Рішення

від 05.03.2019 по справі 910/32456/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.03.2019Справа № 910/32456/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Ружинська-1"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гесс Консалтинг Україна"

про стягнення 626 280,00 грн.

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кукота О.Ю.

Представники учасників справи:

від позивача Соколов В.В. (адвокат);

від відповідача Доброчинська А.С. (адвокат).

В судовому засіданні 05.03.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників сторін, що повне рішення буде складено 20.03.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Ружинська-1" (позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гесс Консалтинг Україна" (відповідач) про стягнення 604 080,00 грн. неналежно (безпідставно) отриманих коштів у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору від 21.04.2015 року № 21-04-2015, а також 22 200,00 грн. витрат з оплати висновку Торгово-промислової палати України від 05.11.2015 року щодо роз'яснення умов зазначеного договору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та положень договору від 21.04.2015 року № 21-04-2015 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо надання послуг/виконання робіт, що були оплачені позивачем. Зазначені обставини, а також закінчення строку дії договору, стали підставою для звернення позивача з вимогами про стягнення неналежно (безпідставно) отриманих коштів і витрат, що були понесені позивачем з метою визначення обсягу та відновлення своїх прав шляхом отримання роз'яснень умов та підстав виконання договору від Торгово-промислової палати України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 року, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Гесс Консалтинг Україна" на користь ТОВ "ЕК "Ружинська-1" безпідставно отримані кошти в розмірі 604 080,00 грн., витрати зі сплати судового збору: за подання позовної заяви в розмірі 9 061,20 грн., за подання апеляційної скарги в розмірі 10 157,99 грн., за подання касаційної скарги в розмірі 11 488,68 грн., а також витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 11 555,34 грн., у решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02.11.2018 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гесс Консалтинг Україна" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/32456/15 скасовано, справу № 910/32456/15 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розпорядженням № 05-23/2072 від 04.12.2018 року, у зв'язку з поверненням Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи № 910/32456/15 до Господарського суду міста Києва, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2018 року справу № 910/32456/15 передано для розгляду судді Коткова О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 року справу № 910/32456/15 прийнято до провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.12.2018 року.

В підготовчому засіданні 27.12.2018 року судом оголошувалася перерва.

Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 27.12.2018 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 07.02.2019 року судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/32456/15 до судового розгляду по суті на 05.03.2019 року.

В судовому засіданні 05.03.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Ружинська-1" (надалі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гесс Консалтинг Україна" (надалі - відповідач, виконавець) укладено договір № 21-04-2015 (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання провести аналіз 1-го та 2-го рівня (Витяг "А") у рамках виконання технічного завдання для проекту з визначення та специфікації нових інноваційних технологій та процесів, включаючи, але не обмежуючись, установкою трьох (3) С-200 або однієї (1) С-600 мікротурбін Capstone, що отримали "зелений сертифікат" та системи газифікації твердої біомаси потужністю 600 КВт, теплообмінників та газових компресорів. Проведення аудиту для впровадження додаткових заходів, включаючи можливе будівництво нової теплиці, розміром приблизно в 1 Га та цехів для переробки, та розробку відповідних фінансових та операційних моделей, що будуть сприяти сталому розвитку сільськогосподарської компанії спеціального призначення (КСП).

В п. 1.1.3. договору визначено, що виконавець забезпечить залучення внутрішніх експертів та зовнішніх консультантів з усіх аспектів, включаючи бухгалтерський облік та обробку врожаю, юридичних та фінансових спеціалістів без будь-яких додаткових витрат для замовника.

Відповідно до п. 1.1.4. договору після завершення технічного аналізу, виконавець та його експерти завершать розробку бізнес-плану інвестиційного рівня та фінансових моделей на основі пункту 1.1.1. для залучення нових інвестицій у розмірі близько 4,5 млн. доларів США та будівництва нової теплиці.

Метою замовника та партнерства є залучення інвесторів та/або фінансування будівництва міні ТЕЦ, що працює з використанням біомаси та приблизно 1 Га теплиць, які будуть належати новоствореній компанії спеціального призначення (КСП) (п. 1.1.5. договору).

Положеннями п. 1.1.6. договору визначено, що загальна вартість проведення Аналізу 1-го та 2-го рівня (див. Витяг "А") 80 000,00 доларів США буде покриватися грантовою програмою у розмірі 50% від вартості, виконавцем - 25% і замовником - 25% 21.04.2015. Примітка: вся сума буде використовуватися на розробку проекту виконавцем та застосовуватися в якості капіталу для майбутнього фінансування впровадження проекту.

Відповідно до п. 1.1.7. договору замовник зобов'язується виплатити суму в розмірі 20 000,00 доларів США або еквівалент у гривнях після підписання угоди з виконавцем 21.04.2015.

Згідно з п. 1.1.8. договору сторони погодили, що відповідно до наданого графіку зустрічей інвесторів з ГЕСС Консалтинг Україна, замовник відшкодує виконавцю витрати на відрядження ОСОБА_4, директора та ОСОБА_5, директора з операційної діяльності, ГЕСС Консалтинг Україна на загальну максимальну суму 5000,00 доларів США протягом п'яти робочих днів після подання звіту по витратам на відрядження у США та Великобританію в період з 26.04.2015 по 18.05.2015.

Через дев'яносто днів після підписання контракту виконавець гарантує забезпечення принаймні двох пропозицій щодо фінансування (інвестування) бізнес - плану інвестиційного рівня та плану впровадження проекту (п. 1.1.11. договору).

Відповідно до п. 1.1.12. договору, якщо виконавець з причин своєї (виконавця) некомпетентності не зможе забезпечити двох пропозицій щодо надання фінансування в розмірі 4,5 млн. доларів США з річною ставкою 6%, то виконавець відшкодує суму в еквіваленті 20 000,00 доларів США замовнику протягом 45 днів з дати отримання письмового повідомлення за допомогою рекомендованого листа на адресу виконавця.

В п.п. 3.1.-3.3. договору сторони погодили, що перелік наукової, технічної та іншої документації, що підлягає оформленню та здачі виконавцем замовникові, на окремих етапах виконання і по закінченні договору визначено в фазах проекту 1 і 2. Передавання оформленої в установленому порядку документації по окремих етапах договору здійснюється супроводжувальними документами виконавця. Замовник протягом 10 днів з дня отримання акта здачі-приймання робіт і звітних документів (див. п. 3.2. даного договору) зобов'язаний надіслати виконавцеві підписаний акт здачі-приймання робіт, або мотивовану відмову від прийняття робіт.

Термін дії договору: початок - після завершення першого платежу; закінчення - 8 місяців з моменту завершення першого платежу (п. 6.1. договору).

На виконання умов договору позивачем сплачено на користь відповідача: 470 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 22.04.2015 року № 132 з призначенням платежу: "проведення тех. аналізу об'єкта 1-го та 2-го рівня, розробка бізнес-плану інцест. рівня та отримання двох інвестиційних пропозицій рах. № 3 від 20.04.15 без ПДВ"; 10 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 12.05.2015 року № 151 з призначенням платежу: "проведення тех. аналізу об'єкта 1-го та 2-го рівня, розробка бізнес-плану інвест. пропозицій щодо фінанс. рах № 4 від 21.04.15 без ПДВ"; 14 080,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 27.05.2015 року № 156 з призначенням платежу: "передоплата за підготовку бізнес-плану інвестиційного рівня рах. № 6 від 27.05.15 без ПДВ"; 110 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 27.05.2015 року № 155 з призначенням платежу: "передоплата за підготовку бізнес-плану інвестиційного рівня рах. № 5 від 27.05.15 без ПДВ".

Підставою для звернення до суду з даним позовом стало невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо проведення відповідних робіт і надання результатів цих робіт у строк, визначений його умовами, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача сплачених сум, з урахуванням вимушених втрат позивача, як безпідставно (неналежно) отриманих коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 року, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Гесс Консалтинг Україна" на користь ТОВ "ЕК "Ружинська-1" безпідставно отримані кошти в розмірі 604 080,00 грн., витрати зі сплати судового збору: за подання позовної заяви в розмірі 9 061,20 грн., за подання апеляційної скарги в розмірі 10 157,99 грн., за подання касаційної скарги в розмірі 11 488,68 грн., а також витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 11 555,34 грн., у решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02.11.2018 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гесс Консалтинг Україна" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/32456/15 скасовано, справу № 910/32456/15 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В постанові від 02.11.2018 року у справі № 910/32456/15 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою і належним чином не встановили чи вчинялися сторонами дії, передбачені пунктом 3.4 договору, щодо узгодження та врегулювання питань стосовно подальшого виконання його умов, чи приймалося ними рішення про продовження/припинення дії договору та повернення коштів, сплачених на його виконання, у порядку, передбаченому умовами договору. Крім того, при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не було встановлено, що позивач у встановленому порядку відмовився від договору, а також те, що цей договір було розірвано сторонами чи визнано недійсним у судовому порядку. Також, судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки тому, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК. Обставини, які є підставою для відшкодування збитків, судами попередніх інстанцій не досліджувалися, тому висновок суду апеляційної інстанції про завдання позивачу збитків у сумі понесених позивачем витрат на попередню оплату є передчасним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Ухвалою суду від 06.12.2018 року на виконання вказівок, що містяться в постанові Верховного Суду від 02.11.2018 року запропоновано сторонам надати суду письмові пояснення по справі щодо заявлених вимог та заперечень з урахуванням вказівок, що містяться у постанові.

21.12.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення (з урахуванням змісту постанови Верховного Суду), в яких позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та вказав, що невиконання відповідачем зобов'язання за договором передбачає повернення коштів, що сплачувалися позивачем з метою отримання належного результату. Позивач зазначив, що втратив значні доходи, які міг б реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода згідно змісту ст. 22 ЦК України).

29.01.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення (з урахуванням вказівок, що містяться в постанові Верховного Суду), в яких відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що договірний характер правовідносин між сторонами виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, а повернення коштів на підставі ч. 3 ст. 1212 ЦК України не може бути здійснено, оскільки спірні кошти отримані відповідачем на підставі договору, тобто за достатньої правової підстави. Крім того, відповідач зазначив, що ним вживалися заходи мирного врегулювання спору шляхом направлення позивачу електронних листів, втім позивач від укладення мирової угоди відмовився.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

За змістом положень ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю правовою природою договір № 21-04-2015 від 21.04.2015 року є договором про надання послуг, та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до положень ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст.ст. 901, 903 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що робота за договором фактично поділена на два етапи, а саме: аналіз 1-го та 2-го рівня, які полягають в технічному аналізі та розробці бізнес-плану інвестиційного рівня та фінансових моделей. Відповідно до пункту 1.1.11 договору через дев'яносто днів після підписання контракту виконавець гарантує забезпечення принаймні двох пропозицій щодо фінансування (інвестування) бізнес-плану інвестиційного рівня та фінансових моделей на основі пункту 1.1.1;

- фаза 2 - після завершення аналізу 2-го рівня - гарантована програма FINTECC Technology Innovation, а саме виконавець зобов'язаний в партнерстві з замовником, подати заявку та забезпечити отримання відповідних грантових коштів в рамках програми FINTECC.

По першому етапу згідно умов договору позивач зобов'язався:

- виплатити суму в розмірі 20 000,00 доларів США або еквівалент у гривнях після підписання угоди з виконавцем 21 квітня 2015 року (п. 1.1.7 договору);

- відшкодувати суму в розмірі 5000,00 доларів США на відрядження відповідних фахівців протягом п'яти робочих днів після подання звіту по витратам на відрядження у США та Великобританію в період з 26.04.2015 по 18.05.2015.

- відповідно до пункту 1.1.15 договору, протягом п'яти робочих днів з моменту прийняття пропозиції щодо фінансування, сплатити виконавцю (ГЕСС Консалтинг Україна) 19 000,00 доларів США на покриття витрат на фінальну розробку проекту, включаючи, але не обмежуючись, витрати на додаткові відрядження та створення КСП.

Матеріалами справи підтверджується, що за проведення робіт позивачем проведено оплату на загальну суму 604 080,00 грн.

Відповідач 06.07.2015 року електронною поштою направив позивачу додатково 4 фінансові моделі для зазначених варіантів проектів, на що позивач запропонував не розглядати на даному етапі, теплиці як об'єкт спільних з електрогенерацією інвестицій, а розділити зусилля на два напрямки: 1) паливо приготовлення, власне піроліз і електрогенерація, так би мовити двох рівнів, 2) тепличний комплекс зі своїм техніко-економічним обґрунтуванням, бізнес-моделлю і фінансуванням.

В свою чергу, відповідач у відповідь на пропозицію позивача у листі від 12.07.2015 року повідомив про особливості подальшої співпраці та уточнив її відповідні умови, а 25.08.2015 року електронною поштою направив позивачу зведений звіт за результатами аналізу 1-го та 2-го рівня для ТОВ "ЕК "Ружинська-1" українською мовою.

Відповідно до п. 3.4 договору, у разі мотивованої відмови замовника сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок і терміни їх виконання.

Будь-якого акта з переліком доробок та терміну їх виконання матеріали справи не містять.

Відтак, обґрунтованим є висновок, що п. 3.4. договору не здійснювався.

Також, під час розгляду справи 18.09.2017 року представником відповідача на електронну адресу представника позивача було направлено оферту мирової угоди, якою передбачалося повернення відповідачем позивачу коштів у розмірі 10 000,00 доларів США. Позивач електронним листом від 29.09.2017 року повідомив про можливість підписання мирової угоди лише у випадку повернення відповідачем позивачу 12 000,00 доларів США.

В подальшому, 03.10.2017 року відповідач повторно направив позивачу проект мирової угоди якою передбачалося повернення відповідачем позивачу коштів у розмірі 10 000,00 доларів США, втім позивач від підписання мирової угоди відмовився.

Як передбачено ч. 7 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.

Відповідно до приписів ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст. 1 Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 680, цей Порядок визначає умови та вимоги до процедури засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу.

В ч.ч. 2-4 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Отже, в такому випадку наявна в матеріалах справи паперова копія мирової угоди не може бути прийнята судом як електронний доказ, або як письмовий доказ, оскільки не відповідає встановленому порядку подання відповідних доказів у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 Цивільного кодексу України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто, загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Судом встановлено, що між сторонами існували зобов'язальні правовідносини, на виконання яких позивач і перерахував відповідачеві грошові кошти як оплату виконаних за договором робіт. Нормами цивільного права України в розділі "зобов'язальне право" визначено, що зобов'язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов'язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов'язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що грошові кошти в сумі 604 080,00 грн. отримані відповідачем в межах договірних правовідносин у передбаченій нормами законодавства формі, тоді як норми ст. 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись тільки тоді, якщо на підставі положень інших спеціальних норм особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав (предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права, в даному випадку нормами зобов'язального права).

До того ж, оскільки доказів визнання укладеного договору недійсним або його розірвання суду не надано, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, тому їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.

Таким чином, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 604 080,00 грн. задоволенню не підлягають.

При цьому, суд звертає увагу на те, що порушені права можуть бути захищені на підставі правових норм, які врегульовують договірні відносини сторін та стосуються наслідків порушення умов договору.

Щодо позовних вимог про стягнення 22 200,00 грн. витрат з оплати висновку Торгово-промислової палати України від 05.11.2015 року суд зазначає наступне.

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у наслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014 року Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т. ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; податкові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язок з відшкодування збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (ст.ст. 224, 225 Господарського України, ст. 623 Цивільного кодексу України) або внаслідок завдання шкоди без договірних правовідносин (глава 82 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

З огляду на те, що витрати позивача за висновок Торгово-промислової палати України №8234/05.0-19 від 05.11.2015 року за своєю правовою природою не є збитками позивача в розумінні ст.ст. 224, 225 Господарського України, відтак, правові підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як збитки, в аспекті ст.ст. 22 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського України, відсутні, суд дійшов висновку, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в цій частині.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.03.2019р.

Суддя О.В. Котков