Постанова

від 18.03.2019 по справі 910/6883/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2019 р. Справа№ 910/6883/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮМІКС ТРЕЙД

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2018

у справі № 910/6883/18 (суддя Джарти В. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОКЛІНСЕРВІС

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮМІКС ТРЕЙД

про стягнення 53 149,56 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЄВРОКЛІНСЕРВІС (надалі - ТОВ ЄВРОКЛІНСЕРВІС , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮМІКС ТРЕЙД (надалі - ТОВ ЛЮМІКС ТРЕЙД ) про стягнення 53 149,56 грн, з яких 38 149,56 грн - сума передоплати за непоставлений товар, 15 000,00 грн - сума надмірно сплачених коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було оплачено виставлені відповідачем рахунки-фактури за договором постачання №2017-12/01 від 01.12.2017, однак, останнім не було поставлено оплачений товар у повному обсязі, у зв'язку з чим позивач вважає, що вказана сума передоплати підлягає йому поверненню на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Крім того, на підставі ст. 1212 ЦК України позивач просив стягнути суму надмірно сплачених коштів, посилаючись на те, що така сума отримана відповідачем без достатньої правової підстави, поза визначеними сторонами умовами договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2018 у справі №910/6883/18 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ ЛЮМІКС ТРЕЙД на користь ТОВ ЄВРОКЛІНСЕРВІС 38 149,56 грн вартості непоставленого товару та 1 264,72 грн судових витрат, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що строк виконання відповідачем обов'язку з поставки товару настав, сума боргу відповідача у розмірі 38 149,56 грн позивачем доведена, доказів її погашення суду не надано, у зв'язку з чим вимога про стягнення вказаної суми боргу є законною та обґрунтованою. Водночас, враховуючи, що грошові кошти в розмірі 15 000,00 грн були перераховані на користь відповідача на підставі рахунку, виставленого на виконання договору постачання, суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення вказаної позовної вимоги на підставі ст. 1212 ЦК України.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ ЛЮМІКС ТРЕЙД звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, апелянт посилався на те, що рішення судом було прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт посилався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом не прийнято до уваги посилання відповідача на лист №02/3 від 14.03.2018 та акт звірки взаєморозрахунків, які надійшли від позивача та якими підтверджується, що в період з 04.12.2017 по 06.02.2018 відповідач відвантажив позивачеві товар на загальну суму 131 862,32 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ ЛЮМІКС ТРЕЙД на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2018 у справі №910/6883/18, призначено до розгляду на 25.02.2019, встановлено ТОВ ЄВРОКЛІНСЕРВІС строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, у розгляді справи було оголошено перерву на 18.03.2019.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

18.03.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.12.2017 між ТОВ ЛЮМІКС-ТРЕЙД (у тексті договору - постачальник) та ТОВ ЄВРОКЛІНСЕРВІС (у тексті договору - покупець) було укладено договір постачання № 2017-12/01 (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1) постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, в обумовлений договором строк, замовлені ним миючі засоби, засоби побутової та професійної хімії, особистої гігієни, у тому числі засоби для дезінфекції, дезінсекції та дератизації (далі - товар), а покупець зобов'язується належним чином прийняти і оплатити товар на умовах договору.

Право власності на товар, що постачається по договору, переходить до покупця з моменту підписання покупцем та/або уповноваженим представником покупця товарної накладної (пункт 1.2 договору).

Згідно з розділом 2 договору покупець формує і передає постачальнику замовлення в письмовій або електронній формі. Постачання кожної партії товару здійснюється постачальником на підставі замовлення покупця у термін, який узгоджено сторонами. Постачання товару покупцеві здійснюється за рахунок постачальника. У разі недопостачання та/або пересортиці товару та/або постачання пошкодженого товару, постачальник зобов'язаний поставити недопоставлену кількість екземплярів товару, або зробити заміну поставленого неякісного або невідповідного замовленню товару протягом 5 (п'яти) робочих днів після одержання рекламації, або врахувати такий товар, як недопоставлений при розрахунках з покупцем.

Пунктами 3.1, 4.1 договору сторони погодили, що ціна та асортимент договору визначається у рахунку-фактурі та видаткових накладних. Товар постачається покупцю згідно видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.2 договору всі розрахунки між сторонами по даному договору проводяться у безготівковій формі шляхом банківського переказу коштів на рахунок постачальника, що вказаний в даному договорі.

Даний договір діє з моменту його підписання сторонами по 31 грудня 2018 року (п. 8.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що протягом грудня 2017 року відповідачем були виставлені позивачеві рахунки на оплату на загальну суму 131 862,32 грн, а саме:

- № 85 від 01.12.2017 на суму 24 022,48 грн,

- № 86 від 04.12.2017 на суму 10 956,00 грн,

- № 87 від 05.12.2017 на суму 31 307,48 грн,

- № 89 від 12.12.2017 на суму 38 149,56 грн,

- № 93 від 27.12.2017 на суму 25 818,80 грн

- № 94 від 27.12.2017 на суму 1 608,00 грн (а.с. 20-23, 100-101).

Вказані рахунки були оплачені позивачем в загальному розмірі на суму 140 254,32 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 21 від 20.12.2017 на суму 104 435,52 грн, № 11 від 04.12.2017 на суму 15 000,00 грн, № 35 від 15.01.2018 на суму 10 000,00 грн, № 43 від 06.02.2018 на суму 10 818,80 грн (а.с. 24-25, 102-103).

Крім того, в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення №44 від 06.02.2018 на суму 1 608,00 грн (а.с. 104), яка правомірно не була врахована судом першої інстанції як належний доказ на підтвердження факту оплати спірних рахунків, оскільки відповідно до призначення платежу за вказаним платіжним дорученням грошові кошти були спрямовані на оплату санітарно-гігієнічних виробів згідно рахунку № 3 від 03.01.2018. Однак, зазначений рахунок в матеріалах справи відсутній.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар всього на суму 93 712,76 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними (а.с. 26-28, 86-87):

- № 29 від 04.12.2017 на суму 24 022,48 грн,

- № 30 від 04.12.2017 на суму 10 956,00 грн,

- № 32 від 05.12.2017 на суму 31 307,48 грн,

- № 43 від 27.12.2017 на суму 25 818,80 грн,

- № 44 від 28.12.2017 на суму 1 608,00 грн.

Разом з тим, за твердженням позивача, відповідач не здійснив поставку товару на суму 38 149,56 грн, який було попередньо оплачено позивачем згідно з рахунком № 89 від 12.12.2017 платіжним дорученням № 21 від 20.12.2017.

З огляду на те, що ані договором, ані рахунком не було визначено строків поставки товару, 17.04.2018 позивач направив на адресу відповідача вимогу № 17/04, в якій просив здійснити поставку недопоставленого товару на суму 38 149,56 грн або здійснити повернення сплаченої суми грошових коштів, а також просив повернути помилково сплачені товариством кошти в сумі 15 000,00 грн (а.с. 29-32).

У зв'язку з тим, що поштове відправлення з вказаною вимогою не було вручено відповідачеві та повернуто відділенням поштового зв'язку з відміткою за закінченням строку зберігання , позивач, посилаючись на правову позицію Вищого господарського суду України, зазначає, що така вимога вважається пред'явленою в день оформлення підприємством зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення.

Як вбачається з витягу з офіційного сайту ПАТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення (а.с. 33-35), днем оформлення підприємством поштового зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення відповідачеві є дата 02.05.2018.

Вказуючи на те, що вищезазначена вимога була залишена відповідачем без виконання, товар на суму 38 149,56 грн не було поставлено, а грошові кошти, в тому числі надмірно сплачені, не були повернуті позивачеві, останній звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про часткове задоволення позову ТОВ ЄВРОКЛІНСЕРВІС , а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно встановив, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, за умовами якого, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ ЄВРОКЛІНСЕРВІС та ТОВ ЛЮМІКС-ТРЕЙД вищевказаного договору було спрямоване на отримання останнім оплати за товар та обов'язку по здійсненню його поставки позивачеві.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з умов укладеного сторонами договору, останніми не було узгоджено строки оплати товару, що поставляється відповідачем, в тому числі щодо внесення позивачем попередньої оплати на рахунок постачальника.

При цьому, як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем було виставлено позивачеві рахунок № 89 від 12.12.2017 на суму 38 149,56 грн, який оплачений останнім в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 21 від 20.12.2017 із призначенням платежу: оплата за госп. засоби згідно рах. № 89 від 12.12.2017 .

Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом, відповідач не здійснив поставку товару на вказану суму, належних доказів на спростування вказаних обставин не надав.

При цьому, надані відповідачем копії листа № 02/3 від 14.03.2018 та акту звірки взаєморозрахунків (а.с. 84-85), на переконання колегії суддів, правомірно не прийняті судом першої інстанції як належні докази, оскільки не засвідчені належним чином, а оригінали на вимоги суду сторони не надали.

Крім того, за приписами ст.ст. 76-77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від

03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до умов договору (п.п. 3.1, 4.1) сторони погодили, що постачання товару здійснюється на підставі видаткових накладних.

Разом з тим, лист № 02/3 від 14.03.2018 та акт звірки взаєморозрахунків, на які посилається апелянт, не є первинними документами в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні , а інформація, що міститься у вказаних документах є такою, що спростовується доводами позивача, що ґрунтуються на належних доказах, наявних в матеріалах справи.

За приписами частини 1 статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з умов укладеного договору, а також виставлених відповідачем рахунків на оплату, сторонами не було узгоджено строки поставки товару.

Отже, до даних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми частини 2 статті 530 ЦК України, згідно якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, позивач звертався до відповідача з вимогою вих. № 17/04 від 17.04.2018 щодо здійснення поставки товару або повернення грошових коштів, однак, така вимога залишена останнім без виконання, товар на суму 38 149,56 грн не було поставлено, а грошові кошти не були повернуті позивачеві.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк виконання відповідачем обов'язку з поставки товару настав, сума боргу в розмірі 38 149,56 грн є доведеною позивачем та не спростованою відповідачем, доказів погашення вказаної заборгованості матеріали справи не містять, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення вказаної суми передоплати за непоставлений товар є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 15 000,00 грн надмірно сплачених коштів, посилаючись на те, що останнім були виставлені рахунки № 85, № 86, № 87 та № 89 на загальну суму 104 435,52 грн, які були оплачені саме згідно платіжного доручення № 21 від 20.12.2017. Водночас, як стверджує позивач, платіжним дорученням № 11 від 04.12.2017 ним було перераховано 15 000,00 грн на користь відповідача із призначенням платежу: часткова оплата санітарно-гігієнічних виробів згідно рахунку № 85 від 01.12.2017, у сумі 12 500,00 грн, ПДВ - 20% 2 500,00 грн .

Вказуючи на те, що сума виставлених рахунків менша суми грошових коштів, спрямованих позивачем на їх оплату, останній зазначав, що сума у розмірі 15 000,00 грн отримана відповідачем без достатньої правової підстави та підлягає поверненню згідно з приписами ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

За таких обставин, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи, що між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як надмірно сплачені, набуті відповідачем за наявності правової підстави, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання позивача на те, що така сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

При цьому, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів припинення зобов'язань за договором чи визнання такого договору недійсним, колегія суддів вважає, що між сторонами продовжують існувати договірні відносини, а кошти, які є попередньою оплатою за непоставлений товар, не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Враховуючи, що за встановлених обставин справи, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 15 000,00 грн, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про недоведеність вказаної позовної вимоги та відсутність правових підстав для її задоволення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог частково, а саме, стягнення з ТОВ ЛЮМІКС ТРЕЙД на користь ТОВ ЄВРОКЛІНСЕРВІС 38 149,56 грн вартості непоставленого товару. У задоволенні іншої частини позову необхідно відмовити.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 18.10.2018 у справі №910/6883/18 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ ЛЮМІКС ТРЕЙД - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮМІКС ТРЕЙД на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2018 у справі № 910/6883/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2018 у справі № 910/6883/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6883/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.03.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук