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0727, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468592151237, площа 1,9999 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0666, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468584151237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0726, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468583451237, площа 1,9998 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0847, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468581651237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0735, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468574151237, площа 5,9996 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0854, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468573151237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0766, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468564251237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0865, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468563151237, площа 8,5817 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0739, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468552951237, площа 9,9991 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0732, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468546551237, площа 3,9997 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0665, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468539351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0771, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468526751237, площа 8,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0863, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468524251237, площа 9,9996 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0738, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468512551237, площа 9,9988 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0764, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468496751237, площа 8,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0770, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468495651237, площа 8,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0853, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468479851237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0851, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468477351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0736, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468460151237, площа 3,9998 га (далі - земельні ділянки, предмет іпотеки).

Відповідно до пункту 15.8 договорів первинної іпотеки з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право:

- звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 15.8.1);

- звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором у випадках: порушення Банком зобов'язань, передбачених Кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в кредитному договорі або в цьому договорі; ліквідації юридичної особи іпотекодавця; невиконання вимог п. 17.1 даних договорів (п. 15.8.2).

Договори первинної іпотеки були підписані від імені позивача представником ТОВ "Гаджибей" - Врублевським О.К. на підставі довіреності від 08.08.2014 та рішень загальних зборів товариства, оформлених протоколами № 1 від 10.07.2014 та № 2 від 08.08.2014, а також головним бухгалтером Кочубей О.К.

Також, між ТОВ "Гаджибей" (іпотекодавець) та ПАТ КБ "Приватбанк" (іпотекодержатель) були укладені та посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Крючковою Т.В. договір іпотеки від 01.07.2016 р., реєстровий № 4952, та договір іпотеки від 30.06.2016 р., реєстровий № 4886 (далі - договори вторинної іпотеки), предметом яких є надання в іпотеку нерухомого майна, визначеного в п. 7 цих договорів, у забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Тамерса" (позичальник) перед іпотекодержателем.

У відповідності до п. 2 договорів вторинної іпотеки за цими договорами іпотекою забезпечується виконання частини основного зобов'язання позичальника у вартості не більше вартості предмету іпотеки відповідно до кредитного договору № 4Т13350Д від 05.06.2013 р., кредитного договору № 4Т13351Д від 07.06.2013 р., кредитного договору № 4Т13352И від 11.06.2013 р., кредитного договору № 4Т14141И від 20.02.2014р. (іменовані разом або окремо як кредитний договір), а саме: зобов'язань з повернення кредитів та зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитами.

За умовами п. 7 договорів вторинної іпотеки та додатків № 1 до них вбачається, що предметом договорів вторинної іпотеки є земельні ділянки, які є предметом іпотеки за договорами первинної іпотеки.

Договори вторинної іпотеки були підписані з боку позивача представником ТОВ "Гаджибей" Сниткіним С.В., який діяв на підставі довіреності, посвідченої 29.06.2016 приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В.С.

Із матеріалів справи вбачається, що листами від 18.08.2017 та 19.08.2017 Національний банк України звернувся до позивача з вимогами про усунення порушень за кредитним договором № 54 від 02.10.2014 р., відповідно до яких вимагав сплати заборгованості за вказаним договором на загальну суму 1 205 845 676,71 грн. у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання даних вимог він буде змушений звернути стягнення на предмети іпотеки за договорами первинної іпотеки в рахунок задоволення своїх вимог.

Позивач звертаючись з даним позовом до суду, підставами для визнання спірних правочинів недійсними зазначив те, що: 1) останні були укладені від імені позивача за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності в момент їх вчинення; 2) зміст оспорюваних правочинів суперечить положенням ст.ст. 546, 572, 575, 584 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 7, ст. 18, 19 Закону України "Про іпотеку"; 3) відповідачі здійснюють свої права іпотекодержателів неприпустимими способами та вчиняють дії виключно з наміром протиправно заволодіти майном позивача, порушуючи баланс інтересів та принципи розумності, справедливості та добросовісності, що свідчить про зловживання правами іпотекодержателів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз'яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним правочину (у даному випадку - договорів первинної іпотеки та договорів вторинної іпотеки), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Частиною 1 ст. 2 Цивільного кодексу України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

У відповідності до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

За змістом ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Із змісту наведених положень вбачається, що юридична особа (в т.ч. створена у формі товариства з обмеженою відповідальністю) є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати, що письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

У відповідності до ст. 145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; створення та відкликання виконавчого органу товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника із товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Як вбачається із п.п. 6.2, 6.5 статуту ТОВ "Гаджибей" надання попередньої згоди на укладення товариством договорів (угод, правочинів) щодо передачі в заставу (іпотеку) чи обтяження іншим способом нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, основних засобів належних товариству, належить до виключної компетенції загальних зборів учасників такого товариства.

Зважаючи на вказані положення, спірні правочини могли бути укладені не інакше, як за рішенням органу, до компетенції якого згідно законодавства та статутних документів віднесено вирішення даних питань, яким в даному випадку виступають загальні збори учасників ТОВ "Гаджибей" шляхом надання ними попередньої згоди на вчинення відповідних договорів.

При цьому, згідно із п. 6.13 статуту ТОВ "Гаджибей" будь-які цивільно-правові та інші угоди, що укладаються від імені та в інтересах товариства мають бути підписані від імені товариства директором товариства та головним бухгалтером товариства, який діє в даному випадку без довіреності. При відсутності підпису цих осіб така угода (договір, правочин та ін.) є недійсною.

З наведених пунктів Статуту позивача вбачається, що Договори іпотеки повинні були бути підписані від імені ТОВ Гаджибей директором та головним бухгалтером Товариства.

Крім того, пунктом 6.11 статуту передбачено право директора надавати окремим особам доручення на здійснення певних дій від імені товариства, у тому числі щодо підписання від його імені правочину.

Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Тобто, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись не власними інтересами, а інтересами товариства. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Отже, укладені від імені ТОВ "Гаджибей" правочини іпотеки належних йому земельних ділянок можуть вважатися такими, що вчинені у відповідності до вимог ст.ст. 91, 92, 97, 203 Цивільного кодексу України та п.п. 6.13, 6.2, 6.5 Статуту ТОВ "Гаджибей" виключно у випадку одночасної наявності двох умов: надання загальними зборами учасників такого товариства згоди на передачу відповідних земельних ділянок в іпотеку (тобто, згоди на укладення відповідних договорів) та безпосереднього їх підписання одночасно директором та головним бухгалтером ТОВ "Гаджибей", якщо інше не буде визначено відповідним рішення загальних зборів учасників товариства.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Гаджибей", оформленим протоколом № 2 від 08.08.2014 року, було вирішено уповноважити директора товариства та головного бухгалтера товариства укласти і підписати з Національним банком України іпотечні договори про передачу в іпотеку нерухоме майно, а саме - зазначені в п. 1 даного протоколу земельні ділянки.

Таким чином, посилання позивача на те, що оспорювані договори первинної іпотеки були укладені без отримання попередньої згоди загальних зборів учасників ТОВ "Гаджибей", тобто з порушенням вимог п. 6.2, 6.5 статуту ТОВ "Гаджибей", є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про визнання Договорів первинної іпотеки недійсними.

В той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, укладенню договорів вторинної іпотеки передувало прийняття загальними зборами учасників ТОВ "Гаджибей" рішення, оформленого протоколом № 27/05-01 від 27.05.2016, щодо надання повноважень директору ТОВ "Гаджибей" на укладення та підписання з ПАТ КБ "Приватбанк" договору/договорів про передачу в іпотеку земельних ділянок товариства та підписання інших, пов'язаних з укладанням та виконанням іпотечних договорів документів з правом передоручення цих повноважень іншій особі шляхом видачі нотаріально посвідченої довіреності.

Тобто, матеріали справи свідчать, що уповноваженим статутом ТОВ "Гаджибей" органом було прийнято рішення про укладення спірних договорів іпотеки. У той же час, загальними зборами учасників товариства не був змінений визначений положеннями статуту порядок вчинення правочинів товариства в частині його обов'язкового підписання одночасно директором та головним бухгалтером ТОВ "Гаджибей", також не було надано головному бухгалтеру (на відміну від директора) права на передоручення своїх повноважень щодо підписання від імені товариства таких правочинів.

При цьому, якщо пунктом 6.11 Статуту передбачено право директора надавати окремим особам доручення на здійснення певних дій від імені Товариства, в тому числі щодо підписання від його імені правочину, то Статутом не передбачено повноважень головного бухгалтера на передоручення права підпису правочину від свого імені.

Отже, в силу приписів ст.ст. 91, 92, 97, 203 Цивільного кодексу України та п.п. 6.13, 6.2, 6.5 статуту ТОВ "Гаджибей" договори вторинної іпотеки могли бути укладені (підписані) від імені ТОВ "Гаджибей" не інакше, як головним бухгалтером товариства та директором або уповноваженою ним особою, однак, в будь-якому випадку мали бути підписані безпосередньо головним бухгалтером ТОВ "Гаджибей", оскільки загальними зборами учасників йому не було надано прав на передоручення своїх прав і обов'язків, також цього не було передбачено положеннями статуту товариства.

Наведене узгоджується з диспозицією положень ст.ст. 98, 145 Цивільного кодексу України, яка полягає у тому, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, при цьому компетенція виконавчого органу визначається саме рішеннями загальних зборів учасників, адже встановлення в п. 6.13 статуту ТОВ "Гаджибей" обов'язковості вчинення правочинів товариством за одночасним підписом директора і головного бухгалтера за відсутності наданого останньому права передоручення своїх обов'язків виключає існування у таких осіб самостійних правомочностей щодо визначення особи підписанта на вчинення від імені товариства відповідного роду правочинів, в т.ч. шляхом передоручення йому своїх повноважень.

Відповідно до п. 6.14 статуту, директор товариства та головний бухгалтер обираються (призначаються) зборами учасників терміном на 2 роки. Після закінчення цього строку, повноваження цих осіб вважаються припиненими, зазначені особа не можуть вчиняти будь-які дії від імені товариства. Обрання (призначення) цих осіб на новий термін допускається за окремим рішенням зборів учасників.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ Гаджибей , що оформлено протоколом № 1 від 07.07.2016, підтверджено повноваження директора товариства Сачкова О.В. та головного бухгалтера Кочубей О.К. та з дати прийняття цього рішення обрано їх на посади строком на два роки.

В той же час, із договорів вторинної іпотеки вбачається, що такі правочини від імені ТОВ "Гаджибей" були підписані одноособово представником Сниткіним С.В., який діяв на підставі довіреності, посвідченої 29.06.2016 приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В.С., виданою вказаній особі директором та головним бухгалтером ТОВ "Гаджибей" на вчинення відповідних дій.

При цьому, доказів прийняття будь-яких рішень загальними зборами учасників ТОВ "Гаджибей" щодо уповноваження такої особи на вчинення від імені товариства вказаних правочинів чи надання головному бухгалтеру права передоручення відповідних повноважень матеріали справи не містять, а позивачем заперечується факт їх прийняття.

В той же час, колегія суддів відзначає, що головний бухгалтер - це найманий працівник, який працює на підприємстві на підставі трудового або цивільно-правового договору.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 30 Кодексу законів про працю України працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства:

забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства;

подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", інформацію центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Тобто, головний бухгалтер, як працівник підприємства, зобов'язаний виконувати визначену трудовою угодою роботу особисто. Ні статутом, ні законодавством України права на передоручення своїх прав та обов'язків головний бухгалтер не має.

З огляду на викладені обставини можна зробити висновок, що при укладені договорів вторинної іпотеки шляхом уповноваження на його підписання вказаної особи за самостійними рішеннями директора та головного бухгалтера було перевищено визначені законодавством та статутом повноваження вказаних осіб, адже рішення щодо наведеного (зміни визначеного статутом порядку вчинення правочинів) належало до виключної компетенції вищого органу товариства - загальних зборів учасників, доказів прийняття та належним чином оформлення яких відповідного рішення матеріали справи не містять.

Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Так, частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачений виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень, встановлюючи, що для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору, однак набувають такої сили в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України № 6-62цс16 від 27.04.2016 р., № 6-147цс17 від 13.03.2017 р., № 6-72цс17 від 12.04.2017 р.

Позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

У даному випадку, із преамбули як договорів первинної іпотеки, так і договорів вторинної іпотеки, вбачається посилання на статут ТОВ "Гаджибей" для визначення кола повноважень осіб, діючих від імені такого товариства. Крім того, договори вторинної іпотеки містять посилання також і на протокол загальних зборів учасників ТОВ "Гаджибей" № 27/05-01 від 27.05.2016 р.

Тобто, ПАТ КБ "Приватбанк" було обізнане із положеннями статуту позивача, а відтак - і з наявністю відповідних обмежень щодо вчинення від імені ТОВ "Гаджибей" правочинів іпотеки (щодо необхідності одночасного підписання таких договорів директором і головним бухгалтером товариства та відсутності повноважень головного бухгалтера на передання своїх правомочностей будь-якій іншій особі).

Більш того, із наявної у матеріалах справи довідки від 27.08.2007 р., виданої Южним ГРУ Приватбанку, та корінця повідомлення про відкриття рахунку в фінансовій установі, Южним ГРУ Приватбанку 19.04.2007 р., вбачається, що позивачем був відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк" поточний рахунок в національній валюті 26005054403861.

Вказане свідчить, що у відповідності до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003, зокрема, положень її п.п. 3.1, 3.2, в редакції чинній на дату відкриття рахунку, про наявність обов'язку банку з отримання статутних документів позивача.

Отже, матеріалами справи належним чином підтверджується обізнаність відповідача-2 про встановлені статутом позивача обмеження повноважень виконавчого органу в особі директора та головного бухгалтера ТОВ "Гаджибей", а також про порядок укладення відповідними особами правочинів від імені товариства.

За таких обставин, в силу положень п.п. 3.1,3.2 наведеної інструкції станом на дату відкриття рахунку відповідач-2 повинен був отримати від ТОВ "Гаджибей" документи, що підтверджують повноваження представників товариства, та відповідно - копію належним чином зареєстрованого статуту, а відтак, вступаючи у відносини з позивачем та укладаючи договори вторинної іпотеки, ПАТ КБ "Приватбанк" діяло недобросовісно або нерозумно, оскільки достеменно знало або повинне було, проявивши принаймні розумну обачність, знати, про обов'язковість підписання вказаних правочинів одночасно як директором, так і головним бухгалтером ТОВ "Гаджибей", та про відсутність у головного бухгалтера повноважень на передоручення свого підпису на правочинах, стороною яких є позивач, а отже, відповідач-2 мав знати і про відсутність у представника Сниткіна С.В., який діяв на підставі довіреності, необхідного обсягу повноважень.

Верховний Суд, скасовуючи рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2017 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 р., та відправляючи дану справу на новий розгляд, в постанові від 20.06.2018 р. зазначив, що судами не було належним чином досліджено питання про те, чи мало місце подальше схвалення товариством договорів іпотеки, укладених від його імені представником з урахуванням положень статті 241 ЦК України, що має істотне значення для визнання договорів іпотеки недійсними на підставі статті 203 вказаного Кодексу.

При розгляді даної справи судом першої інстанції були враховані вказівки Верховного Суду, що викладені в постанові від 20.06.2018 та які відповідно до 316 ГПК України, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, згідно з ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).

Якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України). Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Представники відповідачів наголошували, що позивач після укладення вторинних договорів іпотеки у подальшому вчинив дії, що свідчили про схвалення усіх спірних угод.

Зокрема, представник Національного банку України вказав на укладення позивачем додаткових угод до спірних договорів іпотеки та направлення ТОВ "Гаджибей" листа від 22.06.2016, у якому позивач, окрім іншого, просив НБУ України погодити виключення передбаченої пунктом 13 спірних угод заборони на передачу предметів іпотеки в наступну іпотеку та надати згоду на укладення товариством із ПАТ "КБ "Приватбанк" договорів наступної іпотеки зі збереженням іпотеки Національного банку України. Також відповідачем-1 був наданий лист позивача № 8-66 від 08.09.2017 про розірвання договорів іпотеки у зв'язку з порушенням зобов'язань іпотекодержателем (НБУ).

В той же час, лист ТОВ "Гаджибей" № 44 від 22.06.2016 стосувався договорів іпотеки, укладених з НБУ на забезпечення виконання кредитного договору № 54 від 02.10.2014, тобто договорів первинної іпотеки (при цьому договори вторинної іпотеки на той час укладені ще не були). Також додаткові угоди та лист від 08.09.2017, про які вказували відповідачі, свідчать про прийняття позивачем до виконання договорів первинної іпотеки.

Крім того, у справі міститься повідомлення ТОВ "Гаджибей" № 11-1 від 11.09.2017 про результати розгляду вимог, що надавалось позивачем у відповідь на вимоги Національного банку України про усунення порушень кредитного зобов'язання у порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку", у якому позивач вказував на відсутність підстав для задоволення вимог іпотекодержателя за договорами первинної іпотеки у рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором № 54 від 02.10.2014.

Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що ТОВ "Гаджибей" своїми діями схвалив та прийняв до виконання спірні угоди саме щодо первинної іпотеки.

Стосовно твердження відповідача 2, що про вчинення ТОВ "Гаджибей" дій з визнання спірних договорів вторинної іпотеки підтверджується рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Гаджибей", оформленого протоколом № 27/05-01 від 27.05.2016 р.

В той же час, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено такі доводи відповідача 2, оскільки це рішення передувало укладенню договорів вторинної іпотеки, що не може розцінюватися як належне подальше схвалення юридичною особою спірного правочину в розумінні положень ст. 241 Цивільного кодексу України.

Також ПАТ КБ "Приватбанк" вказував на укладення позивачем договорів страхування іпотечного майна, а також затвердження ним річного звіту та балансу товариства за 2016 рік, що на думку відповідача-2 свідчить про подальше схвалення ТОВ "Гаджибей" правочинів вторинної іпотеки.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази затвердженням позивачем звіту та балансу товариства за 2016 рік та страхування іпотечного майна, відповідачами відповідних документів не надано.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Форма фінансової звітності і її склад визначаються Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73.

Підходи до розкриття інформації за статтями, зокрема балансу (звіту про фінансовий стан), наведено в Методичних рекомендаціях щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 28.03.2013 № 433.

Згідно вищевказаної форми фінансової звітності і її складу, порядку розкриття інформації за статтями, зокрема балансу (звіту про фінансовий стан), не передбачено розкриття інформації щодо передання в іпотеку майна в фінансовій звітності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів наступного схвалення позивачем договорів вторинної іпотеки.

Щодо питання про вчинення договорів наступної іпотеки за належним чином оформленою довіреністю, яка на момент укладання договорів була діючою, не скасованою та судом недійсною не визнавалася, на необхідність з'ясування якого також вказував Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 по даній справі, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами 2 та 3 ст. 244 ЦК України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Статтею 246 ЦК України передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Як вже зазначалось вище, в силу приписів ст.ст. 91, 92, 97, 203 Цивільного кодексу України та п.п. 6.13, 6.2, 6.5 статуту ТОВ "Гаджибей" договори вторинної іпотеки могли бути укладені (підписані) від імені ТОВ "Гаджибей" не інакше, як головним бухгалтером товариства та директором або уповноваженою ним особою. При цьому головному бухгалтеру не було надано права на передоручення своїх повноважень щодо підписання від імені товариства таких правочинів, а загальними зборами учасників такого рішення не приймалось, також цього не було передбачено положеннями статуту товариства та законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено законом або договором між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Отже, повноваження головного бухгалтера на підписання спірних угод вторинної іпотеки не могли бути передані іншим особам, оскільки це не було передбачено статутом, договором чи законом.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що довіреність, видана головним бухгалтером ТОВ "Гаджибей" на ім'я представника Сниткіна С.В., була неналежним чином оформлена, оскільки головний бухгалтер не наділений правом передоручати свої повноваження третім особам.

Стосовно доводів відповідачів про те, що видана Сниткіну С.В. довіреність, посвідчена 29.06.2016 приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В.С., на час укладання договорів іпотеки була діючою, не скасованою та судом недійсною не визнаною, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, необхідність звернення позивача з окремими вимогами про визнання недійсною довіреності не призведе до відновлення його порушених прав від наслідків спірних правочинів, вчинених з порушенням порядку та повноважень, визначених статутом. Крім того, у контексті положень Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо принципів здійснення судового захисту, які полягають, зокрема, в забезпеченні належного поновлення порушених прав особи, яка звернулася за їх захистом до суду, з одночасним встановленням обов'язку такої особи обрати належний спосіб захисту, пред'явлення позову має бути направлене саме на відновлення порушених прав, а не на встановлення певних фактів спірних правовідносин. Тому звернення з окремим позовом про визнання недійсною довіреності у даному випадку є фактично підставою для відмови в прийнятті судом відповідного позову, оскільки не призводить до поновлення порушених прав позивача.

З урахуванням наведеного та з огляду на встановлені обставини у справі колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори вторинної іпотеки були вчинені з порушенням приписів ст.ст. 91, 92, 97, 145, 203 Цивільного кодексу України та п.п. 6.13, 6.2, 6.5 Статуту ТОВ "Гаджибей", що згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано в цій частині задовольнив позовні вимоги.

Стосовно іншої підстави для визнання спірних угод іпотеки недійсними, а саме - невідповідності змісту правочинів положенням ст.ст. 546, 572, 575, 584 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 7, ст. 18, 19 Закону України "Про іпотеку" та невизначеності зобов'язання, яке забезпечується іпотекою, колегія суддів зазначає наступне.

На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Так, статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

За змістом частини 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до положень Закону України "Про іпотеку" іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов'язання або вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, отже, іпотека не може існувати самостійно без зобов'язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання (ст. 7 Закону України "Про іпотеку").

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Отже, згідно з приписами чинного законодавства іпотечний договір повинен містити, зокрема, таку істотну умову, як зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання. У той же час, визначення основного зобов'язання у договорах іпотеки може бути здійснене як шляхом зазначення чітко встановленої суми чи надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання, так і шляхом посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.

Із пункту 1 договорів первинної іпотеки вбачається, які саме зобов'язання забезпечує позивач, а саме - зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за кредитним договором № 54 від 02.10.2014 р., із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом.

Також відповідно до п. 2 договорів вторинної іпотеки від 01.07.2016 р. та від 30.06.2016 цими договорами забезпечується виконання частини основного зобов'язання третьої особи - ТОВ "Тамерса" відповідно до кредитного договору № 4Т13350Д від 05.06.2013 р., кредитного договору № 4Т13351Д від 07.06.2013 р., кредитного договору № 4Т13352И від 11.06.2013 р., кредитного договору № 4Т14141И від 20.02.2014р. у вартості не більше вартості предмету іпотеки.

Відтак, посилання позивача на невідповідність спірних угод чинному законодавству та невизначеність основного зобов'язання у договорах іпотеки є безпідставними.

Щодо вимоги ТОВ "Гаджибей" про визнання недійсними договорів іпотеки з підстав здійснення своїх прав іпотекодержателями (відповідачами) неприпустимими способами та з наміром протиправно заволодіти майном іпотекодавця, порушуючи баланс інтересів та принципи розумності, справедливості та добросовісності, суд першої інстанції правомірно зазначив, що такі обставини (досліджені з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 20.06.2018 р. у даній справі) не можуть бути підставами для визнання недійсними спірних угод, тому позовні вимоги в цій частині не узгоджуються з положеннями ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а відтак - позов в цій частині є необґрунтованим.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про визнання Договорів первинної іпотеки недійсними з огляду на те, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ Гаджибей , яке оформлене протоколом №2 від 08.08.2014 було уповноважено директора товариства та головного бухгалтера товариства укласти та підписати з Національним банком України іпотечні договори про передачу в іпотеку нерухоме майно, а саме зазначені в п.1 даного протоколу земельні ділянки.

З урахуванням наведеного та з огляду на встановлені обставини у справі колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори вторинної іпотеки були вчинені з порушенням приписів ст.ст. 91, 92, 97, 145, 203 Цивільного кодексу України та п.п. 6.13, 6.2, 6.5 Статуту ТОВ "Гаджибей", що згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано в цій частині задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року у справі № 910/15832/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року у справі № 910/15832/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року у справі № 910/15832/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 у справі № 910/15832/17.

5. Матеріали справи № 910/15832/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 18.03.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Л.Г. Смірнова