Рішення

від 20.03.2019 по справі 924/140/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2019 р.                                                             Справа № 924/140/19

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу

за позовом приватного підприємства "Агро Добробут", смт. Катеринопіль Черкаської області

до фермерського господарства "Тимчук", с. Левківка Старокостянтинівського району Хмельницької області

про стягнення 43 751,49 грн. заборгованості за договором поставки насіння №В160402-ГВ від 16.04.2018 року,

представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із позовом, у якому просить стягнути з відповідача 43 751,49 грн. заборгованості за договором поставки насіння №В160402-ГВ від 16.04.2018 року, з яких 34487,93 грн. – основний борг, 3877,77 грн. – пеня, 5385,79 грн. – проценти.

Ухвалою суду від 13.02.2019 року позовну заяву ПП «Агро Добробут» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами розгляду спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Надано відповідачу строк для подання відзиву на позов до 04.03.2019 року.

Як вбачається із судової повістки від 14.02.2019 року, ФГ "Тимчук" отримало ухвалу суду від 13.02.2019 року 18 лютого 2019 року, проте, станом на даний час відзив на позов не надійшов, причин суду не повідомлено; клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов'язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

16 квітня 2018 року між приватним підприємством «Агро Добробут» (постачальник) та фермерським господарством «Тимчук» (покупець) укладено договір поставки насіння №В160402-ГВ (далі – договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов'язання поставити покупцю насіння сільськогосподарських культур, а покупець зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Поставці підлягає товар, асортимент, кількість, ціна та вартість якого встановлюється в специфікаціях (додатках до даного договору, що є невід'ємними його частинами) (п. 2.1. договору).

Загальну суму (ціну) цього договору складає вартість всіх товарів, поставлених на його умовах (п. 2.2. договору).

Постачальник зобов'язується поставити товар покупцю у строки та на умовах, що вказані у специфікаціях (додатках) до договору (п. 3.1. договору).

Зобов'язання постачальника по постачанню товару вважаються виконаними після передачі товару покупцю у місці поставки згідно видаткових накладних на товар або акту приймання-передачі товару (п. 3.3. договору).

Днем поставки товару покупцю вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної або акту приймання-передачі товару. Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін в місці поставки: по кількості – у відповідності із супровідними документами на товар (видаткова накладна або акт приймання-передачі); по якості – у відповідності з документами, що підтверджують якість товару (п.п. 3.4., 3.5. договору).

Відповідно до п. 4.2 договору, приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість товару, його вагу, цілісність тари, відсутність ознак ушкодження і псування товару, й у випадку їхнього виявлення негайно, до закінчення прийому, письмово про це заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.

Порядок та строки розрахунків за товар визначаються даним договором та специфікаціями (додатками) до нього. У випадку, якщо товар був поставлений на умовах цього договору без підписання сторонами відповідних специфікацій (додатків), такий товар підлягає оплаті протягом трьох банківських днів з моменту (дня) поставки (п. 5.1. договору).

Оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів у національній валюті платіжним дорученням на зазначений в кінці тексту договору розрахунковий рахунок постачальника. Допускається оплата в готівковій формі відповідно до вимог законодавства України. Оплата товару здійснюється із врахуванням положень п. 5.4. даного договору (п. 5.2. договору).

В свою чергу, у п. 5.4. договору сторони домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання щодо оплати товару в іноземній валюті ( в доларах США). Грошовий еквівалент зобов'язання в доларах США визначається шляхом ділення загальної вартості товару згідно специфікацій в гривнях на офіційний курс НБУ гривні щодо долара США на дату укладання (підписання) сторонами відповідної специфікації. Сума в гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в доларах США на офіційний курс НБУ гривні щодо долара США на день, що передує дню фактичної оплати, за наступним алгоритмом (формулою):

С2=С1*К1, де С2 – вартість товару на день оплати (належна до оплати вартість товару у гривні); С1 – еквівалент вартості товару у доларах США, що вказаний у специфікації, за якою проводиться розрахунок; К1 – офіційний курс гривні до долара США на день, що передує дню проведення розрахунків ( за офіційним курсом Національного банку України за даними http://www.bank.gov.ua).

Положення п. 5.4. застосовуються при збільшенні офіційного курсу НБУ гривні до долара США на один і більше % (різниця між курсом, що зазначений у специфікації на товар, та курсом, який діє на день, що передує дню проведення розрахунків (К1) (п. 5.5. договору).

У разі, якщо покупець здійснює оплату товару з порушенням визначених специфікацією строків та/або у неповному обсязі та за умови збільшення офіційного курсу гривні до долара США (збільшення в будь-якому розмірі), то сторони зобов'язані провести свої розрахунки у відповідності до п. 5.4. договору, без врахування передбачених п. 5.5. договору умов (п. 5.6. договору).

Згідно п. 5.9. договору, у разі виникнення між сторонами досудового або судового спору щодо розрахунків за товар, сторони погодили, що нарахування основної заборгованості, сум річних, штрафних санкцій, збитків проводиться з врахуванням курсу гривні до долара США на день, що передує дню проведення таких нарахувань (за офіційним курсом НБУ за даними http://www.bank.gov.ua).

У разі виникнення між сторонами судового спору всі нарахування основної заборгованості, річних, штрафних санкцій, збитків проводяться з врахуванням курсу гривні до долара США на день, що передує дню проведення таких нарахувань (за офіційним курсом НБУ за даними http://www.bank.gov.ua). Вказане не позбавляє в подальшому уповноважену сторону збільшити або зменшити позовні вимоги, подавши відповідний розрахунок з врахуванням курсу гривні до долара США на день, що передує дню проведення такого збільшення або зменшення (п. 5.10. договору).

У п.6.2. договору сторони передбачили обов'язок покупця прийняти товар у постачальника та своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки за товар на умовах, викладених в договорі.

У випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний на вимогу постачальника сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 50% річних (п. 8.3. договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до 31 грудня 2018 року, в частині виконання сторонами взятих на себе по договору зобов'язань – до моменту їх повного виконання сторонами (п. 10.1. договору).

Договір підписано сторонами та скріплено їхніми печатками.

У специфікації №1 до договору поставки насіння №В160402-ГВ від 16.04.2018 року сторонами погоджено поставку насіння соняшнику на суму 41342,40 грн. (з ПДВ), або 1584,00 грн. в доларах США. Згідно п. 8 специфікації покупець зобов'язується сплатити загальну вартість товару, що поставляється згідно з цим договором в термін до: І платіж 20% - до 16.04.2018 року; ІІ платіж 80% - до 15 жовтня 2018 року (остаточний розрахунок).

На виконання умов договору постачальником поставлено відповідно до замовлення покупця №267 від 16.04.2018 року, а покупцем прийнято відповідно до видаткової накладної №345 від 17.04.2018 року насіння соняшника на загальну суму 41342,40 грн.

Як вбачаться із виписки по банківському рахунку позивача, ФГ «Тимчук» здійснено 17.04.2018 року платіж на рахунок позивача по рахунку №267 в сумі 8268,48 грн.

Позивач звернувся до відповідача із вимогою №1 про сплату боргу (лист №2141 від 09.11.2018 року), у якій просить останнього негайно сплатити на розрахунковий рахунок ПП «Агро Добробут» заборгованість за договором поставки насіння в сумі, еквівалентній 1267,20 дол. США.

Вказана вимога, як вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, отримана відповідачем 26.11.2018 року.

ПП «Агро Добробут» повторно надіслав відповідачу вимогу№1 про сплату боргу (лист №65 від 29.01.2019 року) із проханням негайно сплатити на рахунок ПП «Агро Добробут» заборгованість за договором поставки насіння в сумі, еквівалентній 1267,20 дол. США, а також пеню та проценти в розмірі 8803,82 грн. Вимога отримана ФГ «Тимчук» 01.02.2019 року.

Проте, у зв'язку з невиконанням вимог позивача відповідачем в добровільному порядку, ПП «Агро Добробут» звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до частин першої та другої ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

За вимогами частини першої ст. 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Господарський суд враховує, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно з частиною першою ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки, згідно частини першої ст. 266 Господарського кодексу України, є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачає частина шоста ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно положень Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша ст. 662), натомість, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частини перша та друга ст. 692).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору поставки насіння від 16.04.2018 року позивач поставив відповідачу насіння соняшника на загальну суму 1584,00 дол. США, яке відповідач мав оплати до 16.04.2018 року в розмірі 20%, та до 15.10.2018 року здійснити остаточний розрахунок.

За вимогами частини першої ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини сьомої ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони іншим договором не було виконано належним чином.

Вказаним положенням кореспондують норми ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Виходячи з положень частини першої ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо умовами договори сторони встановили строк оплати товару, то такий товар має бути оплачений в установлений договором строк.

В силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте, як стверджується із виписки по банківському рахунку та не спростовано відповідачем, ФГ «Тимчук» здійснено лише часткову оплату поставленого товару в розмірі 8268,48 грн., що в еквіваленті складає 316,50 дол. США (відповідно до положень п. 5.4. договору та з врахуванням курсу валют НБУ станом на 16.04.2018 року).

Як зазначалося вище, у п. 5.10. договору сторонами передбачено, що у випадку виникнення судового спору всі нарахування основної заборгованості, річних та штрафних санкцій проводяться з врахуванням курсу гривні до долара США на день, що передує дню проведення таких розрахунків.

На підставі вказаної норми позивачем нараховано 34487,93 грн. заборгованості з розрахунку 1267,20 дол. США х курс НБУ станом на 06.02.2019 року (переддень звернення з позовом до суду).

Суд, здійснивши перерахунок заявленої позивачем суми, дійшов висновку, що сума основної заборгованості обрахована вірно та у відповідності до положень п.п. 5.4., 5.10 договору поставки, тому вимога про стягнення 34487,93 грн. боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

В даному випадку судом також приймається до уваги позиція Верховного суду України, викладена у постанові від 21.06.2017 № 3-432гс17, згідно якої у випадку визначення у договорі грошового еквіваленту в іноземній валюті та вказівки, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню за порушення строків оплати товару в сумі 3877,77 грн. за період з 16.10.2018 року по 06.02.2019 року, та 50% річних в сумі 5385,79 грн. за аналогічний період.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Таким чином, порушення відповідачем зобов'язання з оплати вартості отриманого товару в установлений договором строк є підставою для застосування до останнього штрафної санкції у вигляді пені.

В свою чергу, пунктом 8.3. договору передбачено, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний, на вимогу Постачальника, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 50% річних.

Визначений договором розмір процентів річних відповідає положенням частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі, якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Здійснивши перерахунок пені та 50% річних, суд, з врахуванням положень п. 1.9. Постанови Пленуму ВГС України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, вважає правомірним нарахування позивачем 3877,77 грн. пені та 5385,79 грн. 50% річних, тому зазначені суми також підлягають стягненню з відповідача.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

позов приватного підприємства "Агро Добробут", смт. Катеринопіль Черкаської області до фермерського господарства "Тимчук", с. Левківка Старокостянтинівського району Хмельницької області про стягнення 43751,49 грн. заборгованості за договором поставки насіння №В160402-ГВ від 16.04.2018 року, задовольнити.

Стягнути з фермерського господарства «Тимчук» (31180, Хмельницька область, Старокостянтинівський район, с. Левківка, вул. Лесі Українки, 8, код 41814318) на користь приватного підприємства «Агро Добробут» (20500, Черкаська область, Катеринопільський район, смт. Катеринопіль, вул. В'ячеслава Чорновола, буд. 41, код 36776501) 34487,93 грн. (тридцять чотири тисячі чотириста вісімдесят сім грн. 93 коп.) боргу, 3877,77 грн. (три тисячі вісімсот сімдесят сім грн. 77 коп.) пені, 5385,79 грн. (п'ять тисяч триста вісімдесят п'ять грн. 79 коп.) процентів річних, 1921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                                      М.В. Музика

Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/.

Віддрук. у 3 прим.: 1 - до справи; 2 - позивачу (20500, Черкаська область, Катеринопільський район, смт. Катеринопіль, вул. В'ячеслава Чорновола, буд. 41) - рек. з пов. про вручення; 3 - відповідачу (31180, Хмельницька область, Старокостянтинівський район, с. Левківка, вул. Лесі Українки, 8) - рек. з пов. про вручення